скачать книгу бесплатно
Розрита могила. Голод 1932—1933 рокiв у полiтицi, пам’ятi та iсторii (1980-тi – 2000-нi)
Георгий Касьянов
Великий науковий проект
Георгiй Касьянов (нар. 1961 р.) – украiнський iсторик, доктор iсторичних наук, професор. Стажувався i викладав в унiверситетах Європи, США, Канади, Австралii, Японii. Автор близько двохсот наукових розвiдок, опублiкованих украiнською, росiйською, бiлоруською, польською, нiмецькою, англiйською, фiнською мовами.
Саме про те, як представлений Голодомор в iсторiографii, полiтицi, пам’ятi, мiжнародних вiдносинах, внутрiшньополiтичнiй боротьбi в Украiнi, – ця книга. Автор задаеться питанням, наскiльки професiйний iсторик може бути незалежним вiд впливу полiтики i настроiв суспiльства. Полiтика впливае на iсторiографiю чи iсторiографiя на полiтикiв? Як формуеться i чи змiнюеться iсторична пам’ять пiд дiею сучасних полiтичних процесiв? Цi та iншi питання розглядаються на прикладi становлення та поширення iсторичного образу Голодомору 1832—1933 рокiв в Украiнi.
Георгiй Касьянов
Розрита могила
Голод 1932—1933 рокiв у полiтицi, пам’ятi та iсторii (1980-тi—2000-нi)
Передмова до другого видання
Ця книга – друге видання монографii, яка побачила свiт у 2010 роцi. З огляду на важливiсть i резонанснiсть теми реакцiя наукового спiвтовариства на ту книжку була досить млявою: декiлька рецензiй (комплiментарних i бiльш критичних), декiлька висловлювань ad hominem, здебiльшого формальнi згадки в оглядах лiтератури. Бiльш виразною реакцiею можна вважати вiдмову однiеi поважноi украiнознавчоi захiдноi iнституцii друкувати текст моеi доповiдi у збiрцi за матерiалами конференцii, в основi якоi були головнi iдеi цiеi книжки.
Ще виразнiшою можна вважати реакцiю деяких анонiмних дописувачiв на сайтi «Історична правда» на публiкацiю фрагментiв цiеi монографii. Частина вiдгукiв, якi я не можу вiдтворити на сторiнках наукового видання, засвiдчила не лише гостроту проблеми, а й певний рiвень суспiльноi культури. Подiбний рiвень обговорень зараз е майже нормою не лише серед абонентiв наливайок, а й в соцiальних мережах.
У будь-якому разi книжка стала фрагментом iсторiографii голоду 1932— 1933 рокiв та iсторичноi полiтики, ii можна зустрiти в списках рекомендованоi лiтератури в навчальних курсах, в iсторiографiчних оглядах.
Чому я повернувся до цiеi теми?
Є двi основних причини. Перша – радикалiзацiя iсторичноi полiтики в Украiнi (причини i перебiг цього процесу я зараз не обговорюю). Інструменталiзацiя минулого для реалiзацii поточних полiтичних iнтересiв знову сягнула безпрецедентного з радянських часiв рiвня. За таких умов критичний погляд на саме явище iсторичноi полiтики на конкретному прикладi не буде зайвим. Друга – я хотiв бодай частково зафiксувати змiни, якi вiдбулися у сферi дослiджень голоду 1932—1933 рокiв.
Що змiнилося?
Змiнено назву. Пiдставою для цього рiшення стало те, що перша частина староi назви iнодi заважала сприймати змiст навiть тим, хто ставився до моiх мiркувань адекватно, як до науково-аналiтичноi розвiдки. Сподiваюся, слова з твору Т. Шевченка не викликатимуть таких емоцiй, як попередня лiтературно-художньо-музична метафора.
Додано матерiал, пов’язаний з дослiдженням, переосмисленням та полiтичними реiнкарнацiями образу голоду 1932—1933 рокiв в «колективнiй пам’ятi» та iсторiографii пiсля 2009 року.
У полiтичних репрезентацiях голоду, i в суспiльних реакцiях на цi репрезентацii, i в дослiдженнях теми вiдбулися змiни. В одних випадках йдеться в основному про нюанси i акценти (коли йдеться про полiтику). Менi здаеться, що стереотипний спосiб репрезентацii голоду 1932—1933 рокiв, освячений законом, якщо i зминився, то здебiльшого в бiк подальшоi радикалiзацii, аж до нових спроб запровадження санкцiй за «неправильне» тлумачення подii.
В iнших, коли йдеться про дослiдження, з’явилися обнадiйливi тенденцii, якi у разi iхнього подальшого розвитку обiцяють перетворити Holodomor studies на щось вiдмiнне вiд обслуговування iдеологiчного, полiтичного чи «суспiльного» запиту.
Що не змiнилося?
Досвiд iнтелектуальних i не зовсiм дискусiй щодо першого видання цiеi книги засвiдчив: те, що написано, i те, що прочитано, може вiдрiзнятися, iнодi досить радикально.
В одних випадках це пояснюеться вiдмiнностями соцiального, культурного, полiтичного, освiтнього та iнших видiв досвiду.
В iнших – категоричною нездатнiстю i небажанням певноi категорii читачiв, по-перше, прочитати, по-друге – зрозумiти.
