Історія грошей

скачать книгу бесплатно

Історiя грошей
Володимир Вiкторович Дмитренко

Михайло Юрiйович Вiдейко

Грошi – один з найбiльших винаходiв людства. Заради них працюють, переступають закон, придумують наймастернiшi способи отримати i витратити iх… Люди майже все зроблять задля грошей, i грошi майже все роблять задля людей. Саме у грошах ми одержуемо зарплати, гонорари, дивiденди. У грошовому вимiрi плануються i сiмейнi бюджети, й бюджети фiрм, i бюджети краiн. Коли ж i за яких обставин з'явився цей дивовижний i водночас фундаментальний винахiд людства? Яким чином вiн був вдосконалений, що може чекати грошi у майбутньому? Як i коли з'явилися, а також якi грошi були у минулi часи в обiгу на територii Украiни? Про це та iншi речi – розповiдь на сторiнках цiеi книжки.

В. В. Дмитренко, М. Ю. Вiдейко

ІСТОРІЯ ГРОШЕЙ

НАРОДЖЕННЯ ГРОШЕЙ – «ДОМОНЕТНИЙ» ПЕРІОД

Сучасна людина не мислить свого життя без грошей. Саме у грошах ми оцiнюемо свою працю, зарплати, гонорари i дивiденди. За грошi купуемо потрiбнi товари i послуги. В грошовому вимiрi плануються i сiмейнi бюджети, i бюджети фiрм, i бюджети усiх краiн. За грошi можна купити не все. Одними лише грошима не можна купити любов, вiдданiсть або щиру дружбу. Але усе те, що продаеться, зазвичай продаеться саме за грошi.

Коли ж i за яких обставин з’явився цей дивовижний, але фундаментальний винахiд людства?

Першi грошi з’явилися дуже i дуже давно, коли i саме людське суспiльство, тодi, коли люди навчилися виготовляти найпростiшi знаряддя працi, робити одяг зi шкiри тварин, заготовляти собi запаси продовольства та обмiнюватися ними.

Першi людськi знаряддя працi були зробленi з рiзних порiд каменю або з дерева. Але далеко не кожен камiнь можна було використати для виготовлення знарядь. Однi з каменiв пiдходили для цього краще, другi гiрше, третi взагалi були непридатними. Чудовою сировиною, примiром, був блискучий обсидiан, вулканiчне скло. Але вiн зустрiчався далеко не скрiзь. І вже 20—30 тисяч рокiв тому племена, якi проживали в мiсцях, де були родовища обсидiану, обмiнювали його на товари i вироби iнших племен.

? Скарб iз кременевих пластин, Середне Поднiпров’я, трипiльська культура, IV тис. до н. е. Кременевi пластини могли виконувати у кам’яному вiцi функцii грошей. У цьому скарбi, знайденому у горщику, налiчувалося 150 пластин, видобутих на Волинi, за сотнi кiлометрiв вiд берегiв Днiпра.

Причому, як показують розкопанi i дослiдженi археологами стоянки первiсних людей, обсидiан вивозили iнодi за кiлька сотень кiлометрiв вiд тих мiсць, де його видобували. Те саме можна сказати i про iнший матерiал, що зазвичай iшов на виготовлення первiсних знарядь працi – кремiнь. Численнi археологiчнi знахiдки дають можливiсть з повною впевненiстю стверджувати, що у прадавнi часи саме кремiнь i обсидiан правили за своерiдну «тверду валюту», що ii можливо було вимiняти на iншi кориснi речi – шкiри тварин, морськi мушлi, прянощi, сiль i таке iнше.

? «Кам’янi грошi» перед житлом мiсцевих мешканцiв на одному з островiв пiвденноi частини Тихого океану. Фото початку ХХ ст.

У якостi «грошей» iнодi використовували i деякi iншi види каменю. Так, на островi Нова Гвiнея i сусiднiх островах протягом довгого часу використовували як грошi величезнi кам’янi диски з отвором у центрi.

Навiть з приходом туди европейцiв i появою там сучасних грошей, мiсцевi жителi ряду островiв Тихого океану аж до кiнця ХХ столiття наполегливо вважали за краще використовувати саме цi диски, а не звичайнi грошi для особливо важливих i урочистих випадкiв, – наприклад для сплати традицiйного викупу за наречену. Ще бiльшу популярнiсть майже на всьому узбережжi Тихого океану, та й у багатьох iнших мiсцях, що межують з тропiчними морями, отримали в давнину у якостi грошей мушлi каурi. Окремi мушлi та низки мушлiв каурi археологи знаходять на стоянках первiсних людей практично на всiх континентах. А на островах Тихого океану iх використовували у якостi грошей аж до ХХ столiття.

Подiбна популярнiсть мушлiв каурi пояснювалася тим, що однiею мушлею можна було розплатитися за якусь невелику послугу або рiч, а низкою або декiлькома низками за будь-яку серйозну покупку. При цьому мушлi були красивi, i iх можна було використовувати як намисто або нашивати на одяг, демонструючи тим свою заможнiсть. До того ж цi мушлi були бiльш-менш однаковi, i iх було легко рахувати. Таким чином, було досить просто домовлятися про купiвлю або продаж товарiв, оцiнюючи iх вартiсть у мушлях каурi.

