скачать книгу бесплатно
? Пеннi короля Англii Вiльгельма Завойовника, 1066–1087 рр.
? Монети англосаксонських королiв Англii, VII–VIII ст.
? Золота, срiбна i мiдна монети хана Джанiбека, XIV ст.
На вiдмiну вiд краiн Захiдноi Європи, на землях Русi в ХІІІ ст., пiсля монгольського завоювання, карбування мiсцевих монет було припинене. Вважають, що на якийсь час монети взагалi зникли з обiгу. Данину монголам на Русi платили срiблом, яке дiйшло до нас у виглядi зливкiв прямокутноi форми. Горщик з таким «срiбним запасом» був знайдений, наприклад, при розкопках в Алуштi. Слiд зауважити, що монети ХІІІ ст. таки знаходять на територii Украiни, хоча цi знахiдки не е дуже поширеними. Серед них трапляються досить екзотичнi – примiром, Трапезундськоi iмперii. Однако вже в XIV ст. в обiгу з’являються монети, викарбуванi в золотоординських мiстах. На територii Украiни iх, судячи з письмових джерел, було понад пiвтора десятка. Вони забезпечували караванну торгiвлю на Великому шовковому шляху, який починався у далекому Китаi i йшов у Европу.
? Монети, карбованi в Англii, IX–XI ст.
Кожне (!) таке мiсто карбувало власнi грошовi знаки, i ось чому: торгiвля всерединi мiських стiн велася виключно в мiсцевiй валютi. Приiжджi купцi i покупцi повиннi були обмiнювати свое золото i срiбло на мiсцевi монетки, серед яких були навiть мiднi. Можна сказати, що iм ще пощастило – на Сходi замiсть золота монгольськi чиновники взагалi видавали незрозумiлi iноземцям паперовi банкноти.
Свою монету карбувало i мiсто на теренах сучасного села Торговиця на Кiровоградщинi – завдяки знахiдкам тих монет, власне, i вдалося визначити його територiю – близько квадратного кiлометра, а також час загибелi – 1362 рiк. Доходи вiд обмiну i торгiвлi були чималi – при розкопках на територii мiста знайдено залишки водогону з керамiчних труб, а на березi рiчки Синюха – залишки приватноi (!) лазнi-хамаму, побудованоi з цегли.
Львiвськi купцi, якi вели торгiвлю з мешканцями ординських мiст, досить швидко призвичаiлися до особливостей мiсцевого монетного обiгу. Власне, i сам Львiв до певного часу теоретично перебував пiд юрисдикцiею Орди (наслiдки Батиевоi навали). Коли влада над мiстом i Руським королiвством перейшла спочатку до польськоi корони, а потiм – угорськоi, а потiм знову до польськоi, у мiстi карбували не лише звичне для середньовiчноi Європи срiбло, але й мiдну монету, яка вiдповiдала ординським пулам. Прибутки вiд карбування мiдякiв сягали 15 та бiльше вiдсоткiв, i воно припинилося лише iз занепадом схiдноi (у тодiшньому ii розумiннi) торгiвлi, викликаноi негараздами в Ордi.
? Срiбнi акче ханiв iз династii Гераiв. Крим, XV – початок XVI ст.
Свою монету, щоправда, недовго карбували також i киiвськi князi з династii Ольгердовичiв. Мiж iншим, оскiльки у лiтописах про це нема анi слова, то дiзналися про цей факт лише наприкiнцi ХІХ ст., коли 1873 р. бiля села Гвоздове (нинi Василькiвський р-н Киiвськоi обл.) було знайдено скарб. Разом iз срiбними зливками-гривнями (сiм цiлих i кiлька «рубаних») у ньому були срiбнi монети. Серед них шiсть визначенi, як «джучидськi», карбованi мiж 1330—1364 рр. у ординських мiстах. Були там також i двi срiбнi монети, з яких власне почалася iсторiя вiдкриття та дослiджень власного карбування новоi династii киiвських князiв. Ім’я ii родоначальника, Володимир – звучить символiчно. Новий правитель Киева (з 1362 рр.), як було заведено у тi часи, став карбувати власну монету. Так через три столiття пiсля карбування златникiв та срiбляникiв святого Володимира у Киевi знову з’явилася власна «валюта».
