скачать книгу бесплатно
– Але ж сьогоднi четвер! – раптом сказала бабуся, котра допомагала iм одягати ляльок. – Чистий четвер!
Ретельно залатанi i чистенькi iграшки вони повезли вже втрьох на трамваi. І не в мiшку, а в трьох великих кошиках.
На снiданок Василько запiзнився, але його не сварили. А в палатi на тумбочцi стояв тортик iз шiстьма свiчками.
Миколка i його бабуся слiдом за Васильком зайшли в його палату й ахнули вiд подиву.
– У тебе що, день народження? – запитав Миколка.
Василько кивнув.
У палату, мабуть, уже не вперше за цей ранок, зазирнула нянечка Соня. Побачивши нарештi свого улюбленця, та ще й з гостями, вона запалила шiсть свiчок на тортi. Потiм загадково показала Васильковi пальцем на подушку. Василько пiдiйшов. Пiдняв ii i побачив, що там сховався плюшевий рожевий кролик.
– А новi iграшки обов’язково куплять, – пообiцяла знову нянечка. – Може, через мiсяць.
– А менi непотрiбнi новi! – Василько гордим поглядом показав на три кошики, що стояли на пiдлозi праворуч вiд вiконця.
Нянечка, роздивившись полагодженi iграшки, перевела здивований погляд на двох хлопчакiв.
– Молодцi! А тепер мерщiй за тортик! – вона витягла з кишенi бiлого халата кiлька чайних ложечок i двi з них простягла друзям. Третю передала бабусi Миколки, а четверту залишила собi.
Василько вже нацiлився ложечкою на кремову троянду на тортi, але нянечка його зупинила.
– А свiчки задувати хто буде?
Василько задув свiчки з першого разу i озирнувся на Миколку. Той дивився на тортик сумно i навiть зробив крок назад.
– Ти чого? – здивувався Василько.
– Якщо я iстиму з тобою разом, то можу заразитися…
– Та ти що! – усмiхнулася нянечка. – Ця хвороба через тортики не передаеться! Їжте! Їжте! І ми вашим тортиком поласуемо! – нянечка Соня поглянула на бабусю Миколки, яка пiдiйшла ближче.
Миколка i Василько сiли на лiжко, посунули тумбочку з тортиком, щоб було зручно, i взялися за солодке частування.
– Ти знаеш, – поспостерiгавши за друзями, прошепотiла нянечка Васильковi. – Я тобi таемницю скажу! Тебе завтра виписують! Поiдеш нарештi додому…
Василько страшенно зрадiв, але коли його погляд знову впав на iграшки, йому раптом стало сумно.
– Тiльки ви за ними доглядайте, будь ласка, – попросив вiн. – А якщо поламаються, не викидайте! Напишiть менi листа, я приiду, i ми разом з Миколкою iх полагодимо.
Миколка, жуючи тортик, серйозно закивав головою.
– Якщо дрiбна поломка, я i сам зможу полагодити, – додав вiн. – Я ж ближче живу.
* * *
Наступного дня за Васильком приiхали батьки i братик.
– Рожевого кролика не забудь! – зазирнула в палату нянечка Соня, коли Василько збирав речi.
Вiн пiдвiв голову. Подивився на кролика, який сидiв на пiдлозi пiд стiною поруч з iншими iграшками.
– Нi, тiтонько Соню, нехай вiн тут залишаеться! Нехай з ним iншi дiти граються! А я, якщо приiду, обов’язково i його, i вас провiдаю!
Виходячи з ворiт лiкарнi, Василько побачив рудоволосу дiвчинку рокiв п’яти. Вона стояла тут, бiля виходу, i махала ручкою татовi, який уже не бачив ii. Тато йшов до трамвайноi зупинки.
– Зачекайте! – сказав Василько батькам.
А сам пiдiйшов до дiвчинки.
– Ти ж тут живеш? – запитав вiн, показуючи рукою на будiвлю лiкарнi.
