скачать книгу бесплатно
Римляни, можна сказати, билися майже суцiльно пiшими i зiмкнутим строем. Обидва вiйська брали гору поперемiнно, залежно вiд просторостi або тiсноти поля бою. В останньому випадку перемагали римляни, в першому – парфяни, яким вдавалося з таким вiйськом багато зробити, беручи до уваги, що захищаеться мiсцевiсть, тобто нескiнченнi рiвнини, що лежать за тисячi миль вiд берега моря i пересiченi рiчками, вiддаленими одна вiд одноi на вiдстанi двох або трьох переходiв. Мiст в цiй краiнi мало, населення рiдке. Таким чином, римське вiйсько, яке було важко озброеним i повiльно наступало похiдним порядком, могло просуватися вперед тiльки з великим ризиком, тому що противником його була легка i швидка кiннота, яка сьогоднi з’являлася в одному мiсцi, а завтра виявлялася вже в iншому, на вiдстанi п’ятдесяти миль. Це i допомогло парфянам, обходячись за допомогою однiеi тiльки кавалерii, знищити вiйсько Марка Красса i ледь не погубити Марка Антонiя.
Однак я вже сказав вам, що буду говорити зараз тiльки про вiйська Європи; тому я обмежуся порiвнянням установ грекiв i римлян iз сучасними нiмецькими.
Повернемося тепер до iншого вашого запитання: про те, який лад або якi природнi причини створюють перевагу пiхоти над кавалерiею. Скажу вам, перш за все, що кiннота не може дiяти в будь-якому мiсцi, подiбно пiхотi. Коли потрiбно мiняти лад, вона вiдстае, тому що якщо при наступi необхiдно раптом змiнити напрямок, повернутися кругом, раптово рушити вперед пiсля зупинки або настiльки ж раптово зупинитися, то, звичайно, кiннi не можуть виконати це з такою ж точнiстю, як пiхотинцi.
Якщо кiннота розладнана натиском ворога, то навiть при невдачi нападу в нiй важко вiдновити порядок; з пiхотою це бувае вкрай рiдко. Крiм того, часто бувае, що хороброму вершнику попадаеться полохливий кiнь, а боягуз сидить на гарячому конi, – це порушуе еднiсть строю i призводить до безладу. Немае нiчого дивного в тому, що невеликий загiн пiхоти може витримати будь-кiнний налiт: кiнь – iстота розумна, вона вiдчувае небезпеку i неохоче на неi йде.
Якщо ви порiвняете сили, якi спрямовують коня вперед i утримують його на мiсцi, то побачите, що стримуюча сила, безсумнiвно, набагато бiльша, тому що вперед його штовхае шпора, а зупиняють – спис i меч. Досвiд давнини i наших днiв показуе однаково, що навiть жменя згуртованоi пiхоти може вiдчувати себе спокiйно, оскiльки для кiнноти вона непроникна. Не посилайтеся на стрiмкiсть руху, який нiбито так гарячить коня, що вiн готовий змести будь-який опiр i менше боiться пiки, нiж шпори. На це я вiдповiм наступне: як тiльки кiнь помiчае, що йому треба бiгти прямо на виставленi проти нього вiстря пiк, вiн уповiльнюе хiд, а як тiльки вiдчуе себе пораненим, або зупиняеться зовсiм, або, добiгши до списiв, повертае вiд них вправо або влiво.
Якщо ви хочете в цьому переконатися, пустiть кiнь бiгти на стiну, i ви побачите, що дуже мало знайдеться таких коней, якi, пiдкоряючись вершниковi, прямо ударяться об цю стiну. Коли Цезарю довелося битися в Галлii з гельветами, вiн спiшився сам, велiв спiшити всю кiнноту i вiдвести всiх коней назад, вважаючи iх придатними бiльше для втечi, нiж для бою.
