скачать книгу бесплатно
Леонiд Биков
Ростислав Григорович Коломiець
Знаменитi украiнцi
Ім’я кiноактора i кiнорежисера Леонiда Бикова (1928–1979) не потребуе додатковоi реклами. У 60—80-тi роки ХХ столiття в СРСР вiн був улюбленцем мiльйонiв, його пiзнавали на вулицях i радо вiтали: «Привiт, Максиме!..», «Мое шанування, Маестро!», його фiльми («Максим Перепелиця», «В бiй iдуть самi "старики"», «Ати-бати, йшли солдати») збирали багатомiльйонну глядацьку аудиторiю, стаючи рекордсменами рiчного кiнопрокату. Сама лише згадка про Леонiда Бикова викликала у людей добру посмiшку. Й недарма вiдомий актор Михайло Ульянов так висловився про нього: «Є люди, в яких живе сонячне свiтло…»
У форматi PDF A4 був сбережений видавничий дизайн.
Ростислав Коломiець
Леонiд Биков
© Р. Г. Коломiець, 2020
© Є. В. Вдовиченко, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2009
* * *
Сонячна людина
Життя – це не шлях до смертi, життя – це чудо.
Леонiд Биков
Ім’я Леонiда Бикова не потребуе додатковоi реклами.
У 60—80-тi роки XX сторiччя в СРСР:
• кiноактор Леонiд Биков – улюбленець мiльйонiв глядачiв, його пiзнавали на вулицях i радо вiталися з ним: «Привiт, Максиме!», «Мое шанування, Маестро!»;
• кiнорежисер Леонiд Биков – його фiльми збирали багатомiльйонну глядацьку аудиторiю, стаючи рекордсменами рiчного кiнопрокату, становлячи феномен духовного життя суспiльства. «Смуглянка» – це про льотчика-диригента чи про диригента-льотчика…
Нарештi, i по сьогоднi у незалежнiй Украiнi його ролi та фiльми сприймаються як правдивий документ свого часу:
• як вижити у нелюдськi часи i залишитися людиною,
• i не просто вижити, але – увага! – передати людям могутнiй заряд бадьоростi й оптимiзму.
Сама лише згадка про Леонiда Бикова викликае у людей добру усмiшку. Й не дивно. «Є люди, в яких живе сонячне свiтло». Це актор Михайло Ульянов – про людину, актора i режисера Леонiда Бикова… А що таке сонячне свiтло? Це джерело енергii в нашому життi.
Я згадав цi слова за дещо несподiваних обставин. Менi довелося – ну, як довелося, це був мiй свiдомий вибiр – поставити «Суету» Івана Карпенка-Карого (де б ви думали?) у Тарi – в Омському Пiвнiчному театрi. Там i нинi живе багато украiнцiв, iхнiх дiтей, онукiв, виселених свого часу з украiнських земель. У виставi про iсторiю розпаду та возз’еднання украiнськоi сiм’i тричi звучала наша пiсня «Гей, наливайте повнii чари…». Уперше ii заспiвали за столом, де зiбралися члени славноi родини Барильченкiв, удруге – коли вони роз’iжджалися – знову батьки на самотi, утрете – коли, лишившись самi, батьки поринають у мрii про наступну зустрiч – чи дочекаемось?..
На поклони актори вийшли, спiваючи цю пiсню, яку стихiйно пiдхопив один, другий – уся зала. А потiм украiнцi зi сцени пiшли до украiнцiв у залi й спiвали украiнську пiсню разом. Це було незабутне еднання сцени i зали…
Наступного дня мене запросили на вiдкриття музею Михайла Ульянова у Тарi, де вiн жив у юностi. І я згадав, що Ульянов працював у кiно з Биковим i оцiнку його – у ньому «жило сонячне свiтло».
То, може, й нам удалося запалити у глядацькiй залi «сонячне свiтло»?..
Привiт зi сцени – з Украiни:
Гей, наливайте повнii чари,
Щоб через вiнця лило-ося…
І у вiдповiдь iз зали – у подяку:
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в свiтi жило-ося!..
Продовжуючи спiвати, актори спустилися в залу i злились iз глядачами…
Напевне, цей промовистий факт так вiдклався у моiй пам’ятi, що якось опосередковано привiв мене до думки про створення книги про людину, в якiй живе сонячне свiтло…
У рiк загибелi Леонiда Бикова декорацiя з його незавершеного фiльму «Прибулець» – «лiтаюча тарiлка» – демонструвалася на Всесоюзнiй виставцi «60 рокiв радянського кiно». У книзi вiдгукiв з’явився знаменний запис: «Хочеться вiрити, що Леонiд Биков не помер, але злетiв на iншу планету i… повернеться».