На одному з публiчних обговорень народний депутат «зi стажем» i випестуваними шевченковими вусами сказав, що вiн «полистав цю книжечку». На пiдставi такого фундаментального пiдходу вiн заперечив ii основнi iдеi. Справдi, навiщо читати, коли можна «полистати»…
До цього додаеться сучасний рiвень дискусii, який, на жаль, мае тенденцiю до подальшого зниження. Найвiдомiшим проявом цього явища е той спосiб обговорення, за якого авторовi приписуються намiри, яких вiн не мае, i те, чого вiн не говорив i не писав. На жаль, цього не уникають i деякi представники «iнтересiв суспiльства», якi оздобилися науковими ступенями i посадами, i колеги, якi виконують мiсiю «публiчних iнтелектуалiв», i брати-iсторики (сестри-iсторикинi). Формула, вiдома «широкому загаловi» з американських полiцейських фiльмiв, розширюеться: проти вас може бути використане не лише те, що ви сказали, а й те, чого ви не говорили.
Отже.
Чого я не сказав i не написав?
1. Ця книга – не про голод 1932—1933 рокiв в Украiнськiй СРР. Вона – про Голодомор (див. вiдповiдне мiсце у Вступi, де даеться визначення цього поняття).
2. Я не заперечую факту голоду 1932—1933 рокiв в Украiнськiй СРР та його особливостi порiвняно з iншими регiонами СРСР.
3. Я не заперечую iнтерпретацiю голоду 1932—1933 рокiв як геноциду украiнцiв i розумiю важливiсть такоi iнтерпретацii для полiтичного просування проблеми, зокрема в донесеннi iнформацii про трагедiю «свiтовiй спiльнотi».
4. Припускаю, що «геноцидна версiя» мае право на iснування i в науковому просторi. Як одна з iнтерпретацiй. Але я гадаю, що некритичне уживання в наукових студiях термiна «геноцид», визначене полiтичним iнтересом, блокуе якiсний розвиток наукових дослiджень голоду 1932—1933 рокiв в Украiнi. Полiтичний дискурс обмежуе можливостi наукового. Окрiм того, у багатьох випадках така iнтерпретацiя в ii етноцентричному варiантi провокуе ксенофобiю та нездоровi пристрастi в публiчному просторi, припускае цинiчне манiпулювання пам’яттю жертв, сприяе поширенню i змiцненню комплексу жертви та комплексу меншовартостi.
5. Я не претендую на об’ективнiсть, на «iстину в останнiй iнстанцii», на те, що ця книжка е вичерпним звiтом iз зазначеноi на обкладинцi теми, що я ставлюся нейтрально до того, про що у нiй йдеться.
Що я справдi заперечую:
– право прибiчникiв iнтерпретацii голоду 1932—1933 рокiв як геноциду, спрямованого винятково проти украiнцiв, репрезентувати ii едино вiрною i нав’язувати ii дослiдникам i суспiльству;
– право полiтикiв, держави i «громадськоi думки» регулювати наукову iнтерпретацiю iсторичних подiй та минулого i встановлювати «iсторичну iстину» законами, розпорядженнями, постановами, резолюцiями i голосуванням;
– право цих груп запроваджувати санкцii проти тих, хто виходить за межi офiцiйно встановлених норм у трактуваннi минулого.
Закiнчую порадою: читати лише з початку i до кiнця. За це авансом висловлюю подяку iнтелiгентному, уважному, вдумливому читачевi. Утiм, на iнших я не розраховую.
Чапел-Гiлл, США,
квiтень 2018 року
Вступ
Предметом дослiдження в цiй книзi е не сам голод 1932—1933 рокiв (тобто подii i факти цiеi трагедii), а уявлення про нього, оформленi в науковi й публiцистичнi наративи, дискусii (науковi, полiтичнi, мiжнароднi) та iдеологiчнi форми i суспiльнi практики, визначенi цими уявленнями.
Інакше кажучи, йтиметься не про подii минулого, а про iхнi сучаснi репрезентацii та iнтерпретацii.
У цьому нарисi[1 - Автор дякуе Special and Extension Program Центрально-Європейського Унiверситету (Будапешт) за можливiсть працювати над остаточним варiантом цiеi книги у сiчнi – квiтнi 2009 р. та Центровi дослiджень голокосту i геноциду Амстердамського унiверситету за можливiсть доопрацювати ii у червнi 2009 пiсля обговорення рукопису в Інститутi iсторii Украiни НАН Украiни.] йдеться про «iнструменталiзацiю» iсторii та iсторичноi пам’ятi як чинникiв формування «колективноi самосвiдомостi» нацii;
про роль iсторii (пiд якою розумiемо упорядкований набiр знань i вiдомостей про минуле) та iсторикiв у конструюваннi iсторичноi пам’ятi та панiвного iсторичного наративу, у твореннi стереотипних уявлень про подii та явища, якi до недавнього часу були у цiй пам’ятi вiдсутнi або iснували у виглядi «пригнiченоi пам’ятi»; про взаемодiю та взаемовпливи полiтики (iдеологii), iсторичноi науки та масовоi свiдомостi.
