Піхотинці Cмерті

«Бувають дороги, по яким не йдуть; бувають армії, на які не нападають; бувають фортеці, через які не борються; бувають території, за які не б’ються;

бувають накази, яких не виконують.»

Сунь-Цзи «Мистецтво війни»

Дядько Толя

Ранок розпочався не надто весело. Гучний дзвінок старого телефону розбудив мене близько п'ятої ранку. Піднявши трубку, я одразу почув важке клекочуче дихання. На протилежному боці телефону хтось задихався, короткі поверхневі вдихи і гучне клекотання дали мені зрозуміти, що хтось зараз помре. У той час, як я поспішно збирався у дорогу, в голові пролунав діагноз «набряк легень». Мій медичний рюкзак як завжди був напоготові, так само як велосипед. І ось уже кручу педалі на повну потужність, не до кінця розуміючи куди їхати. У ту мить перебираю в голові варіанти хто ж це може бути. На нашій вулиці в жодному з будинків не було увімкнено світло, а отже…

Я крутив педалями під горб щодуху, аж поки не під'їхав до дому свого дядька. У середині сяяло світло. І я вже готовий був бігти, але чорт забирай, ворота замкнені. Як їх перескочити? І тут мені спало на думку, що є ще одні ворота, так би мовити, чорний вхід. Кинувши велосипед під брамою, побіг туди, минаючи рясно засіяну бур’янами невеличку грядку. І ось якась мить, і я вже на порозі будинку чую це приємне клекочуче дихання. Значить, ще живий! Дядько сидів на підлозі в прихожій опершись об стіну, весь синюшний, покритий потом, ледь живий. Відкривши рюкзак, я почав надавати допомогу, паралельно набираючи

«швидку». Як казав мені мій знайомий професор: «Вводячи препарати – ми лікуємо тіло, розмовляючи з хворим – ми лікуємо душу». Та здається в дядька немає душі, тому обійдемось препаратами. Дядько Толя міг викликати

«швидку» раніше, але ні, для чого це робити? Може, само пройде!? Ця одвічна надія на краще. Ще трішки, ще чуть-чуть і все мине, аж поки не запустять себе до моменту, коли майже пізно.

Колеги приїхали досить швидко. Ще годину ми провозилися з дядьком поки йому не полегшало. І що ж Ви думаєте? Замість того, щоб поїхати в лікарню, він вирішив зостатися дома, бо у нього якісь нагальні справи. Чесно, мені навіть вмовляти його не хотілося, бо ж дядька Толю могила тільки виправить. З досвіду знаю, що сперечатися з ним справа марна. Сам він досить хороша людина, але на рідкість впертий, старої військової закалки, яких рідко коли зустрінеш.

Дядькові полегшало, та на всяк випадок, я зостався біля нього. Попри усі вмовляння в лікарню він звісно не поїхав, через нагальну справу, яка мене просто здивувала. У нього сьогодні запланований збір листя табаку.

Річ у тому, що варто впустити процес збору і на врожай можна вже не

розраховувати. Дядько детально, не забувши жодного міцного слівця, пояснив мені весь процес вирощування табаку. Також пояснив усі тонкощі цієї роботи. Він боявся, щоб листя, які під час свого дозрівання помалу опускаються до землі не зогнили й не підчепили жодної болячки. Тому й так важливо саме сьогодні зібрати урожай і відправити їх сушитися на горище. Тим паче, що незабаром розпочнуться дощі. Десь на середині розповіді до мене дійшло, що бур'ян це не завжди бур'ян. Зранку, коли біг через задній вхід, здається трохи притоптав грядку. І судячи із того як важко виростити табак, дядя Толя напевно трішки розсердиться.