І таки повернувся.
1994 року в незалежнiй Украiнi сталася символiчна подiя, що засвiдчила невмирущiсть його таланту. Передi мною свiдоцтво, зареестроване у мiжнародному каталозi пiд номером 4682, про присвоення малiй планетi iменi «Биков» на честь талановитого украiнського актора i режисера Леонiда Федоровича Бикова (1928–1979).
І от сьогоднi вiн може побачити з небес, як:
• його iменем названi вулицi великих i малих украiнських мiст – Киева, Харкова, Краматорська, Кривого Рога, Дружкiвки, Покровська, Слов’янська, Сум;
• на його честь на борту лiтакiв СУ-27 у Краматорську i МiГ-29 у Васильковi написано «Маестро Леонiд Биков».
• 1982 року побачив свiт документальний фiльм-спогад про Леонiда Бикова пiд промовистою назвою «…Якого знали всi».
• 1996 року вiн оживае у книзi спогадiв «Будемо жити!».
Ось вiн – в образах зi своiх кiнофiльмiв:
• 2001 року в киiвському парку Слави встановлено пам’ятник вiйськовим льотчикам, загиблим при визволеннi Украiни. Вiдтворено постать Леонiда Бикова у його найвiдомiшому кiнообразi командира ескадрильi Титаренка на прiзвисько «Маестро» у фiльмi «В бiй iдуть самi “старики”». Пiдпис на постаментi: «Вiйськовим льотчикам присвячуеться. Леонiд Биков».
• 16 вереснi 2016 року на фасадi Будинку культури села Шестовиць Чернiгiвськоi областi вiдкрито пам’ятну дошку, а поряд – iнформацiйний стенд про те, як в iхньому селi знiмали фiльм «В бiй iдуть самi “старики”». На вiдкриттi пам’ятноi дошки Володимир Талашко, який грав у цьому фiльмi Сергiя Скворцова, зворушливо мовив: «Я вдячний долi за те, що знiмався у цiй картинi, що був у моему життi Леонiд Биков, був Сергiй Скворцов. Вдячний i мiсцевим жителям, що брали участь у зйомках фiльму».
• Нещодавно, 2019 року, в харкiвському парку Шевченка встановлено скульптуру Леонiда Бикова, знов-таки в образi командира ескадрильi Титаренка. Це цiла театральна вистава. «Маестро» сидить на каменi, поруч – труба, а з чобота стирчить аркуш iз текстом знаменитоi «Смуглянки». Позаду «Маестро» – зелений коник. Так скульптор жартiвливо зобразив iще одного персонажа фiльму – лейтенанта Александрова, якого за ловлю коникiв прозвали «Кузнечиком», вiдсторонили вiд польотiв i призначили «довiчним черговим по аеродрому»…
І чудо – оживае легендарний Макарич: у Харковi, на територii Унiверситету Повiтряних сил iменi Івана Кожедуба – пам’ятник механiку Макаричу у виконаннi Олексiя Смирнова, улюбленого артиста Леонiда Бикова у фiльмi «В бiй iдуть самi “старики”».
У динамiцi часу Леонiд Биков постае як…
За радянських часiв Леонiда Бикова називали – видатний радянський актор i режисер. У тi часи у свiдомiсть людей вкорiнювалося поняття – радянський народ. Пам’ятаете, як вигукували 1958-го на осуд Бориса Пастернака: «Я, як i весь радянський народ…».
Сьогоднi ми говоримо – видатний украiнський актор i режисер Леонiд Биков. І так воно е.
Вiчну пам’ять суджено Леонiду Бикову. Вiн дарував нам любов на землi, а тепер нам свiтить iз неба…
Тож пам’ятатимемо Леонiда Бикова i не втрачатимемо оптимiзму i в нашi непростi часи побудови суверенноi Украiни!
А якщо без пафосу?..
Все-таки Леонiд Биков i досi лишаеться в нашiй уявi як загадкова, зрозумiла i незрозумiла водночас постать. Тож, сподiваюся, ви мене зрозумiете правильно, прочитавши наступнi рядки.
