скачать книгу бесплатно
2
На цiй позицii зовнi все складаеться добре: i сама позицiя, як центральна в нижнiй триграмi, демонструе сприятливу врiвноваженiсть i зайнята вона однiею зi слабких рисок, яким призначенi парнi позицii, й ii вiдповiднiсть iз п’ятою, сильною рискою – правильна. Але, тим не менш, тут настiльки вiдчутне безпосередне сусiдство з першою рискою, яка до того ж е головною рискою для цiеi гексаграми, що рух цiеi риски до ii правильноi мети, до «шлюбу», еднання з п’ятою рискою, затриманий. При цьому, хоча в межах першоi риски самоi по собi немае нiчого поганого, проте для другоi риски вона виступае в ролi грабiжника, захопленню яким друга риска все ж не пiддаеться лише в силу своеi слушностi, показанiй в центральному ii розташуваннi. Тут вона – «дiвчина», котра не дае обiцянки пошлюбити «розбiйника». Вона вичiкуе якнайдовше, щоб дочекатися того, з котрим вона стоiть у правильнiй вiдповiдностi. Так i мислення: зараз воно ще не в змозi вiдволiктися вiд першоi митi самосвiдомостi, i йому необхiдний певний час, щоб перейти до безпосереднього об’екта пiзнання в його повнiй глибинi. Це показано в таких образах: «Слабка риска – на другому мiсцi. В труднощах, в нерiшучостi – колiсниця i конi – назад. З розбiйником не бути шлюбу! Дiвчина в стiйкостi не йде на заручини. Через десяток рокiв будуть i заручини».
3
Така позицiя – це позицiя якоiсь кризи. Тут сили, що дiють усерединi, вже вичерпуються, а сил, що дiють зовнi, ще немае. Немае й провiдника в нетрях непiзнаного свiту. Але тiльки за його допомогою було б можливе просування вперед. Кажучи образно, потрiбен лiсник, котрий знае лiс, коли женуться за дичиною. Без нього чекае невдача, про яку доведеться пошкодувати. Але все це ще тiльки буде. Однак будь-яка подiя не здiйснюеться раптово, навпаки, вона бувае пiдготовлена всiею системою причин. Тому дуже важливо вмiти помiчати задатки майбутнiх подiй, щоб не бути ними захопленим зненацька. Ця здатнiсть бачити задатки майбутнього та керуватися ними – чеснота, обов’язкова для шляхетного чоловiка. Тому i тут, передбачаючи невдачу, що насуваеться, вiн вважае за краще не виходити зi свого житла, нiж зробити хоча б щось, про що все одно доведеться лише пошкодувати. Так i в процесi пiзнання, якщо людина залишаеться без допомоги вже усталеного розуму i прагне осягнути щось iй ще невiдоме, ii тут чекае така ж невдача: «Слабка риска – на третьому мiсцi. Переслiдуючи оленя без лiсничого, лише даремно ввiйдеш у нетрi лiсу. Шляхетний чоловiк помiчае задатки подiй i вважае за краще залишатися вдома. Бо виступ призведе до жалю».
4
При виходi назовнi з’являеться можливiсть знову подивитися всередину та назовнi, цiлком об’ективно усвiдомлювати внутрiшнiй змiст iмпульсу мислення. Можливо, тут е повне еднання з ним, i настiльки повне, що все подальше вже буде не таким сприятливим, бо надалi можливий лише перерозвиток. Певна рiч, так настае тiльки найперший поштовх мислення, але ж це вiдбуваеться пiд час початкових труднощiв, тому тут зовсiм марно гнатися за чимось великим, а треба досягти повноi ясностi щодо перших крокiв. Тому i в текстi тут сказано: «Слабка риска – на четвертому мiсцi. Колiсниця та конi – назад! Прагнучи шлюбу, виступиш, i буде щастя. Нiчого несприятливого».
5
Загалом ця позицiя мае сенс дуже доброi та широкоi експансii, але в цiй гексаграмi, де головною рискою е перша, експансiя неможлива. Виникае суперечнiсть мiж вимогами цього розташування i реальними можливостями. Добрi сили тут не мають доступу до тих, кого вони мали б опiкувати. Вони замкнутi в собi. Тому якщо для самого носiя цих сил i з’являеться успiшний результат, то для його широкого впливу – нi. Так i в пiзнаннi, в момент початкових труднощiв – на цьому етапi неможливе нi подальше досягнення, нi повiдомлення про досягнуте iншим, хто стоiть нижче, а можливо тiльки пiдтримувати спiлкування з наставником i друзями, котрi вже ранiше сприяли пiзнанню: «Сильна риска – на п’ятому мiсцi. Труднощi в твоiх милостях. У малому стiйкiсть – на щастя. У великому стiйкiсть – до жалю».
6
Ця риска – слабка. Вона показуе становище, в якому немае можливостi розраховувати на власнi сили. Але тут немае i пiдтримки зовнi, бо з третьою рискою (також слабкою) немае правильноi (тобто за антитезою) вiдповiдностi, п’ята риска, як не головна, не може пiдтримати, а перша, головна, максимально вiддалена. Також ця риска – горiшня в триграмi «небезпека» – показуе вищу небезпеку, й як горiшня в усiй гексаграмi, вона демонструе найвищу точку в початкових труднощах. Тому про якийсь рух уперед не може бути й мови. Тут доля – розпач. Такий стан у пiзнаннi – це той момент, коли немае можливостi знайти пiдтримку в досвiдi керiвного розуму. При цьому, якщо навiть пiзнання спрямоване на найвищi об’екти, воно все одно залишаеться марним i пiзнае лише залишкову гiркоту розчарування. В образах тексту це показано так: «Слабка риска – нагорi. Колiсниця та конi – назад. Плач до кровi – безперервним потоком».
№ 4. Мен. Недорозвиток
Насамперед кiлька слiв про суть цiеi гексаграми. Тут унизу е триграма «вода» (небезпека), а вгорi – пагорб (зупинка). Це – небезпека, але зупинена, а струмок, який витiкае бiля пiднiжжя гори або який, зустрiчаючи на своему шляху пагорб, не може рухатися прямо далi. За назвою гексаграми – це недорозвиток, неосвiченiсть. Однак разом iз тим i подолання цього недорозвитку – просвiта неосвiчених. Тому тут розгортаеться процес, що вiдбуваеться мiж учителем та учнем, мiж знанням, зiбраним ранiше, i новим пiзнавальним актом. Якщо в попереднiй гексаграмi фiгура керiвноi сторони лише намiчалася, а вся увага була спрямована на зображення труднощiв початку, то тут ця фiгура виступае з повною виразнiстю. Графiчно вона показана в другiй i шостiй сильних рисках, якi, однак, тут не головнi, а лише сприяють дii головноi п’ятоi риски. Остання, як i три iншi слабкi риски всiеi гексаграми, символiзуе неосвiчених, котрих навчае учитель. Але кожна з них мае своi специфiчнi риски, тому на рiзних щаблях цей процес охарактеризований по-рiзному. Але спiльним у ньому залишаеться те, що це – двостороннiй процес, в якому iнiцiатива просвiти може виходити лише вiд неосвiченого, позаяк цей процес не призводить до бажаного результату, якщо вiн базуеться на насильствi. Тому тут сприятлива стiйкiсть як розвиваеться, так i розвивае. І по-перше – в тому, щоб керуватися основним же зазначенням учня, а не шукати подальших вказiвок, не виконавши попереднi, по-друге – ця стiйкiсть потрiбна тому, щоб пам’ятати, що iнiцiатива процесу мае йти вiд учня. У технiцi пiзнання – це момент, коли пiзнаване, але ще не пiзнане, отримуе в розвитку процесу пiзнання ту яснiсть, яку дае йому розум, сформований накопиченим досвiдом. Та це не означае, що акти нового пiзнання цiлком залежнi вiд уже вiдомого, навпаки – новий акт пiзнання мае бути придатний до максимально повного прогнозу майбутнього. Але лише пояснюеться, в буквальному значеннi цього слова, яснiстю вже вiдомого. При цьому учень зберiгае всю гостру ревнiсть, допитливiсть i зацiкавленiсть в цьому процесi. (Недаремно тут в коментаторськiй лiтературi вказуеться на таке мiсце з «Лунь юй»: «Хто не палае душею [до пiзнання], тому не розкрию нiчого; хто не сумуе [про свою неумiлiсть], того i не розвину. І нiчого не вiдповiм тому, хто не скаже нi слова про три кути квадрата, коли йому видимий лише один кут». Цiкаво ще вiдзначити i те, що в Стародавньому Китаi ворожiння оракула вважалося засобом вирiшення сумнiвiв. Тому, як пише Ван Бi, повторне та трете ворожiння, даючи iншi результати, вже не спростовуе сумнiвiв, а, даючи альтернативне вирiшення питання, лише вносить неяснiсть i розпливчастiсть). У текстi про це сказано так: «Недорозвиток. Недорозвиненому – розвиток. Не я прагну юнацького недорозвитку, а юнацький недорозвиток прагне мене. Пiсля першого ворожiння – сповiщу. Повторне i трете ворожiння – надмiрнiсть. А якщо надмiрнiсть – не розкажу. Сприятлива стiйкiсть».
1
Перший момент тут характеризуе сам початок взаемин учня й учителя. І нехай учень ще недорозвинений, але мае вiдбутися розкриття закладених у ньому здiбностей. Його близькiсть до вчителя й активнiсть його становища е цьому запорукою. Але водночас учитель ще не може дати йому таких настанов, яким би вiн слiдував без меж. Це швидше система заборон i покарань. Проте певна свобода учневi тут мае бути надана, з нього повиннi зняти кайдани (його затьмаренiсть), якi тяжiли над ним досi. Однак якби учень, звiльнившись вiд них, самостiйно почав дiяти, то йому довелося б занадто пошкодувати, бо через недосвiдченiсть вiн мiг би багато чого зiпсувати. Ось як це висловлюе текст: «Слабка риска – на початку. Розкриття недорозвинених. Тут бажано, щоб до людей були застосованi покарання, щоб вони були звiльненi вiд кайданiв, але самостiйний виступ до дii призведе до жалю».
2
Основна перевага вчителя полягае в тому, що вiн спроможний прийняти до себе недорозвиненого учня i в злагодi з усiею закономiрнiстю свiту розвивати його. Учень, полишений сам на себе, багато чого буде позбавлений; але i вчитель буде багато чого позбавлений, якщо вiн не вiзьме на себе керiвництво учнем. Як у будинок приводять дружину, нового члена родини, так i вчитель знаходить в учнi щось нове. І лише тодi, як син приводить у сiм’ю свою дружину, вiн може почати облаштування свого дому. Учитель – це лише носiй ранiше накопиченого розуму. І цей розум ставиться до знань, що здобуваються знову, як учитель до учня, як у родинi син до своеi дружини, вперше приведеноi в дiм. Лише в такому поеднаннi накопиченого розуму та нових знань досягаеться становлення власного знання i можливiсть передавати його iншим. Ось в якi образи втiлюються цi думки в текстi: «Сильна риска – на другому мiсцi. Прийми до себе недорозвиненого. Щастя. Привести [в дiм] дружину – на щастя. [Лише пiсля цього] син зможе закласти [власну] сiм’ю».
3
Момент кризи в цьому процесi характеризуеться тим, що ця третя риска е горiшньою в триграмi «небезпека». Тому те, що добре в попередньому моментi, згубне тут. Введення дружини в дiм тут не може увiнчатися успiхом, оскiльки вона, зустрiвшись iз багатiем, якого символiзуе сповнена сил друга риска, не зможе втриматися в рамках свого обов’язку. Таким чином, усi клопоти тут виявляються марними. У цьому становищi, звiсно, неможливе i поглиблене нове знання, а можлива лише спекулятивна гра думок. Але остання нiколи не приводить до позитивного знання. Тому текст тут застерiгае: «Слабка риска – на третьому мiсцi. Не треба брати жiнку [в дружини]: вона побачить багатiя i не буде панувати над собою. Нiчого сприятливого».
4
Криза вже минула. Але ця позицiя настiльки вiддалена вiд позицii вчителя, вона настiльки позбавлена пiдтримки в резонуючих до неi сферах, що нiчого i нiхто тут не в змозi подолати недорозвиток, який характеризуеться цiею гексаграмою. Тут безсилi i накази, i прихильнiсть учителя, i його застереження. Доводиться лише констатувати факт, що недорозвинена людина тут опиняеться в напрочуд скрутному становищi. Вона костенiе в своему недорозвитку. Якщо на попереднiй позицii пiзнання ускладнюеться поверхневою дiяльнiстю розуму, то тут заважае його вiдсталий недорозвиток. Природно, що жодна дiяльнiсть тут не дае позитивного результату, й единий результат такоi дiяльностi – жаль щодо неi. Текст тут лаконiчний: «Слабка риска – на четвертому мiсцi. Важкий недорозвиток. Жаль».
5
П’ята позицiя притаманна великiй людинi, але тут цю позицiю займае людина з дитячою податливою душею, показаною в символiцi «Книги змiн» слабкою рискою. Близькiсть до суворого вчителя, котрий займае горiшню позицiю, i правильний повний резонанс позитивно дiе на другiй позицii i робить це становище цiлком щасливим. Тут вказуеться на абсолютно закономiрний недорозвиток юнака i, щоб застерегти його вiд прагнення самостiйно розвиватися, що не призведе до позитивних наслiдкiв, тут зумисно вказуеться на щасливий характер цiеi позицii. Тут треба довiритися вчителю, а в пiзнаннi – довiритися вже сформованим i виробленим системi та методу пiзнання. Текст висловлюе це знову-таки з крайньою лаконiчнiстю: «Слабка риска – на п’ятому мiсцi. Юнацький недорозвиток. Щастя».
6
Настае край недорозвитку. І тут вказуеться сила вчителя, котрий досяг гармонii мiж знанням i новим актом пiзнання. Цiею силою вiн в змозi розбити недорозвиток. Але якби вiн просто нав’язав учневi своi знання, то вчинив би стосовно учня, як загарбник, як «розбiйник», втручаючись в самостiйнiсть його пiзнання. Це була б все ж замiна можливостi нового пiзнання вже ранiше накопиченим досвiдом. А тут уся справа в тому, щоб «давати зiлля вiдповiдно до хвороби», щоб розбити недорозвиток, який, як розбiйник, захопив учня. Тому i текст каже: «Сильна риска – нагорi. Удар по недорозвитку. Погано бути розбiйником, добре впоратися з розбiйником».
№ 5. Сюй. Необхiднiсть очiкування
У процесi розвитку недорозвинених саме з особливою силою виступае необхiднiсть планомiрностi та витримки, тобто необхiднiсть очiкувати. І з приводу самовиховання (одного з типiв виховання) Мiн-чзи подае таку притчу: «Необхiдно [весь час] працювати [над собою], але не [розраховувати на] безпосереднiй успiх. Нехай свiдомiсть i не забувае про цю справу, i не допомагае зростанню». Не треба бути таким, як один чоловiк iз удiлу Сун, котрий був пригнiчений тим, що його паростки не ростуть, i став iх витягати. Багато так напрацювавшись, вiн повернувся додому i сказав родинi: «Як я сьогоднi втомився! Я допомагав паросткам рости». Його син побiг поглянути на паростки, а вони вже засохли. Мало хто в свiтi не «допомагае» так рости». Однак тут маеться на увазi не пасивне очiкування сприятливих обставин, а, навпаки, найактивнiша пiдготовча дiяльнiсть: нижня триграма – це «творчiсть», яка наразi зосереджена всерединi i ще не проявляеться зовнi, бо вона оточена туманом i хмарами (горiшня триграма – зовнiшнiй свiт, вода). Якщо кожна подiя мае свою причину, то, правильно створюючи причини майбутнiх подiй, ми готуемо правильну iхню реалiзацiю. Щоб чинити справедливо тепер, ii реалiзацiю можна вiддати майбутньому, коли вона сама собою проявиться. Тому на цьому щаблi iстотним е «володiння», i тодi ii «блиск», ii очевиднiсть буде розвиватися сама собою. При такому розподiлi дiяльностi сама «необхiднiсть очiкування» набувае дещо iншого сенсу, i саме тут доречно вказати на ii кiнцевий результат, на можливiсть зробити велику та серйозну справу – переправлятися через велику рiку (через весь потiк людського життя), щоб плiдно досягти вищого iдеалу людськоi досконалостi. Цей образ знаходить собi пiдтримку i в самiй гексаграмi: з усiею повнотою внутрiшнiх сил творчостi, мужностi й ясностi перед водною небезпечною безоднею оточення – i рiшуче кинутись у неi. Цi думки в текстi показанi так: «Необхiднiсть чекати. Володiй правдою. Тодi блиск ii розвинеться i стiйкiсть буде на щастя. Сприятливий брiд через велику рiку».