Так і сталося. Зранку він був синій від хвороби, а зараз після моєї короткої сповіді став червоний від люті. Та злоба швидко пройшла, варто було йому тільки набити люльку табаком та підкурити. Табак творить дива! Дядя Толя зробив тільки одну затяжку і в секунду перетворився із злого пінгвіна на доброго покірного дядіньку. Деякий час ми сиділи разом на крилі дому, розмовляли про все на світі. Толя розказував свої улюблені байки про подорожі, жінок та війну. Інколи, коли він був досить п'яний, то починав розповідати про свою службу в армії та свій секретний загін снайперів, про те, як вони відстрілювали моджахедів. З його слів це було жорстоке місиво. Саме під час війни він втрапив у нікотинову пастку. У його снайперський підрозділ держава залюбки постачала махорку (низькопробний сільський табак). Солдати швидко звикли до смердючої отрави і вона напевно їм неабияк допомагала заспокоїти нерви після чергового відстрілу. Алкоголь та сигаретний димок – геніальна суміш, яка потьмарює розум вояка, дозволяючи йому творити божевільні безчинства, як по відношенню до названого ворога та і до себе. Толя безумовно не гордиться тим що коїв, але якби там не було, війна залишає свій слід. Цей слід він рік за роком намагається знищити табаком та випивкою. Попутньо виконуючи державну програму ідеального солдата, який після завершення місії самознищується. Біда тільки в тому, що процес руйнації інколи затягується на невизначений термін. Дядя Толя із тих людей, які ніяк не помруть, живучий гад. Він уже давно поховав більшість своїх друзів. Здається зостався тільки якийсь там генерал, з яким зв'язок поки що не перервався. Видно доля в дядька інша, тай організм міцно тримає оборону. Через цю відносну стійкість свого здоров'я Толя постійно шукає виправдання. І стара відмазка, що буцімто в такому віці не варто щось міняти, вкотре ріжить мій слух. Та щоб він не говорив все ж мені здається, що ніколи не пізно повернути штурвал свого корабля навіть коли пробило дно.

У дятькові Толіку мене завжди вражала одна єдина річ – наскільки сильно він плекає власну смерть. Або, що видається мені більш вірогіднішим, відкуповує власні гріхи своїми муками, такий собі добровільний мученик. Направду, іншої причини чому димить дядя Толя я знайти не можу. Скільки раз він уже опинявся на лікарняному ліжку а ідіотська ідея покурити все не покидає його голову.

Подумайте тільки, весною він висаджує табак з насіння, чекає декілька місяців, щоб дозріли саджанці. Потім висаджує їх на городі, прополює,

підливає, підживлює, збирає, висушує, вимочує, знову висушує і все задля того є, щоб вбити себе ще швидше. Ось ці його набряки, серцева недостатність – через табак, через цей триклятий дим та солдатів смерті, які так і прагнуть вбити Вас. Прагнуть вбити не зразу, а поступово, знищуючи раз за разом клітини організму. Так, правда неприємна, але її рано чи пізно доведеться прийняти. Від неї нікуди не втечеш.

Знаєте, розмовляючи із Толіком, я здається на якийсь час навіть змирився із думкою, що сигарети коли-небудь мене прикінчать. Тай не сильно прагну дожити до старечого маразму. У моїй голові тієї миті з'явився десяток аргументів чому сигаретки це круто. Папіроски хоча і вбивають, але ж так помалу й в'яло, що скоріше мене автобус зіб'є, аніж загнусь від сигаретного димку. Хоча ці думки не мали нічого спільного з реальністю, але коли відчуваєш нікотинове голодування саме така ідіотія з'являється в голові. Через це ідея вкотре пихнути не видається такою божевільною.

Ще деякий час ми сиділи, ділились думками, попутно встряваючи в словесні перепалки. Згодом дядько пішов працювати на грядку, а я повернувся додому. Думаю саме зараз варто вступити в бій і викурити сигарету, заповнити простір своєї кімнати димком і продовжити вибивати літери на клавіатурі в надії, що ці історії хоча б комусь допоможуть. Та поки словесна діарея не принесла користі навіть мені.