Зазначенi проблеми розглянуто на прикладi конструювання в полiтико-iдеологiчному (публiчному) та науковому дискурсах[2 - Термiн «дискурс» i тотожне йому поняття «дискурсивнi практики» в даному оглядi вживаються в значеннi, наближеному до французького структуралiзму i постструктуралiзму. Йдеться про спосiб, стиль говорiння з наперед визначеною метою обговорення та вiдповiдний iнтерес, що стоiть за ними. В цьому розумiннi дискурсу важливим е визнання того, що певний спосiб висловлювань формуе як саме комунiкативне середовище, так i предметну сферу цього дискурсу, i навiть певнi суспiльнi (соцiальнi) явища.] кiнця 1980-x – початку 2000-x образу голоду[3 - Образ в даному разi – це результат цiлеспрямованоi реконструкцii об’екту в свiдомостi людини чи груп людей.] 1932—1933 рокiв в Украiнi, i Голодомору як одного з ключових символiв у переосмисленнi i переоцiнцi радянського перiоду в Украiнi, у формуваннi нового варiанту «колективноi пам’ятi», у «нацiоналiзацii iсторii» та ii використаннi в «проектi» побудови нацii.
Вибiр теми зумовлений унiкальнiстю ситуацii: попри колосальнi масштаби i наслiдки лиха, воно, на вiдмiну вiд iнших подiбних гуманiтарних катастроф ХХ столiття, впродовж майже пiвстолiття залишалося «бiлою плямою» на картi украiнськоi i свiтовоi iсторii, було об’ектом навмисного замовчування та iдеологiчного табу – i раптом, впродовж менше нiж десятилiття сталo предметом гострих полiтичних i наукових дискусiй, мiжнародних суперечок, об’ектом уваги мiльйонiв людей, якi не мали до нього жодного безпосереднього вiдношення.
Історiя забуття i повернення в суспiльну свiдомiсть голоду 1932— 1933 рокiв в образi Голодомору е показовим, в чомусь досить типовим, в чомусь унiкальним прикладом для науковцiв, якi цiкавляться проблемами взаемодii «колективноi пам’ятi» та iсторii, iсторiографii та iдеологii, iсторii та полiтики.
Обговорюючи iсторичну подiю – голод 1932—1933 рокiв в УСРР, я вживатиму таку термiнологiю:
1) Голодомор (саме так, курсивом) – це вiдповiдник усталеного комплексу стереотипних уявлень, комеморативних практик, офiцiйноi версii подii. Це не сама подiя, а ii реконструйований (чи сконструйований?) образ, ii репрезентацii, уявна реальнiсть, симулякр. В такому варiантi Голодомор – це рiзновид «культурноi» чи «соцiальноi» пам’ятi, яка заслоняе iндивiдуальну та «комунiкативну» пам’ять, навiть бiльше, витiсняе, заступае iх.
2) Голодомор – усталений термiн, зафiксований в законодавствi, iсторичнiй полiтицi та тiй частинi iсторiографii, яка обстоюе тезу про голод 1932—1933 рокiв як геноцид украiнцiв.
3) І нарештi «голод 1932—1933 рокiв» – найбiльш нейтральний вiдповiдник самоi подii.
Головнi дослiдницькi питання виглядали так: як i чому певна iсторична подiя стае об’ектом полiтичного iнтересу та iнструменталiзацii? Як полiтичний iнтерес визначае образ iсторичноi подii та способи ii репрезентацii? Якi основнi актори беруть в цьому участь, якi iхнi iнтереси? Як формуеться канонiчний, стереотипний образ цiеi подii i як вiн транслюеться в суспiльство i функцiонуе там? Яка роль професiйноi iсторiографii у цих процесах? Чи можливий вихiд за межi домiнуючих дискурсивних практик? Яким е механiзм взаемодii iсторичноi полiтики i професiйноi iсторiографii?
У нарисi обстоюеться теза про те, що канонiчний образ голоду 1932— 1933 рокiв в Украiнськiй СРР усталився в украiнському суспiльствi впродовж останнiх трьох десятилiть як Голодомор (див. вище пункт 1).
Вiн став офiцiйною версiею подii i, з одного боку, е iдеологiчним конструктом, створеним впродовж 1980-х – на початку 1990-х рокiв спiльними зусиллями громадських дiячiв, фахових iсторикiв та публiцистiв.
З iншого – набором культурних та полiтичних стереотипiв, якi було узаконено державою i пiдтримано значною частиною суспiльства через регулятивнi акти, комеморативнi практики i ритуали.
Цей конструкт у виглядi «iсторичноi пам’ятi»[4 - Історична пам’ять – цiлеспрямовано сконструйований вiдносно стiйкий комплекс взаемопов’язаних колективних уявлень про минуле групи, кодифiкований i стандартизований у громадських, культурних i полiтичних дискурсах, стереотипах, мiфах, символах, мнемонiчних i комеморативних практиках. «Конструкторами» iсторичноi пам’ятi е полiтики, iсторики, журналiсти, митцi, громадськi дiячi.], виконуе пояснювальнi, виховнi, мобiлiзуючi функцii в рiзних сферах суспiльного життя – вiд науки до освiти, вiд повсякденноi свiдомостi до полiтики. В його рамках досить успiшно iмiтуються пiзнавальнi практики, але насправдi його евристичний потенцiал е мiнiмальним, бо дослiдницькi зусилля в його рамках зосередженi майже винятково на змiцненнi канонiчноi, «офiцiйноi» версii подii.