1
У кожнiй людинi закладена здатнiсть до нових актiв пiзнання. Але доти, доки вони iснують лише цiлком латентно, процес нового пiзнання ще не почався, i тут ще недоречно казати про якусь необхiднiсть чекати. Ще нiчого чекати. Але як тiльки процес пiзнання активiзовано, вiдразу ж доводиться зважати на закономiрнiсть ритму, в якiй вiн протiкае, для успiшностi та результативностi його розвитку. Першi ж етапи в процесi нового пiзнання полягають у грунтовному засвоеннi вже вiдомого попередникам. Тому тут iдеться ще не про особисте пiзнання, а про вивчення того, що можна почерпнути з книжок або з учительськоi традицii. Звiсно, це нiяк не мае пiдмiняти справжнього самостiйного акту пiзнання, бо це лише переддень, передмiстя пiзнання. Проте, це дуже необхiдний ступiнь. Не тiльки не можна оминути його, але навiть квапливiсть i нетерпiння на цьому етапi можуть мати лише згубний вплив на весь процес. Навпаки, в цiй необхiдностi очiкування – сталiсть у дiяльностi засвоення вже вiдомого – дае лише хорошi плоди. І на цьому щаблi нiяк не можна дорiкати людинi в повiльностi, бо вона випливае з постiйностi, з самоi необхiдностi чекати. Вiдтак, зрозумiло, що особиста боротьба з помилковими i хибними поглядами тут немислима. У текстi це висловлене такими словами: «Сильна риска – на початку. Очiкування в передмiстi. Сприяе постiйностi дiяльностi. Осуду не буде».
2
Для наступного, другого щабля потрiбно щось бiльше, нiж просте iнтелектуальне засвоення того, що вже вiдоме. Тут людина вже мае сама прийти до цього безпосереднього свiту та вступити з ним в зiткнення як пасивно – в спогляданнi, так i активно – в моральнiй дiяльностi, що випливае з пiзнання. Сумнiви тут уже мають бути подоланi. Але саме через це вольове зусилля до нового пiзнання обурюеться i противиться цьому iмпульсу все вiдстале й iнертне в людинi. Тому лише тут, на березi, в пiзнаннi, виникае необхiднiсть очiкування, яке характеризуеться тим, що з’являться невеликi чутки, певна суперечка мiж iмпульсом до нового пiзнання i вiдсталiстю накопиченого досвiду. Але справжне вмiння чекати i перечекати тут, врештi-решт, приводить до щастя. У текстi про це сказано так: «Сильна риска – на другому мiсцi. Очiкування на пiску [бiля берега]. З’являться невеликi чутки. Врештi-решт – щастя».
3
Для остаточного засвоення нового знання треба зачекати, поки придбане знання не стане настiльки ж природним i мимовiльним, як, наприклад, чуттеве сприйняття. Якщо попереднiй щабель може уподiбнюватися очiкуванню на березi, то тут зроблений ще один крок уперед, ще ближче до рiчки (яку символiзуе горiшня триграма «вода», рiка). Тут – очiкування в мулi. Тут усе негативне, всi сили вiдсталостi та мороку виступають у всiй своiй потузi. Саме тут iх треба подолати, але для цього доведеться спочатку застерегти про iхне настання. Таке застереження ми i знаходимо в текстi: «Сильна риска – на третьому мiсцi. Очiкування в мулi. Насуваеться прихiд розбiйникiв».
4
За позитивного результату кризи, показаного в попереднiй позицii, подальший рух виражаеться в зовсiм особливiй формi потреби чекати. Це – не пасивне очiкування, а творче, активне очiкування, сповнене внутрiшнiх сил, набутих на попереднiх щаблях. Тут, аби набуте знання пронести в майбутне, доведеться захистити i вiдвоювати його в усiх протиборчих сил. В уявному спокоi очiкування в реальностi протiкае настiльки iнтенсивна дiяльнiсть, що вона може бути показана лише в образi кривавого бою. Вже не на пiску бiля берега, не в мулi доводиться чекати свого часу: тут – очiкування кровi. Але тiльки воно дае можливiсть вийти з темноi печери незнання у вiдкритий свiт, що ясно сприймаеться. Текст втiлюе це в такi образи: «Слабка риска – на четвертому мiсцi. Очiкування кровi. Вихiд iз печери».
5
Вигравши бiй попереднього щабля, людина досягае тiеi стадii очiкування, на якiй згладжуються межi позитивного та негативного. Все вже завойовано, все вже досягнуто. Узагальнене i ранiше набуте знання, i сенс нового акту пiзнання. Настае момент заспокоення, той момент, коли вже немае потреби в дiяльностi, коли можливий спокiйний бенкет, пiсля якого настае час очiкування. Тут корисна лише спокiйна цiлеспрямованiсть. Вже завдяки iй гарантоване щастя. Це можливо лише тому, що на попереднiх щаблях набуто позитив. У текстi з цього приводу сказано таке: «Сильна риска – на п’ятому мiсцi. Очiкування вина та страв. Стiйкiсть – на щастя».
6
Повне нове пiзнання досягнуте. Бiльше того – воно засвоене остаточно. Це дае можливiсть не тiльки знати, але й умiти. Те, що ранiше було особистою обмеженiстю, не здатне бiльше обмежувати. Те, що ранiше здавалося темною печерою, з якоi треба вирватися на свiтло, бiльше не затьмарюе. Людина правильно прожила час необхiдностi очiкування. Вона отримала доступ до вершин пiзнання свiту i тим самим набула можливiсть без шкоди для себе опуститися в похмурi глибини свiту. І саме в них до неi повертаються творчi сили, накопиченi на перших трьох пiдготовчих щаблях очiкування. Їхня дiя вiддзеркалюе в собi характер усього цього часу очiкування. Вони приходять, як три неквапливi гостi. Необхiдно поставитися до них iз повною повагою, бо вiд них залежить остаточний успiх. Це сили молодостi, якi отримують можливiсть повторно проявитися в старостi, щоб реалiзувати завершення едностi бiографii людини. Цi думки текст висловлюе в притаманнiй для нашоi пам’ятки образностi: «Слабка риска – нагорi. Увiйдеш у печеру. Буде прихiд трьох неквапливих гостей. Ушануеш iх, i врештi-решт буде щастя».
№ 6. Сун. Суд
Очiкування корисне. Воно може i мае бути наповнене самоконтролем. Певна рiч, це тимчасовий вiдхiд вiд зовнiшнього свiту та занурення у себе. Така розбiжнiсть зовнiшнього та внутрiшнього показана навiть у символiцi гексаграми. Тут нагорi, в зовнiшньому – небо (творчiсть), а внизу, всерединi – вода (небезпека). Сутнiсть неба – в його прагненнi пiдiйматися, так само, як сутнiсть води – в ii прагненнi текти вниз. Мiж ними – конфлiкт, позивання, тобто суд. Але вода вiддзеркалюе в собi творче небо, вона пронизана його силами. Це показано i в триграмi води, де свiтлова риска занурена в середину двох тiньових рисок. Пильне збереження у внутрiшньому цiеi вiддзеркаленоi сутi неба призводить до гармонiйного еднання з ним. Але будь-яке надмiрне доведення справи до краю тут згубне, бо проявиться до кiнця сутнiсть води, яка тяжiе вниз i вiддаляе вiд неба. Натомiсть, якщо не пiддаватися ii тяжiнню, а дивитися на небо як на вищий людський iдеал творчостi, якщо побачитися з великою людиною, то буде добробут, i навпаки: його не буде, якщо кинутися самостiйно в потiк життя. На шляху пiзнання речей тут так само. Мае бути вимовлене мiркування про спiввiдношення вже вiдомого та знову набутого досвiду. Такий суд мае не тiльки негативний бiк осуду, але (чи не бiльшою мiрою) i позитивний бiк мiркування про помилки i звiльнення вiд них. Тим бiльше, що в такiй сферi це суд людини над собою – суд кращого, що е в людинi, над ii помилками та хибами, суд творчостi над пасивною вiдсталiстю та подолання ii. Це все конденсоване в текстi: «Суд. Власниковi правди – перешкода. Пильнiсть i врiвноваженiсть – на щастя. Крайнощi – до жалю. Сприятливо побачитися з великою людиною. Несприятливий брiд через велику рiку».
