скачать книгу бесплатно
Козацький стан у тому виглядi, як ми звикли про нього чути, формувався досить повiльно. Це вiдбувалося протягом XVI столiття. Уже в серединi цього столiття документи згадують про наявнiсть у Черкасах козакiв у кiлькостi 250 чоловiк. Згiдно з записами 1552 року, «козакують мiсцевi селяни, мiщани, дрiбна шляхта i бояри…».
Герб Вiйська Запорозького
А вже за кiлька рокiв козацтво отримало офiцiйне визнання польськоi влади. Унiверсалом короля Речi Посполитоi Сигiзмунда ІІ Августа 2 червня 1572 р. було створене реестрове козацьке вiйсько. Своiм указом король доручав коронному гетьману Юрiю Язловецькому найняти з низових козакiв на службу 300 осiб. Вiдтодi у документах зустрiчаеться термiн «реестровi козаки» на противагу нереестровим, якi були поставленi у напiвлегальне становище. Їхнiм осередком стала Запорозька Сiч, розташована у пониззi Днiпра. Першою назву «Сiч» отримала фортеця, побудована князем Д. Вишневецьким на островi Хортиця. Загалом протягом XVI—XVIII столiть столиця низових козакiв змiнювала мiсце свого розташування сiм разiв i остаточно була зруйнована росiйськими вояками за наказом Катерини ІІ у 1775 роцi.
І. Репiн. Запорожцi пишуть листа турецькому султановi
ВВЕДЕННЯ МАГДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА В МІСТАХ УКРАЇНИ
Унiкальна для свого часу система мiсцевого самоврядування виникла в саксонському мiстi Магдебург, вiд чого й пiшла ii назва. Це вiдбулось у 1188 роцi. Магдебурзьке право передбачало звiльнення мiста вiд управлiння, судовоi та адмiнiстративноi влади мiсцевих феодалiв-землевласникiв i створення мiського самоврядування. Також Магдебурзьке право закрiплювало права рiзних мiських станiв, таких як купцi, мiщани та ремiсники, встановлювало порядок обрання i функцiонування органiв самоврядування, регулювало взаемовiдносини мешканцiв мiста, визначало покарання за окремi види злочинiв. Безсумнiвно, що надання Магдебурзького права було великим проривом у суспiльному життi того чи iншого середньовiчного мiста, пiдносило на новий рiвень його розвиток.
Львiвська ратуша. 1620 р.
Найпершим здобутком Магдебурзького права можемо вважати виникнення цеховоi системи виробництва – своерiдних профспiлок того часу. Саме цехи дозволяли ремiсникам, таким як зброярi, кравцi, шевцi, кушнiри, рiзники та iн., виробляти та реалiзовувати свою продукцiю на якiсно вищому рiвнi. Майстри, якi не входили до складу цеху, отримували назву «партачi» й були позбавленi права займатись реалiзацiею продукцii, що теж сприяло пiдвищенню якостi виробництва того чи iншого продукту. Не менш важливим здобутком запровадження Магдебурзького права стали новi правила оподаткування, а також соцiальнi лiфти, якi сприяли розвитку мiст. За рiвнем самоврядування мiста подiлялися на магiстратськi та ратушнi. Магiстратська форма управлiння визнавалась бiльш самостiйною. Ратушу, як орган мiського самоврядування, у кiнцi XVIII столiття мали майже всi мiста Украiни. У самоврядуваннi обидвох типiв ремiсники i купцi звiльнялися вiд влади воеводи й обирали магiстратське управлiння, яке подiлялося на двi колегii: одна керувала зовнiшнiми справами та мiським господарством, друга – судовими справами. Члени першоi колегii називалися «райцi». До другоi входили чиновники на чолi з бурмистром. Обирали представникiв мiсцевоi влади городяни.
На територii Украiни Магдебурзьке право з’явилось у XIV сторiччi. Згiдно з iнформацiею деяких джерел, першими мiстами, якi одержали Магдебурзьке право, стали Сянок у 1339 роцi, Львiв у 1356-му, Кам’янець у 1374-му, а також Луцьк у 1432 роцi. Однак iншi джерела приводять аргументи на користь факту, що ранiше Магдебурзьке право прийшло у мiста Закарпаття i вже у 1329 роцi ним користувались Хуст, Вишкове i Тячiв.
