скачать книгу бесплатно
– Можливо. Таке пояснення теж мае право на iснування.
– Чи то пак, це просто чистий аркуш паперу на якому потенцiйно може розмiститися будь який варiант тексту.
– Не мели дурниць. Хоча, проблема не в тобi. Даруй за вiдвертiсть… Ти ще зелений та тугий. Не стиглий. Текст мае певнi ознаки. Одна з яких: наявнiсть орфографiчних знакiв на якомусь носii. В нашому випадку, на паперi. Але, якщо тебе ваблять iншi носii. Будь ласка. Нiхто не закине зайвого, навпаки.
– Можна поставити одну, але масну крапку на чистому аркушi. Багатозначну i красномовну.
– Я це вже проходила свого часу. Хибний шлях.
– Даруйте… Так, бовкнув аби що. До речi, як вам мое твориво. Чи далеко воно вiд вашого розумiння так званого iдеального тексту.
– Та бовкай, бовкай. – Вона зненацька пiдстрибнула майже торкнувшись тiм’ям стелi i лягла на пiдлогу. – Вибач, прихопило спину. Може колись i вилiзе iз тебе путяще та варте уваги. Не знайома з усiм твоiм творчим доробком, але достатньо й цього шедевру. Шикарний верлiбр. Англiйською це звучатиме майже вишукано, – Вона на мить закрила очi в спробi перекласти щойно почуте.
– Дiйсно. Аби. Аби виказати свою схвильованiсть. Я такого ще не чула. Браво. Нi, дiйсно. Щось в цьому е. Звiсно, якщо ти не прагнув мене якимось чином образити.
– Нi в якому разi. Навпаки. Я прагнув. Вiрнiше, це вiдбулося спонтанно i тiльки опiсля я почав вважати, що це я сам спромiгся.
– Але зауважу. Не переоцiнюй своiх можливостей. Ідеальний текст пiдступний i аж занадто недоступний. Скорiше ти виглядатимеш посмiховиськом в очах твоiх близьких i знайомих.
– Перепрошую. Що ви. Нi в якому разi.
– Заладив оце свое: нi в якому разi. Таке iнодi трапляеться. Вiн iнодi може бути твоiм найлiпшим другом. А ще конче необхiдно i вкрай важливо визначитися зi своiм ворогом. Вiн мае бути. Обов’язково.
– Не знав. Досi в мене не було ворогiв. Та й навiщо?
– Без ворога не буде дiла зовсiм. Тiльки не обирай заяложений стандарт – мiй ворог – це я сам. Це мае бути щось чи хтось незвiданий i грiзний.
– Я вже знаю. Для мене без варiантiв. Кохання мiй ворог. Любов.
– Вiн продовжував гру i знову збрехав. Можливо пiд впливом сьогоднiшнього намiру порвати стосунки з Лiлькою. Якби ж то знати Тарiлцi, що доля зiграе з ним самим злий жарт аби не патякав бозна що.
– Це дiйсно вартий ненавистi ворог. Перемогти його ще нiкому не вдавалося. Ти ризикуеш i дуже сильно.
Їi перервав стукiт у вiкно. Шибка в рамi ледь не вилетiла вiд наполегливих спроб, перервати iхню розмову. Це були брати Гудими. Їм набридло перекурювати i чекати, бо ж вони збиралися йти на пляж попити пивка. Їхнi веснянкуватi пики з уiдливими посмiшками красувалися у вiкнi, передражнюючи Славка.
– Вибачте, панi Абпорт. Менi час вiдкланятись. Даруйте за поспiх, але конче необхiдно владнати одну дуже важливу справу зi своiми однокурсниками, а потiм зi своiм новим ворогом. Продовжимо наступного разу.
