скачать книгу бесплатно
Святкування нерiдко е збудливим для народу.
Париж вже декiлька дiб бурхливо радiв правлiнню Наполеона, гримiв пiснями, танцями i поодинокими артилерiйськими залпами. Його околицi теж гомонiли гучними вигуками численних вiйськових загонiв i брязчанням залiзноi зброi. Вiйська безупинно стягувалися до Булонi.
І якщо тi солдати знали про стан справ, мирнi громадяни про те, що дiеться насправдi, могли лише роздумувати i здогадуватись, не маючи на руках жодних фактiв.
Чи могли вони знати про те, що над iх головами знову нависла смертельна вiйськова загроза? Чи могли вони здогадуватися про те, що за межами iхнiх уявлень готуються до майбутньоi сутички Європа й Францiя? Чи могли вони припустити, що над iх головами вже утрете був занесений меч могутнiх ворогiв?
Неiнформованiстьдо пори, до часу була захистом iхнiм вiд жорстокостi, яка розiгрувалася силами коалiцii, немов шахова партiя…
І скiльки ж пiшакiв повинно було полягти в цiй грi? Хто зробить перший хiд? Чий король буде загнаний у глухий кут?..
Так, невiдомiсть iнодi е рятiвною…
Але чи могла вона допомогти тим мосье, котрих тижнями муштрували в вiйскових таборах? Адже, як-не-як, мало не всi вояки встигли побувати на справжнiх ратних полях, де киплять вiйськовi пристрастi, багатьом з них життя при найближчiй же нагодi подасть страшнi уроки.
Роздiл 2. У Булонi
7. Pulverulenta opus[19 - Pulverulenta opus – (лат. вираз) Копiтка праця.]
Свiтанкове сонце остаточно розвiювало залишки нiчного мороку, проступаючи на небi золотими плямами. Першi променi, наче рятiвнi спалахи свiтла, поблискували на лисуватих схилах мiстечка Булонь-Сюр-Мер. Далi вони швидко прорiзалися по безкрайнiх блакитних водах, яскраво переливаючись та поблискуючи. Такi пейзажi будили в людини дивовижне захоплення, наче вперше побаченi, проте панам, подiбним до мене, якi провели поряд з цим природним «дивом» ось вже бiльше пiвроку, захоплення пейзажами починали приглушуватися. «Le Grand Armеe»[20 - «Le Grand Armеe» – (франц.) «Велика Армiя».] лаялася, побачивши спокiйнi хвилi i напiвпрозорi глибини. Дивлячись на солдатiв здавалося, що «морська хвороба» здатна пробиратися на берег i вражати весь табiр.
Порятунком вiд недуги було очiкування тiеi славноi години, коли нам буде вiдданий наказ вiдправитися на пiдкорення Туманного Альбiону, а також вiзит до нас Імператора. Я мало не щодня переконувався в тому, що солдатам для життя в цьому зубожiлому мiстечку досить буде лише марень про майбутне i Бонапарта, котрий прагнув утiлювати iх в дiйснiсть…
– Думаете про те, що за цим горизонтом, генерале Мерсье? – злегка глузливий голос, що пролунав за спиною, вiдвернув мене вiд думок i змусив обернутися.
За два кроки вiд мене, широко розставивши ноги у своiй звичайнiй манерi, стояв Жан Бойнод[21 - Жан Бойнод – генерал Наполеона Бонапарта, який був з ним починаючи з Єгипетського походу, закiнчуючи кампанiею Ста Днiв.] – генерал, 16 серпня цього року нагороджений Орденом Почесного Легiону[22 - Орден Почесного Легiону (фр. Ordre national de la Lеgion d’honneur) – французький нацiональний орден, заснований Наполеоном Бонапартом 19 травня 1802 року. Належнiсть до ордену е вищою вiдзнакою, шани i офiцiйного визнання особливих заслуг у Францii (пiд час Першоi Імперii, частiше серед вiйськових).]. Це був досить молодий чоловiк, в якому природжена легковажнiсть межувала з крайньою серйознiстю, через що вiн виглядав значно старшим за свiй справжнiй вiк. Вiн був високий, худорлявий i жилавий, а найбiльш помiтними прикметами його зовнiшностi були злегка сiруватi очi, що пiд густими чорними бровами, а також зарубцьований шрам на щоцi здобутий в боях.
– Вiд Вiльньофь[23 - П’ер-Шарль-Жан-Баптист-Сильвестр де Вiльньоф – французький адмiрал, командир ескадри Наполеона у битвi при Трафальгарi.] немае нiяких звiсток, а, мiж тим, Імператор чекае не дочекаеться виступу, – вiдмахнувся я, знизавши плечима, а потiм схрестив руки на грудях. – Ймовiрно, це – останнiй день року, коли ми усi можемо спокiйно милуватися на навколишньою природою… Проте, ти прийшов не для того, щоб приеднатися до цього заняття, чи не так?