? Транспортування тубiльцями дискiв з каменю – «грошей» на плоту. Малюнок 90-х рр. ХІХ ст.

У Давнiй Європi також цiнувалися вироби з мушлiв, але з iнших – spondilus, якi виловлювали в Егейському морi. Звiдти вони 7—6 тисяч рокiв тому у чималiй кiлькостi розходилися у виглядi намистин та браслетiв у рiзнi частини континенту – до Балтики на пiвночi та до Днiпра на сходi включно.

Окрiм мушлiв функцiю грошей у давнину час вiд часу виконувало i все iнше, чим можно було легко обмiнюватись. Дуже довго рiзним народам грошима слугували найрiзноманiтнiшi речi. Але справжнiй переворот у створеннi грошей стався тодi, коли за кiлька тисячолiть до нашоi ери люди навчилися видобувати i використовувати кольоровi та дорогоцiннi метали – мiдь, олово, золото, срiбло.

Якщо мушлi каурi були просто красивi i зручнi, як для використання в пiдрахунках i для зберiгання, то метали були не тiльки привабливi, але i кориснi самi по собi. Металам можна було надавати будь-яку форму, використовуючи iх як для виготовлення прикрас, так i для виробництва рiзних виробiв i iнструментiв, чи то зброi.

? Упродовж кiлькох столiть мушлi каурi поруч iз срiбними арабськими дирхемами були в обiгу на землях Русi. На фото – знахiдка з поховання Х ст., дослiдженого на Середньому Днiпрi. Експозицiя Нацiонального музею iсторii Украiни.

Перевагою металiв було те, що iх можна було легко дiлити на частини, а потiм знову переплавляти. До того ж, метали не боялися вогню i не псувалися вiд зберiгання. Зберiгати iх можна було практично вiчно.

Навiть навчившись обробляти метали i, бiльш того, навiть створивши першi великi держави, люди ще довго навiть не здогадувалися про те, що з металiв можна карбувати монети. Так, у Стародавньому Єгиптi люди вже за три тисячi рокiв до нашоi ери (5 тисяч рокiв тому!!!) вмiли зводити величнi храми i будувати величезнi пiрамiди, вмiли виготовляти пречудовi вироби з мiдi, золота i срiбла, але в якостi грошей найчастiше застосовували зерно, а зливки металу тривалий час навiть не думали використовувати в якостi грошей. Мiрилом вартостi металевих виробiв у Стародавньому Египтi була складнiсть чи краса виробiв та iх вага. Але довгий час нiкому i на думку не спадало робити з металiв монети.

Монети виникли лише через двi тисячi рокiв пiсля того, як були зведенi першi пiрамiди, причому першi монети з’явилися аж нiяк не в Єгиптi.

З поширенням видобутку мiдi та бронзи, а згодом срiбла та золота роль еквiвалента при обмiнi почали грати зливки металу або вироби певноi ваги. У Херсонський областi Украiни археологи свого часу розкопали похованого пiд курганом стародавнього ливарника з повним набором iнструментiв, а головне – формами для зливкiв, зробленими з глини. Одна з них складалася з чотирьох секцiй, в яких можна було отримати вiдразу чотири довгих бруска з округленими кутами. Коли визначили iх iмовiрну вагу, то виявилося, що вона близька до системи мiр i ваг Стародавньоi Месопотамii. Там зливки певноi ваги використовували при торгових операцiях – це вiдомо за письмовими документами. Дивним е те, що аналогiчнi стандарти досягли у ІІІ тис. до н. е. степiв Пiвнiчно-Захiдного Причорномор’я. Стандартними металевими брусками було набагато легше обмiнюватися, анiж будь-якими iншими товарами.

? Набiр форм та льячок iз поховання ливарника, датованого першою половиною ІІІ тис. до н. е. на Херсонщинi (катакомбна культура, розкопки А. І. Кубишева. Археологiчний музей НАН Украiни).

Ідея створення металевих грошей прийшла людям не одразу. Одначе навчившись видобувати та обробляти метали, народи багатьох краiн поступово стали використовувати метали як грошi. Причому метали виявилися настiльки зручнi для такого використання, що досить швидко витiснили бiльшiсть iнших форм грошей.

ЕПОХА МОНЕТ

Першi металевi грошi виглядали не так, як нинiшнi. Спочатку люди просто використовували як грошi шматочки металу. Потiм почали вводити певнi стандарти ваги для цих шматочкiв, щоб полегшувати пiдрахунки й обмiн. А щоб легше було дотримати стандарти, стали надавати шматочкам металу певну форму. У рiзних землях ця форма могла бути дуже рiзноманiтною. Так, на Русi у давнину використовували срiбнi злитки певноi форми i ваги (близько 200 г) – гривнi. Європейським аналогом гривнi була марка срiбла. Вагу i форму гривнi, а також вмiст у нiй срiбла визначав князь, що правив краiною. Як саме виглядали тi давнi гривнi можна дiзнатися, зайшовши в Нацiональний музей iсторii Украiни – деякi гривнi збереглися до наших днiв. Подiбнi зливки у тi часи були в обiгу й у багатьох краiнах Європи.

