скачать книгу бесплатно
Перемудрив
Панас Мирний
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Перемудрив» Панаса Мирного – п’еса, у якiй простежуються риси захiдноевропейськоi комедii***. Вона присвячена проблемi свободи особистостi в суспiльствi, на перший план тут виходять не побутовi конфлiкти мiж людьми, а конфлiкти iдей. Перу автора належать й iншi драматичнi твори, зокрема, «Лимерiвна», «Згуба», «Спокуса».
Панас Мирний
ПЕРЕМУДРИВ
Комедiя в п'яти справах
Справляють:
Храпко Василь Трохимович, 50 лiт. Дряпига-аблокат. Одягнений не то по-панському, не то по-мiщанському: у довгополому сертуцi при манишцi. Невисокого зросту, лисенький; вуси пiдстриженi.
Петро – його син, 22 лiт. Студент Одеського унiверситету.
Галя – дочка його, 20 лiт. Тiльки що скiнчила гiмназiю. Невеличка на зрiст, сухенька, чорнява.
Явдошка, або Дуня – друга дочка, 18 лiт; бiлява, висока, огрядна.
Прiся – красива, брава дiвка, 19 лiт. Наймичка Храпкова.
Кирило – дiд. Пасiчник у Храпка.
Вовк – багатий щетинник.
Грицько – його син 24 лiт. Високий красивий парубок.
Печариця – 27 лiт. Учитель народноi школи.
Передерiй – мiщанин, проноза.
Перепадя – козак, Передерiiв полигач.
Тхориха – козача вдова.
Син ii.
Жiнка з дiвчинкою.
Засiдатель, соцькi, десятники. Люди – чоловiки й жiнки.
Коiться в багатому мiстечковi.
– СПРАВА ПЕРША —
Робоча хата Храпкова. На середнiй стiнi з правого боку дверi, з лiвого – у куток – канапка; далi вiд неi, наближаючись до кiнця кону, стiл з усякими ящиками; на столi стоiть евангелiе у шкуратяних палiтурках, з золотим хрестом посерединi; з бокiв столу – книжок багато. За столом сидить Храпко, щось пише i часом риеться в книжках.
Вихiд І
Храпко(кладучи перо). Х-ху! уморився!.. Нi, не далось менi це письменство, та й годi! Що я тут написав, а от аж пальцiв не розведу – натрудив руку. От i кажуть: важке дiло цiпом махати або косою тягти. Брехня! писати важче. Там аби здужав – усiею рукою держи та, знай, тягни, а тут – самими пальцями володiй, заставляй iх виводити лiтеру за лiтерою… виведеш бiсового батька!.. Он як наварганив! (Бере папiр, розглядае). Іч – мов п'яницi порозхилялись на всi боки: те туди, а те сюди. І чого б воно? Бачиться, й перо мiцно держу, i руки не трусяться, а стрiчки, мов молодими биками рiлля зорана, – i сюди, й туди погнулися. Он… «в Мировий З'iзд…» Ну ще «Мировий З'iзд» нiчого. Хоч не гаразд, зате розбiрне; а от уже… (читае) «часного повiренного»… гму-гму-гму… «по дiлу»… гму-гму… такому-то, – нi к бiсу не годиться!.. «Апеляцiонная жалоба»… «Жалоба» i нiчого б собi, так дуже одхилилася од «апеляцiонноi…». Ще пак у цiм словi, здаеться, чогось двое: покой чи люди? От i забув… Лихий видумав ту граматику! Треба справитись в «Уставi». (Бере книжку й, горнучи листки, шукае). О, бач: апелляцiонная – двое люди. А в мене як? А тут одно… Гм! та ще так густо написано, що нiгде другого й приткнути… От, побий його морока, треба переписувати!.. Що ти будеш робити? Раз – лист бумаги пропав, а вдруге – труда скiльки! Бий його сила божа!.. Хай другим разом, спочивши… (Кладе папiр, задумуеться). Горе менi, що нема нi вiдки пiдпомоги. Дунька – ще гiрше вiд мене ригуе – дряпа, як курка лапою. До науки не придалася; з самого малу до неi не припадала. От iй по хазяйству – так: курей глядiти, огiрки солити… У матiр пiшла! Галька от – навпаки; то – голова: у батька вдалася! Оце вона повинна б скiнчити гiмназiю. Ця, здаеться, змогла б дати менi пiдпомоги. Та що? Не баб'ячих рук це дiло, не iх голови. Як баба, то воно змалку й до вiку баба! От iм – прибратися, нарядитися, щоб очi нашого брата на себе звернути – то так! А до дiла, до справжнього дiла – вони недотепнi… Та й то ще: все це чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так нiхто не вiзьме! От син – то вже друге дiло; то вже – користь. Раз – сам вiн заробе, удруге – за жiнкою вiзьме, а втрете – найголовнiше – рiд через його не переведеться… Це вже прибуток, справжнiй прибуток, а дочки – то… (Махае рукою, задумуеться). Краще б було покiйницi, замiсто двох дочок, та порадувати двома синами. От замiсть Гальки – сина. Явдоха б по хазяйству була, а синiв би – одного по вченому пустив, а другого – призвичаював до свого дiла. Ех! царство небесне покiйницi, добра господиня була, та не подiлшлива: собi то двох вигодувала, а менi, бач, одного, та ще й того неслухняного. Казав бiсовому: йди по юредичеському хваль… хваль… i язик зломиш, поки його вимовиш!.. А вiн, дурний, зовсiм по iншому пiшов. Торiк був, – листя збирае, метеликiв лове, – чортбатьказна-що! – мов та дитина мала граеться. Що ж, питаю, з того буде? Як скiнчиш, що буде? А що, каже, буде: учителем буду або прохвесором. Велика, бач, цяця учитель той або прохвесор – куди пак!.. Дурний та й годi. (Задумуеться). Нi, не везе таки менi на сiмейку! Клопочусь за неi, турбуюся, роблю-заробляю, а що вийде з того? Чи оцiнять то вони батьковi труди? Чи збережуть те добро, що назбирав для iх?