Цi стереотипнi уявлення про голод 1932—1933 рокiв та вiдповiднi репрезентацii подii було сконструйовано i трансльовано в суспiльство спочатку зусиллями громадських i полiтичних дiячiв украiнськоi дiаспори Пiвнiчноi Америки, а згодом легiтимовано через науковi працi дослiдникiв украiнського та неукраiнського походження, об’еднаних спiльною метою та мiсiею: йшлося про вiдновлення «iсторичноi справедливостi».
Канонiчний образ i репрезентацiю подii було iмпортовано в Украiну в другiй половинi 1980-х рокiв i вже тут легiтимовано спочатку в публiцистицi часiв «перебудови», а потiм i через працi украiнських iсторикiв.
Цi уявлення було поширено в украiнському суспiльствi через офiцiйнi та громадськi комеморативнi практики та через освiтню систему (iсторiя Украiни в школах i вишах), через засоби масовоi iнформацii[5 - Ця теза не суперечить очевидному фактовi: присутностi голоду 1932—1933 рокiв в «живiй пам’ятi», чи, за А. Ассман, «комунiкативнiй пам’ятi» декiлькох поколiнь украiнцiв у виглядi iндивiдуальних споминiв, якi фрагментарно передавалися з поколiння в поколiння. В даному разi йдеться про систематизованi узагальненi «колективнi уявлення», сформованi внаслiдок культурних, освiтнiх, iдеологiчних практик останнiх двох десятилiть. Наявнiсть елементiв «проекту», цiлеспрямованого конструювання уявлень не заперечують iхньоi частковоi вiдповiдностi «iсторичнiй реальностi», яка, в свою чергу, е певним рiзновидом уявлень. Іншими словами, на мiй погляд, згаданi стереотипнi уявлення про голод 1932—1933 рокiв певною мiрою е вiдповiдними тому минулому, яким воно було пережите. Цi уявлення не варто вважати чи представляти лише формою репрезентацii, хоча вiдкритим залишаеться питання про спiввiдношення репрезентацii та реально пережитого минулого, яке вiдклалося у «колективнiй пам’ятi». Докладнiше див. роздiл ІІІ «Історiя без полiтики».].
Вони дiстали пiдтримку тiеi частинi суспiльства, для якоi згадування про голод 1932—1933 рокiв було елементом особистого чи родинного життевого досвiду, «комунiкативноi пам’ятi», яка зазвичай живе впродовж трьох поколiнь.
Окремi складовi цих масових стереотипних уявлень, пов’язанi с фактографiею катастрофи 1932—1933 рокiв, знайшли документальне пiдтвердження в архiвних документах, що значно пiдсилило iх суспiльний резонанс i надало iм статус «iсторичноi правди».
Упродовж 1990-х в украiнському суспiльствi сформувався базовий комплекс стiйких масових уявлень про голод 1932—1933 рокiв, наявнiсть якого дозволяе стверджувати, що цi уявлення стали й частиною нацiонального iсторичного мiфу[6 - Термiн «мiф» в цьому текстi вживаеться як вiдповiдник сакралiзованого iсторичного наративу.], надзвичайно важливого для конструювання iдейного середовища, метою якого е iндоктринацiя i творення лояльного громадянства.
Голодомор став самодостатньою формою культурноi реальностi, невiд’емною частиною стiйких масових уявлень про iсторiю Украiни ХХ ст., складовою набору повторюваних символiчних колективних практик (комеморацiй), елементом громадянського виховання.
Навiть бiльше, Голодомор набув рис сакральностi, окремi публiчнi дii, пов’язанi з ним, мають риси релiгiйного культу.
Отже, об’ектом дослiдження цiеi книги е Голодомор в декiлькох його вимiрах: образ подii, розповiдь про неi (iсторичний наратив), канонiчна форма репрезентацii, фрагмент культурноi пам’ятi – власне, особлива форма культурноi реальностi, i зрештою – об’ект i суб’ект iсторичноi полiтики.
Матерiал для цiеi книги збирався впродовж 6 рокiв, у 2003—2009. У 2017 роцi, коли виникла iдея перевидати цю книгу, довелося знову поринути у свiт першоджерел. Початково тема голоду 1932—1933 рокiв розглядалася як окремий сюжет в бiльшiй працi про переписування i переосмислювання iсторii на пострадянському просторi.
Подii 2007—2008 рокiв i остаточне оформлення Голодомору в особливу форму культурноi реальностi й державноi iсторичноi полiтики змусили до детальнiшого аналiзу цього явища. Запланований фрагмент перетворився на книгу. Основний текст написано у червнi 2008 – червнi 2009, змiни та доповнення додано у груднi 2017 – березнi 2018.