В iнших краiнах першi металевi грошi могли виглядати зовсiм по-iншому. У рядi краiн Азii i Африки в якостi грошей використовували смужки або палички з золота, мiдi, срiбла або залiза.

? Срiбнi гривнi – зливки срiбла, що використовували в рiзних князiвствах Киiвськоi Русi. Нацiональний музей iсторii Украiни.

У деяких краiнах в якостi грошей використовували мiднi вироби у виглядi вiстрiв для стрiл. Це були саме грошовi зливки, а не справжнi вiстря – на вiдмiну вiд бойових, нiхто навiть не намагався iх заточувати. Просто злитки металу певноi форми i визначеноi ваги. Зустрiчалися й iншi форми металевих грошей. Так, у Пiвнiчному Причорномор’i довгий час були дуже уживанi монетки у виглядi маленьких бронзових дельфiнiв.

? Виготовленi з мiдi монети-«стрiлки». Пiвнiчно-Захiдне Причорномор’я, VII–V ст. до н.е.

? Виготовленi у виглядi фiгурок дельфiнiв бронзовi монети з Пiвнiчно-Захiдного Причорномор’я, VII– V ст. до н.е.

Нарештi в VII ст. до н. е. в Лiдii, стародавнiй державi, яка iснувала тодi в центральнiй частинi сучасноi Туреччини, було виготовлено першi монети. Цар Лiдii Крез, який, згiдно з давнiми легендами, володiв незлiченними скарбами, випустив тодi грошi у виглядi золотих кружечкiв iз зображеннями з обох сторiн. Це були найпершi у свiтi монети. Ідея виявилася вельми вдалою, i згодом чи не всi сусiднi держави, а потiм i всi, хто торгував з ними, i нарештi всi бiльш-менш розвиненi держави також стали карбувати такi кружечки, тiльки з iншими зображеннями. Форма невеликого кругляка виявилася iдеальною для металевих грошей. Спочатку з потрiбного металу вiдливалися або висiкалися кружечки певноi форми.

При цьому певна його форма дозволяла дотримуватися i однаковоi ваги усiх кружечкiв. Пiсля цього металевi кружки розiгрiвали, з тим, щоб вони стали м’якшими, а потiм затискали мiж двох штемпелiв i, б’ючи по верхньому штемпелю, наносили одночасно на обидвi поверхнi кружечка потрiбнi зображення.

? Монети Лiдii, виготовленi з золота й електра (сплава золота зi срiблом), VII–VI ст. до н.е.

? Ольвiйський бронзовий ас iз зображенням бога Борисфена, на зворотi – орел, що шматуе дельфiна.

У VI—V ст. до н. е. на пiвнiчному узбережжi Чорного моря, яке в тi часи еллiни називали Понтом Евксинським, виникають заснованi ними мiста-держави. Деякi з них – на територii Криму – згодом навiть об’еднались в державу – Боспорське царство. Великими торговими та ремiсничими центрами стали i зберегли незалежнiсть Херсонес, Ольвiя, Тiра. За декiлька сотень рокiв свого iснування вiльнi полiси Ольвiя, Херсонес i Боспорське царство встигли облаштувати власнi монетарнi. Випущенi тут монети зазвичай були виготовленi з бронзи або срiбла i в першу чергу призначенi для обiгу на власнiй територii. Монети прикрашали зображеннями найбiльш шанованих у певнiй мiсцевостi божеств або ж iх символiв, часом алегоричних. Так, на монетах Ольвii можна знайти зображення орла (символ Зевса), що шматуе дельфiна (символ Аполлона). За задумом творцiв, цей сюжет мав символiзувати трiумф партii шанувальникiв Зевса, що прийшла до влади в полiсi у результатi перемоги над полiтичними конкурентами. Інодi зображення вiдображали полiтичнi союзи, в якi вступали мiсцевi держави та iх правителi.

Повагою в античному свiтi користувалися золотi монети, випущенi в обiг малоазiйським мiстом Кiзiк. За ними i назва вiдповiдна закрiпилася – «кiзiкiни». Порiвняно з лiдiйськими вони були шедеврами давнього мистецтва, iх прикрашали зображення давнiх богiв та богинь.

? Монети-кiзiкiни з Орловського скарбу, друга половина IV ст. до н. е.

? «Переможний» статер Ольвii.

Пiсля перемоги над армiею македонського полководця Зопiрiона в 328 р. до н. е. ольвiополiти карбували на монетах скiфський лук i сокиру, вiддаючи данину поваги своiм союзникам i покровителям скiфам. Тодi ж з трофейних свинцевих снарядiв для пращi – матiобул – була виготовлена партiя монет, також присвячених великiй перемозi над македонянами. Наступний за цими подiями, небувалий до тих часiв економiчний пiдйом полiса призвiв до випуску – в перший i останнiй раз в iсторii Ольвii – золотих монет-статерiв з вiдповiдною символiкою.

