скачать книгу бесплатно
– Розумiете, у стосунках з торговцями завжди е шерехатостi. Моя адмiнiстрацiя – не виняток. А що накажете робити, коли твого працiвника зi служби «сек’юрiтi» беруть за барки? А Петрик – ще той прищ. Барига нещасний. Ви його паспорт бачили? Вони думали, що вiзьмуть мене «на конверт».
– Тобто, хотiли обманути вас? – переклав його слова Верес.
– Та женуть пургу таку, що вуха в’януть. Нiбито з них, коли ще ринок був комунальним пiдприемством, грошi на благоустрiй зiбрали. Де тi бабки – хтозна.
Верес зробив вигляд, нiби повiрив почутому.
– Гаразд, з цим я розберусь. А ось ще одна скарга – вiд мешканцiв будинку на вулицi Матроськiй. Стверджують, що ви розпочали там незаконне будiвництво.
– Ха! Яке ж незаконне, якщо той сусiднiй, коло них, будинок виведено з перелiку пам’яток архiтектури рiшенням мiськради.
– Коли?
– На минулiй сесii. А дозвiл на будiвництво я отримав учора.
– Чому ж не прийшли на зустрiч з активом? Нiбито ж домовилися показати iм усi дозвiльнi документи на будiвництво.
– Із яким активом?
– Ось, подивiться пiдписи, iх багато.
Думанов тяжко зiтхнув i навiть не глянув на лист.
Верес вiв далi:
– У призначений час на людей чекали… не забудовники з паперами, а пiдроздiл мiлiцii. Цiкаво, хто його туди направив?
Думанов сидiв перед генералом з переможним виглядом i витримував театральну паузу. Вересу уривався терпець, але вiн чекав вiдповiдi.
– Нiбито ви не знаете…
– А ви, пане Думанов, нiбито не знаете, як називаеться суспiльний лад, при якому до бюджетних коштiв ставляться як до свого персонального банкiвського рахунку? Клептократiя! Ви часом не заздрите славi Фердинанда Маркоса або Жан-Клода Дювалье?
– Навiщо ж так вiдразу? Я ж вам не кажу про начальника ДАІ, гiбона, в машинi якого пiсля ДТП знайшли п’ятнадцять кiлограмiв амфетамiну.
Думанов посмiлiшав.
Цiеi хвилини у дверi постукали i увiйшов Дзен.
– Вибачте, Олександре Володимировичу. Ви просили попередити – вже одинадцята. І це – вам.
