скачать книгу бесплатно
Звiсно, найперше належало докладно оглянути мiсцину, якою доведеться мандрувати. «Дуже схоже на урок географii, – подумала Алiса, зводячись навшпиньки в надii побачити хоч трохи далi. – Великi рiчки – iх немае. Великi гори – я стою на единiй наявнiй, але сумнiваюся, щоб у неi було iм’я. Великi мiста… о, а що ОТО за iстоти, якi збирають мед унизу? Вони не можуть бути бджолами… нiхто ще, погодьтеся, не помiчав бджолу на вiдстанi в милю…» І якийсь час Алiса стояла мовчки, дивлячись на одну з iстот, що метушилася понад квiтами, занурюючи в них свiй хоботок. «Збирае пилок, нiби вона звичайна бджола», – подумала Алiса.
Втiм, це було будь-що, тiльки не звичайна бджола. Насправдi це був слон, як невдовзi виявила Алiса, хоча вiд цiеi думки iй спершу геть забило памороки.
«Що ж за величезнi квiти мають там бути! – сяйнула iй наступна думка. – Щось на зразок хатинок, iз яких зняли дахи й приробили стеблини. А яку кiлькiсть меду мусять вони давати! Думаю, зараз я спущусь униз i… нi, ПОКИ не спущусь, – продовжила вона, шукаючи пристойне виправдання для своеi раптовоi нерiшучостi. – Певно, не варто йти помiж них, не прихопивши гарненьку довгу галузку, аби iх вiдганяти… А як весело буде, коли мене запитають, чи сподобалася менi моя прогулянка. Я тодi скажу: “О, вона мене чимало потiшила, – тут Алiса стрiпнула головою на свiй улюблений манер, – от тiльки в повiтрi висiла пилюга, було дуже спекотно й так докучали слони!”»
– Думаю, я спущуся iншою дорогою, – сказала вона пiсля паузи, – i, може, навiдаю слонiв трохи пiзнiше. Крiм того, менi дуже кортить потрапити до Третього Квадрата!
З цiею вiдмовкою вона збiгла з пагорба й перестрибнула через перший iз шести маленьких потiчкiв.
* * * * * *
* * * * *
– Квитки, будь ласка, – сказав Провiдник, засуваючи голову крiзь вiкно.
Наступноi ж митi всi витягли квитки: вони були розмiром iз самих пасажирiв i трохи не переповнили вагон.
– Нумо, нумо! Покажи свiй квиток, дитино! – продовжив Провiдник, люто зиркаючи на Алiсу. І сила-силенна голосiв дружно сказала («Наче хоровий приспiв у пiснi», – подумалося Алiсi):
– Не змушуй його чекати, дитино! О, його час коштуе тисячу фунтiв за хвильку!
– Боюся, у мене немае квитка, – зляканим тоном мовила Алiса, – там, звiдки я з’явилася, не було каси.
І знову хор голосiв продовжив:
– Там, звiдки вона з’явилася, для каси не було мiсця. Земля там коштуе тисячу фунтiв за дюйм.
– Не треба виправдовуватися, – сказав Провiдник, – тобi слiд було купити квиток у машинiста.
І ще раз хор голосiв продовжив так:
– Це чоловiк, що веде потяг. О, тiльки один дим iз труби паротяга коштуе тисячу фунтiв за клубок!
Алiса подумала до себе: «Який сенс iз ними говорити?» Цього разу голоси не приедналися, бо вона нiчого не сказала, але, на ii превеликий подив, усi вони ПОДУМАЛИ хором (сподiваюся, ви розумiете, що таке «ДУМАТИ ХОРОМ», бо Я маю зiзнатися, що геть не тямлю): «Краще взагалi нiчого не кажи. Мова коштуе тисячу фунтiв за слово!»
«Менi сьогоднi насниться ця тисяча фунтiв, iй-богу насниться!» – подумала Алiса.
Весь цей час Провiдник дивився на неi, спершу крiзь телескоп, потiм крiзь мiкроскоп, а згодом – крiзь театральний бiнокль. Зрештою вiн сказав:
– Ти iдеш не в той бiк, – зачинив вiкно i пiшов.
– Така маленька дитина, – сказав джентльмен, що сидiв навпроти (вiн був одягнений у бiлий папiр), – мае знати, куди вона рухаеться, навiть якщо не знае власного iменi!