У Пiвнiчному Причорномор’i активно використовували не тiльки мiсцевi, а й привiзнi iноземнi монети. Так, з бурхливими подiями тих рокiв пов’язують знахiдку скарбу золотих монет-кiзiкiнiв на Одещинi. У ньому було кiлька десяткiв монет, виготовлених у малоазiйському мiстi Кiзiк, яке напередоднi тiеi вiйни було завойоване вiйськом Александра Македонського. Захоплена скарбниця Кiзiка використовувалася для оплати найманцiв, у тому числi тих, яких вiдправили взяти Ольвiю. Однак господар золотих монет так i не змiг повернутися за своею прихованою бiля переправи через Дунай платнею.

Античним полiсам у Причорномор’i протегували iх сусiди-скiфи, якi були зацiкавленi у розвитку торгiвлi. Своi монети скiфськi правителi не карбували. Лише одного разу мiсто Каллатiс вирiшило догодити свому покровителю – скiфському царю Атею – випуском срiбноi монети. Їх збереглося дуже мало. На лицьовiй сторонi зображено чи то бородате божество, чи то сам Атей, а на зворотi – голий до пояса скiф, що стрiляе з лука.

? «Монета царя Атея», IV ст. до н. е.

? Стародавнi китайськi монети вiдливали зазвичай у виглядi особливоi форми бронзових лопаточок i ножiв. Як грошi в Китаi також використовували кам’янi копii мушель каурi. Інодi копii мушлiв каурi робили iз бронзи. Але у III cт. до н. е. монети у виглядi кружечкiв з’явилися i в Китаi, дуже скоро ставши основним типом монет. Хоча рiзнi екзотичнi форми монет використовувалися у Китаi ще досить довго.

Самi скiфи якщо i використовували монети, то лише тi, що надходили до них з iнших держав i лише для торгiвлi з греками або як елементи прикрас. Наприклад, у царському курганi бiля села Рижанiвка, що на Черкащинi, були знайденi перснi, у яких в якостi щиткiв були припаянi золотi статери з Боспорського царства.

У Стародавньому Китаi першi металевi грошi спочатку намагалися виплавляти у виглядi бронзових мушель каурi. Використовували i кам’янi копii мушель каурi. Однак така форма виявилася занадто складною i надалi протягом кiлькох столiть китайцi вiдливали грошi у виглядi особливих топiрцiв, ножiв i лопаток.

Карбованi зображення не тiльки надавали виробам особливоi форми, але слугували ще й державною гарантiею ваги та проби виробiв. Номiнальна вартiсть цих перших монет була трохи вищою вартостi ваги наявного в них металу – за рахунок цього держава покривала витрати на iх виготовлення i отримувала певний прибуток. При цьому рiзниця мiж вартiстю металу монети i ii оголошеною вартiстю була помiрною i влаштовувала всiх – i державу, яка мала можливiсть отримувати особливий прибуток вiд карбування монет, i купцiв, яким тепер стало набагато легше вести торгiвлю.

Слiдом за грошима-кружечками з золота розпочалося карбування металевих грошей з мiдi та срiбла. Золото коштувало набагато дорожче срiбла, а срiбло набагато дорожче мiдi. Тому золотi грошi використовували для важливих i дорогих покупок, срiбнi – для придбання менш вартiсних товарiв, а мiдяки – для отримання найдешевших товарiв i послуг.

? «Кiзiкiни» – золотi монети малоазiйського мiста Кiзiк, що випускалися з V по IV ст. до н. е.

Поява металевих грошей не лише спростила торгiвлю, а й дозволила впорядкувати збiр податкiв. Ранiше податки встановлювали лише у виглядi певних трудових повинностей або в натуральнiй формi. Наприклад, кожен селянин повинен був здати за рiк державi 10 овець i 20 мiшкiв зерна. Але вiвцi у будь-якому господарствi завжди були рiзнi. Одна вiвця важила бiльше, iнша менше, одна могла дати вiдмiнну вовну, а iнша не дуже. Зерно теж могло бути рiзноi якостi, навiть коли це було зерно одного i того ж виду рослин.

? Денарiй Римськоi республiки 46 р. до н. е. Аверс: богиня Монета в дiадемi. Поруч напис з iменем богинi: MONETA. Реверс: iнструментарiй для карбування монет: клiщi, ковадло зi штампом та молот. Вгорi – iм’я монетарiя: L. T. CARISIVS.

Змiна податкiв з натуральноi форми на грошову не лише значно спростила iх збiр, але й дозволила владi чiткiше контролювати роботу податкiвцiв, припиняючи зловживання. Набагато легше стало збирати не тiльки податки з селян, а й податки з купцiв i ремiсникiв, а також мито з купцiв iз iнших держав. У кожноi держави склалася своя монетна система, коли одна золота монета коштувала певну кiлькiсть срiбних монет, а кожна срiбна монета – певну кiлькiсть мiдних монет. Але у низцi випадкiв деякi держави для зручностi торгiвлi погоджувалися на те, щоб унiфiкувати своi монетнi системи i випускати монети однаковоi ваги. Це значно спрощувало торгiвлю мiж цими краiнами i будь-якi взаемнi розрахунки.