Виготовлення ii велося за технологiями, запозиченими з арсеналу ординських майстрiв. Заготовки виготовляли зi срiбного дроту (у Європi того часу iх вирiзали з листа металу). Карбування вели рiзьбленими штемпелями, спочатку з двох бокiв, проте з часом для внутрiшнього обiгу почали виробляти однобiчнi брактеати. На однiй сторонi було зображено тамгу або «княжий знак», на другiй – легенду з iменем князя кирилицею. Тамга була присутня до другоi половини 80-х рокiв, а по тому зникае, оскiльки великi князi Литовськi, вчасно пiдтримавши хана Тохтамиша у боротьбi за владу в Ордi, отримали повнi права на колишнi ординськi землi – серед них на Киiвщину та Подiлля. Вага монет киiвських князiв складала вiд 0,2 до 0,6 г, брактеатiв – 0,14—0,16 г.
? Мiдна монета, карбована у Львовi у XIV cт., вiрогiдно пiд впливом схiдноi торгiвлi.
? Княжий чекан другоi половини XIV ст.: 1 – подiльський напiвгрiш Костянтина Корiятовича (1380–1388/91); 2 – обол Федiра Корiятовича (1388–1394); 3 – напiвгрiш Дмитра Корибутовича, Чернiгiв; 4 – денарiй Володимира Ольгердовича, Киiв.
Усi цi вiдомостi вдалося отримати, вивчаючи скарби та iншi знахiдки, яких на наш час назбиралося вже чимало. Лише у Сосницькому скарбi (Чернiгiвщина) iх виявлено понад тисячу. Бiльшiсть знахiдок припадають на сучасну Киiвщину, Сумщину та Чернiгiвщину, якi власне i склали основну частину володiнь Володимира Ольгердовича. З ареалу поширення знахiдок дослiдники роблять висновок, що монетний двiр мав знаходитися не де-небудь, а саме у стольному Киевi. Мiг вiн бути i на Замковiй горi – там, до речi, 1903 р. теж виявлено скарб з монетами князя Володимира. Цiкаво, що тими монетами продовжували користуватися i в XV ст., коли вже нова киiвська династiя припинилася.
Однак не лише киiвськi князi в тi часи спромоглися на карбування власноi монети. На Подiллi, яке контролювали брати Корiятовичi (нащадки князя Гедимiна, батька Ольгерда), мiж 1380—1391 рр. з’явилися срiбнi монети iз зображенням Юрiя Змiеборця. Їх випуск налагодив князь Костянтин. Мiж 1388 та1394 рр. карбував свою монету i князь Федiр, прикрасивши ii особистим гербом у виглядi подвiйного хреста, який проростае iз фiгури, схожоi на лiтеру «М». Зображенi на зворотi готичнi лiтери «С» та «О» деякi дослiдники трактують в якостi свiдчення того, що монетний двiр знаходився не де-небудь, а у Кам’янцi-Подiльському, який розбудовували Корiятовичi. Якийсь час Корiятовичi визнавали владу угорського короля Людовiка, пiсля чого на монетах з’явився геральдичний щит з вiдповiдним гербом. Є також срiбнi монети, що iх пов’язують з володарем Чернiгiвщини, Дмитром Корибутом, сином князя Ольгерда. Таким чином на теренах Великого князiвства Литовського (скорочено – ВКЛ) i Руського встановилася цiлком европейська практика карбування власноi монети суверенами рiзного калiбру. Слiд зауважити, що володiння Ольгердовичiв та Корiятовичiв за розмiрами не поступалися багатьом европейським герцогствам та королiвствам того часу.
? Львiвське карбування 1 – Казимiра ІІІ, короля Руського (i польського); 2 – Владислава ІІ Ягайла
Весь цей монетний «парад суверенiтетiв» було згорнуто вже у 90-тi роки ХIV ст., коли, укрiплюючи свою владу, великий князь Вiтовт значно скоротив привiлеi своеi рiднi, яка порядкувала у новостворених удiльних князiвствах. Вiдтак у Великому князiвствi Литовському право на карбування монети вiн перебрав на себе. Один з його монетних дворiв, на думку дослiдникiв, мiг знаходитися у Луцьку. Таким чином цiлком вiрогiдно, що частину срiбних монет-денарiiв iз зображенням стародавнього герба ВКЛ – «колюмни» (вони ж «стовпи Гедимiна), що обрисами нагадували давнiй тризуб, теж карбовано в межах земель Украiни.
Тривало у тi часи i карбування монет у Львовi, вiд iменi короля Польського та великого князя Литовського, а також короля Руського Владислава ІІ Ягайла. Як i ранiше, на цих монетах вмiщували зображення лева – стародавнього герба Руського королiвства.
