скачать книгу бесплатно
– Батько не велiв менi продавати цю верблюдицю, i я ii не продам. Вiзьми будь-якого iншого верблюда.
Вершник знову покрутився у стадi i знову схопив ту ж верблюдицю. Тодi Маммедджан подумав: «Якщо за верблюдицю вiн вiддасть менi коня, що пiд ним, i торбу золота, то я – будь що буде – продам цю верблюдицю».
– Гей, вершнику, – сказав Маммедджан, – якщо ти вiддаси менi свого коня i хурджин золота, я продам тобi цю верблюдицю.
Вершник погодився, зiйшов з коня, вiддав його, та ще й золото, узяв стару верблюдицю i подався собi. А слiдом за старою верблюдицею кинулися бiгти i всi iншi. Хлопець верхи на конi намагався завернути верблюдiв, та нiчого з того не вийшло. Кiнь пiд ним захропiв, роздув боки i упав мертвим. Так верблюди i втекли, тому що та стара верблюдиця була матiр’ю усiх верблюдiв у стадi.
Маммедджан залишився пiшим серед пустельного степу. Вiн подумав: «Як же я тепер прийду до батька i що я йому скажу?»
І подався вiдтодi Маммедджан свiт за очi. Якось перед ним виникло мiсто. Серед ночi у безмiсячнiй темрявi увiйшов Маммедджан у ворота мiста. А дочка хана цього мiста призначила бiля мiських ворiт побачення юнаковi на ймення Маммед. Той Маммед десь загуляв, забув про домовленiсть i не прийшов. І ось у ту хвилину, коли Маммедджан пiдiйшов до мiських ворiт, хтось сказав:
– Маммед-джан[9 - Маммед-джан – букв. «дорогий Маммед», тут лагiдне звертання. З iменем юнака Маммедджан утворюе гру слiв.], ось вiзьми.
Маммедджан пiдiйшов, i у нього в руках опинився хурджин золота. Озирнувся вiн i побачив двох коней. Маммедджан миттю прив’язав хурджин на спину одного коня. Тут iз ворiт вийшла дочка хана, вони сiли на коней i вирушили в дорогу. По дорозi Маммедджан не говорив нi слова, i дiвчина подумала: «Чому це Маммед нiчого на каже менi?» А коли нарештi зiйшло сонце, вона побачила, що це якийсь гарний юнак. От приiхали вони в якесь мiсто й оселилися в ньому.
Якось Маммедджан вийшов на вулицю i знайшов намисто. Вiн повернувся додому, показав його дружинi, а та й говорить:
– Такого намиста немае нi у хана, нi у падишаха.
– Якщо так, – сказав Маммедджан, – я пiднесу його в дарунок хановi цього мiста i познайомлюся з ним.
Вiн поклав на тацю багато рiзних речей, а зверху – намисто i вирушив до хана. Хан одразу ж вийшов йому назустрiч.
– Ти мiй новий нукер Маммедджан. Ти принiс менi в дарунок небаченi у нас рiдкiснi речi, – усмiхнувся хан, посадив Маммедджана на краще мiсце i подарував гарний халат.
Маммедджан з дружиною зажили тихо i мирно. У тому мiстi у Маммедджана був друг, якого вiн дуже любив. Якось, коли пiшов дощ, Маммедджан сказав дружинi:
– Напни серпанок.
Коли дружина Маммедджа вийшла надвiр, щоб напнути серпанок, ii випадково побачив хан. Йому одразу ж вiдiбрало мову. Потiм, коли прийшов до тями, хан сказав:
– Я бачив жiнку. Неодмiнно вiдшукайте ii менi, iнакше я вас усiх скараю на смерть.
Поки думали, чия то може бути дружина, друг Маммедджана сказав:
– Я знаю, це дружина Маммедджана.
– Негайно приведiть ii до мене! – наказав хан.
– Хан-ага, – почали говорити люди, – не можна насильно вiдбирати чужу дружину. Треба придумати якийсь привiд.
