скачать книгу бесплатно
– Ну не офiси, а так представництва. У Киевi, ще по Украiнi декiлька, у Варшавi, Лондонi…
– Лондонi?!
– А що тут такого? Ми ж мiжнародна компанiя. Щоправда у представництвах працюють лише продавцi. А безпосередньо творцi, програмери, дизайнери у цьому офiсi i, бiльша частина, дистанцiйно по всьому свiту.
– Дистанцiйно?
– Так, бiльшiсть комп’ютерних генiiв – одинаки, вони не волiють бути затисненими в рамки стiнами офiсiв. А для того щоб творити офiс непотрiбен – здавалось Олександр Олександрович говорив зрозумiлi для всiх речi – О, до речi забув, у нас ще е офiс молодих генiiв у Острозi.
– У Острозi? В Академii?!
– Так. Це, так би мовити, наш головний iнкубатор – директор мрiйливо, передчуттевим до сметани котом, примружив очi.
– Гм – у Костi промайнула думка, яку вiн вирiшив уточнити. – Чи правильно я розумiю, що головний потенцiал вашоi фiрми складають – одинаки-диваки, якi не вилазять з-з комп’ютерiв, студенти-початкiвцi та психи?…
– Якщо хочете, можете й так сказати – Олександр Олександрович продовжував усмiхатись тiльки очима – але, не зловживайте словом «психи». Бо, по-перше, його тут не дуже люблять. І взагалi, не вiдомо де справдi мешкають психи – у стiнах цього замку чи поза ними. А, по-друге, як кажуть вiд суми та вiд тюрми…
Дверi в кабiнет прочинились, заглянула Наталка. Побачила порожнiй посуд. Зайшла, поставила чашки на тацю:
– Ще щось будете? – Костя та Олександр Олександрович вiдмовились, Наталка вийшла, прочинила за собою дверi.
– Так, на чому ми зупинились? – запитав директор.
– Вiд суми – нагадав Костя.
– Так вiд суми…, але про це краще спитаете у Федора Петровича, вiн Вам, думаю багато цiкавого розповiсть…
Пiсля нетривалоi паузи Костя спитав:
– Ну, а як створювалась компанiя? Адже для цього потрiбен стартовий капiтал. А пiд нову компанiю, тим бiльш з новими, ризиковими технологiями, банки навряд чи кредити дають.
– Гм… Дивнi у Вас якiсь запитання, пане Костянтине. Ви ж не сподiваетесь вивiдати у мене комерцiйну таемницю. – Олександр Олександрович усмiхнувся. – Але, насправдi, нiякоi страшноi таемницi нема. Я мав певнi накопичення, так як до створення «Замку» займався бiзнесом, ну i друзi допомогли. Але, насправдi, для створення такого роду бiзнесу не потрiбнi великi капiталовкладення.
– А… Ваш минулий бiзнес теж був пов’язаний з iнформацiйними технологiями?
– Та нi – усмiхнувся директор – Здебiльшого торгiвля, схема «купив-продав». Не можна було сказати, що кожна з моiх фiрм була успiшна. Але бiльшiсть так. Нажаль, i тi в свiй час вимушений був закрити.
– Чому?
– А чому у нас компанii закриваються? – вiн гiрко усмiхнувся, а потiм продовжив – та для старту «Замку К» менi вистачило.
– А чому Ви вирiшили перейти на новiтнi технологii?
– Ну… з’явилась одна людина, що запропонувала цiкаву iдею, я зiбрав перевiрену команду, i погнали. Потiм ще один проект, ще… За перший рiк ми тричi вiдбили вкладенi кошти….
– Ого! – Костя розумiючи кивнув головою. – Ну а, виходячи про Ваш попереднiй досвiд iз проблемами в бiзнесi… я знаю, що зараз часто податкова наiжджае на ІТ-компанii без «кришi»… У Вас як з цим?
– З податковою, чи «кришею»? – директор лукаво подивився на Костю.
– Ну… – потягнув Костя – не знаю.
– Розумiете – Олександр Олександрович склав руки на грудях – «Замок К» так раптово набрав обертiв i наразi став настiльки вiдомою компанiею, i не тiльки у нашiй краiнi, щоб будь-який наiзд може створити набагато бiльше проблем для того, хто наiжджае. Так що «криша» – це наша популярнiсть i успiшнiсть….
– Зрозумiло… А ось Острiг… – зайшов Костя з iншого боку. – До речi, цiкавий виш. Подобаеться менi. Був у них, коли писав для «Науковця» репортаж, симпатизую iм…
– Ви писали для «Науковця»? – зацiкавився Олександр Олександрович.
– Так, але дуже давно, на початку кар’ери…
– Чому ж так?
– Ну довго розповiдати. Але якщо коротко – до хлiба потрiбнi мастильнi матерiали та iкра… Так ось, щодо Академii – як ви вийшли на студентiв?
– Ну рiч у тiм, що у «Замку» з ними спiльний проект – цiла наукова програма.
– Якийсь грант?
– Ну можна й так сказати, ми i е грант. До речi ми там i викладаемо.
– Ми?
– Ну я … i Федiр Петрович.
– Федiр Петрович? Але ж вiн лiкар. Там же нема лiкарського факультету.
– Ну то й що, хiба лiкарi можуть вчити лише майбутнiх лiкарiв?
– Ну…зрозумiло.
– До речi туди iнодi заглядае i мiсцевий священик.
– А вiн… – Костя запитально подивився на директора, а потiм кивнув – ну точно, згадав, у Острозi же й церква е. Спiльна для всiх конфесiй. Там ще iкона цiкава…
– Так, там декiлька цiкавих iкон. Я так розумiю Ви не про Ісуса та матiр божу у вишиванках, а про…
– Ісуса зi святим Стефаном[4 - Мова йде про iкону 18 сторiччя «Христос-Пантократор i святий Стефан», що знаходиться в експозицiйному роздiлi студентсько-викладацького храму преподобного Федора Острозького. Ікона була власнiстю представникiв стародавнього князiвського роду Сангушко. У 1918 роцi помiстя Сангушкiв було захоплене «советами». Князя Романа Сангушко було вбито, а iкону з образом Ісуса Христа червоноармiйцi використовували у якостi мiшенi. Понiвечену iкону було врятовано однiею жiнкою з м. Славута. Протягом довгого часу вона зберiгалась на горищi ii будинку. Тiльки у часи незалежноi Украiни iкону викупив та вiдреставрував мiсцевий краезнавець Микола Бендюк. Пiд час реставрацii було виявлено два цiкавих, мiстичних факти. По-перше, те, що образ Ісуса Христа було намальована поверх бiльш раннього образа Святого Стефана. Причому два даних образа накладаються таким чином – Святий Стефан немов би затуляе своему вчителю рота. По-друге, жодна, з випущених «советами» 50 куль не потрапила в обличчя Христа та руку Стефана. Дана подвiйна iкона являе собою символом страждань Украiни за Радянських часiв – Стефан своею десницею не дае змоги говорити Сину Божому про жахiття тих часiв.].
– Так мiстична iсторiя у цiеi iкони.
– Бачу, Вам подобаеться мiстика.
– Ну звичайно, мiстика пов’язуе реальний та вiртуальнi свiти, а я вже казав, що…
– Завдання Вашоi фiрми створювати вiртуальнi свiти – закiнчив за директора Костя. – А така мiсiя Вас не лякае?