1
Усе погане на початку свого виникнення ще не мае достатньо великоi сили опору, щоб вважати його непереборним. На першому мiсцi суду його символiзуе слабка риска, м’який характер якоi вказуе на легку можливiсть подолання зла, тобто того, що тут пiдлягае осуду. Найбiльше з приводу нього можуть виникнути незначнi чутки та дебати, але справу все ж вдасться виправити хоча б одним своечасним каяттям. У текстi читаемо: «Слабка риска – на початку. Не вiчне те, про що йде мова. З’являться невеликi чутки. Врештi-решт – щастя».
2
Не здолавши зла вчасно, на наступному щаблi ми даемо йому можливiсть змiцнiти настiльки, що воно вже пануватиме. Воно пiдганяе нас i спонукае до суду, але цей суд не буде для нас корисним, може бути лише осуд. Позиваючись, ми самi на себе накликаемо бiду. Тут краще вiдмовитися вiд суду i хоча б iз пiвдороги повернутися та заховатися у себе вдома; краще повернути навiть незначнi своi володiння, нiж у судi гнатися за чимось бiльшим. Так i в пiзнаннi в аналогiчних умовах бувае краще повернутися до незначного, але цiлком освоеного досвiду, нiж, збившись iз слушного шляху, прагнути до набуття все нових i нових знань, якi залишаються цiлком зовнiшнiми та не придатними до освоення. Припустившись помилки, необхiдно вiдмовитися вiд того, щоб вимовити остаточне мiркування. Треба повернутися до початковоi точки та виправити помилку, i лише пiсля цього рухатися далi. У текстi це втiлено в такiй порадi: «Сильна риска – на другому мiсцi. Той, хто не здолав себе, [йде на] суд. Нехай вiн повернеться i сховаеться в своiй оселi з трьохсот дворiв. Тодi не буде бiди, [викликаноi ним самим]».
3
Неможливiсть руху зсередини назовнi вже в самiй гексаграмi вказана чiтко: в зовнiшньому домiнуе творча сила, проти якоi не може встояти внутрiшнiй свiт, що опинився в станi небезпеки. Над останнiм тут чиниться суд. Ця неможливiсть руху вперед у момент кризи (третя позицiя) виступае особливо чiтко, бо ця позицiя – момент переходу вiд внутрiшнього до зовнiшнього. Звiсно, будь-яка вiдмова вiд нових знань, вiд руху вперед, будь-яке стiйке перебування на мiсцi – жахливе, але тут воно лише в змозi привести до щасливого кiнця. Тут людина не може дiяти самостiйно заради нових досягнень. Лише досягнуте у давнину може тут пiдтримати людину. Але справжнiй вождь людства е i найдосконалiшим носiем того, що вже було досягнуте. Тому, iдучи за ним, ще можливо дiяти, однак навiть за таких дiй нiчого не досягти задля себе. Людина тут подiбна на виткi рослини, якi за пiдтримки високого та мiцного дерева можуть пiднятися на велику висоту. Так само i в пiзнаннi: в момент кризи ставлення суб’екта до об’екта суб’ект не в змозi виробити методологiю пiзнання ad hoc i змушений користуватися ранiше виробленою методологiею. (Не варто, однак, випустити з уваги те, що цей постулат е лише окремим випадком i зовсiм не показуе загальних гносеологiчних поглядiв нашоi пам’ятки. Тут маеться на увазi лише конкретна можливiсть, характерна для цiеi ситуацii в процесi пiзнання. – Ю. Щ.) У текстi це зашифровано в такi слова: «Слабка риска – на третьому мiсцi. Годуйся досягнутим у давнину. Стiйкiсть жахлива, але врештi-решт буде щастя. Можливо, iдучи за вождем, i будеш дiяти, але нiчого не вдiеш [сам]».
4
Вплив кризи ще тривае i на цiй позицii, i тут людина також не в змозi впоратися з собою i доводить справу до суду. Але ця позицiя вже включена в триграму «творчостi», тобто тут людина мае творчу мiць, завдяки якiй вона може всi своi вчинки виправити i повернутися в стан невинностi, вiдповiдно до задуму долi. Збагнувши його, людина може досягти повного та досконалого примирення зi своею долею. Стiйко зберiгаючи цю примиреннiсть, вона вступае в свiт, нiби гармонiйно входить в його частину. Знову ж таки не варто вважати, що тут подане раз i назавжди загальне усталення. Мова йде про специфiчнi умови одного з моментiв «суду», причому «суд» цей тепер розглядаеться з точки зору суддi (горiшня триграма). З цiеi точки зору суд – не покарання, а виправлення заради перемоги необхiдностi закону доль. Необхiдна звитяга iстини над тимчасовою й уявною правильнiстю. Саме вiдновлення iстини тут i маеться на увазi. У текстi про це сказано так: «Сильна риска – на четвертому мiсцi. Той, хто не здолав себе, [йде на] суд. Нехай вiн навернеться i поеднае себе з долею, i в цiй змiнi знайде мир. Стiйкiсть – на щастя».
5
З точки зору того, хто виголошуе вирок суду, суд – це головне i досконале пiзнання, очищення та виправлення негiдного вчинку. З висоти цiеi дii не може бути випущена з уваги жодна лиха дiя. Пiзнаеться все, що не е благим. А якщо воно пiзнане в характеристицi, то вже не буде бiльше вiдбуватися. Так вiдновлюеться повна невиннiсть, той початковий стан гармонii, який передував злочину. Його бiльше немае, як його не було до його задуму. Тому i текст тут лаконiчний: «Сильна риска – на п’ятому мiсцi. Суд. Початкове щастя».
6
Спокута провини в осудi не повинна змушувати людину легковажно ставитися до можливостi спокутувати провину. В iншому випадку це буде перерозвинена спокута, яка описуеться в шостому роздiлi цiеi гексаграми. Тут мова йде про легке ставлення до прощення. Людина може бути прощена, але вона знову чинить негiдно, розраховуючи на нове каяття та спокуту. Якщо на попередньому щаблi мова йшла про повне та дiеве виправлення, то тут – перерозвиток, знову i знову з’являеться виправлення хиб, яких припускаються знову i знову. (Текст тут надiляе цi думки в образи, зрозумiлi i без пояснення, але наповненi специфiкою життя придворних феодалiв Стародавнього Китаю. – Ю. Щ.): «Сильна риска – нагорi. Можливо, тебе винагородять поясом, але до кiнця аудiенцii ти тричi порвеш його».