– В принципi: йди куди забажаеш. Я тебе не тримаю. При нагодi дiйсно продовжимо…
Менi бiльше, нiж Все, нiчого й не треба…
* * *
На превеликий жаль вони не продовжили своеi бесiди. За два тижнi по тому, у панни Привезеноi почалося чергове загострення невилiковноi хвороби з досить таки своерiдною i за певних обставин скорiше кулiнарною назвою. Цю страву, вiрнiше основний iнгредiент, споживають переважно до пива. Але в даному випадку все вiдбуваеться навпаки. Рак iв тiло нещасноi поетки…
Їi вже давно запрошено до танцю зi смертю. Це соло вона мае виконати всупереч своiм мрiям i сподiванням. Бездоганно, майстерно… А вiдмовитися вiд згубних реверансiв немае жодного шансу. Порятунку немае. Є тiльки можливiсть приймати, як належне, хоча й передчасне.
Останнi своi днi вона провела в лiкарнi. Апорт приховувала свою тяжку хворобу скiльки iй вистачило сил i духу. Нещасна поетеса вже давно хворiла, але не втрачала надii на порятунок. На жаль вона програла. Невилiковну недуг з’iв ii життя.
Щоправда Тарiлка, згодом цiлком випадково натрапив ще на один, доволi дивний вiрш панi Абпорт, надрукований у мiсцевiй районнiй газетi «Крутi береги» з промовистою назвою «Все: нiчого i бiльше». Цей шедевр надрукували вже опiсля ii смертi.
Купив кульчик соняшникового насiння у бабцi на вокзалi. Допiнив насiння i, як за звичай розгорнув шматок староi газети аби почитати про що писали в недалекому минулому. Вiн узрiв фото ще зовсiм молодоi поетеси. Щоправда майже увесь текст вiрша залишився на вiдсутньому шматку газети. Вiн прочитав тiльки назву i кiлька рядкiв: «Менi бiльше, нiж все. Нiчого й не треба…»
Вiдтодi й почалося паралельне – справжне творче життя Славка Тарiлки. Вiрнiше пошуки варiантiв так званого iдеального тексту.
Тепер ця нав’язлива iдеома постiйно буде гнiтити Тарiлчин, iнодi не зовсiм виправданий оптимiзм на привiд свого нового таланту: записувати на папiр тексти, що карбувало в його головi невiдоме провидiння.
Можливо його однолiткiв подiбнi думки лякали чи взагалi провокували б до безумства. Але не у випадку Тарiлки. Навпаки, вiн став сконцентрованим на внутрiшньому свiтоглядi…
Чи навпаки. Спочатку виникав текст десь у найпотаемнiших закутках свiдомоi пiдсвiдомостi, а вже потiм, сформований магiчний алгоритм i готував реальнiсть для свого творця в потрiбнiй i нiкому не вiдомiй iнтерпретацii. Нiби вiдголосок минулих i прийдешнiх перевтiлень стану душi.
Наприклад ось цей:
«У курчатка замiсть губ виростае справжнiй зуб. Найдорожчий метал Калiфорнiй. Каблучка з калiфорнiю на ратицi у невинноi корови виглядае вишуканiше нiж на шиi шаховоi королеви. Незалежно вiд ii кольору. А про пiдмiзинний пальчик королеви людини годi й вигадувати огиднiсть.»
Згодом навiть вiдпаде потреба записувати своi креативи. Зовсiм. Вiн чiтко пам’ятатиме кожне слово, кожну букву, що закарбуеться невидимим шрифтом на поверхнi його внутрiшнього я.
Роздiл 3. Можеш не Вгадувати хто
Тарiлка вийшов покурити в перервi мiж частинами фiльму у парк бiля кiнотеатру. Часу було вдосталь. Перерва змiстовна. Мало не пiвгодини. Кiномеханiки оголосили про несправнiсть одного з демонстрацiйних апаратiв. Термiновий ремонт. Багато глядачiв взагалi розiйшлися хто куди. Залишися особливо спраглi до кiнематографу та деякi пофiгiсти, яким наразi байдуже де проводити час.
Курити тютюн вiн кинув ще рiк тому, але опiсля щемкого душевного спiлкування з панною Привезеною, пiдсиленоi амбре недопалкiв у попiльничцi i тлiння папiроски, почав знову. Нi, не те, щоб палити в повному обсязi. Це вiдбувалося загалом пiд час медитативних роздумiв про цю сакраментальну бесiду. Тютюновий дим сприяв вiдновленню атмосфери. Чомусь опiсля першоi частини фiльму згадав свою нещирiсть у бесiдi з щонайменше дивною поеткою Абпорт.