? Римськi монети часiв Республiки (1) та Імперii (2–3).

Першi металевi кружечки, що iх використовували як грошi, тодi ще не називали монетами. Ця назва з’явилася значно пiзнiше i прийшла до нас iз Стародавнього Риму. Тривалий час Рим користувався грошима, якi привозили з iнших держав, перш за все з краiн Грецii, Малоi Азii i Єгипту, в якому правили Птолемеi. Однак у III ст. до н. е. римляни розпочали карбування власних металевих грошей, органiзувавши iх виготовлення в храмi богинi Юнони Монети.

Богиня була оголошена покровителькою випуску грошей, а також граверiв i карбувальникiв, якi працювали в храмi. Посадових осiб, що вiдповiдали за випуск металевих грошей, римляни почали називати по iменi богинi монетарiями, а самi металевi грошi – монетами.

Монети виявилися дуже зручними грошима i виконували вiдразу кiлька функцiй:

1. Слугували унiверсальною мiрою вартостi, завдяки якiй можна було оцiнювати будь-який товар або послугу.

2. Давали можливiсть обмiнювати будь-якi товари i послуги, шляхом iх купiвлi та продажу.

3. Давали можливiсть накопичення капiталу, який легко перетворювався на будь-якi товари i послуги.

4. Давали можливiсть здiйснювати платежi незалежно вiд обiгу товару.

5. Давали можливiсть здiйснювати багато банкiвських операцiй, зокрема брати або давати кредит пiд визначений вiдсоток.

6. Давали можливiсть легко обмiнювати валюту своеi краiни на валюту iнших краiн.

7. Та обставина, що монети, як правило, цiнувалися трохи вище металу, що пiшов на iх виготовлення, майже завжди надавала державi можливiсть не тiльки покривати за рахунок цього усi витрати, пов’язанi з карбуванням, а й отримувати прибуток вiд цього заняття.

Крiм цього, монети майже вiдразу пiсля своеi появи стали виконувати ще одну дуже важливу функцiю – пропагандистську. На монетах з’являлися зображення царiв та iнших правителiв, якi випускали цi монети, зображували iх подвиги, а також богiв та богинь – покровителiв можновладцiв та держав. Монети ставали мiнiатюрними пропагандистськими листiвками, що прославляли тих, хто правив краiною, змiцнювали iх авторитет та пропагували досягнення. Причому це була дуже масова продукцiя i бiльш ефективна за будь-яку друковану рекламу, адже нiкому не могло спасти на думку, навiть якщо зображення на монетi i не подобалося, викинути грошi на смiтник.

Особливого розмаху досягла пропаганда на монетах у Стародавньому Римi. Вже у перiод iснування Римськоi республiки майже всi основнi подii життя краiни знаходили свое вiдображення на римських монетах. Але ще бiльшу увагу стали придiляти цьому пiсля того, як 27 р. до н. е. Римська республiка перетворилася в Римську iмперiю. На лицьовiй сторонi монет перiоду Імперii майже незмiнно розмiщували зображення iмператора або його дружини та синiв-спадкоемцiв, а на зворотньому боцi рiзнi iх славнi дiяння або зображення богiв, богинь та мiфiчних героiв, якi сприяють iмператору, його сiм’i та державi. При цьому штемпеля монет виготовляли настiльки майстерно, що забезпечували повну портретну схожiсть. Кожне дiяння, що могло знайти позитивний вiдгук у громадян iмперii, майже завжди знаходило свое вiдображення на римських монетах.

Перемоги над ворогами, захоплення нових земель, будiвництво мiст i фортець, будiвництво величних споруд, проведення iмператором роздач подарункiв громадянам Риму – усе це знаходило свое вiдображення на монетах. А крiм того, монети щодня i щогодини переконували громадян, що iмператору в усiх справах допомагають боги: верховний бог Юпiтер то вручав iмператору кулю – символ влади, то посилав йому на допомогу свого орла. Дружина Юпiтера, богиня Юнона, завжди опiкувалася дружиною iмператора. Римська богиня згоди Конкордiя, якщо вiрити римським монетам, постiйно дбала про згоду мiж громадянами. Бог вiйни Марс i його сестра, богиня Беллона, невпинно дбали про успiхи римськоi зброi, богиня Аннона пiклувалася про постачання Риму продовольства. На противагу цьому, пiдступних ворогiв Риму завжди зображали або у виглядi чудовиськ, або у виглядi жалюгiдних переможених полонених, якi благають про пощаду.

Мiць Риму знайшла свое вiдображення не лише на римських монетах, але i на монетах багатьох сусiднiх з ним держав, правителi яких домагалися почесного (та вигiдного) статусу «друзiв римського народу». Так, з другоi половини I ст. до н. е. держави Причорномор’я потрапили у залежнiсть вiд Риму. З цього часу на протязi трьох столiть на монетах Боспорського царства з одного боку було зображення i iм’я боспорського царя, а з iншого – зображення, iм’я та титулатура iмператора або iмператрицi, якi урядували на той час у Римi.