Провiдною iдеею у написаннi цiеi книги стала для мене мудра настанова, скорiше напоумлива порада нiмецького фiлософа, фiлолога, лiнгвiста Вiльгельма фон Гумбольдта: «У кожнiй людинi… е одна частина, що стосуеться лише ii самоi та ii випадкового iснування… Але е й iнша частина, в якiй мiститься iдея, що виявляеться через неi з надзвичайною прозорiстю, i завдяки цiй частинi вона е символом».
Усе це так, але я б не протиставляв так категорично поняття «випадкового iснування» та «людини-символу». І для мене в цьому сенсi не менш важливо показати митця Леонiда Бикова у живому оточеннi, у спiлкуваннi, розмовах, щоденнiй працi – словом, зробити для нас бiльш близькою людину, яка увiйшла в iсторiю украiнськоi художньоi культури. Тодi ця справдi символiчна постать увiйде в свою плоть i кров.
Читач учинить мудро, маючи перед собою хоча б деякi з фiльмiв режисера Леонiда Бикова та фiльмiв iз його участю як актора, ну, хоча б «Максима Перепелицю», «Зайчика», «В бiй iдуть самi “старики”», «Ати-бати, йшли солдати» – всi вони у вiдкритому Інтернетi. Самi зрозумiете, на якiй сторiнцi читання звернутися до перегляду.
Фотографii, музейнi архiви, спогади, монографii – авторський погляд
У мистецтвi взагалi й у мистецтвi кiнематографа, зокрема, допоки е такi, як вiн, – нiколи не вгасае вогонь високоi людяностi, любовi й добра…
Володимир Заманський[1 - Актор. Знiмався з Леонiдом Биковим у кiнофiльмi «На семи вiтрах».]
Як я це роблю завжди, створюючи мистецькi портрети у серii «Знаменитi украiнцi», починаю розглядати фотографii героя. Фотографii в життi та кiнокадри з його участю…
Ба нi, тут Ламброзо не помiчник – по них нiчого не прочитаеш… Ну, як нiчого? Не прочитаеш нiчого такого, щоб вирiзняло його серед iнших. То, може, в цьому i е… може, вiн «один iз…»?..
Перше, що впадае у вiчi: нiчого спiльного з кiнематографiчними зiрками тих рокiв, iз якими вiн знiмався у фiльмi. Явно не герой – не романтичний Павло Кадочников. Аж нiяк не комiк – не парадоксальний Сергiй Фiлiппов.
Нiде не викривляеться, нiким не прикидаеться – такий собi симпатяга. І завжди молодий на вигляд – i в юностi, й у зрiлостi, й наприкiнцi життя:
• густе кучеряве волосся (кого цим здивуеш!);
• очi як очi – ба нi, на всiх фотографiях – сумнi… не дивиться вдалину, а просто на тебе… i цей пронизливий погляд… у його очах можна прочитати невимовнi переживання чи то якiсь утаемниченi пристрастi;
• нiс качечкою,
• вуста… нiби створенi для усмiшки…
І ось вiн усмiхаеться – невiдпорна усмiшка! Його обличчя створене для того, щоб усмiхатися назустрiч людям… i оцi очi… очi все-таки лишаються сумними…
А загалом – звичайнiсiньке обличчя людини, сказати б, iз робiтничо-селянськоi маси… Таких повно на вулицi. І вiн нiби розчиняеться в людському натовпi.
Порiвнюю його фотографii з кадрами, на яких Леонiда Бикова зафiксовано в рiзних ролях…
Нiде, нi у життi, нi у кiнокадрах, вiн «не робить обличчя»… сприймайте таким, як е.
Висновок незаперечний: у жоднiй ролi – вiд закоханого дивака-невдахи до командира ескадрильi – вiн не ховае свого обличчя. Одне, власне його, обличчя! Обличчя-маска?..
Обличчя-маска актора Чарлi Чаплiна. Обличчя-маска актора Леонiда Бикова. Обличчя-маска украiнського театрального актора Миколи Яковченка. У трьох випадках – комiк iз сумними очима. Чи буде перебiльшенням сказати, що обличчя-маска е невiд’емною частиною смiховоi культури XX столiття?..
Невеликий вiдступ вiд теми. Виявляеться, маскою-обличчям можна користуватись. Один iз моiх помiтних колег по театральному iнституту часто задiяний в украiнських кiносерiалах саме завдяки своему обличчю-масцi, з якою вiн незмiнно з’являеться на екранi. Всерозумiючий погляд, делiкатнi вуса, стримана мiмiка та непохитна впевненiсть у своiй правотi – таким вiн постае (дякувати Богу, в епiзодичних ролях) в образах то головного лiкаря, то впливового вченого, то слiдчого, то просто начальника невiдомо чого. Очей не вiдвести. І все завдяки масцi впливовоi значущостi, за якою ховаеться обличчя посередностi. Якщо припустити, що колись вiн придумав для себе маску та грав роль, то з роками маска ця стала його справжнiм обличчям. Не називаю його прiзвища з тактовних мiркувань, але тi, хто викладае у театральному iнститутi, пiзнають його за цим описом. І зробив я цей вiдступ виключно задля того, щоб показати дiапазон вражень, якi можуть складатися при сприйманнi маски-обличчя – щось ховае, щось розкривае, а дещо й прикривае…
А тепер спробуемо озвучити фотографii Леонiда Бикова спостереженнями друзiв i колег по творчостi. Звичайно, всi спогади хаотичнi, iнодi – випадковi, але все ж таки у них можна розiбратися.
Перед нами постае звичайна – незвичайна людина, у поведiнцi якоi друзi спостерiгали те, що комусь збоку видавалося дивиною:
• червонiла, як дитина, коли хтось лаявся в ii присутностi матом;
• не могла вдарити людину;
• була доброзичливою до оточуючих, але не допускала панiбратства;
• була болiсно уразлива, але, володiючи колосальним самовладанням, все переживала в собi… i дуже рiдко виявляла це назовнi;
• не терпiла, коли при нiй когось незаслужено ображали;
• соромилася публiчного звеличування…
Чи не цi харизматичнi «дивацтва» багато чого пояснюють у поведiнцi Леонiда Бикова – як у життi, так i на знiмальному майданчику?
Володiючи секретами гумору, вiн розганяв похмурiсть i песимiстичнi настроi оточення – як у життi, так i на екранi…
Здавалося, нiякi негаразди в життi (а iх вистачало) не здатнi зламати цього чоловiка – вiн знаходив вихiд iз будь-якоi, навiть безвихiдноi ситуацii…
Гороскоп Стрiльця нагородив Леонiда ще однiею якiстю, про яку, може, й не здогадувалися близькi, – вiн любив швидкiсть у пересуваннi. Байдуже чим – бiгом, велосипедом, мотоциклом, авто – у його водiйському посвiдченнi було два зауваження щодо перевищення ним швидкостi. Завжди поспiшав кудись? Чи просто поспiшав жити?
Кажуть, що люди, народженi пiд знаком Стрiльця, володiють даром розумiння i навiть здатнiстю ставити себе на мiсце iншоi людини. Як побачимо, це мае пряме вiдношення до нашого героя.
А може, у цiй, сказати б, назовнi «принциповiй звичайностi» i слiд шукати унiкальнiсть його творчоi постатi?.. Та вiн i сам пiдказуе нам:
«Я граю звичайних людей. Не прикрашаю iх, не згущую фарб».
Вони могли бути слюсарями, перукарями, льотчиками, гримерами, моряками, артистами, колгоспниками… Вiн називав своiх героiв «глибокими хлопцями», пропонуючи нам:
«Спробуйте осягнути в iхнiй звичайностi, неяскравостi незвичайнiсть i глибоку значущiсть iхнiх щоденних вчинкiв, iхньоi любовi до життя».
«Моi героi – звичайнiсiнькi рядовi люди, такi як усi. Звичайно, вони самi та iхня праця скромнi. Але придивiться до них пильнiше. Чи такi вони насправдi звичайнiсiнькi?»
І чи не тому вiн нiколи не грав негативних ролей?.. Дивакуватiсть, баламутство, любов до жартiв, розiграшiв, умiння переводити серйозну розмову на жарт i навпаки – до чого тут негатив?
Вiн завжди був самим собою. У життi нiкого i нiчого не грав – приймайте таким, як е. На сценi та на екранi розкривав рiзнi iпостасi свого «Я»…
І чи не тому був усюди «своiм»:
• у Краматорську, де провiв дитинство i пiдлiтковi роки;
• у Барнаулi, де перебував iз батьками пiд час евакуацii, вважаючи мiстян своiми земляками;
• у Харковi, де так успiшно розгорталася його театральна кар’ера;
• у Ленiнградi, де розпочиналася його кiноакторська творчiсть i вiдбувся режисерський дебют у кiно;
• у Киевi, де його кiноакторська i кiнорежисерська творчiсть сягнула свого апогею…
Вiн мав друзiв на все життя:
