banner banner banner
Наталка-Полтавка
Наталка-Полтавка
Оценить:
Рейтинг: 2

Полная версия:

Наталка-Полтавка

скачать книгу бесплатно

Наталка-Полтавка
Иван Петрович Котляревский

Іван Петрович Котляревський

Наталка-Полтавка

Опера малороссийская в 2-х действиях

Действующие лица

Возный Тегерваковский.

Горпина Терпилиха – вдова старуха.

Наталка – дочь ее.

Петро – любовник Наталки.

Микола – дальний родственник Терпилихи.

Макогоненко – выборный села.

Действие I

Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Явление 1

Наталка(выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

N 1

Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;
О, як мое болить серце, а сльози не ллються.
Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,
Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.
Єсть же люди, що i моiй завидують долi,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi?
Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?
Тяжко жити без милого i в своiй сторонцi.
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.
Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.
До кого я пригорнуся, i хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить.

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаешся в нуждi i горi i проклинаеш свою долю; проклинаеш Наталку, що через неi утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене – i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi моi на тебе i ще раз i навiки закриються…

Явление 2

Наталка и возный

Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiе на самотi.

Наталка(кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

Возный. "Добродiю"! "Добродiю"! Я хотiв би, щоб ти звала мене – тее-то як його – не вишепом'янутим iм'ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величае, шануючи ваше письменство i розум.

Возный. Не о сем, галочко, – тее-то як його – хлопочу я, но желаю iз медових уст твоiх слишати умилительное названiе, сообразное моему чувствiю. Послушай:

N 2

От юних лiт не знал я любовi,
Не ощущал возженiя в кровi;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смiшалась;
Настал мой час!

Настал мой час; i серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,
Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвiщаеть зрак
Мнi жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.

Противнi мнi Статут i роздiли,
Позви i копи страх надоiли;
Несносен мнi сингклiт весь бумажний,
Противен тож i чин мой преважний.

Утiху ти подай
Душi смятенной,
Моей письменной,
О ти, мой рай!

Не в состоянii поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл – тее-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап'ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiе лiпоти твоей! Єй-ей, люблю тебе до безконечностi.

Наталка. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.

Возный. Лукавиш – тее-то як його – моя галочко! i добре все розумiеш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.

Наталка. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.

Возный. Iзложенниi в отвiтних рiчах твоiх резони суть – тее-то як його – для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираеть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiе. Оная любов все – тее-то як його – ровняеть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" – i аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.

Наталка. У вас есть пословиця: "Знайся кiнь з конем, а вiл з волом"; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи есть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.

Возный. Бачив я многих – i лiпообразних, i багатих, но серце мое не iмiеть – тее-то як його – к ним поползновенiя. Ти одна заложила ему позов на вiчнii роки, i душа моя ежечасно волаеть тебе i послi нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.

Возный. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже – тее-то як його – полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашее село. Моiх дiл околичностi, возникающii iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiе пред тобою; тепер же, читая – тее-то як його – благость в очах твоiх, до формального опредiленiя о моей участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi – тее-то як його – без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчное i потомственное владiнiе тебе – движимое i недвижимое iмiнiе для душi моей – з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своей волi – тее-то як його – розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить – тее-то як його – мужем пристойним i угодним душi твоей i тiлу?

Наталка(поет).

Видно шляхи полтавськii i славну Полтаву,
Пошануйте сиротину i не вводьте в славу.
Не багата я i проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити i носити воду.

Ти в жупанах i письменний, i рiвня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дiвками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний – тобi треба не мене, сiльськую.

(По окончании пения говорит).

Так, добродiю, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Мое все багатство есть мое добре iм'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дiвки, коли об нiй люди зашепчуть…

Музыка начинает играть прелюдиум. Наталка задумывается, а возный рассуждает и смешные показывает мины на лице.

Явление З

Наталка и возный. И после выборный, показавшись на сцену, поет.

N 4

Дiд рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
Дядько рудий, тiтка руда,
Брат рудий, сестра руда,
I я рудий, руду взяв,
Бо рудую сподобав.

