Срібні ковзани

Великодушний іспанська губернатор Роблес був одним з перших, хто героїчно рятував життя людей і прийняв всілякі заходи, щоб зменшити жахи катастрофи. Через іспанське або португальське походження голландці його раніше ненавиділи, але потім він підкорив їхні серця своєю добротою і діями під час лиха, і вони змінили ненависть на подяку. Незабаром він впровадив вдосконалений метод побудови дамб і видав закон, який змушував землевласників підтримувати їх огородження. З того часу сильних повеней було менше, але все ж таки менш ніж триста років потому, шість страшних потопів знову залили країну.

З приходом весни, особливо під час відлиги, часто бувають небезпечні паводки, бо річки, накриті крижаними брилами, розливаються, не встигнувши випустити свої швидкотанучі води в океан. Якщо згадати ще розбурхане море, яке притискає дамби, стає зрозумілим, чому Голландія так часто перебуває у стані бойової готовності. Тоді роблять все можливе, щоб запобігти аварії. Інженери і робітники знаходяться на своїх місцях, і хоч їм і загрожує небезпека, безперервно ведуть пильне спостереження. Коли лунає сигнал тривоги, всі жителі поспішають на допомогу, пристрасно бажаючи об'єднатися проти спільного ворога. Солома, як правило, безпорадна у воді, але в Голландії вона стає головною опорою в боротьбі з бурхливими потоками. Величезні солом'яні покриття притискають дамби, укріплені глиною і важким каменем, і тоді океанські хвилі безуспішно розбиваються об них.

Рафф Брінкер, батько Ганса і Гретель, багато років працював на дамбах. Саме під час наближення великого припливу, коли в розпалі страшного шторму, в темряві, під дощем і снігом, люди зміцнювали нестійку дамбу у шлюзу Веєрмейк, він упав з помосту і втратив свідомість. З того часу Брінкер ніколи більше не працював; хоча він і жив, але позбувся і розуму, і пам'яті.

Гретель пам'ятала його лише таким, яким він став: дивним і тихим, з безглуздим поглядом, що проводжав її скрізь, куди б вона не повернулася; але Гансу батько запам'ятався зовсім іншим: міцним і веселим, який ніколи не втомлювався носити його на плечах і чия безтурботна пісня звучала десь зовсім поруч кожен раз, коли він не міг заснути.

Розділ III

СРІБНІ КОВЗАНИ

Пані Брінкер заробляла на життя вирощуванням овочів, прядінням, і в'язанням, але цього насилу вистачало, щоб прогодувати сім'ю. Раніше вона працювала на баржах, що ходили туди-сюди по каналу і часом впрягались з іншими жінками в лямку і тягнула буксирний трос паксхейта, який курсував між Бруком і Амстердамом. Але коли Ганс виріс і змужнів, то наполіг на тому, щоб самому виконувати таку важку роботу. Крім того, останнім часом її чоловік став настільки безпорадним, що йому був потрібний постійний догляд. Хоча розуму в нього було менше, ніж у малого дитини, він ще мав силу в руках, і пані Брінкер часом було дуже важко впоратися з ним.

«Ах, діти! Яким він був добрим і надійним!», Говорила іноді вона, «а яким мудрим, ну справжній адвокат! Сам бургомістр питав у нього поради, а тепер… яке нещастя! Він не дізнається власну дружину і дітей. Пам'ятаєш батька, Ганс, коли він був самим собою – таким чудовим і хоробрим чоловіком – чи не так?»

«Таке неможливо забути, мамо! Він знав про все на світі, і міг зробити що завгодно – а як він співав! Чому ти сміялася і казала, що від його співу можуть танцювати тільки вітряні млини??!».

«Так, я сміялася. Прости мене, Боже! Як же ти все добре пам'ятаєш! Гретель, дитя моє, а ну, швидко забери в'язальну спицю у батька; ще, чого доброго, він виколе собі очі, і взуй його. Його бідні ноги раз у раз холонуть як лід, але як я не намагаюся, не можу встежити за тим, щоб він був постійно взутий». І потім пані Брінкер, то голосячи, то наспівуючи, сідала за прядку і маленький будинок наповнювався тихим дзижчанням.

Ганс і Гретель робили майже всю роботу по дому і у дворі. У теплу пору року діти день у день збирали торф, ліпили з нього цеглинки і ховали на зиму для опалення. В інший час, коли не було домашніх справ, Ганс запрягав коней, що тягли буксир, і їхав по каналах, таким чином заробляючи кілька стіверсів[9] в день, а Гретель пасла гусей для сусідніх фермерів.

Ганс майстерно володів різьбленням по дереву, і разом з Гретель вони добре справлялися з роботою в саду. Гретель вміла співати, шити і бігати на високих саморобних ходулях краще будь-якої дівчини в околиці. Вона легко могла вивчити народну пісню за п'ять хвилин і знайти, відповідно до пори, будь-яку траву або квітку; але вона до смерті боялася книг, і часто від одного лише виду класної дошки в старій школі на її очі наверталися сльози. Ганс, навпаки, був повільний, але старанній. Чим важче було завдання, чи то в школі, чи то вдома, тим більше воно йому подобалася. Після уроків хлопчаки часто глумилися над його латаним одягом і не за розміром короткими шкіряними штанами, але майже в кожному класі змушені були поступатися йому почесним місцем. Незабаром після цього він став єдиним учнем, хто хоч раз не ставав в «жахливий кут», де висіла страхітлива різка, і над нею напис: «Leer, leer! Jou luigaart, of dit endje touw zal je leeren!»[10]. Тільки взимку Ганс і Гретель могли ходити до школи, але в цю зиму вони вже цілий місяць перебували вдома, так як їх мати потребувала допомоги. Раффу Брінкеру потрібна була постійна турбота, крім цього треба було виконати безліч інших обов'язків: спекти житній хліб, прибрати в будинку, зв'язати панчохи та інші речі і продати їх на ринку.

Цього холодного грудневого ранку, поки вони допомагали матері, весела група дівчаток і хлопчиків, деякі з яких чудово каталися на ковзанах, легко ковзаючи, спускалася вниз по каналу. Коли барвиста суміш костюмів проносилася повз, здалеку здавалося, ніби лід раптово розтанув і клумба строкатих тюльпанів попливла за течією.

Там була дочка багатого бургомістра Хільда ван Глек, в дорогих хутрах і вільному оксамитовому пальто; а поруч з нею мила сільська дівчина Анні Боуман, чепурно вбрана в теплий червоний жакет і коротку синю спідницю, з-під поли якою виднілися сірі домоткані панчохи. Ще там була горда Ріхі Корбес, чий батько, мейнхеєр ван Корбес, був одним з видатних жителів Амстердама; Карл Схуммель, який кружляв біля неї, Пітер і Людвіг ван Хольп, Якоб Поот, і зовсім маленький хлопчисько, який гордо носить довге ім'я Воостенвальберт Схіммельпеннінк. У цій групі було майже двадцять інших хлопчиків і дівчаток, і всіх їх переповнювало непереборне бажання повеселитися і попустувати.

Вони каталися вгору і вниз по каналу на відстані півмилі, у всій красі демонструючи свої здібності. Іноді можна було побачити, як найшвидший з них ухилявся прямо перед носом якого-небудь пихатого законодавця або лікаря, який, схрестивши руки на грудях, неквапливо прямував до міста; або як ланцюг дівчаток раптово розривався, наближаючись до старого товстого бургомістра, який балансував в повітрі позолоченою на кінці тростиною і пихтів, просуваючись в Амстердам. Бургомістр їхав на чудесних, що привертають увагу, ковзанах з чудовим ремінцями і поблискував лезами, які загиналися над підйомом і увінчувалися позолоченими кульками, і якщо одна з дівчат ризикнула зробити йому реверанс, він лише злегка відкривав свої заплилі жиром очі, але не насмілювався відповісти поклоном, так як боявся втратити рівновагу.

Не тільки любителі задоволень і шановані панове були на каналі. Тут траплялися і робітники, з втомленими очима, які поспішали в свої майстерні й на фабрики; ринкові продавщиці з вантажем на головах; рознощики, зігнуті під вагою в’юків; човнярі з кошлатим волоссям і обвітреним обличчям, які грубо штовхалися по дорозі; священики з добрими очима, які можливо поспішали до вмираючих. Трохи пізніше до них приєдналися юрби дітей з ранцями, перекинутими через плече, які свистячи, проїжджали повз до школи, яка знаходилась далеко. У всіх до одного були ковзани, крім, звичайно, до верху закутаного фермера, чий дивакувата візок підстрибував на краю каналу.