– Поки так, – кивнула дiвчинка.
Василько перейшов на шепiт.
– Нянечку Соню знаеш?
Дiвчинка кивнула.
– Пiдiйдеш до неi i скажеш, щоб вона тобi всi моi iграшки вiддала. Мене Васильком звати, а взагалi-то я просто Василь.
Вона ще раз кивнула, тiльки тепер на ii обличчi з’явилася усмiшка.
А Василько продовжував шепотiти:
– Там рожевий кролик е, ти його бережи.
– Добре, – пообiцяла дiвчинка.
– Ну, бувай! – Василько розвернувся i поспiшив до своiх батькiв.
Велика повiтроплавна подорож
Раннього осiннього ранку на Киселiвку налетiв сильний вiтер. Вiн шумiв у садах, завивав у коминах будинкiв.
Васько Утюгов та Рижик прокинулись i обережно визирнули з буди.
– Ну й вiтрюга! – зiтхнув Рижик. – Ось i осiнь почалася. Скоро дощi пiдуть…
– Так, – Васько задумливо кивнув. – Погода стане нельотною, i доведеться сидiти в будi до весни… А нащо до весни?! – раптом пiдхопилося кошеня. – Ми ж збирались подорожувати!
– Куди? – Рижик понуро глянув на друга.
– Абикуди, – серйозно вiдповiв Васько.
Цуценя почесало задньою лапою за вухом. Подорожувати абикуди йому здавалось дуже небезпечно. От коли точно знаеш, куди подорожувати, – зовсiм iнша справа. А невiдомо куди – це вже страшно.
– Полетiмо з птахами! – запропонував Васько.
– А куди вони летять? – спитав Рижик.
– В дуже теплi краi, на пiвдень.
– А раптом ми потрапимо з ними на пiвнiч, кудись у дуже холоднi краi?! – засумнiвалося цуценя.
– Ти що, не знаеш, що всi перелiтнi птахи летять восени на пiвдень, а весною назад?! – здивувався Васько Утюгов.
– Мене цьому не вчили! – буркнуло цуценя. – І взагалi я всьому вчуся сам!
– Ну, якщо ти не хочеш, я один полечу! – тепер образилось кошеня.
– Чому це не хочу?! – пiдстрибнуло цуценя. – Дуже хочу, хочу в теплi краi!
– Ну, тодi я пiду шукати попутних перелiтних птахiв! – кошеня вистрибнуло з буди i перелетiло через ворота.
Облетiвши навколо села, Васько Утюгов побачив зграю диких качок, якi збиралися в далеку дорогу. Вiн приземлився i пiдiйшов до них.
– Вибачте, – звернулося до них кошеня. – Ви випадково не на пiвдень летите?
Качки трохи налякалися й вiдсахнулися вбiк, лише одна синьо-зелена птаха уважно оглянула Ваську i вiдповiла:
– Так, ми на пiвдень. А чому ви питаете про це, поважний молодий коте?
– Ми з другом зiбрались подорожувати… – знiяковiло кошеня. – І ось хотiли б полетiти в теплi краi з якою-небудь зграею.
Качки оточили кошеня щiльним кiльцем, здивовано крякаючи i крутячи дзьобами.
– А на чому ви полетите? – зацiкавилась серйозна синьо-зелена качка.
– Нi на чому. Самi полетимо, – вiдповiв Васько.
– Ви хочете сказати, що ви – лiтаючий кiт?
– Так, – вiдповiло кошеня. – А мiй друг – лiтаюче цуценя.
– Хороша компанiя! – усмiхнулася серйозна качка. – Ну що ж, я не проти. Тiльки летiтимете у хвостi зграi i якщо втомитесь – ми вас не чекатимемо!
– Добре! – зрадiло кошеня. – А коли ви вiдлiтаете?
– Коли жаби проквакають опiвднi.
Васько Утюгов поважно попрощався iз серйозною синьо-зеленою качкою i поспiшив у Киселiвку, щоб порадувати свого друга.