От скажіть мені для чого постійно примушувати себе? Чому б просто не припинити самобичування послати всіх до чорта і насолоджуватись тим, що дійсно любиш. І тут важко посперечатися, адже кожен хоче отримувати максимум задоволення від життя. Всі прагнуть бути щасливими, багатими, красивими та успішними. Кожен по своєму навчився смакувати життя. Хтось отримує задоволення від алкоголю. Ох ці веселі дружні посиденьки за кухлем пива. Комусь до вподоби екстремальні види спорту, на противагу яким йдуть любителі повного пуза. Для декого робота є основним джерелом задоволення, яких ніколи не зрозуміють апатичні біомаси для котрих зайва розумова і фізична активність неначе каторга на галерах. Кожен по своїй суті вибрав свій стиль життя. І тут зазвичай прагнемо дати оцінююче судження. Та правда в тому, що кожного можна виправдати та засудити. Не важливо як ти живеш, просто варто пам'ятати, що будь який стиль життя, будь яка звичка несе з собою наслідки з якими доведеться змиритися. Того дня, повертаючись до дому від дядька Толі, врешті решт зваживши усі за та проти, вирішив – курити. І по суті у цьому немає нічого поганого, якщо готовий змиритися із наслідками. Загалом думка кинути роботу, розірвати шлюб, чи кинути курити не приходить спонтанно, завжди є події які передують кульмінаційному моменту вибору. Курити чи не курити, ось в чому питання. Зазвичай така думка з'являється коли нам відкривається страшна правда про солдатів смерті, або ж коли війна забирає занадто багато ресурсів і у найгіршому випадку, коли підводить здоров'я. А поки ці проблеми на горизонті не видніються, можна продовжувати саморуйнацію.

Щоб кинути палити потрібно переосмислити своє ставлення до папіросок.

Читач справедливо підмітить, що прочитавши до цього моменту так нічого й зрозумів, і не вирішив для себе що робити далі. Саме тут попрошу Вас набратися терпіння і зануритись в історію мого безрозсудства, яка мала продовження через декілька місяців. Мені вдалось зробити безліч помилок, відчути на собі жахливі наслідки, а Вам натомість залишається зробити свої висновки. Це зекономить Вам гроші, час та найголовніше, зекономить Ваше здоров'я!

«Сутність війни – обман. Майстерно вдавай неумілість. При готовності атакувати демонструй делетанство. Коли ти близький – здавайся далеким, але

коли ти дуже далеко – вдавай, ніби ти поруч.»

Сунь-Цзи «Мистецтво війни»

Міна для новобранця

Надворі вирував вітер. Мокрий липкий сніг намагався погасити тліючу сигарету та моє бажання було сильнішим. Навіть холод, який пощипував пальці не зупиняв мене.

Піхотинець смерті вдало справлявся із своєю роботою і я допомагав йому в цьому як міг. Ось уже тліючий табак добрався до фільтру, що я безумовно відчув у присмаці сигаретного диму. Пора кидати! Сигарета в мить впала на засніжений асфальт та із характерним звуком потухла. Сніг все посилювався, накриваючи солдата смерті білосніжним покривалом. Ця битва закінчена. Тут важко сказати хто виграв. Оскільки кидати я не збираюсь, перемога все ж за вояками смерті. Ну і чорт із ними.

За статистикою кількість курців у світі становить близько одного мільярда. У день кожен курець випалює близько п’ятнадцять сигарет, отже у світі за одну добу відбувається п’ятнадцять мільярдів битв! Курці по всьому світу вступають у нерівний бій із солдатами смерті, а деякі навіть помирають. Але чесно кажучи, статистика мене ніколи не вражала. Навіть коли мені скажуть, що кожні вісім хвилин десь там на кінці сигарети своє життя закінчує якийсь ідіот, то наврядчи мене це зачепить. Чуже горе мене не надто хвилює. Зовсім друга річ коли проблеми з'являються в моєму житті. Хоча не багато часу минуло з моменту, коли я знову почав курити, але нажаль уже з'явились перші наслідки моєї нерозсудливості. Мій хилий організм не може впоратись із тією отрутою, яку я щодня в нього запихаю. Даються в знаки старі хвороби, про які уже встиг забути. Курю всього шостий місяць, а гастрит уже тут як тут. Нічого в цьому страшного немає, як в принципі і приємного, добре що хоча б не виразка. Доведеться трохи підсісти на дієту, трошки постраждати від болю і все минеться. Десь так я розмірковував тоді та не так сталося як гадалося…