Незабаром наші веселі хлопці і дівчатка майже загубилися в цій суміші яскравих фарб, безперервного руху, і виблискуючих ковзанів, відбиваючих сонячне світло. Ми, можливо, так більше нічого не і дізналися б про цих хлопців, якби вони раптово не зупинилися, і, від'їхавши подалі від пішоходів, всі разом не повернулися до прекрасної дівчинці, яку витягли з потоку людей, що мчав в місто.

«Гей, Катрінка!» – Вигукнули вони в один голос», ти чула про це? Буде змагання і ми хочемо, щоб ти взяла участь разом з нами!»

«Яке змагання?», – сміючись, запитала Катрінка. «Будь ласка, говоріть по одному, а то я вас ніяк не зрозумію».

Хлопці, важко дихаючи, подивилися на Ріхі Корбес, яка зазвичай говорила за всіх.

«Послухай», сказав Ріхі, – «двадцятого числа, в день народження пані ван Глек, у нас буде грандіозне змагання з катання. Це все справа рук Хільди. Кращий ковзаняр отримає розкішний приз».

«Так», підтвердило півдюжини голосів, «прекрасну пару срібних ковзанів – абсолютно дивовижних – з ах! якими чудовими ременями, срібними дзвіночками і пряжками!»

«Хто сказав, що вони з дзвіночки?» почувся слабкий голос хлопчика з довгим ім'ям.

«Я сказала, пан Воост», відповіла Ріхі.

«Так все-таки вони з дзвіночками»; «Ні, я впевнений, що ні»; «Ну як ти можеш таке говорити?»; «Так адже вони зі стрілами»; «І мейнхеєр ван Корбес сказав моїй мамі, що на них є дзвіночки» – почулося з збудженого натовпу, але мейнхеєр Воостенвальберт Схіммельпеннінк. спробував залагодити питання переконливим: «Ну ви абсолютно нічого про них не знаєте; на них немає і натяку на дзвіночки, вони».

«Ой!» Ой! «– Знову вибухнула хор суперечливих думок.

«На парі для дівчаток повинні бути дзвіночки», тихо вставила Хільда», але повинна бути ще пара і для хлопчиків з вигравіруваними по боках стрілами».

«Правильно! Я ж казав!» на одному диханні вигукнули чи не всі хлопці.

Катрінка дивилася на них в подиві.

«А хто змагатиметься?» запитала вона.

«Всі ми», відповіла Ріхі. «Це буде неймовірно весело! Приєднуйся, Катрінка. Але зараз нам усім пора в школу, обговоримо це опівдні. Ну ти, звичайно ж, приєднатися до нас, адже справді?»

Катрінка, нічого не відповівши, зробила витончений пірует і кокетно розсміявшись, «Хіба ви не чуєте останній дзвоник? А ну, наздоганяйте!» понеслась до будівлі школи, що стояла за півмилі на березі каналу.

Всі упереміш кинулися наздоганяти Катрінку, марно намагаючись зловити це яснооке, усміхнене створення із золотистим, струмливим в сонячному світлі, волоссям, яке кидало на них блискучий, повний тріумфу погляд, з легкістю ковзаючи вперед.

Прекрасна Катрінка! Палаюча молодістю і здоров'ям, сповнена життя, радості і руху! Не дивно, що в ту ніч твій образ, вічно ковзаючий попереду, увірвався в сон одного хлопчика! Не дивно, що самим тяжким для нього видався той годину, коли, через роки, ти вислизнула від нього назавжди.

Розділ IV

ГАНС І ГРЕТЕЛЬ ЗНАХОДЯТЬ ТОВАРИША

Опівдні наші юні друзі посипалися зі школи, сповнені рішучості цілу годину потренуватися на каналі.

Але вони встигли покататися лише кілька хвилин, як раптом Карл Схуммель звернувся глузливо до Хільди, «Подивися, яка солодка парочка підходить до льоду! Маленькі голодранці! Їх ковзани, мабуть, подарунок самого короля».

«Які ж вони старанні», м'яко сказала Хільда. «Має бути болісно важко навчитися кататися на настільки дивних штуках. Подивися, вони дуже бідні селяни. Хлопчик, ймовірно, сам зробив ковзани».

Карлу стало трохи ніяково.