З часом розповсюдження Магдебурзького права Украiною набирало все бiльш вагомих обсягiв. З метою схилити на свiй бiк заможних мiстян у 1494 роцi великий князь литовський Олександр Казимирович надав Магдебурзьке право Киеву, у своiй грамотi нагадуючи киянам: «Єсмо дали вам право немецкое». Цей документ i е першим писемним пiдтвердженням запровадження Магдебурзького права у Киевi. У XVI столiттi князi Вишневецькi дарували право на самоврядування Лохвицi, Лубнам, Пирятину та Прилукам. У 1752 роцi Магдебурзьке право було даровано гетьманом Розумовським Полтавi, 1758 року грамоту отримав Новгород-Сiверський. До кiнця XVIII столiття Магдебурзьке право одержали майже всi мiста Украiни.
Ратуша Магдебургa
СТВОРЕННЯ ПЕРЕСОПНИЦЬКОГО ЄВАНГЕЛІЯ
Книга – це скарб. Книги бувають рiзними. Однi додають до нашого життевого досвiду важливi деталi. Іншi залишаються з нами на все життя. Однак е серед них i такi, якi переступають межу i стають не просто книгою, а символом. Символом певних обставин, iснування групи людей, iсторичного перiоду. У Пересопницького Євангелiя доля склалася так, що йому судилося стати символом Украiнськоi Нацii. Настiльки важливим, що пiд час iнавгурацii президенти краiни тримають руку не лише на Конституцii, але й на цiй книзi.
Книга являе собою фолiант вагою понад 9 кiлограмiв, писаний на пергаментi, й складаеться з 964 сторiнок. У виготовленнi рукопису переплелися традицiя переписування евангельських текстiв i намагання створити шедевр рукопису й мистецтва. Не буде перебiльшенням стверджувати, що книга стала проривом у середньовiчнiй свiдомостi i спробою адаптацii книжковоi слов’янськоi до живоi народноi мови.
У цьому ii унiкальнiсть i наукова цiннiсть.
У православнiй рукописнiй традицii переписування книг Святого Письма завжди посiдало особливе мiсце. Авторство в таких творах нiколи не вказувалося. Тож анонiмнiсть е особливiстю середньовiчноi християнськоi культури. Цi якостi сповiдали й автори Пересопницького Євангелiя. Скромнiсть, вiдмова вiд особистоi слави, благоговiння i вiдповiдальнiсть за написане – ось риси, притаманнi творцям цiеi книги.
Мiнiатюра iз зображенням евангелiста Матвiя
Пересопницьке Євангелiе змогло уникнути долi багатьох творiв, iсторiя появи яких залишаеться загадкою. Вiдомо, що роботу над рукописом було розпочато у серпнi 1556 року коштом княгинi Анастасii Заславськоi. Це вiдбулось у монастирi при церквi Святоi Трiйцi, що розташований у мiстечку Дворець. До кiнця 1556 року було написане Євангелiе вiд Матфея i перша половина тексту Євангелiя вiд Марка. Наступного року роботу припинили i вiдновили лише в 1561 роцi, у Пересопницькому монастирi. Тут було дописано Євангелiе вiд Марка, а також Євангелiя вiд Луки та Іоанна. Працю над книгою було завершено 29 серпня 1561 року.
Пересопницьке Євангелiе
І книга розпочала свiй шлях крiзь вiки. Судячи з усього, нею користувалися досить часто. Це доводить той факт, що палiтурку рукопису змiнювали не менше трьох разiв. У рiзних мiсцях рукопису можемо бачити позначки кiлькома мовами. Цi мiтки належать до рiзних епох. На особливу увагу заслуговуе дарчий напис украiнською мовою, який зберiгся на перших сторiнках книги. Вiн сповiщае про передачу Євангелiя епископовi Переяславському гетьманом І. Мазепою. Саме великий гетьман зробив нову обкладинку рукопису i прикрасив ii коштовним камiнням.
