скачать книгу бесплатно
Вiктор Щедронов (1926–1943). Вони ще у дитинствi поклялися злетiти в небо. Вiктор став вiйськовим льотчиком i загинув наприкiнцi вiйни. Образ Вiктора супроводжував Леонiда все життя. Леонiд злетiв у небо командиром ескадрильi Титаренком у своему кiнофiльмi «В бiй iдуть самi “старики”». І на екранi зустрiвся зi своiм другом дитинства – Щедроновим, який матерiалiзувався пiд прiзвиськом «Смуглянка». У кiнокадрах зi «Смуглянкою» Биков використовував реальнi фотографii свого друга.
Микола Аляб’ев – хлопчик, iз яким вiн потоваришував пiд час евакуацii в Барнаулi, коли його сiм’я мешкала на квартирi у його батькiв, i якого вiн зробив одним iз персонажiв у фiльмi «В бiй iдуть самi “старики”» пiд прiзвищем Аляб’ев.
Василь Шукшин (1929–1974), письменник, кiнорежисер, iз яким Леонiд Биков зустрiвся тiльки одного разу, вiдчувши спорiдненiсть душ. Вони мрiяли про спiвробiтництво i вже домовлялися про це… І тiльки раптова смерть Шукшина стала цьому на завадi. Хоча нi, вони зустрiлися на небесах – астероiд Леонiда Бикова з астероiдом Василя Шукшина.
Микола Мащенко (1929–2013), украiнський кiнорежисер, iз яким Леонiд навчавсь у театральному iнститутi, мешкав в однiй кiмнатi гуртожитку, якому вiн сповiдував своi заповiтнi творчi задуми, який схиляв його – i схилив-таки – до роботи в Украiнi.
Олексiй Смирнов (1920–1979), улюблений кiноактор, «клоун iз розбитим серцем» – так писали про того, якого вiн називав «Макаричем», якого вiн залучав до участi у своiх фiльмах усупереч заборонам начальства, що вважало зовнiшнiсть актора некiнематографiчною. Напрочуд злагоджено вони працювали на кiнозйомках: знiмали своi дiалоги без репетицiй i без дублiв, iмпровiзували та влучали в точку…
За два тижнi до смертi Леонiд Биков поiхав у Ленiнград, щоб провiдати у лiкарнi Олексiя Смирнова. Нiби передчував, що бiльше вони не побачаться. Кiлька годин друзi жваво спiлкувались у лiкарнi, а попрощався Маестро фразою з фiльму: «Будемо жити, Макаричу! Будемо жити!»
А напередоднi виписки, 7 травня 1979 року, Смирнов купив кiлька пляшок коньяку, щоб вдячно пригостити лiкарiв перед випискою.
– Пiду оце зараз дзвонити у Киiв до Льонi, – бадьоро мовив Макарич. – Привiтаю зi святом, повiдомлю, що виписуюсь…
– Немае бiльше вашого друга…
Олексiй Смирнов помер, дiзнавшись про загибель свого друга.
Вони не змогли жити один без одного…
Дисонанс до iдилiчноi картини «В оточеннi друзiв».
Друзi друзями, але хтось же i чому причепив до родини Бикових клеймо – «божевiльнi»?..
І була жiнка, спiвробiтниця, якiй вiн, лежачи в лiкарнi, довiрив передати друзям свiй «Заповiт» i яку вiн за пiвтора року до загибелi перестав помiчати?..
Душевно вiдкрита людина, Леонiд Биков зумiв лишатись аполiтичним у часи, коли це слово звучало як присуд. Його ролi та фiльми нiколи не створювалися за полiтично-кон’юнктурних мотивувань. «Будемо жити!» — повторював вiн на екранi та в життi. Вiльний художник, вiльний вiд усiлякоi заангажованостi, вiн пiдтримував у людях у зовсiм неоптимiстичнi часи вiру в краще майбутне, абсолютно не пов’язуючи це iз державною полiтикою «Вперед! До перемоги комунiзму!» У сталiнськi часи це було присудом для митця. У хрущовську «вiдлигу» й у подальшi часи за це могли б вiдлучити вiд творчостi. Або ж поставити «пiд пiдозру», контролюючи та корегуючи кожен крок митця. Останне безпосередньо стосуеться Леонiда Бикова. І в цьому планi визначення Леонiда Бикова як аполiтичноi людини буде неточним. Вiн своею кiноакторською та кiнорежисерською творчiстю пiдривав офiцiоз iзсередини, не декларуючи цього.
Для кiнорежисера Леонiда Бикова: «Головне – за монтажем, ракурсом i панорамою не розхлюпати б душу! Менi здаеться, душа нашого народу ледь-ледь усмiхаеться. Навiть коли болить, усмiхаеться».
Його немае з ким порiвнювати – нi поставити поруч нарiвнi, нi вiдразу за кимось. То в чому ж виявлялася «незвичайнiсть i глибока значущiсть» героiв Леонiда Бикова? Неповторнiсть його мистецькоi особистостi?..
* * *
В архiвах Музею Нацiональноi кiностудii iменi Довженка, Киiвського державного музею театру, музики i кiно, Музею Харкiвського академiчного украiнського драматичного театру iменi Шевченка, Музею iсторii Краматорська накопичилося багато документальних свiдчень про дiяльнiсть Леонiда Бикова.
Існують численнi спогади про Леонiда Бикова як людину, актора, режисера: його сестри Луiзи, доньки Мар’яни, друзiв i колег майстра. Їх неважко вiднайти у вiдкритому Інтернетi. Та й до мене особисто дiйшли, окрiм надрукованих, i ненадрукованi спогади режисера Миколи Мащенка, який усе життя пiдтримував дружнi стосунки з Леонiдом Биковим, а також акторiв, яким пощастило працювати з ним, зокрема, мого однокурсника по театральному iнституту Вiталiя Дорошенка, який зiграв у двох його фiльмах…
Кiнознавець Лариса Брюховецька написала грунтовну монографiю пiд промовистою назвою «Своерiдне кiно Леонiда Бикова», в якiй окремi влучнi спостереження розчиняються у потоцi загальних фраз i визначень. Нiби на протилежнiсть цьому створена Наталiею Тендорою монографiя «Леонiд Биков. “Ати-бати…”» побудована на проникливо-емоцiйному ставленнi до особистостi й творчостi майстра, хоча автор, захоплений його образом, дае розгулятися своiй фантазii…
От i виходить, що Леонiд Биков:
• протистояв радянськiй системi, коли стае вiдомо по прiзвищах, iз ким саме вiн боровся, – i залишаеться невiдомим, за що, власне, вiн боровся;
• був радянським митцем – а чи був вiн украiнським митцем? Останне звучить якось нерозбiрливо;
• був блискучим актором-комiком, який змушував глядачiв смiятись i плакати (а в чому полягае природа його неповторного комiзму?);
• був кiнорежисером-новатором (а що, власне, нового вiн внiс у мистецтво кiно?);
• начебто жив у сiм’i божевiльних, дружина i син страждали на шизофренiю (а чи так воно було?).
І так далi. А далi ще багато чого нез’ясованого, неуточненого, неспростованого.
Тобто на часi некон’юнктурний, неупереджений погляд на Леонiда Бикова:
• не виключно з точки зору тих, хто знав його зблизька i за малим не завжди мiг угледiти велике,
• не виключно з орбiти Малоi планети, коли iсторiя набувала рис полiтичностi,
• не з позицiй наукоподiбного жонглювання термiнами, коли митцевi приписували приналежнiсть до рiзних течiй «постреалiзму»…
