скачать книгу бесплатно
На кожум’яках
Іван Нечуй-Левицький
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«На кожум’яках» Івана Нечуя-Левицького – комедiя, сюжетно насичена i динамiчна***. Пiзнiше ii сюжет було використано у комедii Михайла Старицького «За двома зайцями». Перу автора належать й iншi твори на соцiально-побутову тематику, зокрема, повiсть «Кайдашева сiм’я», «Двi московки».
Іван Нечуй-Левицький
НА КОЖУМ'ЯКАХ
Мiщанська комедiя на 5 дiй
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Сидiр Свиридович Рябко – киiвський мiщанин, мае крамницю на Подолi.
Євдокiя Корнiiвна – його жiнка.
Євфросина – iх дочка.
Горпина Корнiiвна Скавчиха – сестра Євдокii Корнiiвни, перекупка, вдова; перепродуе яблука.
Оленка – ii дочка.
Свирид Йванович Гострохвостий – цилюрник.
Настя
Ольга – Євфросининi приятельки, панни.
Варвара
Химка – Рябкова наймичка.
Педоря – Горпинина поденщиця.
Марта, Бублейниця.
Орина, Башмачниця
Меронiя – печорськi мiщанки, були послушницями.
Магдалина
1-й митрополичий бас.
2-й митрополичий бас.
Беркой Волько – жиди, процентщики.
Мiщанки, шафери, мiщани та катеринщик.
Дiя дiеться у Киевi, на Кожум'яках.
Гострохвостий та Євфросина трохи закидають по-руськiй.
ДІЯ ПЕРША
Свiтлиця Сидора Свиридовича Рябка з мiщанською обставою. Однi дверi – в кiмнату, другi – в пекарню. Дiя дiеться в недiлю по обiдi.
ВИХІД 1
Євдокiя Корнiiвна сама.
Євдокiя Корнiiвна (сидить коло стола i позiхае). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досi спиш? Вставай вже, бо швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуеш?
Сидiр Свиридович (обзиваеться з кiмнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тiльки трохи прочумаюсь та потягнуся разiв зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кiмнати i сiдае коло жiнки.)
ВИХІД 2
Євдокiя Корнiiвна i Сидiр Свиридович.
Євдокiя Корнiiвна. Авжеж скучила.
Сидiр Свиридович. Бо давно пак бачились: як у горосi та й досi…
Євдокiя Корнiiвна. Я тут сидiла, сидiла, вже все передумала, вже й богу молилась.
Сидiр Свиридович. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вiк, як тi голуб'ята в парцi. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!
Євдокiя Корнiiвна. Добрий сум! Пiшов собi в кiмнату та й хропе, аж кiмната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.
Сидiр Свиридович. А чи пам'ятаеш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тодi вертiвся коло тебе.
Євдокiя Корнiiвна. Ще б пак не пам'ятала! На всi Кожум'яки не було тодi такого вертуна, як ти.
Сидiр Свиридович. А чи пам'ятаеш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неi i звiдтiль, i звiдсiль, а вона тiльки було спiдню губу копилить.
Євдокiя Корнiiвна. Що копилила, то копилила, бо знала навiщо. А правда, я тодi таки добре виварила тобi воду, аж чуб був мокрий.
Сидiр Свиридович. Ой ви, жiночки ви капоснi! До смертi згадуете, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!
Євдокiя Корнiiвна. Коли б ти тiльки не був трохи вередливий… я б з тобою зовсiм щасливо дожила вiку.
Сидiр Свиридович. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обiцяв твiй покiйний батько, то, може б, i не був такий вередливий.
Євдокiя Корнiiвна. i годi вже тобi згадувати.
Сидiр Свиридович. А якби, стара, оце було твое придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчикiв собi на придане. А нашiй Євфросинi треба багато грошей: вони в нас не простi, вченi – не дурно ж вчились аж три мiсяцi в пансiонi.
Євдокiя Корнiiвна. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всi Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би iй i замiж iти.
Сидiр Свиридович. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всi Кожум'яки!
Євдокiя Корнiiвна. i на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нiкого нема в хатi, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неi якраз такi карi очi, такi чорнi брови, як у мене. В неi ввесь хист мiй!