Пiсля того як Пересопницький монастир у 1603 роцi було перетворено на езуiтський колегiум, Євангелiе вивезли, i воно досить довго подорожувало. На рукописi помiтнi слiди дощових крапель. Також е напис латиною, який повiдомляе, що рукопис перебував у духовнiй семiнарii Переяслава. Крiм того, на ньому збереглися позначки, якi можна датувати XIX столiттям. У XX столiттi Євангелiе належало Полтавськiй бiблiотецi, а потiм музею Киево-Печерськоi лаври. Вiд грудня 1947 року й до нашого часу книга зберiгаеться у фондах Нацiональноi бiблiотеки Украiни iм. В. Вернадського.
ВІДКРИТТЯ ОСТРОЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ У 1576 р
Острозька академiя, заснована на Волинi вiдомими украiнськими просвiтителями XVI столiття – князями Острозькими, стала далеко не першим навчальним закладом такого роду в Украiнi. Однак ii виникнення, поза всяким сумнiвом, можна вважати важливою вiхою в iсторii нашоi держави.
Академiю у мiстi Острог заснував у 1576 роцi князь Василь-Костянтин Острозький. Утiм, князь був не единою людиною, яка сприяла вiдкриттю нового учбового закладу. Значну суму коштiв надала племiнниця князя – Гальшка Острозька. Сприяли вiдкриттю школи й iншi члени родини.
Василь-Костянтин Острозький
Зауважимо, що в основу дiяльностi академii було покладено традицiйне для середньовiчноi Європи вивчення семи вiльних наук: риторики, граматики, дiалектики, арифметики, геометрii, музики й астрономii. Крiм того, викладалися вищi науки, такi як фiлософiя, богослов’я i медицина. Учнi Острозькоi академii опановували п’ять мов: польську, слов’янську, iврит, грецьку i латину. Унiкальнiсть вищого закладу освiти виявилася i в тому, що в Острозi вперше була проведена спроба поеднати двi культури: православну вiзантiйську i католицьку захiдноевропейську. Саме в Острозi разом з академiею з’явилось i украiнське видавництво – друкарня Івана Федорова. Тут побачили свiт у 1578 роцi греко-слов’янський «Буквар», у 1580 роцi «Новий Завiт», а також у 1581 роцi «Книжка собранiе вещей нужнейших» Тимофiя Михайловича. Були надрукованi «Хронологiя» у 1581 роцi, а також шедевр давньоукраiнськоi полiграфii – «Острозька Бiблiя». Вийшли полемiчнi працi «Ключ царства небесного» i «Календар римський новий». Саме учень Острозькоi академii Мелетiй Смотрицький написав першу фундаментальну слов’янську «Граматику» у 1619 роцi.
Гальшка Острозька
Викладацькою дiяльнiстю в академii займалися талановитi й освiченi для свого часу люди. Серед них Дем’ян Наливайко, брат ватажка козацько-селянського повстання, випускник академii у Падуi Кирило Лукарис, випускник Кракiвського унiверситету Ян Лятош, грецький вчений Емануiл Мосхопуло та iншi. Першим ректором академii став Герасим Смотрицький, видатний освiтнiй та культурний дiяч, педагог, письменник i поет.
Серед випускникiв академii вiд початку було багато людей, якi творили iсторiю Украiни. Серед них гетьман Петро Сагайдачний, перший ректор Киiвськоi братськоi школи Йов Борецький, лаврський архiмандрит Єлисей Плетенецький та iншi.
Портрет Івана Федорова роботи І. Томашевича
Йов Борецький
Припинила свое iснування Острозька академiя у 1636 роцi. Ця прикра подiя сталася завдяки процесам, якi мали мiсце в Украiнi на той час. А саме – католицька експансiя. Онука князя Василя-Костянтина Острозького Ганна-Алоiза не лише прийняла католицьку вiру, а й максимально сприяла дiяльностi ордену езуiтiв, якi на початку XVII столiття були iнструментом експансii Ватикану на украiнськi землi. Однак результати дiяльностi Острозькоi академii не зникли безслiдно. Сформований тут тип вищого навчального закладу був перенесений до Киева, звiдки поширився далi, до Молдовського господарства i Московського князiвства. У наш час академiю вiдроджено, i вона надалi займаеться своею гуманною i потрiбною суспiльству справою.