? Римський золотий наградний медальйон IV ст. н. е. У центрi золота монета iз зображенням iмператора Константина I Великого (307—337 рр.) i написом: «CONSTANTINVS MAX AVG» («Константин Великий Август»).

Особливу турботу всi римськi iмператори проявляли стосовно прославлення засновника имперii i ii першого iмператора – Октавiана Августа. Монети iз зображенням Октавiана Августа заборонено було кидати в грязюку або розплачуватися цими монетами в будинках розпусти. Подiбна заборона носила досить прагматичний характер – повага до першого iмператора, засновника iмперii, мала викликати повагу i до його наступникiв. Надалi, заборона кидати на пiдлогу монети iз зображенням iмператора, вже пiсля падiння Римськоi iмперii була взята за приклад багатьма iншими правителями. Так, у Росii у першiй половинi XVIII ст. можна було запросто потрапити на каторгу, прилюдно кинувши на пiдлогу монету iз зображенням Петра Першого або iмператрицi Анни Іоаннiвни. Та й у багатьох захiдноевропейських краiнах ще декiлька сторiч тому можна було нажити собi чимало неприемностей, прилюдно упустивши на пiдлогу монету iз зображенням правлячого короля або iмператора.

? Фрагмент браслета, при створеннi якого були використанi золотi монети-солiди, карбованi у Константинополi. Метрополiтен-музей, Нью-Йорк.

Ще з часiв Стародавнього Риму монети стали використовувати i як нагороди. Грошовi подарунки воiнам були звичайною справою в усiх державах, задовго до того, як у Римi почалось карбування власноi монети. Але в Римi iмператори стали iнодi нагороджувати воiнiв монетами, якi вставлялися в особливу металеву оправу i носилися на грудях, як медальйон, подiбно до сучасних медалей. Та це й були по сутi своiй першi медалi. Деякi з таких медальйонiв збереглися до наших днiв.

Над виготовленням монетних штемпелiв завжди працювали найкращi гравери. Це призвело до того, що i у Стародавньому Римi, i у багатьох iнших краiнах люди стали використовувати монети для виготовлення прикрас. Оскiльки це анiтрохи не пiдривало авторитету правителiв, а скорiше навпаки, сприяло зростанню iх популярностi, цьому не перешкоджали. Поступово у багатьох народiв увiйшло в звичай носити, як прикраси, пiдвiски зi срiбних або золотих монет. Причому досвiдченi майстри намагалися добирати монети в пiдвiсцi таким чином, щоб зображення були по можливостi симетричнi i ставали елементами загального малюнку.

? Медальйон iмператора Констанцiя Другого, IV ст. н. е. Вiйськовий трофей або дипломатичний дар готському правителю, знайдений на Волинi. На аверсi – iмператор в дiадемi. На реверсi – iмператор тримае за волосся переможеного варвара, судячи з одягу – сармата.

Римськi монети – переважно срiбнi – i досi знаходять на всiй територii Украiни, причому у величезнiй кiлькостi – рахунок iде на десятки тисяч денарiiв. Цi монети – свiдки великих воен, а також iх економiчних i полiтичних наслiдкiв.

Сучасники iменували цi вiйни «скiфськими», хоча головними супротивниками Риму в ІІІ ст. до н. е. були готи i сармати. Територii, на яких знаходять такi монети, були покритi густою сiткою поселень, мешканцi яких не раз i не два пiд проводом своiх войовничих вождiв ходили походами в сусiднi римськi провiнцii, несучи звiдти багату здобич i ведучи тисячi полонених.

? Прорисовка медальйона П. Корнiенка.

Здобиччю були не тiльки полоненi i iх домашне майно, але також, звичайно ж, i монети, найчастiше срiбнi, – мiдь брали рiдко, бо коштувала вона в тi роки порiвняно недорого, а золотих монет Рим тодi майже не карбував. Та й золотi монети були далеко не у всiх тих римлян, яких грабiжникам вдавалося впiймати. Згодом римляни зумiли, в тому числi i за допомогою зброi, втовкмачити варварам, що торгувати вигiднiше, анiж воювати. І тодi срiбло потекло на схiд вiд Дунаю вже в якостi плати за залiзо, виробленi шкiри, худобу, рабiв та iншi товари, якi готи i сармати могли запропонувати своiм сусiдам. Не охочi бруднитися торгiвлею воiни наймалися на службу у римськi легiони. З собою додому воiни приносили також i зароблене на вiйськовiй службi срiбло. Причому при розрахунках варвари волiли отримувати повноцiннi високопробнi монети часiв iмператорiв Траяна i Марка Аврелiя, а не денарii доби «солдатських iмператорiв». Це видно по складу скарбiв, знайдених на територii Украiни.