Тодi хан сказав:
– Моi двi дочки нiяк не помиряться через те намисто. Покличте Маммедджана.
Осавул покликав Маммедджана. Не встиг вiн увiйти в дверi, як хан каже йому:
– Маммедджане, ти пiднiс менi намисто, через яке моi дочки нiяк не можуть помиритися. Треба, щоб ти дiстав ще таке ж.
– Буде виконано, хан-ага, – промовив Маммедджан i пiшов додому.
Дружина у нього запитуе:
– Маммедджане, чому такий сумний?
– Хан-ага звелiв менi дiстати ще таке ж намисто, – сказав Маммедджан.
– Говорила я тобi: не вiддавай намисто! Так не послухався, щоб ти оглух! – закричала дружина.
Осiдлав Маммедджан коня i вирушив у дорогу. Їхав вiн, iхав – i перед ним вiдкрилася долина. Подивився вiн, а камiння в тiй долинi точно таке саме, як у тому намистi. Зрадiв Маммедджан i вже зiбрався було наповнити камiнням хурджин, як раптом помiтив, що звiдкись потекла кров i зразу ж перетворилася на намистини. Маммедджан подумав: «Я розкрию цю таемницю». Пiдiйшов вiн i бачить – лежить мертва красуня. Дуже здивувався Маммедджан i вирiшив розгадати, у чiм тут справа. Подивився вiн довкола, а сонце вже сiло. Вирiшив тодi Маммедджан тут заночувати. Ось лежить вiн, дрiмае i бачить, що прийшов дев. Дiстав дев склянку, стукнув по нiй, i мертва дiвчина ожила. Почав дев з дiвчиною розмовляти, а на свiтанку зробив дiвчину мертвою, склянку заховав i кудись зник. Маммедджан пiдiйшов, узяв склянку звiдти, куди ii заховав дев, i стукнув по нiй. Дiвчина повернулася до життя i сказала:
– Гей, чоловiче! Кулан сюди своiми ногами добираеться, птах – на крилах, а ти як потрапив?
– Доля привела, – вiдповiдав Маммедджан. – А ти тепер, коли прийде дев, скажи йому: «Кажуть, душа девiв знаходиться в iншому мiсцi. Де ж твоя душа?» Дев розсердиться, але ти плач, i вiн розкаже тобi.
Сказавши так, Маммедджан вiднiс склянку на мiсце, приклав каменем, i дiвчина знову стала мертвою. А Маммедджан пiшов i лiг спати.
Ось дев, нiчого не знаючи про Маммедджана, знову прийшов до дiвчини. Коли вiн сидiв рознiжившись, дiвчина запитала у нього:
– Я чула вiд батька, що душа девiв знаходиться в iншому мiсцi, так де ж твоя душа?
– Хто ти така, щоб запитувати про мою душу? – крикнув дев i дав дiвчинi ляпаса.
– Вiдтодi, як я розлучилася зi своiми батьками, у мене тут нiкого, окрiм тебе, не було, – сказала дiвчина девовi.
– Приготуй тодi овмач[10 - Овмач – iжа iз розiм’ятих у маслi шматочкiв гарячоi перепiчки.], – наказав дев.
Дiвчина приготувала овмач. А дев пiшов i пiдняв камiнь. З-пiд каменя, як iз отвору посудини, полилася вода. Дев висипав овмач у воду, i з’явилася риба з кiльцем у носi.
– Ось це i е моя душа, – сказав дев, показуючи рибу дiвчинi.
Наступного дня дев подався на полювання, а Маммедджан пiдiйшов до дiвчини, оживив ii, потiм проказав слiдом за нею: «Я пiрiм Вейсел гара!»[11 - «Я пiрiм Весел гара!» – ймовiрно, спотворена суфiйська формула; у казцi використовуеться як закляття.] – i пiдняв камiнь. Кинув вiн у воду перепiчку i упiймав рибу. У цей час несподiвано з’явився дев. Та Маммедджан випередив дева i убив рибу. Дев звалився, як пiдрубана чинара. Пiднялася пилюга, зчинилася буря, i навколо потемнiло. Потiм знову прояснилося, i Маммедджан забрав iз собою перi[12 - Перi – красуня.], хурджин з намистом i повернувся додому.