Однак основний фiнансовий обiг на пiдвладнiй Вiльну та Кракову територii забезпечували iншi монети, теж iз зображенням лева, але виготовленi у далекому Чеському королiвствi – повноцiннi празькi грошi з богемського срiбла. Саме вони, а не грошовi знаки реальних володарiв бiльшостi земель тодiшньоi Украiни – польського короля i великого князя Литовського переважають в скарбах, знайдених вiд Львова до Киева. Їх почали карбувати ще у ХІІІ ст. З одного боку зображено королiвську корону, з другого – лева. Помiтна схожiсть цих виробiв з монетами, карбованими у Львовi – власне, празькi грошi стали взiрцем не лише для цього монетного двора, але й кракiвського. Цьому сприяла та обставина, що свого часу чеськi королi встигли побувати i на кракiвському престолi.
? Празькi грошi, Венцеслава ІІ, короля Богемii (1278–1305) та короля Польського (1300–1305), карбованi бл. 1300 р. на Кутнiй Горi. Вага – 3,79 г.
«Празькi грошi» знаходили i продовжують знаходити на територii Киева як по 1—3 монетi при розкопках, а також i у скарбах. З першоi половини XV ст. аж до 1985 р. пролежала в землi керамiчна скарбничка, виготовлена з сiрувато-бiлоi глини, знайдена неподалiк церкви Спаса-на-Берестовi. Прорiзь для монет була на 3 см, так що празькi монети, дiаметр яких складав у межах 2,7—2,8 см, всередину мали потрапляти без проблем. Заповнена вона була наполовину, про що свiдчать окисли вiд монет, якi перейшли на стiнки. Для цього знадобилося близько двох з половиною сотень монет, бiльшiсть iз яких складали празькi грошi, карбованi у часи королiв Карла І (1346—1378) та Вацлава І (1378—1419). Срiбнi кругляки перебували в обiгу багато десятилiть, i на багатьох зображення витерлося настiльки, що для 80 з них приналежнiсть як слiд визначити так i не вдалося. Бiльшiсть (майже 90 %) монетних скарбiв та випадкових знахiдок XV ст. на територii Киева виявлено саме навколо Печерського монастиря. Саме там, а не на Подолi, вважають дослiдники, тодi мiг перебувати економiчний центр мiста. Важливою обставиною було також i те, що в усi часи люди вважали святинi вiдносно надiйним сховищем для своiх заощаджень.
? Господарство Молдова, мiдна монета Олександра Доброго (1400–1432).
Слiд зауважити, що з часом вага та якiсть богемськоi валюти пiдупала – настали важкi часи i монети «полегшали» до 2,5—2,7 г, при цьому розумнi люди не упускали можливiсть обрiзати метал, що виступав за межi вiдбитка штемпеля. Вiдтак у торгових та iнших угодах не забували зазначати, що розраховуватися слiд не абиякою, а виключно «доброю» та «справною» монетою.
? Кафа, 1421–1435 рр., срiбло. Написи латиною та арабською. Тамга Гераiв у колi.
На територii Украiни у тi часи були в обiгу монети багатьох держав. Так, знайдено чимало монет, викарбуваних у XV ст., належних не тiльки сусiднiм, а й кiльком державним утворенням, якi iснували тодi вiд Криму до Прикарпаття. На Буковинi було в обiгу срiбло, що карбоване на монетному дворi господарiв Молдови, столицею якоi була Сучава. Там також карбовано i мiдну монету, що i не дивно – адже перед тим на цих землях теж панувала Орда, у ii мiстах виготовляли мiднi пули, якi прижилися в обiгу.
? Мiдний пул, Кафа, XV ст.
У Криму власну монету, прикрашену добре знайомою i сьогоднi тамгою, карбували хани з династii Гераiв, якi домоглися незалежностi вiд Золотоi Орди. Але у тому ж Криму, в генуезькому мiстi-колонii Кафа (сучасна Феодосiя), карбували своi монети – аспри.
Окрiм срiбних аспрiв, прикрашених, як i належить, тамгою правлячого хана, генуезцi випускали в обiг також i мiднi пули – iнтеграцiя у монетну систему, започатковану на теренах Золотоi Орди i тут була повною (як i технологiя – на заготовки для пулiв рiзали мiдний дрiт вiдповiдного дiаметру). Часом використовували вже готовi мiднi пули, ставлячи на них свою мiтку.
? Ординський мiдний пул з хрестом, вибитим у Кафi, XV ст.