Сонце майже сховалося за горизонт. Вздовж алеi парку ввiмкнулися лiхтарi… Вiд рiчки тягло свiжим i ще доволi прохолодним весняним вечором. Зайшов у тiнь вiд кущiв. Запалив цигарку i ледь не проковтнув ii. Зненацька ззаду хтось торкнувся його плеча.
– Привiт. Попався, той, що кусався. – почувся приемний жiночий голос. – Можеш не вгадувати хто. Все одно не вгадаеш.
Вiн вiдчув запах парфумiв. Доволi таки приемних та ще й в прийнятнiй для його нюху концентрацii. Вирiшив теж бути оригiнальним i не обертаючись, вхопив цю руку. Прийомчиком iз вiльноi боротьби, в пiв сили, перекинув незнайомку через стегно. Не опускаючи додолу, обережно притримав i поставив перед собою.
– Ой, це не ти.
– Чому? Це я. – Демонстративно затягнувся димом Тарiлка
– Я помилилася. Ти так на нього схожий. Зi спини. Ну, на мого, тепер вже мабуть бувшого. Я його шукала по кущах. Хотiла заскочити на гарячому з нею…
– Ясно. Чого ж не заскочила?
– Я Лiлiя. А ти? – Поправляючи пасма чорного, як смола волосся, навмисне зверхньо запитала дiвчина.
– Слава. Тарiлка, – урочисто вiдрекомендувався Тарiлка.
– Хi-хi. Приколiст?
– Та нiби нiчого такого не сказав. Скорiше ти приклiст.
– Менi вистачило твоiх обiймiв… Вхопив, як свою. А ще iнтонацii з якою ти говориш. Здаеться я тебе чорнобривчику вже бачила. Десь.
Лiлька ще та штучка-дрючка. Вона брехала i не червонiла. Нiкого вона не шукала. Вирiшила розважитися аби збити оскому вiд невдалого романтичного побачення за ii ж iнiцiативи, а це траплялося вкрай не часто, тому почала розмову першою. На сеанс вона прийшла зi своiм черговим залицяльником, якому вiдмовляла тривалий час. Мучила парубка аж поки той, так би мовити, не змушений був освiдчитися в коханнi з подальшою перспективою тiсних стосункiв…
Але сталася неочiкувана прикрiсть. В самий вiдповiдальний момент, зазвичай такi трапляються на останньому ряду темному залi кiнотеатру, той кудись зник. Отак кинув саму i гайда. Щойно цiлував, пестив. Роздраконив до неможливостi i. Побiг до iншоi. Отак, запросто, бо побачив свою колишню, Десь мiж рядами глядачiв. А Лiлi довелося глибоко й часто дихати аби врiвноважити свою розбурхану пристрасть. А опiсля, самiй витрiщатися на екран i проклинати увесь чоловiчий рiд, бо це чи не вперше ii так жорстоко обламали…
Хотiла було вже йти додому, але тут на ii горизонтi з’явився унiкальний персонаж: Славко Тарiлка. Цього унiкального хлопця вона вже давно «сфотографувала». Та чого там грiха таiти. Таку непересiчну особу, як Тарiлка, знав чи не кожен в мiстечку. Вiн один такий унiкальний. Та що там в мiстечку. По всьому свiту таких не бiльше сотнi нашкребеться.
Всерйоз зайнятися Тарiлкою на привiд спiлкування з нотками романтично-еротичного характеру не мала змоги. Вiрнiше не змоги, а часу й мiри своеi пихи i норовливоi вдачi. А ще вона була старшою i самодостатньою, бо вже працювала… Тобто вважала себе такою. Бо рiзниця в три роки не особливоi впливае на подiбнi справи. Направду Тарiлку всi дiвки трохи побоювалися. Тому й не було у Славка досi близькоi подружки з якою вiн мiг показати себе, як вже цiлком сформований чоловiк з усiма належними функцiями.