Окремi фрагменти цього тексту було оприлюднено в наукових виданнях[7 - Разрытая могила: голод 1932—1933 годов в украинской историографии, политике и массовом сознании // Ab Imperio. – 2004. – № 3; Revisiting the Great Famine of 1932—1933. Politics of Memory and Public Consciousness (Ukraine After 1991) In: Past in the Making. Recent History Revisions and Historical Revisionism in Central Europe after 1989 // Еd. by M. Kopecek. – CEU Press, 2008; Struggling with Traumatic Past: The Great Famine of 1932—1933 and the Politics of Memory in Contemporary Ukraine // Post-diktatorische Geschichtskulturen in Europa. Bestandsaufnahme und For-schung-sper-spektiven. Wallstein Verlag: Gottingen, 2010, с. 75—97; Holodomor and the Politics of Memory in Ukraine after Independence // Holodomor and Gorta Mor. Histories, Memories and Representations of Famine in Ukraine and Ireland. Edited by Christian Noack, Lindsey Janssen and Vincent Comerford, 2012; Историческая политика в Украине и Голодомор // Прошлый век. Вып. 1. Сборник научных трудов. – М., 2013, с. 277—336; Голодомор, геноцид, голокост. До iсторii понять i термiнiв // Голод 1933. Украiнцi: Зб. наук. пр. – К., 2013, с. 238—304 та iн.], виголошено на мiжнародних конференцiях у Празi (2006), Москвi (2006), Лейпцигу i Римi (2007), Фрiбурзi (Швейцарiя), Бостонi та Киевi (2008), Амстердамi (2009). Деякi iдеi викладено в iнтерв’ю украiнським i зарубiжним засобам масовоi iнформацii у публiчних виступах в 2007—2017 роках.
Книга складаеться з трьох частин: в першiй йдеться про iсторiю «забування» i реконструкцii подiй 1932—1933 рокiв, про полiтичний, культурний та суспiльний контекст конструювання уявлень про голод 1932— 1933 рокiв, про появу Голодомору як специфiчного дискурсу та особливоi форми культурноi реальностi, про перетворення його на об’ект i суб’ект полiтики, зокрема й мiжнародноi.
У другiй частинi на прикладi Голодомору розглянуто питання взаемодii професiйноi iсторiографii та полiтики, тут йдеться про функцiонування теми голоду 1932—1933 рокiв в полiтико-iдеологiчному та науково-аналiтичному дискурсах, про iхнi взаемовпливи, про трикутник «iсторик – полiтика – влада».
Третiй роздiл присвячено науковiй деконструкцii[8 - Пiд деконструкцiею в даному конкретному випадку я маю на увазi аналiз того, що можна назвати текстами (дискурсами) Голодомору. Текст у цьому разi – це не лише висловлювання полiтикiв, дослiдникiв, iнтерпретаторiв. Текст може мiститися i у вiзуальних образах, музейних експозицiях, кiно, телепередачах i т. п. Деконструкцiя не мае нiчого спiльного iз запереченням. Йдеться про деконструкцiю саме в тому сенсi, в якому цей термiн вживався Ж. Деридою, власне – про критичне переосмислення канонiчноi версii голоду 1932—1933 рокiв, яку я називаю Голодомором – але не лише шляхом аналiзу текстiв, а й через аналiз полiтичноi контекстуалiзацii, iнтелектуальноi i полiтичноi генеалогii базових тверджень.] Голодомору, проаналiзовано його дискурсивнi практики, риторика i термiнологiя, на прикладi Голодомору розглянуто проблеми взаемодii iсторичноi пам’ятi, iсторii та професiйноi iсторiографii.
Питання ролi iсторii та iсторика в iсторичному та iсторiографiчному процесi, якi порушено тут, оцiнки та аналiз конкретних праць i висловлювань стосуються текстiв, а не iхнiх авторiв.
Чверть столiття мого власного дослiдницького досвiду переконали мене в необхiдностi дистанцiювати текст вiд його автора i розглядати цей текст в ширшому суспiльному i культурному контекстi як вияв i трансляцiю цих контекстiв, а не лише як вияв особистоi позицii автора, яка так само залежить вiд згаданих контекстiв i водночас впливае на них.
Я хочу висловити подяку усiм, хто долучився до цього дослiдження у рiзний спосiб – вiд обговорення тексту книги та дискусiй щодо окремих проблем до допомоги у пошуках необхiдних матерiалiв: Євгеновi Бистрицькому та Олексiевi Толочковi (Украiна), Мирославовi Юркевичевi (Канада), Франковi Сисину (Канада), Костянтиновi Гломоздi (Украiна), Олексiевi Мiллеровi (Росiя), Вiльфрiдовi Їльге (Нiмеччина), Карловi Беркгофу (Нiдерланди), Романовi Проциковi (США).
Спецiальна подяка студентам Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В. Каразiна: П. Єремееву, І. Винокурову, М. Каменник, С. Петрову, В. Свириденко – за першу справдi професiйну, хоча i неопублiковану рецензiю першого видання цiеi книги.
Окремо хочу подякувати Валерiю Смолiевi (Украiна) за моральну пiдтримку в роботi над темою та Станiславовi Кульчицькому за його незмiнну готовнiсть витрачати час на розмови з людиною, яка критично ставиться до його поглядiв на голод 1932—1933 рокiв.
І нарештi – окрема, особлива i спецiальна подяка Якову Яковенку, який на добровiльних засадах долучився до опрацювання другого видання цього тексту i е одним з небагатьох, хто наважився його прочитати вiд першоi до достанньоi сторiнки. Можливо, це було його покаранням за iдею перевидати цей твiр.
Усi цi люди рiзною мiрою вплинули на мою працю i, безумовно, сприяли ii покращенню.
Недолiки, недоречностi i можливi хибнi висновки, якi залишаються в нiй, е вiдповiдальнiстю автора.
У цiй книзi я намагався утримуватися вiд остаточних висновкiв, директивних тверджень i дидактичних узагальнень.