Головним кредитором кримськоi колонii впродовж тривалого часу виступав банк Св. Георгiя. Його головнi акцiонери вели активну пiдприемницьку дiяльнiсть у Криму вiд iменi комуни Генуi. Вели, зауважимо, настiльки вправно, що 1453 р. державна власнiсть перейшла банку (за офiцiйною версiею – за борги), тобто була приватизована акцiонерами поважного закладу практично за безцiнь, якщо рахувати попереднi багаторiчнi капiталовкладення в укрiплення та iншу нерухомiсть i захист колонiй. Зауважимо, що лише на вiйну 1434 р. проти держави Феодоро, яка мала убезпечити генуезькi володiння вiд зазiхань сусiдiв, було позичено шiсть мiльйонiв аспрiв. Однак новому «ефективному власнику» так i не пощастило довго насолоджуватися здобутим.
Пiсля 1475 р. узбережжя Криму, а за декiлька десятилiть усе пiвнiчне узбережжя Чорного моря перейшло пiд владу iмперii Османiв. Вiдтодi на цих землях i в iх околицях до останньоi чвертi XVIII ст. були в обiгу акче, а потiм – пара i пiастри, викарбуванi на монетному дворi в Стамбулi.
Ведення бухгалтерii впродовж XIV—XVI ст. у Королiвствi Польському та ВКЛ (i не тiльки там) вимагало чiткого розумiння спiввiдношення мiж ваговими та монетарними стандартами, визначення якостi монет, карбованих у рiзних куточках Європи, та багатьох iнших тонкощiв. Вiдповiдно i сучасним дослiдникам, якi вивчають давнi рахунковi книжки, i письменникам, якi пишуть романи з середньовiчного життя, якщо вони прагнуть надати своiм творам пристойноi вiрогiдностi, доводиться занурюватися у подiбнi подробицi.
Примiром, вартiсть товарiв вимiрювалася у гривнях i грошах. У рахункових книжках короля Владислава ІІ Ягайла знаходимо вiдомостi, що, примiром, у Краковi в 1394 р. лицарський шолом було куплено за двi гривнi (а траплялися вироби i по двi з половиною), плюс кольчужна бармиця до нього коштувала вiд 16 до 32 грошiв. З подальших обрахункiв випливае, що двi з половиною гривнi вiдповiдають… 120 грошам. Отож бачимо, що у гривнi XIV—XV ст. грошiв налiчувалося аж нiяк не 100, бо рахували iнакше – адже йшлося про гривню срiбла, яка мала певну вагу. І ця вага була рiзною у рiзних краiнах! Була гривня моравська (280 г), голландська (246,083 г), паризька (244,753 г), новгородська (204 г) i так далi. Отож, купуючи щось або укладаючи торгiвельну угоду, слiд було насамперед з’ясувати: про яку саме гривню йдеться.
? Срiбне акче турецького султана Сулеймана I, 1525 р.
Вже зi згаданих празьких грошiв з празькоi, знов-таки, гривнi, яка важила 253,14 г срiбла, «били» 64, вiдповiдно по 3,96 г кожен. Отож празький грiш початково важив майже стiльки, як римський денарiй часiв iмператора Августа. У Королiвствi Польському прижилася назва, але стандарти (i якiснi, i ваговi) рiзнилися вiд празьких.
? Денарiй Владислава ІІ Ягайла (1386–1434), срiбло.
Кракiвська гривня важила «лише» 196,26—201,86 г срiбла, i, вiдповiдно, грошей з неi «надрукувати» можна було менше – якщо не змiнювати вагу монет. Отож кракiвська гривня вiдповiдала 48 празьким грошам. Проте пересiчнi пiдданi королiв та князiв того часу у повсякденному життi мали справу з дрiбнiшими монетами – переважно з денарiями. Їх при королi Казимирi Великому з гривнi карбували 768, а при Владиславi ІІ Ягайлi – вже 864. Своi денарii виготовляв у Вiльнi i великий князь Вiтовт. А ще були шеляги (у захiдноевропейськiй версii – шилiнги), що вiдповiдали третинi гроша.
? «Трояк» – монета номiналом три грошi Сигiзмунда ІІІ, Кракiв, 1622 рiк. Звернiть увагу на герб з левом на реверсi внизу, лiворуч.
Пересiчному украiнцю початку ХХІ ст. досить складно було б зрозумiти буденнi балачки про цiни на ринку, якi мали мiсце ще якихось 600— 300 рр. тому десь у Львовi та Киевi або Чернiговi. Коли натрапляемо на вiдомостi або читаемо у художньому текстi про те, що якась рiч коштувала (у XIV ст.), примiром, два скойця, то слiд розумiти, що йдеться про чотири гроша. Це у 1918—1922 рр. у незалежнiй Литвi в злотому було 100 скойцiв, а колись це була
