Цікаві факти з історії давніх часів

Курган біля селища Богуслав (сучасний вигляд)

Не дивно, що досліджувати культуру скотарів ученим доводиться насамперед за їхніми похованнями – неглибокими ямами, над якими залишалися спочатку невеликі насипи землі, а згодом – штучні пагорби, так звані кургани. Ховаючи померлих, степовики клали до могил речі, які, на переконання родичів, могли їм знадобитися у потойбічному світі: серед них були і прикраси, і зброя, і знаряддя праці. Саме завдяки цьому звичаю вчені дізналися не лише про те, що перші кочовики були кремезними людьми високого зросту, а й безліч подробиць їхнього щоденного життя.

Більшість істориків упевнена, що нащадками скотарів, які мешкали за мідно-кам’яної доби у причорноморських степах, є усі індоєвропейські народи: від сучасних португальців та ірландців до таджиків та індійців. Рухливим, войовничо налаштованим племенам швидко стало затісно на їхній батьківщині, тож вони почали шукати нових місць для життя. Поступово індоєвропейці (так називають їх учені, а як вони звали себе самі – наразі невідомо) розселилися на величезній території: від Атлантичного океану – до витоків річки Єнісей. Населення, що зустрічалося на їхньому шляху, змушене було залишати обжиті землі або ж змішуватися з прибульцями. Переселенці засвоювали досягнення, звичаї та спосіб життя місцевих мешканців, а ті, у свою чергу, опановували мову й культуру індоєвропейців, змінюючи і пристосовуючи її до нових умов. Колись єдина спільнота почала розпадатися, утворюючи нові племена – майбутніх германців, слов’ян, греків, хеттів, аріїв тощо.

Кістяні прикраси, знайдені в похованні Ямної культури (Київський археологічний музей)

3. Бронза замість міді. Швидкому розселенню індоєвропейських племен сприяло й те, що вони мали зброю не з міді чи кременя, а з бронзи. Так називають сплав міді з іншими металами – оловом, сурмою чи свинцем. Бронзу винайшли у IV тисячолітті до нашої ери племена, що жили біля Кавказьких гір. Нова речовина була міцнішою і твердішою за мідь, і плавити її було легше. З бронзи робили не лише зброю, а й знаряддя праці – зокрема, леза для плугів і серпів. Згодом навчилися виготовляти бронзовий посуд і мистецькі вироби.

Лезо бронзового кинджалу, знайдене на острові Кіпр (Метрополітен-музей)

Корисний винахід кавказців охоче запозичили сусіди – не лише індоєвропейці, а й хуррити та семіти. Семіти, так само як і перші індоєвропейці, були скотарями. Спочатку вони жили у Північній Африці, але в пошуках пасовиськ переселилися до Аравійського півострова та земель «Родючого півмісяця», де чимало з них перейшли до землеробства. Південні семітські племена першими приручили верблюда, а на півночі вантажі перевозили переважно віслюки.

Вершник на верблюді. Кам’яний рельєф (Музей Волтерса)

Виробництво бронзової зброї вимагало щоразу більше руди – і тепер не лише мідної. Проте олово в природі зустрічалося рідше. Шукати його доводилося часом у віддалених краях, виплавляти з нього зливки і доправляти до місця, де виготовляли бронзу. Той, хто мав доступ до покладів або ж устиг накопичити запаси металу, викликав заздрощі у сусідів, які намагалися ці запаси у нього відняти. Війни ставали запеклішими. Щоб вберегтися від нападів ворогів, села почали обносити земляними валами і навіть мурами. Найкраще захищені поселення перетворювалися на племінні центри, в яких зазвичай мешкали вожді і збиралися на наради представники племінної знаті.

4. Поява міст. Утвердження племінного ладу не було єдиним шляхом розвитку людства. На Близькому Сході вже за кам’яної доби виникли перші міста. Найдавнішим із них вважають Єрихон, що був розташований недалеко від Мертвого моря. Перше поселення на його місці виникло одразу після виникнення землеробства. Мешканці Єрихона вирощували ячмінь і пшеницю. Врожаї були високими, і жили вони заможно. Хліб вимінювали у сусідніх племен на м’ясо, сир, вовну, вироби ремісників, та ще й залишали собі чималі запаси. Врешті єрихонці перебудували своє поселення. Житла в ньому – як і в багатьох сучасних містах – тепер тулилися одне до одного вздовж вулиць, дощову воду для всіх мешканців збирали у спеціальні сховища, а для захисту поселення звели потужний мур із вежею. Для будівництва мешканці міста використовували невипалену цеглу – за формою вона була не схожа на теперішню, а більше нагадувала хлібець із глини.

