скачать книгу бесплатно
N 5
Ой пiд вишнею, пiд черешнею
Стояв старий з молодою, як iз ягодою.
I просилася, i молилася:
"Пусти мене, старий дiду, на улицю погулять!"
"Ой я й сам не пiду, i тебе не пущу:
Хочеш мене, старенького, да покинути.
Ой не кидай мене, моя голубочко,
Куплю тобi хатку, i ще сiна жатку,
I ставок, i млинок, i вишневий садок".
"Ой не хочу хатки, анi сiна жатки,
Нi ставка, нi млинка, нi вишневого садка.
Ой ти, старий дiдура, i зогнувся, як дуга,
А я, молоденька, гуляти раденька".
Возный. Коли другii облизня поймають, то i ми остерегаемся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiе, i я собi на умi.
Выборный. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неi похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншоi аж жижка задрижить!
Возный(в сторону). Признаюсь йому в моей любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! Нiгде – тее-то як його – правди дiвати, я люблю Наталку всею душею, всею мислiю i всiм серцем моiм, не могу без неi жити, так ii образ – тее-то як його – за мною i слiдить. Як ти думаеш? Як совiтуеш в таковом моем припадцi?
Выборный. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.
Возный. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже iй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв – тее-то як його – так де! Нi приступу!
Выборный. Що ж вона говорить, чим одговорюеться i що каже?
Возный. Она iзлагаеть нерезоннii – тее-то як його – причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаеть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою – тее-то як його – а мене возним; i рiшительний приговор учинила – що я iй, а она мнi не рiвня – тее-то як його.
Выборный. А ви ж iй що?
Возный. Я iй пояснил, що любов все равняеть.
Выборный. А вона ж вам що?
Возный. Що для мене благопристойнiе панночка, нiж простая селянка.
Выборный. А ви ж iй що?
Возный. Що она – тее-то як його – одна моя госпожа.
Выборный. А вона ж вам що?
Возный. Що она не вiрить, щоб так дуже – тее-то як його – можна полюбити.
Выборный. А ви ж iй що?
Возный. Що я ii давно люблю.
Выборный. А вона ж вам що?
Возный. Щоб я одв'язався од неi.
Выборный. А ви ж iй що?
Возный(с жаром). Що? Нiчого!.. Тебе чорт принiс – тее-то як його – Наталка утекла, а я з тобою остався.
Выборный. Ой ви, письменнi! Вгору деретеся, а пiд носом нiчого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви iй не рiвня. У неi не те на серцi…
Возный. Не те? А що ж би такее?
Выборный. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтавi i покiйний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець вирiс славний, гарний, добрий, проворний i роботящий; вiн од Наталки старший був годiв три або чотири; з нею вигодовавсь i зрiс вкупi. Терпило i Терпилиха любили годованця свого, як рiдного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадiявшись на свое багатство, зачав знакомитись не з рiвнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями i цехмистрами – пив, гуляв i шахровав грошi; покинув свiй промисел i мало-помалу розточив свое добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.
Возный. Яким же побитом – тее-то як його – Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селi?
Выборный. У Терпила в городi на Мазурiвцi був двiр – гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом i садком. Терпилиха по смертi свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собi хатку i тепер живе, як ви знаете.