Рiвно опiвднi качина зграя пiднялася в небо. Вiтер до того часу стих, i погода стала навдивовижу льотною. Качиний ключ, у хвостi якого летiли цуценя i кошеня, плавно i повiльно пiднiмався до самоi небесноi висоти. Далеко позаду залишилася рiдна Киселiвка, а знизу великим зеленим килимом розстелився лiс.
Вони летiли i летiли. Кошеня i цуценя вже вибивалися iз сил, коли качка, яка летiла попереду Васька, повернулась i сказала, щоб вони приготувалися до приземлення.
– А як потрiбно приготуватися? – спитало у неi кошеня.
Качка невдоволено обернулась i сказала, що особисто iй байдуже, як вони приготуються.
Тодi кошеня на льоту пiдняло хвiст, а цуценя перевiрило, чи добре зав’язанi його вуха.
Приземлилися вони на великiй галявинi, оточенiй з усiх бокiв низенькими молодими ялинками.
– Ну як, не втомились? – пiдiйшла до друзiв серйозна синьо-зелена качка.
– Трошки, – зiзналось кошеня.
– Нi, не втомилися! – жартiвливо вiдштовхнуло його цуценя.
Качка усмiхнулася.
– Вiдпочивайте! – сказала вона. – Завтра зранку полетимо далi.
Вечiр спустився на галявину майже непомiтно. Раптом стало темно
i прохолодно. Качки влаштувалися посеред галявини, а кошеня з цуценям вляглися пiд ялинкою трохи осторонь.
Кошеня згадало лiтнi вечори й одразу зрозумiло, чим вони не схожi на осiннi. Навiть лiтньоi ночi було набагато теплiше, нiж зараз. А зiрки на небi горiли так само, i так само, не поспiшаючи, походжав серед них мiсяць.
– Рижику! – повернувся до свого друга Васько. – А собаки на пiвдень не втiкають восени?
– Нi, – вiдповiв Рижик. – На пiвднi своiх собак вистачае. Та й навiщо втiкати?! Буда тепла, якщо стане зовсiм прохолодно – можна в хазяiна погрiтися, та й кiсточка в хазяiна завжди знайдеться!
– І коти також не втiкають… – задумливо похитало мордочкою кошеня. – Значить, коти i собаки сильнiшi i витривалiшi за птахiв.
Раптом Рижик нагострив вуха i пiдвiвся. Вiн уважно озирнувся довкола, потiм заспокоiвся i знову повернувся до Васька.
– А якщо всi птахи летять на пiвдень, як же вони там усi вмiщаються? – серйозно спитав Рижик.
– Напевно, пiвдень дуже великий, – вiдповiло кошеня. – І менi здаеться, що не всi птахи вiдлiтають на зиму. Ось пугач також якось говорив, що зимою йому дуже подобаеться лiтати…
Раптом зовсiм поряд щось зашурхотiло. Рижик скочив на лапи i стрибнув у темноту. Затрiщали гiлки, хтось жалiбно заскиглив. Кошеня пiшло на шум, а йому назустрiч вискочило скуйовджене цуценя з лисячим хвостом у пащi. Качки галасливою схвильованою юрбою оточили двох друзiв.
Рижик опустив хвiст на землю i полегшено видихнув.
Наперед вийшла серйозна синьо-зелена качка.
– Ви врятували нас вiд лисицi! – сказала вона. – Ми вам дуже вдячнi i за ваш благородний вчинок дозволяемо летiти не в хвостi ключа, а одразу за мною.
Качки галасливо закрякали, обговорюючи подiю.
– Дякую! – Рижик сором’язливо усмiхнувся.
Рано-вранцi зграя знову здiйнялася в небо. Попереду летiла серйозна синьо-зелена качка, за нею кошеня з цуценям, а за ними вже решта. Зграя летiла назустрiч вiтру, який гнав у бiк Киселiвки величезнi осiннi хмари.