У будь-якому разi я не наполягаю на своему правi на «прикiнцеву iстину» i цiлком свiдомий того, що iсторик не вiльний вiд культурних, соцiальних, полiтичних та iнших впливiв, вiн не здатний поглянути на iсторiю «оком Бога» – власне ця книга також i про це.
Роздiл І
Полiтика та iсторiя
У цьому роздiлi розглядаеться iсторiя замовчування голоду 1932—1933 рокiв i обставини появи теми на поверхнi суспiльно-полiтичного життя i в науковому просторi у 1980-тi роки, розглядаються причини нехтування цiею темою в захiднiй радянологii та iсторiографii, аналiзуються суспiльно-полiтичнi обставини та iнтелектуальний контекст виникнення теми голоду 1932—1933 рокiв в культурному, науковому i полiтичному просторi 1980-х, роль украiнськоi дiаспори у формуваннi стереотипних уявлень про голод 1932—1933 рокiв та iхньоi трансляцii в наукову риторику. Спецiальну увагу придiлено суспiльно-полiтичному та культурному контексту, в якому вiдбуваються громадськi та науковi дискусii про голод 1932—1933 рокiв впродовж останнiх 20 рокiв.
Аналiзуються обставини виникнення канонiчноi версii уявлень про голод 1932—1933 рокiв, ii трансформацii в Голодомор – специфiчну форму культурноi реальностi, яка охоплюе певний набiр риторичних формул, стереотипiв, iсторичних репрезентацiй та суспiльно-полiтичних практик, що за набором базових атрибутiв нагадують рiзновид громадянськоi релiгii. Йтиметься про виникнення i функцiонування Голодомору в iдеологiчнiй i полiтичнiй сферах життя украiнського суспiльства, розглянуто позицiю рiзних полiтичних сил стосовно Голодомору, роль держави у перетвореннi його на легiтимну частину iсторичноi пам’ятi суспiльства, роль окремих державних iнститутiв i полiтичних дiячiв у запровадженнi нових форм нав’язування суспiльству iдеологiчних стандартiв в рамках «полiтики iсторii». Окрему увагу придiлено спробам кримiналiзувати «заперечення» Голодомору. Розглянуто iсторiю iнтернацiоналiзацii Голодомору, спроб перетворити його на полiтично важливий маркер, подiбний до Голокосту.
Глава 1
До iсторii питання
Заборона i забуття. – Виникнення теми: украiнська дiаспора. – Виникнення теми: Украiна. – Складнощi усвiдомлення: контексти
У Радянському Союзi сам факт масового голоду 1932—1933 в Украiнськiй СРР, в РСФРР та Казахстанi вперто замовчувався вже пiд час самоi трагедii. Вiдомостi про масштабне вимирання селян внаслiдок експропрiацii зерна, худоби, продуктiв i особистого майна вийшли за межi краiни лише через дипломатичнi канали або ж через приватнi контакти та завдяки зусиллям окремих журналiстiв чи украiнських емiгрантських органiзацiй[9 - Мабуть, вперше систематизовану iсторiю замовчування та навмисного iгнорування голоду 1932—1933 рокiв i зусиль, спрямованих на поширення iнформацii про нього, було викладено в доповiдi Комiсii з украiнського голоду Конгресовi США, опублiкованiй у 1988 р.: Report to Congress Commission in the Ukrainian Famine. – Washington, 1988. Украiнський переклад доповiдi з’явився через двадцять рокiв пiсля американськоi публiкацii: Великий голод в Украiнi 1932—1933 рокiв: У 4-х т. – К., 2008. Усi наступнi публiкацii, пов’язанi iз замовчуванням чи табуюванням теми, можна вважати розширеним варiантом згаданоi доповiдi. Зокрема, цi сюжети присутнi в багатьох працях С. В. Кульчицького.]. Зауважимо, що голод таки згадувався в радянськiй пресi початку 1930-х рокiв – передусiм в контекстi пошукiв «шкiдникiв у сiльському господарствi». Звичайно, йшлося не про комах, а про людей…
Заборона i забуття
Упродовж десятилiть публiчнi i навiть приватнi згадки про голод могли трактуватися в СРСР спочатку як контрреволюцiйна дiяльнiсть, згодом як антирадянська агiтацiя i пропаганда[10 - Цiлком вiрогiдно, що випадки засудження за розмови про голод 1932—1933 рокiв саме з такою квалiфiкацiею «злочину» були непоодинокими. Проте, ця тема потребуе окремого спецiального дослiдження: коли йдеться про замовчування голоду 1932—1933 рокiв, дослiдники зазвичай обмежуються загальним твердженням про те, що тема була предметом жорстокого табу, однак не наводять конкретних прикладiв репресiй за порушення змови мовчання довкола подiй 1932—1933 рр.], тому, згiдно з поширеним серед дослiдникiв i публiцистiв поглядом, увесь цей час у радянському суспiльствi ця тема була предметом негласного табу – якщо йдеться власне про украiнське суспiльство, публiчно зважувалися згадувати про нього лише вiдвертi противники радянськоi влади, про нього могли писати у «самвидавi» чи у «тамвидавi»[11 - Можна згадати про книгу Ethnocide of Ukrainians in the U. S. S. R. (The Ukrainian Herald issue 7—8). Smoloskуp Publishers, 1978 («Етноцид украiнцiв в СРСР»), що е англiйським перекладом матерiалiв украiнського «самвидаву», автором яких, ймовiрно, був С. Хмара. Голоду 1932—1933 рр. придiлено спецiальну увагу в роздiлi, присвяченому демографiчним втратам етнiчних украiнцiв у роки радянськоi влади.У романi А. Кузнецова «Бабин Яр», написаному в 1960-тi, мiстилася окрема глава пiд назвою «Людожери», присвячена голоду 1932—1933 рокiв, однак ii не пропустила цензура. Див.: А. Кузнецов. Бабий Яр: Роман-документ. – Посев, 1970. – С. 120— 122.].