№ 7. Ши. Вiйсько
Ця гексаграма вiдрiзняеться вiд попередньоi тим, що в нiй замiсть «творчостi», розташованоi зовнi, опиняеться «виконання». Якщо перше – це напруга та свiтло, то друге – податливiсть i пiтьма. Вона не може вносити яснiсть, так би мовити, озвучувати мiркування, i тому в ситуацii, показанiй у цiй гексаграмi, конфлiкт не може бути вирiшений судом. Тут дiеве щось iнше. Той, хто може судити себе сам, до суду справу не доводить. А той, хто доходить до необхiдностi судитися, не обов’язково буде задоволений рiшенням суду. В такому випадку вiн, незважаючи на це рiшення, повстане проти нього. Але в такому становищi дiяти лише юридичними засобами безглуздо, бо саме за iхньою допомогою висловлений осуд. Система «Книги змiн» була б порушена, якби суд у нiй був показаний лише з позитивного боку. Можливий i неправий суд, проти якого треба повстати. Але позаяк юридично повстати неможливо, то доводиться вдаватися до збройного повстання, до вiйська. Не можна, однак, легковажно ставитися до останнього. Тому ця гексаграма присвячена багатосторонньому вивченню «вiйська», його дiй i застосування. Небезпека – основна ознака дii i застосування вiйська. Це показано в самiй структурi гексаграми: всерединi (внизу) – небезпека, а зовнi – виконання: триграма, що складаеться тiльки з рисок темряви. Похмура небезпека, ось що каже сам символ. З найбiльшою пильнiстю, з повноцiнним життевим досвiдом чоловiка слiд вирiшувати суперечку за допомогою вiйська. Тут однаково згубними можуть виявитися як юнацький запал, так i стареча вiдсталiсть. Тiльки при контролю цього може бути успiх, тобто може бути виправлено те, що вже ранiше було зiпсовано. Недорозвинений юнак або розвинеться правильно, i тодi йому треба лише зачекати свого часу; або ж вiн у розвитку помилиться i мае бути засуджений. Якщо ж навiть судом не можна виправити помилку, то необхiднi рiшучi заходи: необхiдна дiя вiйська. Такий другий сенс цiеi гексаграми. Але в них обох загальним залишаеться вимога стiйкостi: сталого перебування на правильному шляху та з незаплямованою совiстю. У текстi е лише натяк на цi домiнуючi думки, якi розкриваються тiльки в коментаторськiй лiтературi, головним чином з герменевтичного дослiдження. Ось текст: «Вiйсько. Стiйкiсть. Змужнiлiй людинi – щастя. Осуду не буде».
1
У будь-яких дiях вiйська спiвiснують i здобуток, i втрата. Перевага першого над другою визначае успiх вiйська. Але успiх досяжний лише тодi, коли не вiн е пристрасно бажаним результатом. Тут гарячковiсть може лише спричинити найгiршi наслiдки. Натомiсть успiх можливий лише тодi, коли застосування вiйська випливае не з одного прагнення перемоги (яку однаково бажають обидвi воюючi сторони), а iз залiзноi необхiдностi, з вищих законiв стратегii. Так i виправлення помилок, допущених в пiзнаннi, недосяжне за допомогою дiй, що базуються на простому намiрi та бажаннi. Цього можна досягти тiльки з усвiдомлення його неминучостi, яке мае бути найгрунтовнiшим i сумлiнним. Текст втiлюе цi думки в такi слова: «Слабка риска – на початку. Вiйську виступати за законом. Без сумлiнностi – нещастя».
2
Рiзниця елементiв полярностi можлива лише в силу iхньоi едностi. Рiзниця мiж свiтлом i темрявою можлива лише завдяки iхнiй едностi. У теорii «Книги», по-перше, вельми часто вказуеться на взаемне тяжiння свiтла та темряви. По-друге, в кожнiй гексаграмi переважае дiева тьма, якщо тiньових, слабких рисок у нiй вiдчутна меншiсть, i навпаки. По-трете, в кожнiй гексаграмi показане розгортання цього процесу в часi, що йде двома хвилями, в яких двi вищi точки – це риски друга (у внутрiшньому) i п’ята (в зовнiшньому). Вони, займаючи серединне розташування мiж початком хвилi й ii кiнцем, особливо сприятливi. Це ще пiдкреслюеться й тим, що середина, зосередженiсть, цiлеспрямованiсть, врiвноваженiсть – все це поняття, якi мiстяться в технiчному термiнi чжун. Вже наворожена позицiя показана тут рискою, що символiзуе всi цi ознаки, тобто займае найвдалiше мiсце, крiм того, це й едина в гексаграмi свiтлова риска, до якоi тяжiють i якiй пiдпорядковуються всi iншi риски. Але вона також опинилася в самому осереддi триграми «небезпека». Все це мае показувати розташування полководця в серцi його вiйська. Нехай вiйсько та його дii i стоять пiд знаком небезпеки, нехай в оточеннi i пiтьма, але цей полководець перебувае в серцi вiйська, тобто однаково далекий як вiд надмiрного, так i вiд недостатнього. Тому його дii будуть цiлком i завжди вдалi i вiн удостоiться вищоi похвали, бо мiж його рискою (сильною) i рискою володаря (слабкою п’ятою) iснуе вiдповiднiсть як за аналогiею iхнiх центральних позицiй, так i за антитезою полярностi. Так зображений в такiй образностi та символiцi вдало дiючий полководець. Такий розум, що дiе в самому серцi нового акту пiзнання. Завдяки його центральному розташуванню йому однаково доступнi всi складовi, що входять до пiзнавального акту. І саме цей розум, закладений в основу нового акту пiзнання, й iнспiрований iз боку носiiв уже досягнутого знання. У текстi про це сказано такими словами: «Сильна риска – на другому мiсцi. Перебування в серцi вiйська. Щастя. Осуду не буде. Володар тричi вiддасть наказ».
3
Позицiя кризи – децентрована. Крiм цього, тут вона зайнята слабкою рискою, а це ще погiршуеться тим, що в символiцi «Книги» нормою вважаеться перебування сильних рисок на непарних позицiях i слабких – на парних. Власне, ця норма вимагае сили для подолання кризи, але в цьому випадку – якраз навпаки. Тому жодного успiху тут очiкувати неможливо, що i знаходить свое вiдображення у вiдповiдному образi тексту. Так i в пiзнаннi не може бути успiху, тобто нового знання, коли акт нового пiзнання позбавлений внутрiшньоi сили та правильностi. Вiн не в змозi подолати вiдсталiсть уже накопиченого досвiду, який у нових умовах може бути цiлком непридатним i неживим. Тодi вiдбуваеться пiдмiна нового живого пiзнання трупами колись виниклих думок, чужих до поточного моменту пiзнавального життя. Іншими словами, вiдбуваеться загибель пiзнання, тобто нещастя, розкол мiж знанням i свiтом. Текст це висловлюе лаконiчно та напружено: «Слабка риска – на третьому мiсцi. У вiйську може бути вiз трупiв. Нещастя».
4
Нормальнiсть спiввiдношення мiж слабкою рискою та парною позицiею дае можливiсть говорити про наступний етап розвитку цього щабля, на якому враховуеться попереднiй досвiд, i надавати перевагу вiдмовi вiд активних дiй: вiдступ вiйська на постiйнi квартири для вичiкувальноi пiдготовки подальшого наступу. Так само i в пiзнаннi – це момент, коли пiдводиться пiдсумок накопиченого досвiду перед вторинним завоюванням нового пiзнання. Нi про удачу, нi про невдачу тут говорити неможливо, але можна лише вказати, що «вiдступ вiйська» – це не втеча, а пiдготовка, за яку ганити не треба. Текст тут такий: «Слабка риска – на четвертому мiсцi. Вiйську – вiдступати в тил. Осуду не буде».
