скачать книгу бесплатно
– Як же слiдчому без телефону? – заперечив Юрко. – Я ж повинен бути готовим негайно виiхати на мiсце подii! І вдень, i вночi, незважаючи навiть на святковий день чи вихiдний. А щодо квартири…
– Почекай трохи, – вела далi Надя, – тобi нагадають. Поки-що до тебе придивляються, обмацують, пiдходiв шукають. Можливо, трохи й бояться, бо з Киева направлений, чужий для них фрукт. Ще невiдомо, який на смак i по чому? Невже твоi пiнкертони були зовсiм непiдкупнi?
– Спочатку так, коли працювали вдесятьох. А потiм, коли агентство виросло, прийшло багато нових людей, можна було декого й купити.
– Бачиш! – переможно вигукнула Надя. – Все i всiх можна купити! Питання лише в цiнi!
– Мера мiста, прокурора, начальника мiлiцii, – пiдлив трохи олii у вогонь дискусii Ткач. – Я вже не кажу про слiдчого прокуратури. Подарунки, презенти, опiка, турбота, телефон, квартира. І як я дотепер цього не втямив? Сором, ганьба!
– Ти, Юрку, не iронiзуй, – насупивши брови, хитнула головоюи Надя. – Мене дивуе iнше. Чому тобi так легко з ними працюеться? Адже не слiпий, усе бачиш. Може, й тобi дають тихцем, складаеш у панчоху, а я й не знаю?
– Навiщо в панчоху?! – примружив очi Юрко. – Валютний рахунок у швейцарському банку. Мiльйон доларiв разом зi Степаном Степановичем тримаемо. Один рахунок на двох. Поiдемо влiтку проценти знiмати.
Надя клiпнула довгими пiдфарбованими вiями. Очi в неi загорiлися, вуста вiд здивування розтулилися i вона на мить завмерла. Однак швидко продовжила гру.
– А мене вiзьмеш? – кокетливо мовила.
– Як скаже шеф, – серйозно вiдказав Юрко. – Нi, тебе брати не варто – закладеш обидвох. Ще й статтю в газетi опублiкуеш пiд заголовком: «Хто замовляе музику?!». Як ти смачно мене нагодувала! Дякую. Щоб я без тебе робив?! Дай я разочок за це тебе поцiлую.
Вiн притягнув Надю до себе.
– Без доларiв навiть не пiдходь… Щоб мiльйон мати i мовчати… – мляво опиралася вона, намагаючись звiльнитися з обiймiв. – Угомонися… Я спiзнююся… Траур…
– Гаразд, – вiдступив Юрко, – пiдемо разом. Я проведу тебе до робочого мiсця.
5
– Вашi документи? – почув Микола голос за спиною. Барбiрош здригнувся вiд несподiванки, напружився, рука, що мiцно стискала лiве плече, ослабла i в нього була можливiсть повернутися на голос. Однак вiн забарився, викликавши в мiлiцiонера, що стояв за ним, ще бiльшу пiдозру, i вiдчув, як рука охоронця ковзнула донизу й мiцними лещатами стиснула лiкоть.
«Не вистачае, щоб мене забрали в мiлiцiю, – подумав Микола, – обшукали i знайшли долари. Чим я привернув його увагу? За кого вiн мене мае? За злодiя, наркомана, бомжа? Стiльки по вокзалу народу вештаеться, а чомусь лише мене зупинив. Певне, бачив, як бiг, озираючись, тому й перевiрку хоче влаштувати».
– Прошу показати паспорт або посвiдку про особу, – рiшуче повторив сержант мiлiцii, не зводячи очей iз затриманого.
Барбiрош мацнув рукою по кишенi й полегшено зiтхнув. Перепустка на завод була на мiсцi.
– Жiнку зустрiчаю… Мае приiхати… – зазираючи в очi сержантовi, промимрив Микола. – Ледь у майстра вiдпросився. Слюсарем я працюю на мотозаводi. Стебельський Іван Захарович директором у нас. Може, знаете?
Мiлiцiонер уважно вивчав документ, раз по раз зиркаючи на слюсаря мотозаводу, котрий розгублено стояв перед ним, увiбравши голову в плечi, винувато клiпаючи повiками, наче й справдi спiйманий на гарячому злодiй.
– Яким поiздом мае приiхати дружина? – строго запитав мiлiцiонер.
Барбiрош пiдвiв очi до розкладу руху потягiв, почервонiв. «Влип, подумав, ще й спиртним од мене несе, забере до вiддiлу, там обшук влаштують i… Зрештою, яке його дiло, чому я тут?»
– Повторюю, яким поiздом мала приiхати ваша дружина? – ще раз запитав страж порядку, котрий за два мiсяцi роботи в лiнiйному вiддiлi транспортноi мiлiцii встиг напам’ять вивчити розклад руху потягiв i тепер позирав на ошелешеного Миколу як удав на жабу.
– Слухай, – розiзлився Барбiрош, – ти украiнець чи хто?! Читати вмiеш? Свiй я, свiй! Посвiдку показав? Показав! Кажу тобi по-хлопськи, одну кобiту зустрiчаю… Чого причепився? Ти злочинцiв лови, наркоманiв та бандитiв усяких, а чесних людей не чiпай. Хiба я схожий на злодiя?.. Вiддай перепустку – i будь здоров!