Руїни стародавнього Єрихона (сучасний вигляд)

Ще одне прадавнє місто – Чатал-Гююк. Воно було не схожим на Єрихон. Адже тут взагалі не було вулиць, і зовнішні стіни одного будинку водночас слугували стінами сусідських осель. Самі будинки не мали дверей. Потрапляли до приміщень згори, через отвори в дахах. Для цього у мешканців Чатал-Гююка були драбини. Якщо місту загрожували вороги, драбини просто прибирали, і поселення перетворювалося на потужну фортецю. Містяни вшановували богиню-матір і бога, втіленням якого був бик. Учені й досі сперечаються, яким чином мешканці Чатал-Гююка вели громадські справи, адже немає жодних свідчень про існування в місті – принаймні за часів його розквіту – знаті чи вождів.

Фігурка жіночого божества з Чатал-Гююка (Музей анатолійських цивілізацій)

Від чого загинули перші міста – невідомо. Деякі вчені пояснюють їхнє зникнення зміною природних умов. Інші впевнені, що їх зруйнували сусідні племена, що із заздрістю заглядалися на багатства, накопичені заможними містянами. Можливо, нападників-сусідів підтримали й бідніші мешканці самих міст. Якщо все сталося саме так, то й потужні мури були безсилими. До наших днів збереглася легенда про руйнування Єрихона. Згідно з нею, міські мури просто впали, щойно загарбники заграли у сурми. І досі про «єрихонські сурми» згадують тоді, коли треба пояснити, яким неприємно гучним буває звук. Проте легенда насправді нічого не каже про гучність сурм. А вчені з’ясували: швидше за все, мури Єрихона зруйнували зсередини. Це може свідчити, що в місті у нападників були спільники – можливо, невдоволені ладом, який панував у місті. Хоч би там що, але міське життя і справді здавалося занадто складним, щоб впорядкувати його, спираючись лише на звичаї та добру волю мешканців. Тож із часом виникла особлива організація, яка примушувала містян дотримуватися певного порядку, – держава.

Розділ II

Найдавніші держави

Міста-держави шумерів

1. Країна між двома річками. Перші в світі держави виникли у Месопотамії (це – територія сучасного Іраку). У перекладі з давньогрецької ця назва означає «країна між річками». І справді: через усю Месопотамію – з півночі на південь – течуть дві великі річки: Тигр і Євфрат, що разом впадають до Перської затоки. Влітку тут спекотно, часто бувають посухи. А коли трапляються зливи – річки виходять із берегів і затоплюють усе навколо. Згодом, щоправда, вода спадає, залишаючи після себе багато глини й мулу. Саме тому земля у Месопотамії надзвичайно родюча, а врожай можна збирати двічі на рік. Але для того, щоб його виростити, людям потрібно було надзвичайно багато працювати: не лише ретельно обробляти землю, а й копати колодязі, висушувати болота, будувати канали і дамби, які затримували б воду на випадок посухи.

Месопотамія і сусідні країни

Мешканці Месопотамії вирощували просо, ячмінь, пшеницю, квасолю, горох, цибулю, огірки. Фінікову пальму називали не інакше як «деревом життя». Бо не лише вживали в їжу її плоди – фініки, а й використовували у господарстві листя, деревину і навіть фінікові кісточки. З ягід винограду робили хмільний напій – вино. Орали землю за допомогою плуга, до якого впрягали биків. Тримали також віслюків, овець та свиней.

Пальми на березі Євфрату

У Месопотамії майже немає будівельного каменю й лісів. Тому спочатку місцеві мешканці навчилися зводити житла з очерету – щось на зразок українських мазанок, а згодом з’явилися будівлі з цегли. І хоча цеглини були невипаленими, їх просто висушували на сонці, вправні будівничі зводили з них і багатоповерхові споруди, і потужні міські мури, і величні святилища.

Череда. Відбиток циліндричної печатки (Лувр)

З обпаленої глини виготовляли посуд, серпи для збирання врожаю і навіть цвяхи. Звісно, були і металеві знаряддя – головним чином, із міді. Зі срібла й золота виготовляли чудові прикраси. Щоправда, в самій Месопотамії родовищ металів немає. Їх завозили з інших країв – і це сприяло розвитку торгівлі.

Месопотамський будинок з тростини. Кам’яний рельєф (Британський музей)

2. Шумери. Північ Месопотамії населяли семітські та хурритські племена, а на півдні жили переважно шумери. Це були люди невисокого зросту, з великими очима і довгими горбатими носами. Чоловіки не мали вусів і голили голови. Одягом – і чоловікам, і жінкам – слугували спідниці з тканини або листя. Шумери були видатними винахідниками. Та охоче запозичували корисні винаходи в інших народів – такі як колесо (раніше його вважали саме шумерською знахідкою, але тепер учені це спростовують). Колесо використовували для перевезення вантажів і виготовлення зручного посуду.

Зображення візка на колесах. Рельєф з Ура (Іракський музей)

Саме шумери почали зводити перші в Месопотамії міста. Зазвичай їх будували на пагорбах, щоб можна було рятуватися під час повені, й оточували мурами. Кожному місту підпорядковувалася своя сільська округа, мешканці якої в разі ворожої навали чи стихійного лиха знаходили у місті порятунок. Найвідомішими шумерськими містами були Кіш, Ур, Урук і Лагаш.

Урук у III–II тис. до н. е.

Шумери вважали, що у кожного міста є свій бог, його «небесний захисник». Святилище цього бога – його храм – зазвичай був розташований у центрі міста. Шумерські храми мали вигляд багатоярусної вежі, яка нагадувала сходи до неба. Вважали, що цими сходами жерці піднімалися до богів. Проте жерці не лише молилися і приносили жертви, а й впорядковували міське життя. У храмах зазвичай зберігали зерно, необхідне для сівби, запаси харчів, які ставали в нагоді під час голоду, коштовності та інші цінності. У храмовому господарстві працювали селяни і ремісники, а також захоплені під час воєн раби.

Храм бога Наннара в Урі (сучасний вигляд)

3. Перші царі. Не дивно, що верховний жрець часто був і керівником міста. В інших шумерських містах керували військові вожді – за допомогою ради старійшин. Втім, влада верховного жерця чи вождя швидко ставала одноосібною, і він перетворювався на справжнього володаря міста – царя. Шумери називали царів словом, яке українською можна перекласти як «велика людина».

Самі царі стверджували, що отримали владу від богів, які обирають для такої важливої справи найбільш гідних. Щоправда, кожного разу «обирати найкращого» богам не доводилося. Бо царську владу зазвичай передавали у спадок – найчастіше від батька до сина. Послідовність володарів, які належать до одного роду, називають династією.

Цар. Алебастрова статуетка (Метрополітен-музей)

Легенда розповідає, що царем міста Кіш боги обрали звичайного пастуха на ім’я Етана. Він був вправним царем. Але не мав дітей. Врешті-решт Етана змушений був залишити рідне місто і вирушити на пошуки «трави народження», яка допомогла б йому продовжити свій рід. У цьому йому взявся посприяти орел, якого Етана визволив з гірської ущелини. Птах підняв царя на височінь, звідки було видно всю землю. Етана злякався і впав додолу. Зглянулися боги над кішським володарем, народився в нього син, і правили його нащадки містом упродовж багатьох сторіч.

Енмеркар. Алебастрова статуетка (Іракський музей)

Цар Урука Енмеркар (знаний також під іменем Німрод) дістав владу над містом у спадок, адже володарем був уже його батько. Енмеркара вважали видатним будівничим – він прикрасив Урук численними палацами та храмами. Заради цього він звідусіль звозив дорогоцінне каміння і коштовну деревину – навіть із казкової країни Аратта, в похід проти якої він відрядив урукських вояків. Та легенди стверджують, що перемогою над Араттою Енмеркар не вдовольнився і вирішив побудувати в сусідньому місті Еріду вежу до самого неба. Обурилися боги та посварили будівельників між собою. Вежа залишилася недобудованою, а Енмеркар – присоромленим за свою пихатість.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.