А потiм прийшли гуни, розтрощивши на своему шляху не тiльки готське королiвство Германарiха i його нащадкiв, але й принiсши чимало неприемностей римлянам. Останнi частiше волiли вiдкуповуватися вiд чергових варварiв, анiж воювати з ними. Це було обумовлено економiчними розрахунками. Витрати на подарунки вождям, якi часом сягали кiлькох тонн золота щорiчно, все одно були на порядок меншими за утримання непереможних легiонiв пiд час навiть самоi скромноi за масштабами вiйни, вдалий результат якоi нiхто не мiг гарантувати. Крiм того, за золото войовничих кочовикiв можна було залучити для вирiшення проблем з рiзного роду повстанцями i сепаратистами на римськiй територii – «обмеженi контингенти» гунiв, найнятi на римську службу, цiлком успiшно зарекомендували себе, зачищаючи Галiю вiд мiсцевих повстанцiв. До того ж, бiльша частина золота, що сплачувалася варварам, поверталася римлянам як плата за товари, якi варвари могли закуповувати виключно в iмперii – тканини, ювелiрнi вироби i, звичайно ж, вино, багато вина.

Згодом для подiбних розрахункiв з варварами за союзницькi послуги в столицi Схiдноi Римськоi iмперii Константинополi почали карбувати спецiальнi золотi солiди, якi важили на 1 грам менше, нiж тi солiди, що були в обiгу в iмперii: 3,7 проти 4,7 грамiв. Такi солiди часто знаходять в похованнях степових вождiв i воiнiв у степах Украiни та сусiднiх краiн, якi перебували в тi часи пiд владою рiзних войовничих вождiв, ханiв i каганiв. Імператорськi чиновники, використовуючи такi монети, отримували вiдразу кiлька вигод, не рахуючи покупки «дружби» войовничих сусiдiв, якi вмiли лiчити, але не звертали увагу на точну вагу монет. Таким чином вiзантiйцi заощаджували дорогоцiнний метал, а водночас контролювали обiг «спецвалюти». Адже про кожну спробу платежу спецiальними солiдами всерединi iмперii слiд було неодмiнно доповiдати начальству. Так вдалося частково вирiшити проблему контролю за економiчною та полiтичною (вiд контрабанди до спроб пiдкупу високопосадовцiв у прикордонних провiнцiях, закупiвлi зброi тощо) активнiстю неспокiйних сусiдiв.

? Мiдна розмiнна монета мiсцевого виробництва, Херсонес, Х ст.

? Намисто зi срiбних монет Росiйськоi iмперii i мiдно-нiкелевих монет СРСР.

Змiни у Римськiй iмперii не могли не позначитися i на життi мiст Пiвнiчного Причорномор’я, а також i прилеглих територiй.

Славне мiсто Херсонес пiсля багатьох столiть перебування в статусi незалежноi держави, кiнець кiнцем пiд назвою Херсон (на Русi його iменували Корсунь) перейшло пiд контроль Вiзантii.

Призначенi з Константинополя чиновники щорiчно отримували з iмперського бюджету певну кiлькiсть золота. Вiдома за документами сума виплат складала 864 номiзми, що становило близько 4,8 кг золота. Технiчно доставити подiбний вантаж кораблем було легко. Але у реальному життi намiсники у Херсонi не могли повсякчас розплачуватися золотом з найманцями, за послуги або купувати продовольство. Потрiбна була i срiбна, i мiдна монета. Так ось, на одну срiбну монету-номизму припадало за поточним курсом близько 288 мiдних фоллiсiв, тобто iмператорська субсидiя теоретично вiдповiдала майже чвертi мiльйона мiдякiв, навiть транспортування яких, не згадуючи про виготовлення на монетному дворi славного мiста Константина, було досить коштовною оборудкою.

? Монета iмператора «гальськоi» iмперii Домiцiана, що була знайдена в 2004 р. у Великiй Британii.

Тодi ж i було згадано про колишнi привiлеi херсонеситiв карбувати власну монету. Фоллiси, мiдяки, вирiшено було виготовляти на мiсцi. Для цього вже у Херсонi зразки монет iз монограмою правлячого iмператора вiдбивали на глинi, роблячи форму на кiлька десяткiв вiдливок. При цьому форма при висушуваннi ставала меншою, отож на подiбному виробництвi валюти можна було заощадити метал. Намiсники Херсона, а водночас пiдприемливi громадяни отримали можливiсть необмеженоi емiсii, що, одначе, не надто сприяло порядку у мiських фiнансах. Зате i через тисячу рокiв археологи щорiчно знаходять серед руiн Херсонеса-Херсона мiднi монети з монограмами iмператорiв iз далекого Константинополя, колишньоi столицi великоi та могутньоi iмперii.

Кожен римський iмператор, приходячи до влади, одразу ж намагався випустити монети зi своiм iм’ям i зображенням. Деякi iмператори правили зовсiм недовго – лише кiлька тижнiв, але встигали випустити своi монети, i навiть про сам факт iснування деяких iмператорiв нам вiдомо лише завдяки знахiдцi всього однiеi чи двох монет. Так, про iснування iмператора Марка Сiльбаннака (MARCVS SILBANNACVS), який претендував на владу в Римськiй iмперii iмовiрно в 248 р. н. е., вiдомо лише по однiй срiбнiй монетi, що зберiгаеться в Британському музеi. Нiяких iнших вiдомостей про цього iмператора не збереглося.