– І так, i нi,– вiдповiв Бойнод, важко видихаючи. На його лобi залягла ледве помiтна зморшка. – Тутешня природа i справдi дивовижна, i я був би не проти дiйсно помилуватися нею… за iнших обставин. Зараз же я хочу сказати тобi, що ти помилуватися з приводу вiдсутностi вiстей вiд адмiрала…
Я вiдчув, як кров пiдливае до щiк i iх обдав жар. Я iнстинктивно стиснув лiву руку на рукоятцi шаблi, прикрiпленоi до пояса, i пильно глянув на спiврозмовника. Його обличчя, завжди незворушне, тепер виражало гостру стурбованiсть, що було ознакою тривожних новин.
– Пiсля вiдплиття нашого флоту з порту Кадiс, як ти знаеш, головним завданням його було розгромити оборону англiйцiв, – сказав Бойнод, зневажливо мотнувши головою. – Що ж… британцiв вони – то наздогнали…
– Mon Dieu! І що далi?
– Що ж, по-перше, Нельсон зустрiвся з Господом…
– То це була перемога!
Жан тут же iнстинктивно скривив невдоволену гримасу.
– На жаль, мiй друже… – сказав вiн з виглядом побитоi собаки. – Цей негiдник забрав iз собою велику частину наших та iспанських морякiв; плани Бонапарта по вторгненню в Лондон зiрванi… А що стосуеться особисто мене, то я соромлюся, що народився з цим зрадливим мерзотником Вiльньофом в одному, хай йому бiс, свiтi!
Менi на секунду стало моторошно, наче мене вразила блискавка з неба. Лайки Бойонода звучали, немов у туманi, – моя свiдомiсть нiяк не справлялася з фактом поразки.
Менi не хотiлося до кiнця вiрити в те, що цим зiткненням були перекресленi досягнення Великоi армii за рiк ретельноi пiдготовки. Менi не хотiлося сприймати факт, що панування Францii у Британii залишилося всього лише ефемерною iдеею, яка не дасть охоронцям нашоi улюбленоi Батькiвщини спати спокiйно, щодня вiдчуваючи побоювання нападу у вiдповiдь.
Над силу опанувавши себе я, немов раптом опритомнiвши, пiдвiв важкий погляд на товариша.
– Але Імператор… Що зробив Імператор? – з незрозумiлими вiдтiнками надii в голосi запитав я, мiцнiше вхопившись за ефес, на що спiврозмовник ледь помiтно посмiхнувся.
– Розтоптав чергового капелюха[24 - За словами iсторикiв, iмператор Наполеон Перший в моменти великого гнiву кидав свою шляпу на пiдлогу i починав ii топтати.], – сказав глузливо Жан, але тут же набув поважного вигляду. – А зараз зiбрав у себе Мюрата, Лефевра i Бертье. Думаю, вже за годину ми отримаемо його подальшi розпорядження… І, сподiваюся, вони задовольнять мое бажання зiгнати на ворогах кепський настрiй!
– До завтрашнього дня кожен другий у гвардii думатиме так само, – запевнив я. – Залишаеться тiльки дiстатися до цих самих ворогiв… Адже вони умiло заховалися за вузькою смугою Ла-Маншу.
– Що ж, вони – першi нашi вороги. Але не варто забувати про iнших, – Жан кивнув головою на схiд.
– Ти маеш на увазi Росiю?
– Частково, – погодився Жан з гарячковим блиском в очах. – Проте вiрогiднiсть того, що наш Маленький капрал вiддасть перевагу австрiйцям, досить велика, не вважаеш? Бiльше того, кажуть, вони полiзли у Баварiю…
– А втiм, плювати! – пiзнiше додав Бойнод. – Якщо вже братися за зброю, то проти всiх i вiдразу – нехай знають нашу породу!
8. Absque omni exceptione[25 - Absque omni exceptione – (лат. вислiв) Без всякого сумнiву.]
Смiливець шукае зустрiчi, боягуз же вважатиме за краще уникнути ii.
В той час, як Наполеон горiв неприхованим бажанням битися з вiйськами Британii, ii союзники, користуючись його вiдсутнiстю, тишком просувалися землями Нiмеччини.
Розворушивши осиний рiй в Італii та Баварii, вони вважали, що залишаться не вжаленими, i були гiдно за це покаранi. До кiнця вересня величезна французька армiя покинула Париж – ii очолювали военачальники, що не знали ще жодноi поразки.
Тут кожна голова була позначена героiчним перстом, тут кожен був гiгантом.
Нiколи ще Гвардiя не справляла такого грандiозного враження. Здавалося, погляду навiть останнього рядового вистачае, щоб ворог був знищений i вiдданий на справедливу розправу…
Ах, ця славна армiя! Той, хто хоча б раз мав щастя споглядати ii, навiки був зачарований тим мiстичним видовищем; воно вселяло трепет i надiю, страх i полегшення, захоплення i гордiсть – сумнiвiв у тому, що вона зiтре недругiв Імперii з лиця землi, не було i бути не могло.