Згодом одного непримітного вечора мені стало геть зле, відчувши погане одразу ж набрав завітні цифри на телефоні. Колеги прибули швидко. Обезсилений я лежав на дивані вибльовуючи загуслу кров кольору кавової гущі, сумнівів не було у мене шлункова кровотеча. Мені хотілось вірити, що я помилився, але ні. Все-таки моя стара виразка почала кровоточити, чого ніяк не очікував. На якийсь час я навіть втратив свідомість. До тями мене привів легкий біль у правій руці та холод, що пустився по вені. Мені підключили крапельницю, щоб відновити об'єм циркулюючої крові та трохи підняти тиск, який через значну крововтрату був доволі низьким. Також в машині «швидкої» мені підкололи кровоспинний препарат та підключили черговий флакон

кристалоїдів. Я лежав на холодних ношах в жахливому стані і все ніяк не міг повірити, що це сталось зі мною. Хоча дорога до лікарні не була довгою та ця подорож видалась для мене вічністю. Десь на під'їзді до лікарні, відчув різкий біль в епігастрії від якого перехопило подих, сил вистачило тільки на одне слово яке ледь прошептав: «кинджал». Саме у кареті «швидкої» відчув пронизуючий біль, який у медичній літературі описують як «кинджальний», різкий, раптовий. Неначе хтось дістав клинка і встромив його трохи вище пупка. У ту мить в пам'яті виринали розмиті спогади в яких брати по нещастю, корчились від болю, з надією на порятунок. У такі моменти найгірше розуміти те, що тебе чекає згодом. Усе б віддав, щоб хоч трохи побути у благому невігластві. У такому ж, як були мої пацієнти, які хоча і корчились, стогнали від мук та все ж мали надію на краще, нажаль, того дня я не міг похвалитися подібним оптимізмом.

Знаєте, чужі проблеми нас мало хвилюють. Зовсім інша справа, коли вони приходять у наше життя. І ось зараз я на місці своїх пацієнтів в очікуванні неминучого…

У найближчу добу на мене чекає операція, потім післяопераційний період, переливання крові, бинти, біль, відчай або просто загнусь на жорсткому столі під світлом лікарняних ламп. Це лякає мене! Безумовно солдати смерті знають свою справу…

За моїми плечима нескінченні дні та ночі лікарняних мук. Хвала хірургам яким все ж вдалось витягнути мене з біди. Без перебільшення – вони врятували мені життя. Пощастило. Зараз мені уже трохи полегшало і напевно варто взятися за роботу та виплеснути на екран ноутбука невигадану історію нерозсудливості. Але, чесно кажучи, не хочеться мені згадувати той день, коли я потрапив у лікарню. Вже більшість проблем позаду, зосталося тільки зняти шви, і судячи із того, що рана дико чешеться процес загоєння проходить успішно. Док погодився відпустить мене додому на вихідні, але правда при умові якщо повернусь в понеділок та всі вихідні регулярно мінятиму собі пов'язку. На такі умови погодився одразу ж, бо у лікарняній палаті другий день пусто, немає з ким поговорити, в карти перекинутись ще й до цього всього бажання викурити сигаретку дедалі збільшується. Надіюсь, що дома покурю. А зараз вибір не великий, щоб відволіктись вкотре сідаю за ноутбук, виливаючи стрімким потоком слова, які радше походять на сповідь, а не на мотивуючу книгу. Нехай так і буде. Не вмію вчитися на чужих помилках, то хоча б засвою власні.