Всього лише завдяки однiй монетi, знайденоi 1900 р. неподалiк вiд мiста Бордо у Францii, стало вiдомо i про iснування iмператора Домiцiана[1 - Цього невизнаного Римом гальського Домiцiана аж нiяк не слiд плутати з iмператором Домiцiаном, що правив усiею Римською iмперiею з 81-го по 96 р. н. е.] (DOMITIANVS). Вiн претендував, iмовiрно в 268 р. н. е., на владу в «гальськiй iмперii», що вiдкололася в 260 р. н. е. вiд Римськоi iмперii, та проiснувала до 273 р. н. е. i займала територiю сучасних Францii, Іспанii, захiдноi частини Нiмеччини i пiвденноi та центральноi частини Британii. 2004 року у пiвденнiй частинi Британii археологи знайшли ще одну монету цього iмператора, але цi двi монети – то усе, що ми знаемо про цю людину, яка керувала деякий час величезною краiною.

Першi сторiччя iснування Римськоi iмперii були перiодом розквiту монетноi справи у Європi. Майже кожна з римських монет, карбованих у перiод з II ст. до н. е. до кiнця III ст. н. е., була твором мистецтва. Надалi, коли iмперiя почала вiдчувати все бiльш серйознi труднощi, пов’язанi, як з внутрiшнiми негараздами, так i з навалами варварiв, якiсть виготовлення римських монет рiзко погiршилася. Зображення римських iмператорiв i iмператриць стали втрачати портретну схожiсть.

З падiнням 476 року Захiдноi Римськоi iмперii монет в Європi стали карбувати набагато менше, а якiсть iхня стала набагато гiрше, нiж якiсть монет, що карбувалися пiд час iснування iмперii. Центри карбування монет, як i центри свiтовоi торгiвлi, перемiстилися на Схiд, до Вiзантii (у Схiдну Римську iмперiю), а також далi в Азiю, у державу Сасанiдiв. У VII ст. державу Сасанiдiв, а також бiльшiсть азiатських володiнь Вiзантii i всю Пiвнiчну Африку захопили очiльники Арабського халiфату. Саме срiбнi дирхеми деяких арабських халiфiв стали на декiлька столiть основною свiтовою валютою, яку використовувала бiльшiсть купцiв у всiх краiнах. Цi монети були в обiгу всюди вiд Середньоi Азii i Пiвнiчноi Індii на сходi до Іспанii на заходi i вiд Пiвнiчноi Африки i спекотного Аравiйського пiвострова на пiвднi до фiордiв Норвегii на пiвночi. Монети деяких сасанiдських царiв, а також монети багатьох арабських халiфiв знаходять i на територii Украiни, де вони упродовж кiлькох столiть слугували для розрахункiв мiж мiсцевими та заiжджими купцями.

? Монета перського царя Йездiгерда Другого з династii Сасанiдiв, який правив мiж 439–457 рр.

? Арабський дирхем, VIII ст. н. е.

У Х ст. н. е. киiвський князь Володимир Великий розпочав карбування власних срiбних i золотих монет. Продовжили карбування монет i деякi з його наступникiв. Але налагодити масове карбування власних монет киiвським князям в той час не вдалося. Цьому завадили спочатку вiдсутнiсть належноi кiлькостi вiдповiдних майстрiв (виробництво монет було i е справою вельми складною, що вимагае багатьох специфiчних знань i навичок), потiм мiжусобицi, що розпочалися у Киiвський Русi i призвели до ii розпаду на декiлька князiвств, далi страшна татаро-монгольська навала 1237—1241 рр., що вщент зруйнувала економiку краiни, на декiлька вiкiв призупинивши ii нормальний розвиток.

Захiдна Європа поступово вийшла з темних вiкiв, що послiдували за розпадом Римськоi iмперii. Причому те, як проходив цей процес, добре видно по монетам, що карбувалися в державах Захiдноi Європи.

Протягом майже восьмисот рокiв пiсля падiння Захiдноi Римськоi iмперii монети европейських держав мали вкрай примiтивне карбування, не завжди можливо було навiть чiтко розiбрати нанесене на них зображення. Саме тому у Європi в той час були в обiгу не тiльки мiсцевi монети, але й арабськi дирхеми, якi карбували тодi набагато краще, нiж монети бiльшостi мiсцевих держав. Але поступово якiсть карбування европейських монет почала зростати. Зросла i кiлькiсть карбованих европейськими краiнами монет. Це призвело до того, що вони поступово витiснили з обiгу арабськi дирхеми. Наприкiнцi середнiх вiкiв европейськi монетнi двори карбували як дрiбнi, так i великi золотi, срiбнi та мiднi монети у кiлькостi, що повнiстю забезпечувала потреби торгiвлi. А пiдйом европейськоi науки i культури, який розпочався у той час, призвiв до того, що монетнi двори почали запроваджувати новi технологii, що дало змогу значно полiпшити якiсть монет i утруднити iх пiдробку.

? Златники (золотi монети) киiвського князя Володимира, 980–1015 рр.

? Мiлiарисiй (срiбна монета) вiзантiйського iмператора Іоанна Цимiсхiя, 969–976 рр.