На рiвнi безпосереднього, переважно родинного спiлкування розповiдалися iсторii про окремi епiзоди (загибель родичiв чи знайомих, випадки канiбалiзму, про способи виживання), однак i пiсля вiйни, i навiть в добу «вiдлиги» i пiзнiше острах перед гiпотетичними санкцiями з боку влади унеможливлював або значно обмежував обмiн подiбною iнформацiею навiть мiж знайомими. Як засвiдчили проекти збирання усних свiдчень, фрагментарне знання про подiю зберiгалося десятилiттями як на рiвнi персональноi пам’ятi, так i на рiвнi сiмейних iсторiй, тобто як «комунiкативна пам’ять».
Варто пам’ятати й ту обставину, що травматичний досвiд (персональний чи колективний) зазвичай не належить до тих фрагментiв пам’ятi, до яких волiють звертатися: навпаки, доволi часто такий досвiд е предметом добровiльного, навмисного забування. Можна припустити, що це повною мiрою стосуеться голоду 1932—1933 рокiв.
Окрiм голоду 1932—1933 рокiв, Украiнi довелося пережити й iншi масштабнi травми: репресii 1930-х, Другу свiтову вiйну та нацистську окупацiю, повоенний голод 1946—1947 рокiв. Нашарування одних трагiчних подiй на iншi не могло не позначитися на здатностi виокремлювати одну з них як головну. До того ж перiодичнi репресивнi заходи радянськоi держави щодо «украiнського буржуазного нацiоналiзму» та його носiiв, представникiв нацiональноi iнтелiгенцii впродовж 1940—1970-х рокiв, iндоктринацiя суспiльноi свiдомостi радянськими мiфами та розгалужена жорстка цензурна система нейтралiзували можливостi актуалiзацii цiеi теми в публiчному просторi.
Унаслiдок усiх цих обставин голод 1932—1933 рр. «зник» з публiчного простору в СРСР. У спецiальних наукових дослiдженнях можна було дiзнатися лише про якiсь «продовольчi труднощi», а заяви i дii окремих захiдних дослiдникiв чи дiаспори офiцiйно трактувалися як iдеологiчна диверсiя. Про голод могли згадувати (опосередковано) – у радянських контрпропагандистських роботах, що мали за мету спростування «вигадок буржуазних фальсифiкаторiв» (прямо вступати у полемiку з цiеi теми не рекомендувалося)[12 - У документi ЦК КПУ «О пропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской эмиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями на Украине» мiститься пряма вказiвка на те, що «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с зарубежными националистическими писаками». Цит. за: Мейс. Дж. Дiяльнiсть Комiсii Конгресу США з вивчення голоду в Украiнi // Голод 1932—1933 рр. в Украiнi: причини i наслiдки. – К., 2003. – С. 805.].
Тема не з’явилася в iнтелектуальному просторi i в роки «вiдлиги», коли вона цiлком мала шанси опинитися на поверхнi в контекстi «подолання культу особи Сталiна». Безпосереднiх свiдкiв катастрофи 1932—1933 рр. тодi було ще достатньо, аби вона за сприятливих умов зафiксувалася, принаймнi як явище «iсторичноi пам’ятi». Проте власнi продовольчi труднощi, пов’язанi з експериментами в сiльському господарствi кiнця 1950-х – початку 1960-х, унеможливили будь-який варiант ii публiчного обговорення. Та й «вiдлига» була не лише короткочасною, а й мала певнi межi дозволеного. Згадки про голод 1932—1933 рокiв у публiчному просторi перебували поза цими межами.
Єдина спроба зробити часткову поступку i визнати хоча б сам факт голоду 1932—1933 рр. вiдноситься до перiоду «пiзньоi вiдлиги». У 1966 р. П. Шелест, перший секретар ЦК КПУ, пiд тиском канадських комунiстiв (по сутi, лiвоi частини украiнськоi дiаспори в Канадi) дав усне розпорядження просто згадати про голод у статтi, присвяченiй економiчному розвитку Украiнськоi РСР за роки радянськоi влади, в газетi, що виконувала пропагандистськi функцii на Заходi i яка фактично не мала читацькоi аудиторii у самiй Украiнськiй РСР – News from Ukraine. Лише один абзац, присвячений голоду, призвiв до того, що стаття загрузла у рiзних iнстанцiях (котрi просили письмового дозволу, не беручи на себе вiдповiдальнiсть), ii довго не публiкували i нарештi вона з’явилася, але без згадки про голод 1932—1933 рокiв.