Центральний корпус Нацiонального унiверситету «Острозька академiя»
УКРАЇНСЬКИЙ СПАРТАК – САМІЙЛО КІШКА
Роки життя козацького гетьмана Самiйла Кiшки припали на перiод становлення украiнського козацтва, який очiкуе на бiльш досконале вивчення iсторичною наукою. Саме тому у його бiографii зустрiчаються неточностi, а дати народження i смертi суперечливi з точки зору рiзних дослiдникiв. Усе ж бiльшiсть iсторiографiв схиляються до думки, що народився Самiйло Кiшка 1530 року в родинi украiнських шляхтичiв з Брацлава. Здобувши цiлком пристойну для свого часу освiту, Самiйло Кiшка почав козакувати уже з двадцятирiчного вiку. Неодноразово брав участь у походах Дмитра Вишневецького, у складi запорозького вiйська протистояв татарським нападам на украiнськi землi.
Самiйло Кiшка
Наприкiнцi шiстдесятих рокiв XVI столiття, здобувши немалий вiйськовий досвiд i повагу в козацькому середовищi, Самiйло Кiшка очолював морськi походи запорожцiв проти туркiв. Слiд зауважити, що у цей час османський iмператор Селiм ІІ, зазнавши вiдчутних поразок вiд козакiв у Чорному морi, вирiшив задiяти дипломатичнi i вiйськовi важелi впливу на Рiч Посполиту. Тож невдовзi по тому польський король Сигiзмунд ІІ Август зажадав вiд козакiв припинити походи у море. Незважаючи на наказ, Самiйло Кiшка продовжив практику морських походiв, унаслiдок чого у 1573 роцi був розбитий переважаючими силами османiв i потрапив у полон. Розпочався 25-рiчний перiод життя козацького отамана у галернiй неволi.
Сигiзмунд II Август
Зазначимо, що становище галерних рабiв у Туреччинi було вкрай важким. Галера являла собою судно близько 50 метрiв завдовжки. Уздовж ii бортiв було встановлено лави, на яких, по 5—6 чоловiк за кожним веслом, сидiли гребцi. Невiльники були прикутi до своiх мiсць i тi коли галера йшла на дно, тонули разом з нею. Але навiть у разi, коли корабель виходив з бою неушкодженим, веслярi швидко виснажувались i гинули вiд побоiв i важкоi працi. Саме в таких умовах мусив жити Самiйло Кiшка протягом довгих рокiв.
Запорожцi на чайках нападають на турецьку галеру
Однак галерна неволя не змогла зломити козацького ватажка. Як i його земляк Марко Якимовський, чий життепис вiдтворено польським iсториком Амбросiем Грабовським у книзi «Короткий опис здобуття в порту Мiтилiнi головноi олександрiйськоi галери i визволення 220 християнських невiльникiв…», Самiйло Кiшка пiдняв на галерi повстання. Це вiдбулось у 1599 роцi. Внаслiдок збройного виступу невiльники, серед яких головним чином були украiнцi й поляки, змогли перебити яничар, захопити судно i вирушити на ньому до гирла Днiпра. Доля була прихильною до Самiйла Кiшки, i за кiлька днiв морськоi мандрiвки, як оповiдають джерела, вiн зустрiвся бiля Тендрiвськоi коси з ескадрою запорозького отамана Семена Скалозуба.
Семен Скалозуб
Коли Самiйло Кiшка повернувся в Украiну, його знову обирають гетьманом. Пiсля поразки повстань Косинського i Наливайка Самiйло Кiшка шляхом переговорiв досяг визнання Польщею козацтва як суспiльного стану, а у 1600 роцi за сприяння короля Сигiзмунда ІІІ Вази вирушив у похiд на Кримське ханство. У 1601—1602 роках гетьман взяв участь у Лiвонськiй вiйнi зi Швецiею на боцi Речi Посполитоi. Загинув Самiйло Кiшка 28 лютого 1602 року пiд час бою у Лiвонii, але був перевезений на батькiвщину i похований у Каневi.
ПОЧАТОК ГЕТЬМАНУВАННЯ П. САГАЙДАЧНОГО І ЙОГО ПОХІД НА МОСКВУ
Постать Петра Сагайдачного е яскравим прикладом самовiдданого служiння батькiвщинi. Тому сьогоднi, коли минуло майже 450 рокiв вiд часу його народження, нащадки шанують пам’ять талановитого козацького ватажка, релiгiйного i полiтичного дiяча.