«Вони, може і старанні, але не в катанні: починають досить добре, тільки закінчують ривком. Думаю, вони змогли б добре кататися під твою нову уривчасту п'єсу.

Хільда весело розсміялася і від'їхала від нього. Приєднавшись до невеликого загону ковзанярів і плавно проїхавши повз них, вона зупинилася поруч з Гретель, жадібно стежач за подіями.

«Як тебе звуть, дівчинко?»

«Гретель, пані», відповіла вона, почасти благоговіючи перед соціальним становищем Хільди, хоча вони були майже одного віку, «а мого брата звуть Ганс».

«Ганс – міцний хлопець», весело промовила Хільда», і, здається, що всередині у нього палає тепла грубка, а ти, здається, вся промерзла. Тобі слід тепліше одягатися, маленька».

Гретель, якої більше нічого було одягнути, намагалася засміятися і сказала: «Я не така вже й маленька. Мені вже виповнилося дванадцять».

«Ой, прошу вибачення. Бачиш, мені майже чотирнадцять, і я така висока на свій вік, що інші дівчата здаються маленькими для мене. Але нічого. Можливо ти скоро виростеш і станеш набагато вищою за мене, але, звичайно ж, якщо ти будеш одягатися тепліше. Тремтячі від холоду дівчатка не ростуть».

Ганс спалахнув, побачивши, як сльози навертаються на очі Гретель.

«Моя сестра не скаржилася на холод, але погода дійсно нестерпна». І він сумно подивився на Гретель.

«Дарма», підтвердила вона. «Мені часто тепло – а коли катаюся, то й зовсім жарко. Ви занадто добрі, юфроу[11], Якщо думаєте про мене».

«Ні-ні», заперечила Хільда, незадоволена своєю відповіддю. «Я безтурботна, жорстока, але я і не думала тебе чимось образити. Я хотіла просто запитати – маю на увазі, якщо – «І тут Хільда, підходячи до суті справи, запнулася перед погано одягненими, але благородними дітьми, яким вона так хотіла надати допомогу.

«У чому справа, пані?» нетерпляче вигукнув Ганс. «Якщо я можу що-небудь для вас зробити, —»

«Ні-ні», розсміялася Хільда, проганяючи збентеження. «Я лише хотіла поговорити з вами про велике змагання. Чому б вам не взяти у ньому участь? Ви обоє добре катаєтеся, і місця безкоштовні. Кожен може записатися і боротися за головний приз».

Гретель сумно подивилась на Ганса, який обсмикнувши шапку, шанобливо відповів:

«Ах, юфроу, навіть якщо б ми і могли взяти участь, то зробили б лише кілька кроків. Ви ж бачите, що наші ковзани – тверді шматки дерева». – Він продемонстрував свій черевик – «незабаром вони стануть зовсім сирими, прилипнуть до льоду, і ми будемо спотикатися».

Очі Гретель весело заблищали, коли вона згадала про ранкову оказію Ганса, і дівчинка, червоніючи, боязко пробурмотіла, «О, ні, ми не зможемо взяти участь у змаганні, але чи можна нам, пані, хоч поспостерігати за ним?»

«Звичайно», відповіла Хільда, доброзичливо дивлячись на два серйозних дитячих обличчях і від усієї душі шкодуючи про те, що витратила так багато своїх кишенькових грошей, отриманих у цьому місяці, на мережива і вбрання. У неї залишилося всього лише вісім кварт’є[12], яких ледве вистачило б на одну пару ковзанів.

Окинувши поглядом дві пари таких різних ніг і сумно зітхнувши, вона запитала:

«Хто з вас краще катається?»

«Гретель», швидко відповів Ганс.

«Ганс», одночасно з ним сказала Гретель.

Хільда посміхнулася.

«Я не можу купити вам обом по парі ковзанів, навіть одну хорошу пару, але от, тримайте вісім кварт’є. І між собою вирішите: у кого з вас більше шансів на перемогу, тому й купите ковзани. Шкода, що я не можу дати більше. Ну все. До зустрічі! «Хільда вручила гроші враженому Гансу і, похитавши головою і посміхнувшись, швидко понеслась до своїх товаришів.

«Юфроу! Юфроу ван Глек!» кликнув Ганс гучним голосом, марно намагаючись наздогнати її, так як один з його ремінців розв'язався.