Ой по горi по Панянцi
В понедiлок дуже вранцi
Iшли нашi новобранцi;
Поклонилися шинкарцi;
А шинкарка на них – морг:
"Iду, братики, на торг".

Iшли ляхи на три шляхи,
А татари на чотири,
Шведи-враги поле вкрили;
Козак в лузi окликнувся —
Швед, татарин, лях здригнувся,
В дугу всякий iзiгнувся.

По мере приближения виборного к оркестру, Наталка подходит к ведрам, берет их и уходит домой.

Возный. Чи се – тее-то як його – нова пiсня, пане виборний?

Выборный. Та се, добродiю (кланяется), не пiсня, а нiсенiтниця. Я спiваю iногдi, що в голову лiзе, – вибачайте, будьте ласкавi, я не добачив вас.

Возный. Нiчого, нiчого. Вiдкiль се так? Чи з гостей iдете – тее-то як його?..

Выборный. Я iду iз дому. Випроводжав гостя: до мене заiжджав засiдатель наш, пан Щипавка; так. уже, знаете, не без того, – випили по однiй, по другiй, по третiй, холодцем та ковбасою закусили, та вишнiвки з кварту укутали, та й, як то кажуть, i пiдкрiпилися.

Возный. Не розказовав же пан Щипавка якоi новини?

Выборный. Де то не розказовав! Жаловався дуже, що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тiлько засiдателям, но самому комiсаровi уже не те, як давно було… Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалося, то тепер або випросити треба, або купити.

Возный. Ох! правда, правда; даже i в повiтовом судi, i во всiх присутственних мiстах унинiе воспослiдовало; малiйшая проволочка iлi прижимочка просителю, як водилось перше, почитаеться за уголовное преступленiе; а взяточок, сирiч – винуждений подарочок, весьма-очень iскусно у iстця iлi отвiтчика треба виканючити. Та що i говорить! Тепер i при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на свiтi.

Выборный. Зате нам, простому народовi, добре, коли старшина, богобоязлива i справедлива, не допуска письменним п'явкам кров iз нас смоктати… Та куди ви, добродiю, налагодились?

Возный. Я намiревал – тее-то як його – посiтити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (вздыхает), остановився побалакати з нею.

Выборный(лукаво). Наталку? А де ж (осматривается) вона?

Возный. Може, пiшла додому.

Выборный. Золото – не дiвка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромi того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, – яке у неi добре серце, як вона поважае матiр свою; шануе всiх старших себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить.

Возный. Нiчого сказати – тее-то як його – хороша, хороша i уже в такiм возрастi…

Выборный. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та iще i бiдна. Нiхто i не квапиться.

Возный. Однако ж я чув, що Наталцi траплялись женихи, i восьма пристойнii, наприклад, тахтауловський дячок, чоловiк знаменитий басом своiм, iзучен ярмолоя i дуже знаеть печерсько-лаврський напiв; другий волосний – тее-то як його – писар iз Восьмачок, молодець не убогий i продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третiй – пiдканцелярист iз суда по iменi Скоробреха i многii другii, но Наталка…

Выборный. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п'е горiлки багато i уже спада з голосу; волосний писар i пiдканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва i голi, вашецi проше, як хлистики, а Наталцi треба не письменного, а хазяiна доброго, щоб умiв хлiб робити i щоб жiнку свою з матiр'ю годовав i зодiгав.

Возный. Для чего же неписьменного? Наука – тее-то як його – в лiс не йде; письменство не есть преткновенiе iлi помiха ко вступленiю в законний брак. Я скажу за себе: правда, я – тее-то як його – письменний, но по благостi всевишнього есмь чоловiк, а по милостi дворян – возний, i живу хоть не так, як люди, а хоть побiля людей; копiйка волочиться i про чорний день iмiеться. Признаюсь тобi, як приятелю, буде чим i жiнку – тее-то як його – i другого кого годовати i зодiгати.

Выборный. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здаеться, пора. Хiба в ченцi постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очi не нависла? Хiба хочете, щоб вам на весiллi сю пiсню спiвали? Ось слухайте.

(Виборный поет).