скачать книгу бесплатно
Знову тиша. Зайчик рад.
Йде мурашечка назад.
Крiзь штахетиння рiдке
Бачить заець ще й таке:
На однiй нозi ведмiдь
То плигае, то стоiть.
Щось iз вуха витряса,
З гнiву сам себе куса.
Заець думае: «Ого!
Ти шукай всю нiч того,
Хто у вусi був твоiм,
А ми спатоньки ходiм!»
1965
КАЛАЧІ
Несе киця на хвостi
Три калачi золотi.
Один калач буде мати
Моя мати.
Другий калач для тата
Несе киця хвостата.
Третiй калач для сестри.
То вже три.
Що ж, для всiх не вистача —
Буду я без калача.
Киця каже: – Пробач,
Загубився твiй калач.
Сестра каже: – Тихо! Цить!
Дам тобi свого вкусить!
Тато каже: – Сину!
Бери мого половину!
Мати каже: – Не плач!
Бери собi мiй калач!
А я вибiгаю з хати
Калача свого шукати.
Через гори, через луки
Стежкою бiжу навскач…
Гей, куди ж це закотився
Мiй калач?
1965
НЕПОРОЗУМІННЯ
Пес у нашого сусiда
Називаеться Снiжок.
Бiлий вiн, немов зi снiгу
Мае вшитий кожушок.
Вiн бiленький, вiн гладенький,
Але ж лютий, мов яга.
Пiвсела перекусае,
Як зiрветься з ланцюга.
От вам хитрощi природи,
Непорозумiння знак.
А якщо помiркувати —
Мае бути все не так!
Снiг повинен бути синiм,
Бо вiн падае з небес.
Пес повинен бути чорним,
Бо то чортiв син – не пес.
1965
ДЯДЬКО ДОЩ
Дядько Дощ стоiть над лiсом
Неба велетень сяга.
Вiн смiеться, мов залiзом
Дудонить: – Га-го! Га-га!
Одягнувся, мов на свята,
Запорозький в нього шик:
Тучi шапка сивувата,
Блискавки червоний шлик.
Довжелезнi срiбнi вуса
Люто вiтер розвiва.
І тремтить пшениця руса,
І втiка за горб трава!
1967
КАПЕЛЮХ
В одному лiсi бiлий гриб
В iсторiю печальну влип.
Вiн у брилi посеред трав,
Як пасiчник, собi стояв.
І, звiсно, змалку боровик
Скидати капелюх не звик.
Вiн мамi й батьковi на злiсть
У капелюсi спить i iсть.
Або зайде, бувало, в клуб
І стане в шапцi, наче слуп[4 - Стовп.].
«Скинь, – кажуть, – грибе, малахай!»
А вiн як гляне – хоч тiкай!
В кiнотеатрi гриб сидить.
«Скинь капелюх!» – народ кричить.
А вiн собi сидить, як мур, —
Анiтелень, анi мур-мур.
Бувало, зайчик стриб та стриб…
«Здоров був, друже!» – крикне гриб,
Та капелюха не скида.
Отож i скоiлась бiда:
Чудовий жовтий капелюх
Прирiс боровику до вух!
Скупатись хоче гриб, але
Купатися у шапцi зле.
Йому здаеться, що оса
Його пiд шапкою куса!
Нема рятунку! Хоч скорiш
Ту шапку з вухами вiдрiж!
ЗАГАДКИ
1
Що то за такий спiвець
Посеред обори —
На головi гребiнець,
А на ногах шпори?
(пiвень)
2
У зеленiй суконцi —
На весняному сонцi,
В золотистому платтi —
При осiннiм багаттi,
У бiлесенькiй льолi —
На заснiженiм полi.
Так одягаюсь —
Як називаюсь?
(берiзка)
З
Без рук, без нiг,
Без крил i без мотору —
На землю лiг,
А потiм знявся вгору.
(дим)
4
Не лiтае, хоч мае крила,
Хлiба не iсть, хоч робить на хлiб.
Слабне без вiтру, а з вiтром – сила,
Працюе невтомно по декiлька дiб.
(вiтряк)
2011
МУРАШКА
Вилiзла мурашка на лопух,
Подивилась весело навкруг:
– Скiльки тут повiтря i тепла,
Я ж, дурненька, в бур’янi жила.
Вилiзла мурашка на ромен,
Мовби крила виросли з рамен:
– Що за диво – пелюстки в росi,
– Як могла я жить на лопусi!
Вилiзла мурашка на тарiль
Соняха, що сяяв серед пiль:
– Боже, скiльки золота й зерна!
– Що ромен? Билиночка сумна!
Вилiзла мурашка на сосну,
Глянула в далечину ясну:
– Пiдi мною цiлий свiт лежить —
– Як могла я на бадиллi жить!
Над сосною чорна хмара йшла,
Срiбний дощик по землi тягла.
А мурашка крикнула: – Зажди! —
І взялась за ниточку води,
Вилiзла на хмару i лягла
Бiля сонця, горда, хоч мала.
– Як могла я жити на соснi,
Коли сонце впорiвень менi!
Розiйшлася хмара дощова —
Вниз летить мурашка ледь жива.
Де вона – дарма питаеш ти,
Вже ii нiкому не знайти!
1967
ПЛЕСО
Люблю я заглядати в плесо,
Очима досягати дна.
Там щука блискае, мов лезо,
І погляд мiй перетина.
Одначе я дивлюся знову:
А що там глибше, що на днi?
Дiряву мiсяця пiдкову