Увiходе Явдошка.
Вихiд II
Явдошка. Тату! Он вас люди питаються.
Храпко. Якi люди?
Явдошка. А по чiм я знаю!..
Храпко. Багато iх?
Явдошка. Два чоловiки та жiнка з дiвчинкою.
Храпко. Гм… А не бачила – з грошима чи без грошей?
Явдошка. А господь iх знае! Хiба вони грошi в зубах держать? (Усмiхаеться).
Храпко(сердито). Дурна ти! В зубах!.. Ще й регоче! Хiба ти не бачиш, що вони щодня швендяють до мене, пороги оббивають? Все пiдождiть та пiдождiть – пожданиками годують. А менi що з того? Скажи iм: хто з грошима – хай iде, а хто без грошей – у шию! Чого ж ти стоiш!
Явдошка, здвигнувши плечима, виходе.
От тобi й помiч: ти йому толком, а воно – зуби скалить!
Явдоха(на порозi). Хто з грошима, то йдiть; хто без грошей – пiдождiть!
Голос чоловiчий з-за кону. Ви спершу нас пустiть, а молодиця й пiдожде. Ми хоч i без грошей, та все одно що з грошима; наше дiло – все одно що грошi.
Увiходе Передерiй з Перепадею.
Вихiд III
Передерiй. Василю Трохимовичу! Наше вам од самого неба та аж до землi!
Храпко. А-а, Йван Петрович! Слихом слихати, у вiчi видати. (Подае руку) Скiльки лiт, скiльки зим!.. Що скажете доброго та хорошого?
Перепадя. Здрастуйте вам! (Низько кланяеться).
Передерiй. Що ж доброго!? За радою до вас.
Храпко. Прошу сiдати. (Передерiй сiдае, Перепадя стоiть). За якою радою?
Передерiй. Та вже ж за якою? Оцей чоловiк дiльце мае. Все клопочеться: де б йому та й де аблоката того взяти? Чого ж ти, кажу йому, клопочешся, коли в нас один аблокат на всю округу – Василь Трохимович? Вiн у тих законах, як миша у зернi, пораеться: на законах спить, законами й дише!.. Самий справедливий законник!
Храпко. Спасибi вам… Глядiть тiльки не перехвалiть.
Передерiй. Чого перехвалить? Кажу правду. Хiба вас можна рiвняти до якого-небудь Рачка або Крутивертня?
Храпко(регоче). Крутивертня! Якого Крутивертня? Я щось такого зроду не чув…
Передерiй. Як не чули? Стрижаченка хiба не знаете? Ото ж i е настоящий крутивертень.
Храпко. Чого ж вiн крутивертень?
Передерiй. Так його усi добрi люди охрестили. Адже як почне крутити, як почне вертiти, то й праве дiло так закруте, що сам чортяка ногу зломе, а в його правди не дошукаеться. (Храпко регоче). Істинно говорю.
Храпко. А от менi нiколи не доводилось з ним супротивником бути.
Передерiй. Е-е! вiн проти вас не пiде. Куди йому? – боiться. Зна, що як припрете його з одного боку однiею статiею, з другого – другою, а третьою – прямо в зуби: а понюхай, мов, чим пахне? розжуй – який вона смак мае? То як не крути, як не верти, а хвiст пiдгорни пiд себе та й дери мовчака!
Храпко(регоче). А бодай вас! І де ви тих слiв берете – таких гнучких та закручуватих?
Перепадя. Поздоров, боже, Йвана Петровича! Вони тими словами й мертвого розворушать.
Храпко. Талан, чоловiче, талан!.. Пiп кому богом дано: одному – красно говорити, а другому – дiло робити.
Перепадя. Звiсно – все од бога. Недаром же й кажуть: без бога – нi до порога!
