скачать книгу бесплатно
Горпина. Я що iнше? А що ж я таке? Га? Хiба не знаемо, якi великi пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури i хлiб з того iв. Я торгую яблуками i хлiб з того iм, i нiкого не боюсь, i докажу на всi Кожум'яки, що нiкого не боюсь, навiть вашоi великорозумноi Євфросини. (Присiкуеться до Рябка i б'е кулак об кулак.)
Сидiр Свиридович. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступаеться й хреститься.)
Горпина. Чого ви одхрещуетесь од мене? В мене нема на головi чортячих рогiв.
Сидiр Свирийдович. А хто ж заглядав пiд ваш очiпок? А може, й е?
Горпина. А як я скину хустку та покажу?
Євдокiя Корнiiвна. i годi, сестро, годi. Хiба ж ти не знаеш, що мiй старий вередуе?
Горпина. Скубла вас жiнка, та чортзна по-колишньому.
Сидiр Свиридович. Меле, меле, шеретуе. (Приспiвуе.)
Горпина (приспiвуе). Шеретуе, обернеться й поцiлуе. Таке лиш по чарцi! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полi.
Євдокiя Корнiiвна. Еге! тут як почав вигадувати на мене, що…
Сидiр Свиридович. Цить, цить, цить! (Затуляе рота Євдокii Корнiiвнi.) Нiяк не вдержить свого язика! Ще й дочцi розкаже. Ой, якi ж слизькi язики у тих жiнок: в однiеi гострий як бритва, а у другоi слизький: так i лiзе сам з рота. (Показуе.)
Горпина. Та кажи-бо, що твiй чоловiк вигадував!
Сидiр Свиридович. Ой, цить, не кажи!
Горпина. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.
Сидiр Свиридович. Не кажи, бо з хати втечу.
Євдокiя Корнiiвна. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку вiддати замiж. Перебирали усi Кожум'яки, та й не знайшли нi одного панича дочцi до пари.
Горпина. Куди ж пак! Тисячi та сотнi нiколи в дiвках не посивiють. Не бiйся! Повиходять швиденько. От уже нам, бiдним, зовсiм друге дiло, хоч моя Оленка красуня не то що на всi Кожум'яки, а може, й на ввесь Киiв.
Євдокiя Корнiiвна. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Киiв, а може, й за Киiв. А що вже розумна i вчена, як баришня, то нiгде правди дiти, хоч, може, матерi не приходиться своеi дочки хвалити.
Горпина. Тiльки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хатi, то я б iй патли обскубла.
Дзвонять до церкви.
Сидiр Свиридович. Чи це вже й до вечернi дзвонять? Пiду ж я поможу дяковi спiвати. (Встае.)
Горпина. Вже таки й поможете дяковi. Сiдайте ж та лучче побалакаемо. Нехай там сам дяк курникае.
Євдокiя Корнiiвна. Я оце все про свою дочку. Вже б, здаеться, i час замiж, та все якiсь недоладнi люди трапляються: то негарнi, то без грошей, хоч i гарнi, то не дуже розумнi. Зовсiм не до пари моiй Євфросинi.
Горпина. О, Євфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа передо мною, неначе я iй не тiтка.
Євдокiя Корнiiвна. Тут, сестро, почав до нас ходити один молодий панич, та не скажу, як звуть.
Горпина. Про мене, не кажи. Менi не йти за його замiж.
Євдокiя Корнiiвна. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й до того розумний. Як почне говорити з Євфросиною, та так говорить розумно, що я слухаю, слухаю i нiчогiсiнько не розберу. От уже вдався розумний, як наша Євфросина.
Сидiр Свиридович. Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей: вiн знаеться не тiльки з семiнарськими басами, але навiть з митрополичими.