5
Хоча п’ята позицiя взагалi е пiдйомом сил, але в цьому випадку вона зайнята слабкою рискою, що символiзуе неможливiсть самостiйних дiй. Проте тут треба дiяти, бо кiнцевий результат дii ще не досягнутий, i домiшуються до нього зовсiм чужi елементи. Нiби на обробленому полi з’явилася дичина, яка псуе врожай Однак якщо самому тут дiяти i неможливо, то для успiшностi наказiв iх годi було скасовувати. Треба тримати свое слово. При цьому, природно, важливо, щоб була правильно обрана людина, котрiй наказують i котру тим самим надiляють вiдповiдними повноваженнями. У таких умовах ii безапеляцiйнiсть необхiдна, а кожен ii пiдлеглий, котрий дiе на свiй страх i ризик, приречений на невдачу, навiть якщо б вiн дiяв iз повною вiдвертiстю i стiйкiстю. У гносеологiчнiй глосi символiку цiеi цитати розумiють так, що мова йде про той момент пiзнання, коли завойовуеться нове знання, але воно ще не завойоване остаточно. У такому становищi до справжнього знання домiшуються ще й елементи випадкових асоцiацiй, якi виникають не через незнання чи занадто поверхневе знайомство з предметом пiзнання. Тут може дуже допомогти i обiзнанiсть у лiтературi, i за цi слова треба мiцно триматися, однак слiд пам’ятати, що важливий сенс слiв, а не самi слова, що сенс цей необхiдно грунтовно засвоiти, нiби здавна усиновити. Це «старший син», який протиставляеться «молодшому синовi», що уособлюе лише поверхневе знайомство з лiтературою. Для останнього стiйкiсть рiвносильна вiдсталостi, яка може знищити успiх пiзнання. Ось образи в текстi: «Слабка риска – на п’ятому мiсцi. На рiллi е дичина. Сприятливо тримати слово. Осуду не буде. Старшому синовi – бути перед вiйськом. Молодшому синовi – вiз трупiв. Стiйкiсть – до нещастя».
6
Гонитва за перемогою лише заплющуе очi на нагальну необхiднiсть боротьби. Тому на попереднiх щаблях iз вiдповiдно рiзними сторонами давалися попередження проти помилок поточного моменту. Тут же – кiнець процесу, названого вiйськом. Тут мова вже мае йти про результат його дiй. Єдине попередження, доречне тут, – це попередження проти дii нiкчем, якi борються лише заради перемоги. Тому один iз коментаторiв цього мiсця промовляе настiльки ж лаконiчно, як i парадоксально: «Коли абсолютно мудрий чоловiк керуе вiйськом, то на початку вiн не домагаеться перемоги за будь-яку цiну. Тому наприкiнцi вiн може [досягти] справжнього успiху». Як метафора ця думка може бути застосована i до дiяльностi пiзнання на етапi завоювання нового знання, де останне вже завойоване i мае утворити еднiсть, наче знову заснована держава мае поеднатися з домами колишнiх феодалiв. Якщо перевести це в образнiсть феодальноi пам’ятки «Книги змiн», читаемо: «Слабка риска – нагорi. Великий володар керуе долями. Вiн засновуе царство, приеднуючись до домiв [феодалiв]. Нiкчемнi люди так не дiють».
№ 8. Бi. Наближення
Досягнення перемоги (завоювання) – це лише момент, результат якого мае бути закрiплений. Дiя, спрямована на закрiплення звитяги, характеризуе цю ситуацiю. Вона полягае у взаемному зближеннi переможця та завойованоi ним областi, яке можливо тому, що перемога означае знищення та пiдпорядкування всього того, що чуже, що не здатне до зближення. Останньому тут необхiдно поставити правильний прогноз майбутнього розвитку, причому мова наразi йде не стiльки про досягнення добробуту завойованоi областi, скiльки про запобiгання зовнiшнiм силам, якi дiють руйнiвно. Якщо для попередньоi ситуацii момент звитяги е останнiм моментом, то для цiеi ситуацii вiн виступае в ролi ii початку. У ньому тi початковi спiввiдношення, якi пiдлягають стiйкому збереженню на все майбуття. Так мова йде з точки зору того, до кого [воно] наближаеться. Тим же, хто наближаються до нього, необхiдно усвiдомити, що в такiй ситуацii можливе лише благотворне зближення, яким мае скористатися вiдразу кожен, хто йде до зближення. Запiзнення в таких умовах рiвносильне вiдмовi, рiвносильне перетворенню зi спiвучасника перемоги в переможеного та розбитого. У процесi пiзнання, поки нове знання ще не досягнуте, доводиться чинити рiзнi дii для його досягнення. Тут i протиставлення знання незнанню, i приведення в стрункiсть хаосу переживань, i проникнення в поки що недоступну стихiю ще не пiзнаного, i вiдмежування вiд випадкових, що заважають, уявлень. Але ось пiзнання завойоване. Це означае, що всi цi дii доведенi до позитивного результату. Тодi в галузi пiзнання можна досягти всього родинного, нiщо чуже вже не на завадi. Можливо, й потрiбне зближення нового, вищого пiзнання з попереднiм пiзнанням. Те, що зберiгае в останньому силу переконливостi, незважаючи на досягнення нового пiзнання, що стоiть на вищому щаблi, вiдразу ж об’еднуеться з ним у едину систему знань. Тi ж пiзнання попереднiх щаблiв, якi зараз запiзнилися, – вже не придатнi та приреченi на загибель. Така промiжна ситуацiя мiж завоюванням перемоги й ii майбутнiм виховним процесом. Текст висловлюе це так: «Наближення. Щастя. Вникни в оракул, i вiд початковоi вiчноi стiйкостi осуду не буде. Чи не краще вiдразу ж прийти? Хто запiзниться, тому – нещастя».
1
Найвiддаленiше вiд переможця i водночас найподатливiше коло пiдлеглих позбавлене можливостi самостiйно дiяти. Воно якнайiнтенсивнiшим чином прагне наблизитися до переможця, бо особливо вiдчувае вiддалення вiд переможця, котрий (беручи до уваги попереднiй коментар) постае тут як носiй нового, справжнього пiзнання: як «володар правди». Стосунки тут, на початку зближення, ще напрочуд простi, позбавленi химерностi та штучностi. Тому «володар правди» наповнений нею, як простий невибагливий глиняний глечик наповнений водою. Не в зовнiшностi його суть, а в його змiстi. Кожен наближаеться до нього, навiть дiючи заради себе самого, чинить усе ж те, що вимагае ситуацiя. Тому, приходячи до нього беззастережно, до кiнця, вiн творить щастя не тiльки для себе, але й для iнших. Пасивно зберiгаючи своi знання, вiн долучаеться разом iз ним до всiеi системи знову завойованого рiвня свiторозумiння й утворюе для останнього такий собi кордон, оформляе його. У цьому корисна дiя простого людського розуму, здорового глузду, який замiнюеться iншими типами пiзнання на подальших етапах. Текст висловлюе це такими словами: «Слабка риска – на початку. Наближайся до того, хто знае правду. Осуду не буде. Вiн наповнений правдою, як повний глечик. Остаточно прийдеш до нього, то буде щастя i для iнших».
2
Те наближення, яке маеться на увазi тут, – це не зовнiшня, не суто просторова близькiсть, а зближення по сутi, для якого визначальним е лише внутрiшня спiвзвучнiсть. Тому в процесi цiеi ситуацii насамперед враховуеться ii ритм i спiвзвучнiсть цьому ритму. Ми вже неодноразово бачили, що процес, показаний у тiй чи iншiй гексаграмi, е ритмом двох хвиль, в яких друга та п’ята позицii висловлюють вищi точки розвитку кожноi хвилi. Тому мiж ними iснуе така ж внутрiшня спорiдненiсть. Тут це пiдтримуеться протилежнiстю сил свiтла (5) i темряви (2), отже, й iхнiм взаемним тяжiнням. При цьому тут обидвi цi сили займають своi позицii природно. Тому саме мiж ними, можливо, найпродуктивнiше плiдне зближення. Якщо в ньому вся суть цiеi гексаграми, то в цих межах вона зображена найбiльше лише в поняттях, тодi як ii образна розробка в уявi буде показана в текстi п’ятоi риски. Тут також вiдзначаеться той момент в пiзнаннi, який характеризуеться пристрастю, потягом до пiзнання, але й повною можливiстю реалiзувати цей потяг. Вiн е, i нiщо йому не перешкоджае. Останне навiть виражаеться суто графiчно: адже мiж другою рискою (суб’ект бажання) i п’ятою (об’ект бажання) немае сильних рисок, якi можуть чинити опiр. Однак на цьому етапi маеться на увазi лише наближення, але ще не досягнення об’екта бажання. Й якщо для п’ятоi позицii, як побачимо, буде характерне повне та досконале пiзнання, то для цiеi – лише прагнення до нього i володiння ним не реально, а лише в iдеалi. Останне все ж можливе, бо межа мiж внутрiшнiм i зовнiшнiм тут знищена силою спiвзвучностi та взаемним iхнiм тяжiнням. Цi думки тут подано лише в натяку доволi скупого тексту, але вони, без сумнiву, випливають з усiеi системи пам’ятки i потрiбнi для гiдного насичення не в мiру лаконiчного тексту: «Слабка риска – на другому мiсцi. Наближайся до нього зсередини. Стiйкiсть – на щастя».
