banner banner banner
Мізантроп
Мізантроп
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Мізантроп

скачать книгу бесплатно

Мiзантроп
Жан Батист Мольер

Комедiя у вiршах «Мiзантроп» належить перу вiдомого французького драматурга Мольера, справжне iм'я якого – Жан Батист Поклен (1622–1673). Переконаний мiзантроп Альцест готовий порвати з друзями, щоб не вiдступитися вiд своiх принципiв. Головний герой вважае, що завжди i за будь-яких обставин слiд говорити людям правду в обличчя, нiколи не вдаючись до лестощiв… У творi Мольер сатирично змальовуе аморальнiсть, дрiб'язковiсть та улесливiсть столичного дворянства, продажнiсть суду, а також штучний пафос багатьох лiтературних творiв того часу. Творчiсть Мольера мала чималий вплив на подальший розвиток свiтовоi драматургii. Іншими вiдомими творами автора е п'еси «Мiщанин-шляхтич», «Удаваний хворий», «Тартюф», «Скупий», «Дон Жуан» та iн.

Мольер

Мiзантроп

Комедiя

Дiйовi особи

Альсест – закоханий у Селiмену.

Фiлiнт – друг Альсестiв.

Оронт – закоханий у Селiмену.

Селiмена – мила Альсеста.

Елiанта – Селiменена кузина.

Арсiноя – подруга Селiмени.

Акаст, Клiтандр – маркiзи.

Баск – слуга Селiмени.

Вартовий iз Маршальства Францii.

Дюбуа – слуга Альсеста.

Дiя вiдбуваеться в Парижi в Селiменинiм домi.

Дiя перша

Ява 1

Фiлiнт, Альсест.

Фiлiнт

Та що вам, друже мiй?

Альсест

(сидячи)

Лишiть мене в спокоi!

Фiлiнт

Чому химерною неласкою такою…

Альсест

Ідiть собi, прошу, не тратьте зайвих слiв.

Фiлiнт

Ранiш би вислухать, нiж удаваться в гнiв.

Альсест

Нi, хочу гнiватись, а слухать не бажаю.

Фiлiнт

Як розумiти вас – я, далебi, не знаю,
І хоч ми друзями вiддавна нареклись…

Альсест

Я – друг вам? Запишiть, що то було колись!
Так – досi в злагодi жили ми i в любовi, —
А як побачив я, на що есте готовi.
То приязнь унiвець розбилася моя:
В серцях зiпсованих не хочу мiсця я.

Фiлiнт

Та чим же мiг я так, Альсесте, завинити?

Альсест

На мiсцi вашому волiв би я не жити!
Хто чинить так, як ви, – пошани хай не жде;
У чесних вiн людей презирство лиш найдо.
Я ж бачив, як того ви стрiли чоловiка.
Шаноба тут яка, любов яка велика
Була появлена! А скiльки присягань.
Обiтниць голосних i приязних зiзнань.
Що ви з обiймами палкими iх мiшали!
А скоро вийшов вiн, – ви ледве пригадали,
Як на iм’я йому i що то за один, —
І вже нi трошечки вас не обходить вiн.
До лиха! Соромно, ганебно, пiдло навiть
Так душу лестками фальшивими неславить.
Коли б судилося таке менi вчинить.
То я повiсився б iз того горя вмить!

Фiлiнт

Причин не бачу я до вироку такого
І пом’якшить його благаю вас, на бога;
Прошу: зласкавтеся, хоч огрiхи й страшнi,
І ще не вiшаться дозвольте ви менi.

Альсест

Невчасно спала вам охота жартувати!

Фiлiнт

Чого ж вам хочеться, цiкавий би я знати?

Альсест

Я хочу щиростi, щоб слово нi одно
Не вилiтало з уст, як не з душi воно.

Фiлiнт

Коли обiйме нас, вiтаючи, знайомий, —
Так само обiйнять повиннi ми його;
Зiзнання сипле вiн, обiцянки склада —
Те саме й нам робить, звичайно, випада.

Альсест

Нi! Ворог тоi я ганебноi методи,
Що в пiй кохаються нiкчемнi слуги моди;
У свiтi над усе найгiрш я не злюбив
Манiрнi витiвки отих балакунiв.
Лепетунiв гидких, которi в марнiй мовi
Усе на свiтi нам пообiцять готовi
І комплiментами ладнi стрiчати всiх,
А що ти, хто ти е, – однаково для них!
Ну, що по тому нам, коли нас хто вiтае
І приязнь, i любов, i шану виявляе,
І слiв не добере до пишноi хвали, —
А тiльки ми на крок од його вiдiйшли,
І вiн негiдника улещуе так само!
Це ж сором! Це ганьба! Як тiшиться словами
Гучними й красними, коли, на глум i смiх.
Усьому свiтовi почути можна iх?
Шаноби на землi нема без переваги.
Хто поважае всiх, не знае той поваги.
Коли вдаетесь ви у моду цю лиху.
До бiса! Спiльного не знати нам шляху!
У вас прислужливiсть – неначе крам роздрiбний,
Менi ж загальний друг у друзi непотрiбний.
Якщо вам рiвнi всi, то мовлю навпростець:
Дружiнню нашому i злагодi кiнець!

Фiлiнт

У колi вищому ми мiсце посiдаем —
І, певне ж, мусимо коритися звичаям.
Hi, нi! Карати ми повиннi без вагань
Ганебний вимiн цей олншвих вихвалянь,
Людьми буть чесними, неправдi не служити
Г скрiзь по щиростi, по правдi говорити.
Що з серця не iде – нiколи не казать
І почуттiв своiх пiд маску не ховать.

Фiлiнт

А есть же випадки, як мова та сердечна
Виходить i смiшна, i зовсiм недоречна.
Бувае, – я прошу не брати цього в гнiв, —
Коли розумний той, хто думку потаiв.
Ну, чи ж годилось би, змiркуйте пак самi ви.
Щоб завжди ми були одвертi та правдивi?
Невже, коли нам хто нелюбий мiж людьми,
То це й освiдчити йому повиннi ви?

Альсест

Так.

Фiлiнт

Що! Емiлii старiй би ви сказали,
Що кокетерiя уже iй не пристала
І що фарбуеться вона собi на стид?

Альсест

Авжеж.

Фiлiнт

Що Дорiлас давно усiм набрид,
Що варить при дворi iз кожного вiн воду,
З одваги чванячись та з дiл свойого роду?

Альсест