скачать книгу бесплатно
– Так, Мерi Енн, ЩО це ти тут робиш? Ану швидко додому й притягни менi вiяло та пару рукавичок! Ну, бiгцем!
Алiса була така налякана, що миттю дременула туди, куди показував Кролик, навiть не спробувавши пояснити йому, що вiн помилився.
– Вiн прийняв мене за покоiвку, – казала вона сама до себе на бiгу. – Ото Кролик здивуеться, коли виявить, хто я така! Та все ж краще принесу йому вiяло з рукавичками… авжеж, якщо знайду.
З цими словами Алiса домчала до чистенького крихiтного будиночка, на дверях якого сяяла латунна табличка з гравiйованим написом: «Б. Кролик». Вона увiйшла не постукавши i заквапилася вгору сходами, стривожена тим, що може зустрiти справжню Мерi Енн, яка виставить ii з будинку, перш нiж iй удасться знайти вiяло та рукавички.
– Доволi дивно, – пробурмотiла Алiса до себе, – бути на побiгеньках у Кролика. Так мною невдовзi Дiна попихати почне!
І вона почала фантазувати, що б через це могло статися: «Мiс Алiсо! Негайно йдiть сюди й приготуйтеся до прогулянки!» – «Уже бiжу, нянечко! Але я маю попильнувати цю нiрку, поки не прийде Дiна, i простежити, щоб миша не вискочила звiдти!»
– От тiльки не думаю, – продовжила Алiса, – що Дiнi дозволили б залишитися в домi, якби вона стала так заправляти людьми.
Тим часом Алiса потрапила до малесенькоi кiмнатки зi столиком попiд вiкном, на якому, як вона й сподiвалася, лежало вiяло та кiлька пар крихiтних бiлих лайкових рукавичок. Вона взяла одну пару та вiяло й уже збиралася вийти, як в око iй упала пляшечка, що стояла бiля люстерка. На цiй не було нiяких написiв на кшталт «ВИПИЙ МЕНЕ!», проте Алiса все одно витягла корок i пiднесла шкалик до рота.
– Я знаю, варто менi випити щось чи з’iсти, – сказала вона сама до себе, – як одразу стаеться щось цiкавеньке. Просто подивлюся, що саме робить ця пляшечка. Сподiваюся, вона знову мене виростить, бо я вже справдi втомилася бути такою крихiтною!
Пляшечка так i подiяла, й навiть ранiше, нiж Алiса чекала: вона ще не випила й половини, як ii голова вже гупнулася в стелю, й Алiсi довелося зiщулитися, щоб не зламати шию. Вона похапцем поставила шкалик назад на стiл, примовляючи:
– Досить, цiлком досить… сподiваюся, вище я не виросту… бо я вже й так не пролiзу назад у дверi… нащо ж я стiльки вiдпила?!
Шкода, але бiдкатися було вже пiзно. Алiса все збiльшувалася та збiльшувалася й невдовзi вже змушена була стати навколiшки. За хвильку мiсця забракло i для цього, тож вона спробувала вкластися, одним лiктем упершись у дверi, а другу руку закинувши за голову. Проте рiст усе не припинявся, й Алiса скористалася останнiм шансом якось розмiститися: одну руку виставила у вiкно, ногу запхала в димохiд i по всьому проголосила:
– Бiльше я нiчого не можу вдiяти, що б там не сталося. І що з мене тепер вийде?
На превелике Алiсине щастя, маленька чарiвна пляшечка вже вичерпала всi своi сили, й рости далi не довелося. Проте поза була бiльш нiж невигiдна, а позаяк скидалося на те, що шансiв бодай колись вибратися з кiмнати немае, настрiй в Алiси був, ясна рiч, не бозна-який.
– Удома було краще, – зiтхнула Алiса, – бо не треба було рости туди-сюди й слухатися мишей та кролiв. Я майже шкодую, що стрибнула в ту кролячу нору, а ще… а ще… знаете, воно дуже чудернацьке, таке життя! Цiкаво, що зi мною могло трапитися? Коли я читала казочки, то мрiяла про рiзнi речi, яких насправдi не бувае, i ось будь ласка – я просто в однiй з них! Про мене книжку треба написати, ось що треба! От виросту – i напишу… Хоча я вже достатньо виросла, – сумно закiнчила вона, – принаймнi тут для мене мiсця вже замало.