3
Прагнення до об’екта (вищого iдеалу) залишаеться i тут, але сприятливi умови вже минули. Мова iде про тих, хто спiзнився, про кого йдеться в текстi самоi гексаграми. Вже саме прагнення е силою, а наявнiсть сили обов’язково викликае протиборство. Так суб’ект тут обличчям до обличчя протистоiть усiм негативним силам, якi в коментаторськiй лiтературi iнодi розглядаються як iнфернальнi. Це показано i в тому, що тут присутне лише прагнення до iдеалу за повноi неможливостi його здiйснення, бо ознаки, якi позитивно дiяли на попередньому щаблi, – спiвзвучнiсть, нормальнiсть, зосередженiсть – повнiстю вiдсутнi тут. Остання можлива лише на другий i на п’ятiй (центральних у триграмi) щаблях, перша ж i друга – на цiй позицii вiдсутнi: i третя та шоста позицii зайнятi однорiдними i тому неспiвзвучними силами, а третя, непарна позицiя зайнята не нормативно слабкою рискою. Це вкладено в слова лаконiчного тексту: «Слабка риска – на третьому мiсцi. Наближаешся до нього, але воно – не те».
4
Пiсля пережитоi кризи наближення знову можливе, однак внутрiшню спорiдненiсть вже не вiдновити. Для неi час уже втрачено. І едине, що тут можливе, – це зовнiшня, просторова близькiсть, яка в цих умовах також мае значення. Якщо мова йшла про внутрiшню спорiдненiсть понять, то тепер уже – про близькiсть iхнього спiвставлення. При цьому, звiсно, межi спiвмiрних понять роздiляють iх, як i поеднують, тобто «зближують». Для успiху тут потрiбна лише стiйкiсть збереження такого status quo. Найдавнiша коментаторська традицiя вважае цю близькiсть близькiстю до правителя його радникiв, мiж якими вона може пiдтримуватися не в силу внутрiшнього спiвзвуччя, а лише в силу пiдпорядкування радникiв верховнiй владi. У текстi читаемо: «Слабка риска – на четвертому мiсцi. Зовнiшне наближення до нього. Стiйкiсть – на щастя».
5
Якщо ранiше наближення розглядалося з точки зору тих, хто наближаються, то тепер воно розглядаеться з точки зору того, до кого наближаються. Цей об’ект наближення показаний единою свiтловою рискою, до якоi, через полярнiсть, тяжiють й усi iншi. Тут достатньо однiеi ознаки цього об’екта, його явностi, що викривае вiдтiнок явностi до всього процесу наближення. Однак це не пасивне допущення безформного та вiльного наближення, а зовсiм визначене оформлення свободи наближення. Воно показане в образах, запозичених iз обрядiв Стародавнього Китаю. Як на це вказуе один iз визначних коментаторiв – сунський Чен І-чуано, вже при династii Чжоу iснував культовий обряд царського полювання, за якого загоничi ставилися лише з трьох бокiв поля. Четвертий бiк залишали вiдкритим, i дичина, яка втекла вiд царського полювання, цiлком могла уникнути смертi. Таким чином, убитими ставали лише тi тварини, якi сунули прямо на мисливця, яким «життя не було потрiбне» i вони «самi вiддавали його». Вважали, що така дiя володаря е сильнодiючим прообразом для всього населення, що виявляються зайвими якiсь заборони. Так показана ця свобода, оформлена все ж рамками необхiдностi. Доволi поширений текст висловлюе це такими словами: «Сильна риска – на п’ятому мiсцi. Явлене наближення. Царю слiд ставити загоничiв лише з трьох бокiв i упускати дичину, що попереду. Тодi для городян не буде заборон. Щастя».
6
Останнiй щабель вказуе на певний перерозвиток. Вiдповiдним е i перерозвиток наближення. У ньому втрачене вiдчуття об’екта наближення, i залишаеться лише наближення невiдомо до чого. Одне безцiльне прагнення. Безвихiдь цього стану в лаконiчнiй фразi тексту показана так: «Слабка риска – нагорi. Наближення до нього позбавлене головного. Нещастя».
№ 9. Сяо-чу. Виховання малим
Як i в двох попереднiх гексаграмах, в цiй одна риска одного типу, протистоячи п’ятьом рискам iншого, е об’ектом iхнього прагнення. Така ферментна дiю меншини вже намiчалася в попередньому, але тут вона пiдкреслюеться з особливою силою i поступово чинить свою дiю на весь процес. У ньому розглядаеться, так би мовити, зародження впливу протилежного. Воно ще цiлком перебувае у зовнiшньому середовищi, яке вiдрiзняеться пасивною податливiстю (показаною у властивостi горiшньоi триграми «податливiсть»), i протистоiть максимальному напруженню творчостi, показаному в нижнiй триграмi. Так тут слабкiсть починае долати силу, чинячи останнiй перешкоди. З iншого боку, тут маеться на увазi протистояння i опiр iндивiда всьому його навколишньому оточенню. Щоб збагнути, в якому сенсi тут iдеться про перешкоду, необхiдно взяти до уваги, що тут е неперекладна гра слiв, бо це проходить червоною ниткою через коментаторську лiтературу, слово, що позначае тут «перешкоду», таким самим чином позначае i «виховання». Адже перешкоди, якщо iх долають, е найкращим засобом виховання, i з чогось негативного перетворюються в позитивне, дiе фактор виховання волi та витримки. Що ж е «завадою», подолання якоi тут дiе виховним чином? Вiдповiдь на це показана в дещо дивному за автохтоннiстю образi. Справа в тому, що в Китаi дощовi хмари частiше рухаються зi сходу – з моря. Творцi ж тексту «Книги змiн» – плем’я Чжоу, як свiдчить переказ, прийшли iз заходу. Тому для авторiв захiд служив метафорою минулого. Хмари, що йдуть iз заходу (з минулого), не дають плiдного дощу. Нехай виховання позначае можливiсть розвитку, але воно – лише в подоланнi минулого; те, що воно не спроможне подолати сьогодення, розумiлося повнiстю серед iцзiнiстiв, i один iз них, Вань І, в своему коментарi заявляе: «Абсолютно мудрий, правлячи свiтом, не зневажае обмежений народ. Будда, рятуючи всiх, не нехтуе навiть демонами. І споглядаючи свiдомiсть, переможно рухаючись вперед, хiба злякаеться тимчасових перешкод? Вони наче камiння, що не може затримати колесо воза, вони нiби удар по дзвону, який змушуе його звучати; гейби точильний камiнь для ножа, на якому той стае гострiшим. Коли свинi пiдходять до золотоi гори, це збiльшуе ii виблиск; коли паморозь i снiг вкривають сосни та кедри, вони стають прекраснiшими. Ось чому тут мова йде про розвиток». Із таким змiстом доводиться усвiдомлювати i те, як спогади про пройденi щаблi пiзнання, перешкоджаючи новому акту пiзнання, якому необхiдно iх подолати, е матерiалом для його виховання. Цими думками коментаторськоi лiтератури насичений такий текст: «Виховання малим. Розвиток. Щiльнi хмари i не йде дощ: вони – з нашоi захiдноi околицi».
1
На самому початку цього процесу, коли сповнене творчих сил внутрiшньо протистоiть перешкодi, легке, як подих вiтру (горiшня триграма символiзуе також i вiтер), суета дрiбних клопотiв i справ збивае людину з прийнятого ним пiзнавального творчого шляху, виступаючи в його власних неорганiзованих i рвучких прагненнях. Необхiдно вiдразу ж одержати перемогу над собою, вiдтiснити на належне мiсце цi прагнення та залучити себе знову в природнi взаемини з оточенням, повернутися до дисциплiни. З цього приводу в текстi читаемо: «Сильна риска – на початку. Який осуд того, що повернувся на власний шлях? Щастя».