Джерела iнформацii про життевий шлях гетьмана, як i у випадку з безлiччю iнших украiнських полiтикiв i вiйськовикiв козацькоi доби, надто скупi. Дату обрання Сагайдачного на гетьманство читаемо з поетичноi оди Касяна Саковича, написаноi по смертi гетьмана у 1622 роцi. З неi ми дiзнаемся, що Сагайдачний прибув на Запорожжя у 1598 роцi. Брав участь у морських i сухопутних походах проти Османськоi iмперii. У 1616 роцi був обраний на посаду гетьмана Вiйська Запорозького. Подiя вiдбулася влiтку, пiсля вдалого походу запорожцiв на османськi мiста Варну та Мiсиврi, а також перемоги над турецьким флотом у гирлi Дунаю. З огляду на те, що Сагайдачний вимагав вiд козакiв залiзноi дисциплiни, гетьманська булава у його руках гарантувала успiх i майбутнiм кампанiям, тож ухвала козацькоi ради було одностайною.
Петро Конашевич-Сагайдачний
Через рiк пiсля обрання на гетьманство П. Сагайдачний на чолi козацького вiйська бере участь у походi королевича Владислава на Москву. У квiтнi 1617 року Владислав рушив з Варшави на чолi потужного вiйська. Метою походу стала Москва i можливiсть отримати царську корону. На той час корона належала Михайлу Романову, першому московському царю династii Романових. Наприкiнцi вересня пiд Смоленськом вiйсько королевича об’едналося з армiею литовського гетьмана Яна Кароля Ходкевича. Навеснi наступного року вiйсько пiдiйшло до Вязьми. Тут було вирiшено зупинитися табором i очiкувати пiдходу пiдкрiплень. Проте грошей з Варшави не надiйшло, i бiльшiсть найманих жовнiрiв залишили табiр. Аби врятувати королевича, король i уряд Речi Посполитоi звернулися по допомогу до Сагайдачного й отримали ii.
П. П. Рубенс. Портрет Владислава Вази
7 липня козаки пiдiйшли пiд одне з найбiльш укрiплених мiст на пiвднi Московщини – Лiвни. Результатом атаки стало захоплення мiста. У полон потрапив воевода Микита Черкаський, iнший воевода, Петро Данилов, загинув у бою. Захопивши фортецю, запорожцi знищили ii захисникiв. 16 липня Сагайдачний атакував Єлець. Потужний гарнiзон було вирiшено розбити, виманивши у поле. За допомогою хитрощiв запорожцi здiйснили цей задум, а наступноi ночi взяли ослаблену цитадель штурмом. Протягом серпня-вересня 1618 року козаками були взятi мiста Скопин, Лебедян, Шацьк i багато iнших. 8 жовтня козацькi полки об’едналися з вiйськом королевича пiд Тушиним, а 11 жовтня розпочали штурм Москви. Зусиллями запорожцiв було захоплено частину мiського муру з боку Арбатських ворiт. Проте далi козакам Сагайдачного просунутися не вдалося. Було ухвалене рiшення перейти до облоги мiста. Водночас московити розпочали переговори зi ставкою Владислава. 11 грудня 1618 року перемовини закiнчилися пiдписанням невигiдного для Москви Деулiнського перемир’я. Незважаючи на те, що П. Сагайдачний виступав за продовження вiйни, вiйська Речi Посполитоi було вирiшено повертати додому.
Петро Сагайдачний. Гравюра 1622 р.
ЗАСНУВАННЯ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ
Заснована у Киевi академiя стала однiею з перших у Схiднiй Європi вищою школою i видатним осередком культури й просвiтництва. Все розпочалося з примiщення, що його передала у дар Киiвському братству у жовтнi 1615 року представниця волинськоi православноi шляхти Галшка Гулевич. Що ж до професорського складу, заклад отримав його завдяки об’еднанню двох iснуючих на той час шкiл. Першою з них була бурса при Киiвському братствi, другою – школа при Киево-Печерськiй лаврi. Вiдомо, що школу при лаврi створив киiвський митрополит Петро Могила. І саме вiн став творцем нового закладу. З часом, уже пiсля смертi митрополита, колегiум почали iменувати на честь творця – Киево-Могилянський.
