скачать книгу бесплатно
Твори для дiтей Вибране
Дмитро Павличко
«Твори для дiтей» Дмитра Павличка – збiрка, до якоi увiйшли найкращi поезii автора, присвяченi юним читачам***. Казковий свiт цих вiршiв доповнюеться колоритними образами головних героiв (вухате зайченя, дядько дощ, джмiль, вiник та iн.). Свiтову славу принесли митцю такi поетичнi збiрки як «Любов i ненависть», «Гранослов», «Таемниця твого обличчя», «З рiзних лiт», «Час», «Золоте ябко». Дмитро Павличко – видатний украiнський поет i перекладач, який працював у жанрах громадянськоi та iнтимноi лiрики.
Дмитро Павличко
ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ
ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ
Де зеленi хмари яворiв
Заступили неба синiй став,
На стежинi сонце я зустрiв,
Привiтав його i запитав:
Всi народи бачиш ти з висот,
Всi долини i гiрськi шпилi.
Де ж найбiльший на землi народ?
Де ж найкраще мiсце на землi?
Сонце усмiхнулося здаля:
Правда, все я бачу з висоти.
Всi народи рiвнi. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
1973
ЯК КУРКА НАВЧИЛАСЯ МОВЧАТИ
Знесла курочка яйце
І давай кричать про це.
«Куд-кудак, куд-кудак —
Знесла яйце, як ходак[1 - Постiл, шкiряний черевик.]!»
За хвилину все село
Про оте яйце гуло.
Вчув i пес, що до яець
Був великий ласунець.
Вiн узяв сковороду,
Кликнув друзiв на ходу,
Мить – i вже з того яйця
Зроблена яешниця!
Пси наiлись – i навтiч.
Вранцi знов знесла яйце,
Та мовчала вже про це.
1951
НІЧНИЙ ГІСТЬ
Хтось постукав уночi.
Швидко я знайшла ключi,
Вiдчинила, i до хати
Зайченя зайшло вухате.
Стало в кутику сумне,
Каже: «Заночуй мене!
Бо надворi завiрюха
І мороз хапа за вуха!»
Батькiв я взяла кожух,
Вкрила зайця з нiг до вух
І гадала, що гульвiсу
Вранцi одведу до лiсу.
Встала рано, та дарма —
Зайченяти вже нема.
Чи запiзно я збудилась,
Чи зайча менi приснилось?
1964
БАРАН
Став баран серед дороги
І пiдняв бундючно роги.
Я кажу: «Привiт, баране!»
А вiн бух мене рогами.
Ти до нього – чемно, мило,
Та дурило – то дурило.
Був i буде некультурним —
Краще не вiтаться з дурнем!
1964
ЯК ВЕДМЕДЯ РОЗБУДИТЬ?
Нiч. У лiсi кожен звiр
Спати йде на власний двiр.
Спить маленьке козеня,
Що награлося за дня.
Олень спить, i спить борсук.
Але раптом… Що за звук?
А! Це ведмедило спить,
Нiби трактор гаркотить.
Будиться, встае звiрня:
Той – з-пiд моху, той – з-пiд пня
Той спросоння позiха:
Що за патороч лиха!
Той, кому вже храп допiк,
Шле ведмедю кольку в бiк!
Заець бiдний аж поблiд,
Бо ведмiдь – його сусiд.
Вiн хропе, а зайцiв дiм
Нiби валиться при тiм.
Аж трясе зайчиська лють,
Бо не може вiн заснуть.
Кида й вiн крутим слiвцем,
Та пiд ковдрою, тихцем, —
Щоб не вчув якийсь там бiс
Та ведмедю не донiс!
Горопашний боягуз
Одне вухо в’яже в гудз[2 - Вузол.],
В друге – ясiк[3 - Маленька подушечка.] запиха,
Щоб душа була глуха.
З лютостi на себе вiн
Натягае п’ять перин,
Зверху ще й матрац кладе,
Сам улiгшись на тверде.
Та вiд храпу лiс шумить —
Спати не дае ведмiдь!
Скочив заець на ослiн.
«Що робить?» – мiркуе вiн.
Рада е на це одна —
Розбудити хропуна.
Та самому страшно йти —
Хто б це мiг допомогти?..
Тiльки рись! Вона мiцна
І вiдважна звiрина.
Заець – в рисi. Так i так.
Все розказуе бiдак.
Просить на усi лади:
– Йди й ведмедя розбуди!
– Не пiду я, – каже рись, —
– Потiм ще i з ним борись
Та кусайся цiлу нiч,
Адже вiн за таку рiч
Лютий буде, як дракон, —
Та й мене вже хилить сон…
Ось до вовка ти б зайшов —
Той поможе. Будь здоров!..
Заець у вовчиська вже,
Просить, вухами стриже:
– Так i так. Хропе той сплюх.
– Вже вiд нього я оглух.
Так хропе, немов паси
З мене вiн дере, – спаси!
– Чи ти хочеш, – каже вовк, —
– Щоб ведмiдь мене затовк?
Гнiв бере таких персон,
Як вiд них прогнати сон.
Краще тихо будь, як миш,
Потерпи, а вдень поспиш.
Заець думае: «Овва!
В лиса мудра голова.
Ось до нього я пiду,
Лис порадить на бiду».
Вiн – до лиса: – Так i так,
Ти найбiльший наш хитрак,
Вирятуй мене з бiди —
Ведмедила розбуди!
– Чи ти хочеш, – каже лис, —
– Щоб ведмiдь мене розтис?
Чи ти дурень, чи мудрець,
Схопить в лапи – i кiнець!
Заець каже: – Ти пiди
Лагiдно його збуди.
Не штовхай i не кричи,
В лаписько полоскочи
Або пiсню заспiвай.
Щось придумай, ти ж – мудрай.
– Видно, – сумно каже лис, —
– Що й у тебе ум заблис.
Чом же не спiваеш сам,
Тiльки ходиш там i сям?
Чом не полоскочеш лап, —
На безсоння ти ж заслаб!
Думай, як не можеш спать,
Полiчи до двадцять п’ять,
То й заснеться, друже мiй,
Йди додому й не дурiй!
Вже додому йде зайча,
Втiм, мурашку зустрiта.
– Що це, зайчику, тобi?
– Бачу я, що ти в журбi.
– Ах, менi немилий свiт:
– Розхропiвся мiй сусiд,
Спати зовсiм не дае, —
Каже заець все, як е.
А мурашка: – Розбудить
Я Ведмедя можу вмить!
Заець думае: «Ой-ля!
Хвалькувате це маля».
Та бере його мерщiй,
Садовить на хвостик свiй,
І несе до тих ворiт,
Де живе ведмедiв рiд.
Храп гуде, немов гроза,
В двiр мурашечка влiза…
Що ж то буде, що буде?!.
Заець став собi i жде.
А мурашечка – в замок —
Та до хати… Звiр замовк.
Тиша! Потiм лютий рев —
Аж летять листки з дерев!