Храпко. Так, так… Яке ж у вас дiло?
Перепадя. Та хай он вони розкажуть (показуе на Передерiя). Я так не зумiю, як вони.
Передерiй. Дiло? Саме послiдне дiло! Знаючому чоловiковi плюнути на його, та й годi! Ну а, звiсно, йому, темному – то клопоту та думок тих чимало. Один рае те, другий друге, а третiй ще iнше. Той на строк верне, а той на окружний суд справляе, – кат iх розбере! А дiло – саме послiдне… У його, значиться, лучка е. Там тii й лучки – кiт наплакав, а все ж воно господаревi – рука. У хазяйствi це важне дiло: чи конячку держати, чи коровчину, щоб бiльше молока давала, а чи в оранку й волам пiдкинути, то от сiнце й е!
Перепадя(Храпковi). Та ви знаете ту лучку: у Свинячого озера вона.
Храпко. Ну?
Передерiй. Владае вiн ось уже трете лiто. І траву косе, i очерет, – там, бачите, трохи водицi е, ну – очерет i порiс, – от вiн i очерет косе. Одним словом – володiе, та й усе.
Храпко. То вона, значиться, не його?
Перепадя. Та воно, бачите, все одно що моя: вона застановлена менi. Покiйний Тхiр – коли знали – застановив менi ii аж на 10 лiт. Брав, значиться, грошенят трохи. Ну, ото й каже: не спроможуся я тобi в один раз iх вiддати, а буду потроху виплачувати; а ти за те будеш лучкою владати. А тепер, бачите, його вдова не тii спiвае. Покосив я сiнце, а вона вийшла з синами, – там такi бугаi – страх! – та й не попуска менi те сiно брати.
Передерiй. Кажи краще, що твое сiно та собi забрали.
Перепадя. Та так же воно, так.
Храпко. А грошi вони тобi вiддали?
Перепадя. Вiддали.
Передерiй(морга на Перепадю; набiк). Та цить про грошi (до Храпка). Та тут, бачите, не в грошах сила, а в тiм, що владав чоловiк, а тепер не дають йому владати…
Храпко. Розумiю, Іван Петровичу (до Перепадi). А грошей багато вони були виннi?
Перепадя. Та грошей покiйник брав тисячу рублiв. За два роки вiддав двiстi, – така у нас умова була: по сотнi в рiк; а останнi вiсiм сотень вони вже вiддали.
Храпко. Тисячу рублiв! Де ж ти набрав такого багато?
Перепадя. Та вже ж не наробив, бо не вмiю, й не накопав…
Храпко. Ну, а скiльки ж тобi та лучка доходу давала?
Перепадя. Та аж нiчого доходу. Сiно, значиться, брав та очерет жав – отож i дохiд увесь.
Храпко. А як перевести те на грошi, то скiльки воно буде?
Перепадя. Та бог його знае! Воно як якого лiта й яка цiна стоiть. Торiк я два стiжки сiна набрав та очерету кiп з п'ятнадцять нажав.
Передерiй. Який там дохiд? Як полiчити косаря та возовицю, та се та друге, то може рублiв на 20 набереться…
Перепадя. Та воно й бiльше буде.
Передерiй(набiк до Перепадi). Та мовчи, дурню! Слухай, що я казатиму.
Храпко(до Перепадi). Ну, та скiльки ж, як так – по-божому?
Перепадя. Та як по-божому, то рублiв, може, на 50 буде.
Храпко(про себе). П'ятдесят га п'ятдесят – сотня; вiсiм лiт… половина – чотири годи… Значиться, за 8 лiт чотири сотнi… Так?
Перепадя. Та, може, воно й бiльше буде – бог знае! А тiльки це ж воно обидно.
Передерiй(уставши, йде до Перепадi i йому на ухо). Та кажи менше! (Перепадя не второпа, нащо це, дивиться то на Передерiя, то на Храпка).
Храпко. Ну, добре, чоловiче. То ти хоч, щоб я за це дiло узявся?
Перепадя(кланяючись). Еге ж. Прошу вашоi милостi.
Храпко. Добре. Узятись можна. Чому не взятись? Оборудуем це дiло – первий сорт! Я тiльки беруся, чоловiче, за дiла з половини.
Передерiй(тихо до Перепадi). Бач – казав: мовчи!
Перепадя. Як з половини?
Храпко. Так: ти, значиться, iськаеш на Тхорах 400 рублiв, 200 – тобi, а 200 – менi.
Перепадя. О-о! (Чухаеться у потилицi). Такого багато?
Храпко. Багато, кажеш? А клопоту хiба мало? Ну, шукай собi кого дешевшого, – Крутивертня, як он каже Іван Петрович, або що.
Перепадя. Двiстi рублiв – х-хе! Де ж то його гаку суму взяти?
Храпко. То вже де хоч бери. Тисячами ворочаеш, а на двi сотнi не спроможешся!