Аміак, бензол, ціанід, свинець, формальдегід, нафталін, полоній, дихлор дифеніл трихлоретан і ще більше чотири тисячі компонентів (за деякими даними близько сім тисяч), які щоденно в помірних, як для мене кількостях, доставляв у свій організм. Очікувано було, що наслідки від такого способу життя згодом дадуть про себе знати, але якось завжди надієшся, що проблеми оминуть стороною. Ох вже ця надія на краще, завжди думається авось пронесе. Та направду сигаретам байдуже на надію, солдати смерті не зважають на соціальний статус, вік, расу чи точку зору, вони просто виконують

свою роботу раз за разом, руйнуючи організм з середини.

От уявіть собі ситуацію, Ви стоїте на автобусній зупинці, де зустрічається із своїм другом. У мить поміж розмови він дістає з кишені миш'як та ціанід і пропонує Вам. Ви відмовитесь? Думаю що ні, адже Ви й так досить часто їх приймаєте просто не знаєте про це. Так, Ви правильно зрозуміли, що мова йде про сигаретний димок. Щоразу затягуючись по глибше – ми вдихаємо отруту. Раз за разом, знищуючи себе із середини. Можна безкінечно довго вести дискусії про табачний дим, але давайте не розводити демагої, а краще поглянемо на факти у найбільш стислому вигляді. Препаруючи під мікроскопом чергового солдата смерті, можна дізнатися неймовірні факти, які наводять на важкі роздуми. Ось перелік найбільш шкідливих речовин які входять до сигаретного диму і одразу на противагу розглянемо сферу застосування тих чи інших сполук.

Аміак: окрім сигарет також використовується в господарстві для виведення плям.

Миш'як: використовується як отрута, для цькування гризунів.

Бензол: використовується для виготовлення барвників, штучної гуми. Бутан: горючий газ, використовується, як паливо.

Чадний газ: отруйний газ без смаку і запаху.

Кадмій: метал, застосовуваний для виробництва батарейок. Ціанід: смертельна отрута.

Дихлор Дифеніл Трихлоретан: інсектицид, який застосовується проти комарів. Етиловий ефір фуранкарбонової кислоти: ароматизатор, який, як доведено, викликає пошкодження печінки у тварин.

Свинець: у великих дозах вкрай отруйний.

Формальдегід: використовується для збереження мертвої тканини. Мальтит: підсолоджувач для діабетиків.

Нафталін: схожий за властивостями з бензолом, використовується в кислотному барвнику.

Метилізоціанат: хімічна речовина, через протікання якої у 1984 році в місті Бхопал (Індія) померло дві з половиною тисячі людей

Полоній: радіоактивний елемент, що викликає рак.

Непогана суміш скажу я вам. Склад сигарет просто вражає, і навіть не віриться, що таке можливо. Та нажаль, це правда, «неприємна правда» з якою слід змиритися. Все ж будь яке задоволення має свою ціну. І дивує мене, що в такі моменти свідомість розуміє, що сигарети ні до чого доброго не приводять, але моє підсвідоме єство прагне до насолоди та постійного безперервного задоволення і вже байдуже якою ціною. Кожного разу, коли роблю вибір, потакати своїм поривам чи усвідомлено уникати саморуйнування, відчуваю себе наче на роздоріжжі. На якому завжди обираю дорогу моментного задоволення. Хоча насправді розумію, що дим не приносить кайфу, сигарети не несуть в собі ту насолоду яку звик їм приписувати. Солдати смерті раз за разом обманюють мене, а я ведусь на цю брехню. І вкотре, підпалюючи чергову папіроску, задаю собі питання: чи не ідот я, га?

