Смарагдова Сага

Усі троє мовчали з хвилину.

– Можливо, ви маєте запитання?

– Так, – мовив Алексі. – Як виглядала ваша кішка?

* * *

У продуктовому магазинчику, що знаходився в невеличкому старому київському дворику й навіть назви не мав, ніколи не було натовпу покупців. Загалом то були жильці сусідніх будинків, яким лінь пройти зайвих три сотні метрів до найближчого супермаркету або любителі свіжої випічки, що її готувала дружина власника магазину. Сам Іван Федорович – власник – підробляв щосереди, відпускаючи свого єдиного продавця на відпочинок.

Посеред тижня зазвичай спокійно й багато роботи не передбачається, що йому по силах у похилому віці. «Перші шістдесят років дитинства найважчі в житті чоловіка», – жартувала його кохана дружина. Вона так казала й на його п’ятдесятиріччя, і скаже на сімдесятиріччя, він був певен. І вона мала рацію. Принаймні частково – ці роки Івану Федоровичу давалися найтяжче.

Він сидів за прилавком і вивчав свіжий випуск щотижневої газети. Зараз уже ніхто не читає газет. Усі ці телефони, планшети й комп’ютери геть замінили паперові видання, які йому так подобалися, що він досі передплачував деякі з них. А нещодавно Іван Федорович надіслав листа своїй дружині поштою. Хоча воно ще не дійшло, але обов’язково одного дня вона відкриє поштову скриньку, а там буде лист від нього з банальним віршиком про кохання. Ото стара здивується! Авжеж, здивується. Це тобі не повідомлення у «вайбері» набрати за секунду, а цілий поштовий ритуал. Скоро, мабуть, діти читатимуть про це в підручниках з історії. Його онук кликав це «доісторичними плюшками», але Іван радів, що мав можливість користуватися ними. Він дістав олівця та прийнявся розгадувати кросворд, як задзвенів дверний дзвінок.

– О, Максиме, вітаю.

Високий м’язистий чоловік, років тридцяти на вигляд потиснув руку власникові магазину.

– Вітаю, Іване Федоровичу.

– Тамара якраз сьогодні спекла тістечка, як ти і просив.

– Чудово! Я за ними і прийшов. Ліза буде дуже рада.

Продавець нахилився, щоби дістати з-під прилавка замовлення.

– Щоправда, одна з коробочок трішечки прим’ялася в дорозі. Але з тістечками все гаразд, – він дістав великий пакет, обережно склав у нього коробки й повернувся до свого покупця.

Максим виглядав дуже напруженим та, здавалося, не дихав, хоча видавав якийсь звук, на кшталт ричання. Обличчя його було багряним, а на шиї здулися вени. Він незворушно дивився на Івана Федоровича виряченими очима.

– Що з тобою, хлопче? – у голосі власника магазину звучав неприкритий страх.

Максим вдарив рукою по прилавку – льодяники та жувальна гумка посипалися на підлогу.

Він вдарив ще кілька разів, розбивши велику вітрину. Розмазані червоні сліди крові залишалися на розбитому склі.

– Господи, хлопче, заспокойся! Зроблю тобі знижку.

– Ні! Ні! Геть! Йди геть! – кричав Максим, хапаючись за голову.

Він ходив поміж полиць, б’ючись головою об стіни.

– Йди геть! Припини! Припини!

Він впав на коліна, трясучись, ніби від холоду.

Іван Федорович схопив телефон, щоби викликати швидку, але Максим різко здійнявся на ноги та вибив телефон зі слабких рук. Наповнений злобою погляд був спрямований на переляканого старого.

– Будь ласка, хлопче… Максе… я не знаю, що сталося, але ми ж із тобою не перший рік знайомі… будь ласка, йди собі.

Максим схопив старого за шию та щосили штовхнув його на полицю позаду. Непритомне тіло Івана Федоровича привалило банками з консервацією.

Максим вдихнув повні груди повітря, підняв телефон та набрав номер.

«Слухаю», – почувся жіночий голос на тому кінці.

– Я прокинувся. Термінова справа. Зібрати всіх на базі «Київ».

«О, пане Ла Морт. Так. Усе буде зроблено. Висилаємо посилку».

– Нічого не потрібно. Тут усе є. У вас є дванадцять годин.

«Зрозуміло, сер. Усе буде готово».

Він натиснув червону кнопку на телефоні.

– Ненавиджу прокидатись, – мовив він сам до себе, після чого взяв одну коробочку з тістечками та направився до виходу, перегорнувши вивіску на дверях, на якій тепер було написано: «ЗАЧИНЕНО».

* * *

Ден та Алексі стояли біля воріт Леоніда Сергійовича.

– Цікава історія, – задумливо мовив Ден. – В обох випадках є кішка.

Алексі мовчав, втупившись в землю.

– Якщо вірити нашому Бенджаміну Баттону, то за кілька днів до Валерія повернеться його кохана дружина. Чи хтось у її подобі. А сам він перейме естафету експрес-старіння в Леоніда Сергійовича. Тож, ми можемо почекати кілька днів і спіймати тварюку на живця.

– Або напружити мізки і знайти її, перш ніж хтось іще постраждає.

– Моє завдання – спіймати втікачів із пекла. Мені байдуже на цих людей.

– А мені ні. Тож ми робимо по-моєму.

Алексі тяжко зітхнув.

– Нічого зітхати. Ти сам мене покликав.

– Ох же ж ці людські якості. Ну, добре, які пропозиції?

– По-перше, потрібно відшукати кішку.

– Як? Розкидаємо всюди «Whiskas»[5]і будемо чекати? Ухти, – Алексі глянув на настил із невеличких округлих білих камінчиків біля воріт Леоніда Сергійовича. – Милий тут райончик. Такі охайні тротуари. І гарні камінчики лежать. Усі однакові, підібрані гарно й добросовісно. Окрім цього.

Демон нахилився й підібрав чорний камінець. – Знайома штучка, от тільки can’t remember, де я міг таке бачити.

– Виглядає, наче якесь відьомське закляття.

– Можливо… а може…

Алексі зник. Ден озирнувся в різні боки порожньої вулиці. За мить, демон повернувся.

– Я прогулявся вздовж усієї вулиці й назбирав кілька цих штук, – він показав Денові жменю чорних камінців. – Усього на цій вулиці ще п’ять вагітних жінок, але камінці лежали лише біля чотирьох із них. Гадаю, ці камені виконують роль мітки. Отже, хтось помічає будинок, кішечка приходить, доглядає жінку чи, можливо, оцінює її. Можливо, їм не всі підходять. Потім вони забирають жертву й повертають те, що повертають.

– Цілком ймовірна теорія. То хто ж це такі?

– Не маю жодного поняття. І чому біля подвір’я однієї вагітної немає цієї мітки, також не розумію.

– То ходімо, подивимося.

За кілька хвилин вони вже стояли біля потрібного їм подвір’я.

– Все пристойно. Гарно. Нічого дивного не помічаю, – мовив Ден.

– А я помічаю, – Алексі скорчив незадоволену гримасу.

Навколо будинку росли густі кущі шипшини.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

1

Майкл Баффер (Michael Buffer) – професійний коферансьє. Відомий тим, що затягує звуки про оголошенні спортсменів.

2

Брати Вінчестери – персонажі популярного телесеріалу «Надприроднє» («Supernatural»).

3

101 Далматинець – популярний мультфільм студії «Disney».

4

Круелла де Віль – головний антогоніст мультфільму «101 далматинець».

5

Wiskas – відома марка корму для котів.