Хільда повернулась, однією рукою закриваючи очі від сонця, і Гансу здалося, ніби вона ширяє в повітрі, підходячи до нього все ближче і ближче.

«Ми не можемо взяти ці гроші», задихаючись, сказав Ганс», хоча знаємо, що Ви це зробили від усього серця».

«Ну чому ж?» спалахнувши, запитала Хільда.

«Тому» відповів Ганс, поклонившись, немов клоун, і одночасно окинувши її поглядом гордого принца, спрямованого на царствену дівчинку, «що ми не заробили їх».

Хільда була кмітливою. Вона давно помітила чарівний дерев'яний ланцюжок на шиї у Гретель.

«Ганс, виріжте мені з дерева такий ланцюжок, як у вашої сестри».

«З великим задоволенням, пані. У нас вдома є біла деревина, прекрасна, як слонова кістка; завтра ж вона буде у вас» І Ганс поспіхом спробував повернути їй гроші.

«Ні-ні», рішуче заперечила Хільда. «Ці гроші – незначна плата за ланцюжок». І вона метнулася, випереджаючи найшвидших ковзанярів.

Ганс провів її довгим, здивованим поглядом; і зрозумів, що їй марно було суперечити.

«Ну добре», пробурмотів він, чи то про себе, чи то вголос своїй відданій тіні, Гретель. «Я буду працювати не покладаючи рук, і сидіти до півночі, якщо мати дозволить палити свічу, але ланцюг зроблю. Ми можемо залишити ці гроші собі, Гретель».

«Яка ж славна пані!» вигукнула Гретель, захоплено плескаючи в долоні. «Гей, Ганс, а не дарма ж лелека оселився на нашому даху минулого літа, а? Пам'ятаєш, як мама сказала, що він принесе нам удачу і як вона плакала, коли Янзоон Кольп застрелив його? І вона сказала, що він цим накликає на себе масу неприємностей. І ось нарешті удача посміхнулася нам! Тепер, Ганс, якщо мама відправить нас завтра в місто, ти зможеш купити нові ковзани на ринку».

Ганс похитав головою. «Панночка дала нам гроші на купівлю ковзанів, але якщо я їх зароблю, Гретель, на них потрібно купити шерсть. Тобі потрібен теплий жакет».

«О ні!» вигукнула справді розчарована Гретель, «не купиш ковзани? Ну чому ж? Адже мені не так часто холодно! Мама каже, що кров енергійно тече вгору-вниз у венах бідних дітей, наспівуючи:»! Я повинна їх зігріти! Я повинна їх зігріти».

«Будь ласка, Ганс», вона продовжила, майже схлипуючи «не кажи, що не купиш ковзанів. Від однієї цієї думки мені хочеться плакати. І до речі, мені подобається мерзнути. Я маю на увазі, що мені зараз і справді дуже жарко!»

Ганс з поспіхом подивився на неї. Як і всі голландці, він боявся сліз і будь-якого прояву емоцій, але найбільше його лякали переповнені сльозами блакитні очі сестри.

«Так що май на увазі», вигукнула Гретель, усвідомлюючи свою перевагу, «я буду почуватися огидно, якщо ти відмовишся від ковзанів. Мені вони не потрібні. Я не настільки скупа; але я хочу, щоб вони були в тебе, а потім, коли я виросту, вони підійдуть і мені – так що давай, підрахуй монети, Ганс. Ти коли-небудь бачив стільки?»

Ганс задумливо перебирав монети в долоні. Ніколи у своєму житті він так сильно не бажав ковзанів, так як дізнавшись про змагання, пристрасно захотів позмагатися з іншими дітьми. Хлопець був сповнений впевненості в тому, що з гарною парою сталевих ковзанів без зусиль зможе випередити більшість хлопців на каналі. Зараз доводи Гретель здавалися йому обґрунтованими. З іншого боку, він розумів, що вона, з її сильною, але гнучкою маленькою комплекцією, через тиждень практики на хороших ковзанах зможе кататися краще будь-якої Ріхі Корбес або навіть Катрінки Флак. Як тільки ця думка промайнула в його голові, він прийняв рішення. Якщо у Гретель не буде жакета, у неї будуть ковзани.

«Ні, Гретель», відповів він нарешті, «я можу почекати. Коли-небудь я заощаджу собі на хороші ковзани. Але зараз вони тобі потрібніше».