Сидiр Свиридович. Авжеж гарна: все гарне, тiльки в неi нiс такий… трохи нiби довгий чи гострий… трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядаеться.)
Євдокiя Корнiiвна. От i вигадуеш, старий, таке, що нi до бога, нi до людей. Який же в неi нiс?
Сидiр Свиридович. Такий достоту, як i в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твiй нiс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на мiсяцiв зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.
Євдокiя Корнiiвна (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуеш. Який же в мене нiс? Здаеться, такий, як i в усiх людей. Коли вже на правду пiшло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тодi була не дуже тоненька: таки така, як нiмецька ковбаса. Признатись, i я довго думала, поки тебе полюбила.
Сидiр Свиридович. А все-таки полюбила! i я тебе полюбив, хоч твоiм носом хоч у дерево стукай.
Євдокiя Корнiiвна.i що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертае лице.)
Сидiр Свиридович. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рiвнятись до неi. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, i в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старiсть i той, що був, не знаю, де дiвся.
Євдокiя Корнiiвна. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!
Сидiр Свиридович. Цить, цить, старенька! Я тiльки кажу, що Євфросина далеко розумнiша од тебе.
Євдокiя Корнiiвна. Авжеж розумнiшоi од неi нема на всi Кожум'яки i на всю Глибочицю; тiльки вона якась гостра, палка, як огонь.
Сидiр Свиридович. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то вiн у неi, як млинове колесо, тiльки дрррр… Меле разом i шеретуе. А ти мнеш, мнеш тим язиком… Так ним м'яла, i як ми бралися.
Євдокiя Корнiiвна. Що це з тобою сьогодня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене i нiс, як у чорногуза, i язик, як колода, i розум десь дiвся?
Сидiр Свиридович. На те брав, що було треба… бо полюбив тебе, моя старенька.
Євдокiя Корнiiвна. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справдi штука!
Сидiр Свиридович. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здурiе. І я, мабуть, тодi…
Євдокiя Корнiiвна (встае). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до слiз доводить! i така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i без'язика. (Плаксиво.) Ти забув, що я твоя жiнка?
Сидiр Свиридович. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.
Євдокiя Корнiiвна. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
Сидiр Свиридович. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!
Євдокiя Корнiiвна. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.
Сидiр Свиридович. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не кажи Горпинi.
ВИХІД З
Євдокiя Корнiiвна, Сидiр Свиридович i Горпина.
Горпина вбiгае в хату з порожнiм кошиком на руцi.
Горпина. Добривечiр вам у вашу хату! (Кидае до порога кошик i розлягаеться на стiльцi.) Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка та ковтну чарку горiлки.
Сидiр Свиридович. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Горпина. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум'яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!
Сидiр Свиридович. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж маемо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас величати.
Горпина. Чули ми вже цiеi, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи самовар!
ВИХІД 4
Євдокiя Корнiiвна, Сидiр Свиридович, Горпина й Химка.
Химка (виглядае з пекарнi в дверi). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нiчого не помагае.
Горпина. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи е в твоiх хазяiнiв горiлка?
Химка. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що е.
Горпина. То ке сюди на стiл цiлий шинк.
Сидiр Свиридович. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл з шинком.
Химка. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить.)
ВИХІД 5
Євдокiя Корнiiвна, Сидiр Свиридович i Горпина.
Горпина. Потривай, Химко, побалакаемо!
Сидiр Свиридович. Ой, не кричiть так здорово, Горпино Корнiiвно!
Горпина. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Явдохо, надулась, наче той iндик перед смертю?
Сидiр Свиридович. Явдохо… Знайшла Явдоху! Скажiть iще Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.
Горпина. Євфросина таки мене не дуже любить, спасибi iй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродуе. Так що ж, що тiтка перекупка! Свiй хлiб iм, не крадений.
Євдокiя Корнiiвна. Воно, бач, сестро, не те.
Горпина. Не те; а чоловiка скубеш за чуприну, як i я свого покiйного Скавику скубла. Ви своiй Євфросинi не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б iй, псяюсi, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам'ятала б до нових вiникiв.
Сидiр Свиридович. Ви, Горпино Корнiiвно, що iнше.
