скачать книгу бесплатно
– Накрий стiл на двох… трьох, чотирьох… Я буду за годину.
Вона тодi лiтала, збиваючись з нiг. Це була якась вiддушина. Вишукано вдяглася, робила макiяж, приязно прислуговувала чоловiковi та гостям, слухала на свою адресу комплiменти. За тим знову наставала сiра одноманiтнiсть. Треба було слiдкувати за ладом у величезному будиноку – не дай Боже Максим запримiтить десь порошинку чи засохлу квiтку, а в хатнiх квiтах, так само, як i в надвiрнiх, вiн дуже кохався i наставляв кiлька сотень вазонiв на всiх поверхах з рiзними екзотами. А ще в ii обов’язки входило iздити на ринок за свiжими домашнiми продуктами та забивати ними два величезнi холодильники.
Їй це так остогидло, що вирiшила набрати прислугу. Максим на це охоче згодився («Правильно, справжньою господинею стаеш»). Але тепер ii починала заiдати нудьга. Забрала до себе матiр, стало трохи веселiше. Порались удвох у саду, в квiтниках, заважали садiвниковi: Максим разом iз зведенням будинку заклав сад, розбив клумби, викопав невелике озеро й запустив срiблястого коропа. Розiгнатися було де: п’ять гектарiв землi приватизував майже задарма, користуючись добрими взаеминами з мiсцевим начальством.
Про колишню сiм’ю Ірина його не розпитувала – все одно не сказав би нiчого. Та «добрi» люди розповiли, що й там у нього лад: великий маеток, дружина й дiти всiм забезпеченi. Максим у них бував щотижня, iнодi ночував або й затримувався на два-три днi. Ірина заплющила на це очi. Нехай – там бiзнес, там дiти… Але на самому днi серця борсалася гiрка образа.
Всi ii сподiвання завагiтнiти, народити Максимовi нащадка й тим намiць прив’язати до себе, виявились марними – скалiчилась абортами.
Свiжий струмiнь у сiру буденщину розкiшного життя вносив вiдпочинок: на Кiпрi, в Єгиптi або в Ізраiлi. Інодi Максим возив ii до столицi i там вони проводили гарний вечiр у престижному ресторанi, а потiм цiлу нiч кохалися в киiвськiй квартирi. На якийсь тиждень Ірина заспокоювалась, а тодi знову навалювалась душевна гризота.
Але за якийсь час тихе нудьгування скiнчилося, й Кривцi вступили в перiод затяжноi домашньоi вiйни, яка зовсiм несподiвано iх зблизила. Подумки Ірина Миколаiвна похмуро жартувала: «Хоч одна спiльна тема знайшлася – постiйнi сварки».
Що Максим не порвав iнтимних стосункiв з дружиною i вже не крився з цим, сприймала зовсiм спокiйно. Хоч i шкрябало на серцi, та вiдчувала й свою вину. Та ось до неi почали доходити чутки, що чоловiк не обминае жодну звабливу спiдницю. А охочих переспати з ним, звiсно, було багато, бо коханець вiн гарячий та щедрий… Іринi постiйно кололи цим очi знайомi й подруги, навiть матерi натуркотiли, що зять «безбожно тягаеться», малечу й ту возить у машинi…
Терпець увiрвався, коли Ірина без попередження повернулася з Киева, куди возила матiр до лiкаря, i застала Максима на подружньому лiжку з худющою розколошканою дiвулею.
Отут i злетiла з Ірини Миколаiвни вся вдавана роками покiрнiсть. З диким вереском i вiдбiрною матiрною лайкою вчепилася дiвулi в патли, витягла з постелi, в чому мати народила, прогуркотiла з нею схiдцями з другого поверху i викинула за дверi, прямо на вулицю.
Виявилось, що були свiдки, i цю подiю довго смакувало та потiшалося з неi все мiстечко.
Лють, яка охопила Ірину, вимагала виходу. Вся тремтячи, увiрвалася до спальнi. Максим лежав на лiжку, нiчим не прикрившись, i вiд душi реготав. Пiдскочила до нього з кулаками… й не зрозумiла, як опинилася на лiжку, в дужих обiймах. Так солодко вони вже давно не кохалися…
– Запам’ятай, Максиме, – сказала вона через пiвгодини, вiдпочиваючи на його лiктi, – бiльше я такого не потерплю. Щоб у моiй постелi…
– Даю слово, – притиснув вiн руку до грудей.
«Та що з того, що тримае свое слово, – зiтхнула Ірина Миколаiвна пiд завивання пилосмока, – все одно нiкого не обминае».
Вже було й змирилася, хоч сварки влаштовувала частенько, аж ось Максим почав ночами когось звати крiзь сон. Прислухалась – якусь Люду, а потiм в момент iнтимного апогею, назвав ii Людочкою…
Такого ще не було, й Ірина запанiкувала. Закохався чи що?… А як же вона?! Це ж так можна все втратити… Якщо ранiше, потерпаючи вiд чоловiкових зрад, ладна була розлучитися з ним – нехай лише вiддасть киiвську квартиру, то тепер iй зовсiм не хотiлося волi – приручила золота клiтка…
Поклала собi негайно довiдатися, що ж це за Люда така, що навiть увi снi ii кличе? Колись, задля власного спокою, поклала собi нiколи не порпалась у його речах, та тепер – iнша справа. Ірина почала нишпорити всюди, де щось могло бути сховане.