Очі Гретель заблищали, але наступної ж хвилини вона продовжила стояти на своєму, хоча вже не так переконливо, «Панночка дала гроші тобі, Ганс. Я дуже погано вчиню, якщо візьму їх собі».

Ганс рішуче захитав головою і поплентався далі, а сестра то бігла вистрибом, то йшла, намагаючись наздогнати його. На той час вони вже зняли свої дерев'яні ковзани і поспішили додому, щоб порадувати маму.

«Я придумала!» викрикнула Гретель жвавим голосом. «Можеш зробити так: купити такі ковзани, які будуть тобі трохи замалі, а мені завеликі, і ми зможемо кататися на них по черзі. Справді, я добре придумала?» Гретель від радості знову заплескала в долоні.

Бідні Ганс! Йому було важко не піддатися цій спокусі, але все ж він був стійким хлопцем і зміг пересилити себе.

«Дурниці все це, Гретель. Ти не зможеш їздити на великих ковзанах. Ти і на цих спотикалася, як сліпа курка, поки я не зігнув їх кінці. Ні, тобі потрібні ковзани тільки у міру, і ти повинна користатися будь-якою можливістю, щоб потренуватися, аж до двадцятого числа. Моя маленька Гретель виграє срібні ковзани».

Гретель не змогла втриматися від захопленого сміху при одній лише думці про перемогу.

«Ганс! Гретель!» покликав знайомий голос.

«Йдемо, мамо!»

Вони поспішили додому, і Ганс все ще смикав срібники в руці.

Наступного дня Ганс Брінкер дивився, як сестра моторно неслась, порхаючи серед ковзанярів, які під вечір заповнили канал, і у всій Голландії не можна було знайти більш гордого і щасливого хлопчика. Сердечна Хільда дала їй теплий жакет, а пані Брінкер залатала її черевики, так що тепер вони сяяли, як нові. Маленька снувала туди-сюди, сповнена радістю і зовсім не помічаючи на собі здивованих поглядів людей; їй здавалося, ніби виблискуючі ковзани на ногах раптово перетворили землю на казкову країну. У її вдячному серці знову і знову віддавалася: «Ганс, дорогий, любий Ганс!».

«Клянуся громом!» вигукнув Пітер ван Хольп, звертаючись до Карла Схуммелю, «ця дівчинка в червоному жакеті і латаній спідниці катається досить непогано. Чорт забирай! Таке відчуття, що у неї пальці на п'ятах, а очі на потилиці! Бачиш! Так, буде весело, якщо вона зрештою візьме участь у змаганнях і переможе саму Катрінку Флак».

«Тссс! Тихіше!» глузливо сказав Карл «Ця обірвана панночка – улюблениця Хільди ван Глек. Якщо я не помиляюся, то саме вона подарувала їй ці блискучі ковзани.

«Ах так!» вигукнув Пітер, з променистою усмішкою, оскільки Хільда була його кращим другом. «Вона і тут зробила добру справу!» І мейнхеєр ван Хольп, зробивши стрибок, і виписавши на льоду подвійну вісімку, а потім літери «П» і «Х», прослизнув вперед, поки не опинився поруч з Хільдою.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

1

Менше половини американського цента.

2

Пан – прим. перекладача.

3

Дача, літній будиночок – прим.

4

А це не що інше, як чудо світу.

5

Внутрішні човни, що проходять по каналах. Деякі трексхейти досягають більше тридцяти футів в довжину. Вони схожі на теплиці на баржах, які тягнуть коні, що йдуть по берегу каналу. Трексхейти діляться на два відсіки, перший і другий класи, і якщо не занадто багато пасажирів, вони можуть відчути себе майже як вдома; чоловіки курять, жінки в'яжуть або шиють, а діти грають на невеликій верхній палубі. У багатьох канальних човнів вітрила білого, жовтого або шоколадного кольору (такий колір виходить після нанесення спеціального захисного засобу) – прим. автора.

6

Ярмарка.

7

З піску.

8

Огородження з дубових паль.

9

Близько двох центів – прим. перекладача.

10

Вчися, вчися, ледар, а то ця різка вчитиме тебе – прим. автора.

11

Панночка, пані; у ввічливому зверненні було б jongvrowe – прим. автора.

12

Дрібна срібна монета в чверть гульдена, чи десять американських центів – прим. автора.