Купив Маммедджан на базарi тканину i сказав своiй дружинi:
– Дiвчина не вмiе шити сукню, поший ти.
– Нехай шие сама! – вiдповiла дружина. – Що, у неi рук немае?
Маммедджан вiднiс хановi намисто, а на зворотному шляху запропонував однiй старiй:
– Тiтонько, приходь до нас шити сукню. Дамо тобi кiлька кранiв[13 - Кран – перська срiбна монета, одна десята частина тумана (туман – перська золота монета).].
– Добре, синку, – вiдповiдала стара.
Прийшла вона до Маммедджана додому, взяла тканину i ножицi, та замiсть тканини розрiзала собi руку. Тодi пiшла стара до хана, показала йому руку i сказала:
– Хан-ага, ти знаеш новини – ранiше у Маммедджана була одна дружина, а тепер стало двi. І ось поглянь: задивилася я на iхню красу i не помiтила, як порiзала руку.
– Ідiть покличте Маммедджана! – наказав хан.
Маммедджана покликали, i хан сказав йому.
– Маммедджане, ти маеш добути менi молоко левиць i тигриць. Це лiки для моеi матерi. Даю тобi три днi. Якщо не добудеш – обов’язково тебе страчу!
Маммедджан повернувся додому сумний-пресумний.
– Чому ти пригнiчений? – запитала його перi.
– Хан велить менi добути молоко левиць i тигриць, – вiдповiдав Маммедджан.
Тодi перi сказала:
– Хiба через це плачуть? Іди у таке-то мiсце: там лежить старий лев iз скалкою в лапi. Ти вiзьми iз собою щипцi i шило, пiдкрадися тихенько i витягни скалку. Потiм сховайся, i що б лев не говорив, не показуйся. Тiльки тодi, коли прокаже iм’я Сулеймана[14 - Сулейман – бiблiйний цар Соломон, який, за численними легендами, розповсюдженими у народiв мусульманського Сходу, був надiлений владою над усiма чарiвними силами. Окрiм того, вiн розумiв мову птахiв i звiрiв, був надзвичайно мудрим i багатим. Ім’я Сулеймана, який за релiгiйною традицiею вважався правовiрним i був пророком Аллаха, увiйшло в Коран, чим i пояснюеться його популярнiсть на мусульманському Сходi.], ти можеш вийти, i вiн виконае все, що тобi треба.
Як було сказано, Маммедджан вирушив туди, пiдiбрався до лева i витягнув з його лапи скалку.
– Гей, хто це? Ти помреш! – крикнув лев.
Та вiдповiдi не було. Тодi нарештi лев промовив iм’я Сулей- мана, i Маммедджан пiдiйшов до нього.
– Ну, чоловiче, – заговорив лев, – ти зробив для мене таке добре дiло. Проси тепер, що тобi треба, я все виконаю.
– Менi треба левине молоко, – сказав Маммедджан.
Тут лев крикнув: «Шiр![15 - «Шiр!» – перс. «лев»; «пелен» чи «пеленг» – перс. «барс, леопард», туркмен. «тигр».]» – i з’явилася зграя тигрiв. Потiм вiн крикнув: «Пелен!» – i з’явилася зграя левiв. Лев дав Маммедджановi два бурдюки i сказав:
– Наповнюй.
Маммедджан наповнив обидва бурдюки i нав’ючив по одному на тигра i лева. Старий лев послав з Маммедджаном ще кiлька хижакiв i наказав iм:
– Коли проведете його, повертайтеся назад.
Маммедджан швидко дiстався до мiста. Люди, побачивши його, розбiглися i сповiстили про все хана. Той вийшов назустрiч Маммедджановi i закричав:
