скачать книгу бесплатно
3
У наступi, бiльш нiж деiнде, необхiдне гармонiйне поеднання пiзнання та дii. Мало знати суть наступу, треба ще знати i його метод. Недостатньо цiнувати одне знання, треба ще бiльше цiнувати його реалiзацiю. Без останньоi виходить якась неповноцiннiсть та однобiчнiсть. Саме вона й показана в образах тексту. Часто стаеться, що в перiод кризи люди марно мiркують про реальну сутнiсть, не коригуючи своi дii цим знанням. Вiд цього навiть iхне обмежене знання остаточно грубiе i стае мертвою схемою. Але саме такi закостенiлi люди дiють безуспiшно пiд час кризи. У текстi це набувае такого образу: «Слабка риска – на третьому мiсцi. Й одноокий може бачити; й одноногий може наступити. Але якщо так наступити на хвiст тигра, то вiн вкусить цю людину. Нещастя. Воiн дiе замiсть великого володаря».
4
Переживання попередньоi кризи мае своiм позитивним наслiдком те, що в ньому пiзнаеться неповноцiннiсть однобiчного розвитку i з’являеться прагнення долати, яке i здiйснюеться тут. Звiсно, це не вiдбуваеться просто, i на цьому щаблi людина ще позбавлена повного усвiдомлення свого правильного шляху, i тому вона ще сповнена страхом. У неi ще вириваються волання жаху, але якщо вона доведе до кiнця розпочатий процес гармонiзацii, то ii чекае щастя. В такому випадку вона вже буде рухатися вперед, не вiдступаючи. У текстi це показано так: «Сильна риска – на четвертому мiсцi. Наступити на хвiст тигра: ой-ой! Врештi-решт – щастя».
5
Увесь накопичений у минулому досвiд настання перетворюеться в таку силу, що вже стае необхiдним наступ. Треба на нього зважитися. Інакше людина зупиниться в той момент, коли особливо сприятливi умови для наступу, для пiзнання на практицi реальноi сутностi. Тому в текстi тут лаконiчно, без вiдволiкаючих образiв йдеться прямо: «Сильна риска – на п’ятому мiсцi. Рiшучий наступ. Будь стiйким у небезпецi».
6
Зважаючи на небезпеку перерозвитку, властивого останнiй позицii, тут було б несприятливо шукати нових шляхiв. В основному ж усе, що стосуеться наступу, вже досягнуте, i, виходячи з набутих знань i навикiв, необхiдно знову i знову дiяти, маючи перед очима свiй колишнiй досвiд i звертаючи увагу на те, що надало найкращого результату. Крiм цiеi основноi думки, тут зайвi всi iншi мiркування, тому i в текстi сказано лише таке: «Сильна риска – нагорi. Розглядай наступ i вникай у те, що щасливе в ньому. При його поверненнi – початкове щастя».
№ 11. Тай. Розквiт
Мабуть, у жоднiй гексаграмi невiдоме настiльки гармонiйне спiввiдношення основних категорiй – свiтла та темряви, як це даеться в цiй гексаграмi; хоча обидвi сили (свiтло та пiтьма) визнаються рiвноцiнними, але все ж теоретично перевага вiддаеться активнiй, вiдцентровiй силi свiту перед пасивною, доцентровою силою пiтьми. Це виражаеться в тому, що сила свiтла називаеться iнодi (як у цьому випадку) великою, а сила темряви – малою. Силi свiтла притаманне прагнення вгору, тодi як сила темряви тяжiе вниз. Але в свiтi подii вiдбуваються на добро лише за гармонiйного поеднання обох сил, якi iдеально схильнi до взаемодii. Однобiчний перерозвиток однiеi з них за рахунок iншоi призводить до згубних наслiдкiв. У цiй гексаграмi вся сила свiтла зосереджена внизу, а сила темряви – нагорi. Тому, якщо взяти до уваги означенi ранiше напрямки iхнього руху: свiтло – вгору, а темрява – вниз, стае ясно, що тут, як нiде, вони приходять у взаемодiю, маючи найширший доступ одне до одного. Можна це розглядати i з iншого боку: внутрiшне тут заповнене чистою силою творчостi, а зовнi воно мае виконання, тобто повна можливiсть здiйснення творчого задуму, якому нiщо не чинить опору, а зовнiшне середовище в цiлковитiй податливостi пiдпорядковуеться йому. Тому не дивно, що ця максимальна можливiсть творення в традицii iцзiнiстiв приурочена до весни, як до перiоду максимального розвитку творчостi в природi. За мiфологiчними поглядами Китаю, навеснi активна сила свiтла дiе зсередини, вiд кореня рослин, зумовлюючи iхнiй рiст, а сила темряви, як матерiя, обростае ii i повiдомляе зовнiшню видимiсть, реалiзованiсть силi, що дiе на свiтло, нiби надiляе ii, i вона отримуе можливiсть цiлковитого розвитку, бо в такiй ситуацii приходить усе велике, а незначне – вiдходить. Однак це не може тривати вiчно, це лише тимчасова ситуацiя, яка, як весна восени, мае змiнитися протилежною ситуацiею, показаною в наступнiй (ХІІ) гексаграмi. В iхньому чергуваннi демонструеться природний ритм, в якому руйнування настiльки ж необхiдне, як i творення. Тут мимоволi пригадуються слова Гете: «Природа винайшла смерть, аби мати багато життя». У перекладi на поняття, що стосуються процесу пiзнання, це та ситуацiя, коли пiсля настання досягаеться повна гармонiя мiж накопиченим ранiше знанням, набутим знову, до такоi мiри, що межа мiж ними стираеться, i вони е единою сумою знання, що перебувае до того ж у повнiй гармонii до його здiйснення. Таке розумiння виникае в творах коментаторiв бiльше iз загальноi теорii i з образу самоi гексаграми, нiж iз вельми лаконiчного тексту: «Розквiт. Мале йде, велике приходить. Щастя. Розвиток».
1
Тут починае свою дiю сила свiтла, що рухаеться з низу догори, зсередини – назовнi. Їi дiя не обмежуеться однiею цiею позицiею, але поширюеться i на наступнi, зайнятi тiею ж силою свiтла. Вона тут захоплюе за собою все, органiчно пов’язане з нею. Якщо кожною силою i викликаеться до життя протидiя, то тут – той випадок, коли вона пiдпорядкована. Але протидiя може бути як внутрiшньою, що виступае, наприклад, у сферi етики (спокуса, яка дiе внутрiшньо), тому, поки не викрита, вона постае як особисте волевиявлення дiяча, так i зовнiшньою, що не захоплюе дiяча, а тамуе його. Захоплення та насильство – ось два, так би мовити, спокусники, що вiдхиляють дiяча вiд його природного шляху. На цiй позицii, що представляе найбiльшу глибину внутрiшньоi сфери дiяча, в ситуацii перемоги над опором i гармонiйноi едностi протилежностей, це перемога передусiм над внутрiшньою спокусою. В результатi ii зовнiшнiй тиск стае цiлком переборним, i похiд проти неi мае увiнчатися успiхом. Тому центральне прагнення зовнi тут закономiрне i дае кращi плоди. У текстi це втiлено в такий образ: «Сильна риска – на початку. Коли рвуть очерет, то [iншi стебла] тягнуться за ним, позаяк вiн росте пучком. Похiд – на щастя».
2
У кульмiнацii внутрiшнього розкриття творчоi сили свiтла воно мае розповсюджуватися рiшуче на все. Ним мае бути охоплена навiть периферiя, навiть найбiльш занепадницькi елементи повиннi бути прийнятi так само, як i тi, що сповненi рiшучостi та сили, тi, якi наважуються «спливти на рiчцi» (вибитися в життi). Тут недостатньо обмежитися сприянням близьким, спорiдненим силам, як це було на попередньому щаблi. За унiверсальностi дii сили творчостi на цьому щаблi ii розвитку не повиннi бути залишенi i далекi, бо тут гине саме поняття особистих уподобань, як i всi, що обмежують особистими iнтересами унiверсальнiсть i об’ективний розмах творчостi. Така особиста дружба лiнь завадила б цiлеспрямованостi – ознацi, яка тут заслуговуе особливого заохочення, бо метою е творчий вплив на все, що оточуе дiяча. У таких умовах вже нiщо зовнi не може справити домiнуючу дiю на нього, i тим самим внутрiшнiй аспект сил опору не може спокусити його, бо всi його дii спрямованi назовнi. Текст розвивае цi думки такою формулою: «Сильна риска – на другому мiсцi. Охопи й околицi. Застосуй спливаючих на рiчцi. Не залишай далеких. [Особистiй] дружбi – кiнець. Удостоiшся похвали за цiлеспрямованi дii».
3
Навiть у такiй вдалiй ситуацii криза все ж залишаеться кризою, бо тут уперше вiдбуваеться реальний перехiд вiд внутрiшнього до зовнiшнього. Тут творчiсть стикаеться з навколишнiм середовищем, в якому вона мае проявитися. Це не може бути позбавлене труднощiв, i, як нагадування про обмеженiсть в часi будь-якоi творчостi, звучать першi слова тексту, зрозумiлi i без коментарiв. Але стiйкiсть самоi сили творчостi дае тут можливiсть здолати труднощi. Внутрiшня правдивiсть творчостi тут настiльки органiчно притаманна iй, що виявляеться зайвим турбуватися про неi, бо нестачi в силах, що живлять ii, не буде. У цьому сенсi й розумiеться текст: «Сильна риска – на третьому мiсцi. Немае гладi [яка залишилася б] без вибоiн; немае догляду без повернення. Якщо в труднощах будеш стiйким, то осуду не буде. Не журися про свою правду: в iжi буде добробут».
