Шопенгауер як вихователь. Сутінки ідолів

Але це чудо (і не менше), що він доріс до людського прикладу: тому що він був оточений, зовні й зсередини, жахливими небезпеками, що могли б розчавити й роздробити будь-яку слабшу натуру. Мені здається, було багато прикмет тому, що Шопенгауер-людина загине, залишивши по собі в кращому випадку «чисту науку»; але це лише в кращому випадку, а найвірогідніше не залишилося б ні людини, ні науки.

Сучасний англієць так зображає найосновнішу небезпеку для надзвичайних людей, що живуть у суспільстві, прихильного до всього звичного: «такі чужорідні характери спочатку згинаються, потім впадають у меланхолію, потім починають хворіти і зрештою помирають. Людина на зразок Шеллі[5] не могла б жити в Англії, і раса Шеллі була б неможлива». Наші Гельдерліни й Кляйсти та їм подібні гинули від цієї своєї надзвичайності і не витримували клімату так званої німецької культури; лише залізні натури, як-то Бетховен, Ґете, Шопенгауер і Ваґнер, можуть вистояти в ньому. Але й у них ефект цієї виснажливої боротьби і судом видно на багатьох рисах і зморшках: їхнє дихання стає важчим, а голос – вимушеним. Один досвідчений дипломат, який лише побіжно бачив Ґете й говорив із ним, сказав своїм друзям: Voila un homme, qui а eu de grands chagrins! – що Ґете переклав так: «Він теж із тих, кому довелося несолодко!» «Якщо в рисах нашого обличчя, – додає він, – не стираються сліди пережитих страждань і праці, то не дивно, що все, що залишається від нас і наших стремлінь, має ті самі сліди». І це той Ґете, якого наші культурні філістери видають за одного з найщасливіших німців, намагаючись довести твердження, що попри все можна стати щасливим серед них – з прихованим смислом, що вони не пробачать тому, хто почувається серед них нещасливим і самотнім. Тому вони навіть сформулювали й пояснили на практиці з великою жорстокістю тезу, що в ізоляції завжди є таємна провина. Нещасний Шопенгауер також мав на душі таку провину, – а саме, він цінував свою філософію більше, ніж своїх сучасників; і при цьому, на свою біду, він знав саме від Ґете, що для спасіння своєї філософії він повинен всіма засобами захищати її від зневаги своїх сучасників, бо існує вид інквізиційної цензури, в якій німці, за свідченнями Ґете, досягли значних успіхів; ця цензура є непорушне мовчання. Саме через нього значна частина першого видання головного твору Шопенгауера перетворилася на макулатуру. Небезпека, що йому загрожувала – що його велике творіння знищать просто ігноруванням, викликала у Шопенгауера жахливу й невпинну тривогу; у нього не виявилося жодного більш-менш значного прибічника. Печально бачити, як він женеться за найменшими слідами своєї слави; а його заключний, надмірно голосний тріумфальний крик про те, що його нарешті дійсно читають («legor et legar»[6]), має щось хворобливо-зворушливе. Саме ті риси, в яких ми не бачимо великого філософа, виказують людину, що страждає, що дуже переживає за долю своїх найцінніших благ; його мучила тривога втратити свій маленький статок і, може, він більше не міг зберігати своє чисте, істинно античне ставлення до філософії; так у своєму бажанні мати надійних і співчутливих людей він часто робив неправильний вибір і йому знову й знову доводилося з сумним видом повертатися до свого вірного собаки. Він був абсолютним відлюдником; у нього не було жодного друга-однодумця, щоб його розрадити – а між одним і жодним тут, як і скрізь між чимось і нічим, пролягає безкінечність. Ніхто, хто має справжніх друзів, не знає, що таке справжня самотність, хоч би й увесь світ постав проти нього. – Ох, – я бачу, – ви не знаєте, що таке ізоляція. Там, де існували могутні громади, уряди, релігії, суспільні думки, – коротше, де була якась тиранія, вона ненавиділа самотнього філософа; адже філософія пропонує людині прихисток, куди не може проникнути жодна тиранія, печеру внутрішнього життя, лабіринт серця: і це дратує тиранів. Там переховуються самотні; але там причаїлася і найбільша небезпека для самотніх. Ці люди, що сховали свою свободу у внутрішньому світі, повинні жити також і у зовнішньому, стати видимими, показувати себе; вони зв’язані численними людськими стосунками через своє народження, місцеперебування, виховання, батьківщину, випадковості й настирливість інших людей; так само їм приписують численні думки, просто тому, що це – панівні думки; будь-який вираз обличчя, який не заперечує, вважається схваленням; будь-який рух рукою, який не руйнує, вважається згодою. Вони знають, ці самотні й вільні духом, що постійно видаються не тим, чим вони є за своїми думками: хоча вони не хочуть нічого іншого, крім істини й чесності, але знаходяться в тенетах непорозумінь; і це палке бажання правди все одно не може відвернути туман невірних думок, адаптації, напівпоступок, жалісливого замовчування, помилкових тлумачень, що лягає на їхні вчинки. Це збирає хмару меланхолії на їхньому чолі; бо необхідність прикидатися такі натури ненавидять більше за смерть; ця постійна гіркота робить їх небезпечними й вулканічними. Час від часу вони мстяться за своє примусове переховування, за свою вимушену потайливість. Вони виходять зі своєї печери зі страшним виразом обличчя; тоді їхні слова й дії – це вибухи, що можуть призвести до власної загибелі. Так небезпечно жив Шопенгауер. Саме таким самотнім людям потрібна любов і товариші, з якими вони можуть бути відкритими й простими, як із самим собою, у присутності яких припиняються судоми мовчання й лукавство. Заберіть цих товаришів, і ви створите ще більшу небезпеку; Гайнріх фон Кляйст загинув через таку відсутність уваги, і найнебезпечніший засіб проти надзвичайних людей – це увігнати їх так глибоко в самих себе, що їхнє повернення до життя завжди ставало виверженням вулкана. Але завжди є напівбоги, яким вдається жити в таких жахливих умовах і навіть жити переможно; і якщо ви хочете почути їхні самотні пісні – послухайте музику Бетховена.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Принцип невтручання (фр.). – Тут і далі примітки перекладачки.

2

Для інших веселий, мудрий для себе (лат.).

3

З «Італійської подорожі» Й. В. Ґете, 9 жовтня 1786 року.

4

Трагелаф – міфічна істота у Стародавній Греції, напівкозел, напіволень. У своїй роботі De Interpretatione Аристотель застосував ідею трагелафа, щоб висловити філософську концепцію чогось, що можна осягнути, хоч його і не існує.

5

Мається на увазі Персі Біші Шеллі.

6

Мене читають і будуть читати (лат.).