Вічною буває тільки тупість

Вихідні тягнулися напрочуд довго. Сьогодні знову доведеться йти до лікарні. Та поки не зійшло сонце у мене є декілька годинок щоб попрацювати над текстом. Якщо Ви перелякалися неначе я знову буду описувати з яких інгредієнтів складаються сигарети та як вони можуть по впливати на організм, тоді не хвилюйтесь, сьогодні подібних шарад не буде. Тай не хочеться вкотре згадувати про сигарети. Хоча і не планувалося та цими вихідними вдалось утриматись від папіросок. Так, було важкувато, особливо першу добу, але якось стерпілось. Цього ранку прокинувся завчасно. Розбудив мене доволі яскравий та реалістичний сон.

«В порожньому будинку, на ліжку в центрі кімнати лежало тіло молодого новобранця. Вся кімната була пронизана смердючим запахом гнилі та їдким сигаретним димком. Його руки були незвичного кольору вкриті струпами та відкритими ранами з яких сочилася прозора рідина, з-поміж пальців стирчала тліюча сигарета. Відчуття неосяжного жаху не покидало мене. Щось шуршало у найтемнішому куточку кімнати. Уся підлога старого будинку була знівечина канавками, бороздками та слідами маленьких гострих зубів, які здавалось би, що не шматували підлогу, а виривали цілі куски. Новобранець безмовно лежав на ліжку, очі його закриті, по лобі стікає піт, а гримаса болю на обличчі викликає жах. Сигарета, дійшовши до фільтру, потухла поміж його пальців. Уста його замкнені, сили покинули його і навіть крик невзмозі вирватись із нього. Злегка він намагався поворушити ногами та я розумів, що йому це не підсилу, попри всі старання. Звідкись вислизнули два хвостаті створіння. Одне рвануло до правого вуха новобранця, а інше менш досвідчене, намагалось відгризти підборідок. Запах їдкого диму та гнилих обрубків не полишав кімнату. По залишках ніг повзали опариші, виїдаючи найтемніші куски плоті, залишаючи по собі сліди, глибокі канавки. Найспритніший з монстрів відгризав залишки вуха, поки інший смакував перегородки носа. Сповнені страху очі новобранця глянули на мене. Мої вуста відкрилися та замість крику відчаю назовні виповзали слизькі, гидкі опариші, які душили нещасного новобранця. Із найтемнішого кутка кімнати роздався шум. Здавалось, що сотні маленьких ніжок хаотичним строєм рушили у мій бік. Та я не міг нічого вдіяти, тільки безмовно лежав вмиваючись власним потом страждань. Кімната переповнилась їдким сигаретним димом, чимдуж намагався відкрити рота та вдихнути, але їдкий пар душив мене все більше… від густого диму очі замкнулися…»

Стало якось незручно! Хоча й сон покинув мене та яскраве відчуття, що неначе роздирало мене на кусочки, не покидало ні на хвилину. Пригадую, що того ранку глянув на свої ноги, на яких на щастя нічого не побачив. Та спокійніше від того не стало, бо все ще відчував, як щось повзає по мої обрубках, як душать

мене зсередини слизькі та гидкі на смак опариші. Деяких намагаюсь проковтнути та слизняки невпинно виповзають з мене. Коли згадував це мене навіть злегка протрусило чи то від вранішнього холоду, чи то від страху та огиди.

Дивно, але від такого реалістичного жаху мені захотілось курити. У такі моменти хочеться побігти в другий кінець міста й купити пачку сигарет. І зараз, саме в цю мить бажання видається мені непереборним. Хочу швидше усе забути та заспокоїтись звичним способом. Саме тому моє тіло готове рватися за черговою дозою, але я на силу стримую себе. Сильне бажання плавно переходить у нервозність. Спочатку легку, десь на хвилинку аж поки лють і роздратованість не вибухає. У цю ж мене починає охоплювати ненависть, в моїй голові складається картина реальності в якій солдати смерті – це єдине спасіння від стресу. Потрібно терміново покурити. Хочеться пожаліти себе і дозволити собі такому хорошому і пухнастому, одну чи дві сигарети, а там далі може й пачка видимиться.