2
Таке повернення на власний шлях можливе i на наступному щаблi, хоча воно i дещо утруднене наближенням до перешкод, спокушаючи зiйти зi шляху. Однак це позицiя найгармонiйнiшого розкриття творчих сил, тому саме тут можливо впливати ними на перешкоди так, що вони перетворюються в засiб виховання, як про це докладнiше сказано загалом у вступi до цiеi гексаграми. Лаконiчний текст тут каже: «Сильна риска – на другому мiсцi».
3
У момент кризи тривае дiя, але в умовах, що змiнилися, стали несприятливими, одна сила, хоча б навiть i сила творчостi, дiяти вже не може. Вона позбавлена всiх необхiдних обставин. Це показано в образi тексту, що промовляе достатньо виразно i не вимагае пояснень. Настае той внутрiшнiй розлад, який, наприклад, у сiм’i показуеться розладом мiж чоловiком i дружиною. Це – окремо зазначений момент, коли неможливо синтезувати знову набуте знання i переконання, що склалися ранiше, з протирiччями навколишнього середовища, якi можуть бути i незначними, проте тут навiть iх досить для завади позитивному руху пiзнання вперед. З цього приводу в текстi знаходимо такi слова: «Сильна риска – на третьому мiсцi. У колiсницi випали спицi. Чоловiк i дружина вiдводять погляди».
4
Вплив попереднього щабля тут ще продовжуе позначатися, створюючи достатньо небезпечну ситуацiю, на яку натякае текст в образi кровi, що виступила. Але нормальнiсть взаемин цiеi позицii й ii сил в цiй гексаграмi вказуе на можливiсть успiшного результату для справи. Також це саме той момент, який е найважливiшим у цiй ситуацii, що показано й символiчно: тут знаходимо едину слабку межу, до якоi тяжiють усi iншi. Хоча це ще не позицiя володаря, а лише наближеного до нього, проте в усьому контекстi цiеi ситуацii вказано на такого пiдданого, котрий, володiючи знанням iстини, може сам керувати подiями. Двi умови потрiбнi йому: правдивiсть i обачнiсть. Усi його дii можуть досягти успiху лише тодi, коли вони базуються на його власному безпосередньо новому актi пiзнання. Тим самим тут вказуеться на керiвну роль нового пiзнання в момент подолання ним перешкод, якi виникають iз минулого, i тим самим це вже не сьогодення. Обачнiсть тут особливо необхiдна ще й тому, що дiя цього щабля простягаеться, як ми побачимо, i на наступнiй, тобто на майбутне. Тому про таку правдивiсть та обачнiсть текст каже прямо, а не образно: «Слабка риска – на четвертому мiсцi. Володiй правдою. Коли виступае кров, виходь обачно. Осуду не буде».
5
Уже й сама сприятливiсть цiеi позицii (другого позитивного пiдйому всього процесу) може бути достатньо доброчинною. Однак для нього потрiбна попередня пiдтримка; безперервно успадковувати ту правду, яка досягнута ранiше, ось те, що робить це становище сприятливим. Ця допомога попереднього щабля й е тим збагаченням вiд сусiди, про яке каже текст. Це вже не збереження самих лише знань, здобутих у минулому, це збереження плоду нового пiзнання, укрiпленого в найсприятливiших для цього умовах. Текст тут такий: «Сильна риска – на п’ятому мiсцi. Володiй правдою в безперервнiй спадкоемностi. Збагатишся завдяки твоему сусiдовi».
6
Кiнець аналiзованого процесу, коли його позитивнi досягнення, його гiдностi не лише знайденi, але i закрiпленi за iхнiм носiем, ознаменований вирiшенням тiеi напруженостi, що характеризуе його загалом. Однак нiяка консервативнiсть тут неприпустима, особливо консервативнiсть менш прогресивноi жiнки. Це призвело б до того, що живе пiзнання стало б мертвою традицiею. Але з цього ще не випливае, що з такими досягненнями можна рекомендувати агресивний виступ. На це вказуе образ мiсяця, який перебувае у повнiй фазi. Справдi, якщо мiсяць вже досягнув повноти, то вiн мае пiти до зменшення. Так само з необхiднiстю, збиткiв буде завдано i тому, хто в такий момент вирiшення напруженостi, не даючи йому правильно прозвучати, звернеться вiдразу до агресii; остання не вiдкидаеться взагалi, але вона розглядаеться як окрема ситуацiя, й саме iй присвячена наступна гексаграма. Тут же увага спрямована на вирiшення, на закiнчення всього попереднього процесу, що показано в текстi так: «Сильна риска – нагорi. Вже йде дощ, вже [все на належному] мiсцi. Вшанування носiя чеснот. Стiйкiсть жiнки – жахлива. Мiсяць наближаеться до повного. Шляхетному чоловiковi похiд – до жалю».
№ 10. Лi. Наступ
Реакцiею на початок обмеження зовнi е такий момент: коли навiть незначнi сили знову набутого значення починають свое позитивне просування вперед. Все минуле (i в цьому сенсi – зовнiшне) протистоiть у своiй звичнiй i тому руйнiвнiй для нового пiзнання переконливостi. Тому останне у своему виступi вперед наражаеться на небезпеку. Щоб уникнути цього, необхiдна пiдтримка новоi iдеi з морального боку, з боку лагiдноi привiтностi (ознаки, що символiзуе в нижнiй, внутрiшнiй триграмi «вирiшення»), лише тодi можливе настання нового пiзнання на зовнiшнi напруженi сили. І цей наступ завжди може i мае бути настiльки обережним i м’яким, що той, хто дiе в найжахливiших обставинах, не постраждае. Пiзнавальна здатнiсть при цьому прямуе до кiнцевоi iстини, вiд якоi мають бути вiдкинутi всi випадковi вiдтiнки, що виникають вiд недбалого ставлення до неi, що мае привести до наступноi гексаграми «розквiт». Тому така дiяльнiсть мае бути обережною до парадоксальностi, як це зазначено i в образi тексту: «Наступи на хвiст тигра так, аби вiн не вкусив тебе самого. Розвиток».
1
На першому щаблi розвитку процес iснуе тiльки idealiter, i тому вiн – лише в можливостi, а не в дiйсностi. Але тiльки перехiд у дiйснiсть надае процесу прагматичностi, конкретизуючи тим самим те, що iндивiдуалiзуе його. До цього процес мислимий лише як можливiсть такоi дii, i вiдрiзняеться вiд кожноi iншоi iдеi процесу лише специфiкою цiеi, а не iншоi дii. Ця специфiка iснуе наразi, певна рiч, тiльки в загальних поняттях, а не в матерiальнiй конкретностi. Однак i вона, як план на майбутне, вказуе на можливiсть безбiдного розвитку процесу. У текстi читаемо: «Сильна риска – на початку. Найпростiший наступ. Якщо пiдеш уперед, осуду не буде».
2
Основна причина наступу полягае в невдоволеннi тим, чим людина володiе. З прагнення до нього людина переходить до подолання перешкод i до реального наступу. Вiдтак, на цьому етапi вже недостатнiй найпростiший наступ як такий, що позбавлений будь-якого iндивiдуального забарвлення. Тут воно вже конкретизоване певним об’ектом наступу. Однак така iндивiдуалiзацiя вiдiграе лише вiдносну роль, бо надмiрна iндивiдуалiзацiя загрожуе вiдривом вiд оточення i тому – загибеллю. Натомiсть урiвноваженiсть, показана вже в самiй (другiй, центральнiй) позицii, – рiвновагу мiж старим i знову набутим знанням. Ось те, що тут особливо необхiдно. Досягнення такого спокою мае давати людинi повне задоволення; i вона не потребуе оцiнки та визнання своеi дiяльностi зовнi, з боку iнших людей. Вона, як вiдлюдник на самотi, продовжуе свiй наступ на нове набуття пiзнання, в текстi ж бачимо таке: «Сильна риска – на другому мiсцi. Шлях, яким ми йдемо, – зовсiм рiвний. Людинi, котра ховаеться, стiйкiсть – на щастя».