Подібне помічав за собою неодноразово. Інколи злість виражена менше, і в більшій мірі пригнічення заставляє мене курити, іноді радість, іноді стрес. Словом, щоб не сталося у моєму житті, все можна обкрутити таким чином, щоб дозволити собі пихнути в черговий раз. Безумовно, солдати смерті знають свою справу і боюсь, що мені так просто їх не побороти. Тут потрібен особливий підхід, потрібні знання, тактика, дисципліна й трохи самопожертви.

Клятий сон ще довго не відпускав мене. Знаєте, мої друзі які теж кидали курити, часто згадували щось подібне. Звісно, що такі жахіття їм не сняться. Зазвичай вони бачать приємні сни в яких знаходять випадкову сигаретку, викурюють її і сильно шкодують, що знову почали курити навіть і непідозрюючи, що це був всього лишень сон. Кожен з моїх друзів зауважував що сновидіння були занадто реалістичними…..

Якщо коротко, то вони були реальніші за саму реальність бо …… Чорт забирай, як важко писати!

Як відволікти себе від думки про чергову сигарету? Як?!

Щоб зосередитись мені необхідна сигаретка, але солдати смерті закінчились. Напевне, доведеться поступитися своїй гідності та підкурити вже вбитих вояків, які бозна скільки лежать у старій попільничці. Гидкий смак обрубків, товстий шар попелу на фільтрі, гидко, противно, але хочеться. Все ж мені вдалось пихнути декілька раз. Табак швидко закінчувався. Через дві тяги брав наступний обрубок поки не зостався один піхотинець. Він стирчав із з-поміж вуст. Залп. Вогонь. Тліючий табак. Неприємний присмак попелу в роті та обпечена губа від розжареного фільтру. Саме в такі миті приходить розуміння та усвідомлення того наскільки низько впав. Що я роблю? Що? Мені соромно за себе! І не варто було б писати про це виставляючи на широкий загал, глибину своєї деградації. Так, це може викликати відразу до моєї персони, але мені важливо бути чесним по відношенню до Вас, навіть якщо ця правда неприємна. На деякий час ця ситуація вибила мене з колії. Довелося заварити чашку кави, щоб перебити присмак попелу. Трохи збадьорившись, знову

почав вдаряти пальцями по клавіатурі. І знаєте, перекур мені допоміг. Думка про сигаретку зникла. Проте, стійке відчуття власної тупості та ідіотизму захопило мій розум. Та все ж незважаючи на настирливі думки, давайте продовжимо тему сну.

Часто сновидіння відображають наші бажання та страхи. І тут неважко здогадатися, що сниться курцю який намагається кинути. Тліюча сигаретка, довгоочікувана, випадкова, така рідна і приємна – вона завжди з легким присмаком жалю для того хто усе ж таки зірвався. Нехай у сні, нехай не по- справжньому, але ж така реальна, така рідна і гірка, що навіть прокинувшись, можна відчути легкий присмак димку у роті. Безумовно, якщо Ви намагались кинути та перебували більше місяця в зав’язці, то сни подібного характеру знайомі для Вас. Головне у такі дні не відтворювати сновидіння на яву, адже якою солодкою не видавалась би сигаретка, після першої ж тяги Ви не тільки знову відчуєте її гіркий присмак, а й потрапите у пастку залежності.

Сон – це досить цікава частина нашого буття. У царстві Морфея ми проводимо

⅓ свого часу, тому заперечувати важливість сну – марно. Під час сновидінь наше тіло відпочиває, в організмі відбувається ціла низка процесів відновлення, опрацьовується та запам'ятовується інформація, розслабляються м'язи, свого піку роботи досягає ендокринна система. Також на повній потужності працює імунна система, продукуючи антигени, які потрібні для боротьби з інфекціями. Сон – це злагоджена робота організму, схожа на PitStop у F1 (формулі-1).