На Заходi тема голоду 1932—1933 рокiв в Радянському Союзi також була вкрай непопулярною. Існують свiдчення, що ii навмисно замовчували вже пiд час самого голоду – передусiм тi, хто знав про голод i про його жахливi наслiдки[13 - Найбiльш кричущий приклад – репортер газети «Нью Йорк Таймс» Волтер Дюрантi, який добре знав про голод, але з суто кар’ерних мiркувань мовчав про нього. Цiкаво, що саме за репортажi з Радянського Союзу (щоправда, перiоду, який передував 1932—1933 рр.) вiн отримав найпрестижнiшу серед американських журналiстiв Пулiтцерiвську премiю. З початку 1980-х майже кожна «кругла» рiчниця голоду 1932— 1933 рокiв супроводжуеться акцiею украiнськоi дiаспори США – вимогами до Пулiтцерiвського комiтету й власникiв газети «Нью Йорк Таймс» позбавити В. Дюрантi (вiн помер у 1957 р.) премii. 2003 р. ця акцiя набула такого розголосу, що Пулiтцерiвський комiтет звернувся за роз’ясненнями до власникiв газети. Тi, в свою чергу, попросили експерта з радянськоi iсторii, тодiшнього професора Колумбiйського унiверситету Марка фон Гагена надати консультацiю. Дослiдник пiдготував доповiдь, в якiй, однак, не мiстилося жодних рекомендацiй з приводу премii. Проте, у коментарях та iнтерв’ю газетам «Нью-Йорк Сан» та «Нью-Йорк Таймс» М. фон Гаген висловився за те, щоб «Нью-Йорк Таймс» повернула премiю Пулiтцерiвському комiтету. Дискусiя мiж редакцiею газети i Пулiтцерiвським комiтетом закiнчилася обопiльною згодою не позбавляти В. Дюрантi премii (навiть символiчно), хоча редакцiя газети публiчно вибачилася за викривлення у репортажах ii кореспондента. Видавець «Нью-Йорк Таймс» Артур Шульцбергер (молодший) заявив, що газета не е власником премii В. Дюрантi, тому вона не може повернути ii. Див.: Jacques Steinberg. Times Should Lose Pulitzer From 30’s, Consultant Says // The New York Times. – 2003. – October 23. – P. A17.]. Вiдомi полiтичнi i громадськi дiячi, iнтелектуали вiдмовлялися визнавати правдою жахливi звiстки, що надходили з СРСР. Для одних (Сiдней та Беатриса Вебб, Бернард Шоу) це було пов’язано з iхньою радянофiлiею i переконаннями. Для iнших (Едуард Еррiо) це було наслiдком обману чи свiдомого самообману. Для третiх (найвище керiвництво США, наприклад[14 - У 1933 роцi вiдбулося дипломатичне визнання Сполученими Штатами Радянського Союзу.]) це могло бути незручною правдою. Можливо, тема голоду в СРСР була дискредитована в очах захiдних iнтелектуалiв i полiтикiв тим, що вона стала об’ектом пропаганди в нацистськiй пресi в серединi 1930-х, та темою «жовтоi преси» В. Херста – в останньому випадку журналiсти в гонитвi за сенсацiями вдавалися до фальсифiкацiй, викриття яких пiдважувало довiру до реальних фактiв.
Окремi публiкацii в захiднiй пресi (Гарет Джонс, Малькольм Магерiдж) та зусилля громадських i полiтичних органiзацiй украiнськоi емiграцii[15 - Див.: Ковальчук О., Марусик Т. Голодомор 1932—1933 рокiв в УСРР i украiнська дiаспора Пiвнiчноi Америки. – К., 2010.] не вплинули на «громадську думку» Заходу.
Потужний заряд заперечення голоду 1932—1933, створений у 1930-тi спiльними зусиллями радянського керiвництва, частини лiвих iнтелектуалiв i полiтикiв Заходу, викреслив тему i з академiчних дослiджень. Канадський iсторик Ф. Сисин наводить просторий список причин «непопулярностi» теми голоду 1932—1933 рокiв в захiднiй iсторiографii Радянського Союзу i Украiни[16 - Sysyn F. The Ukrainian Famine of 1932—3: The Role of the Ukrainian Diaspora in Research and Public Discussion. – P. 183—187.]: брак документальних джерел внаслiдок закритостi радянських архiвiв, низький iнтерес захiдних дослiдникiв до iсторii Украiни як такоi (чи навiть його вiдсутнiсть) i iхня зосередженiсть на iсторii СРСР чи як його часто називали, «Росii», наявнiсть очевидноi упередженостi щодо «украiнського нацiоналiзму» (з яким захiднi iнтелектуали зазвичай пов’язували не лише спонтаннi спроби украiнськоi дiаспори звернути iхню увагу на трагедiю, а й взагалi будь-якi натяки на самостiйнiсть Украiни), присутнiсть iнших сюжетiв i масштабних подiй, якi «затiнювали» голод 1932—1933 рокiв (на зразок Другоi свiтовоi вiйни та масових репресiй), зосередженiсть захiдних дослiдникiв на iнституцiйному становленнi радянськоi системи як такоi, на питаннях соцiальноi iсторii, чи на репресiях проти елiт i нехтування «масами», непопулярнiсть «нацiональних сюжетiв» серед захiдноi професури i зрештою – «лiвi» та проросiйськi симпатii значноi частини останньоi.
Голод 1932—1933 рокiв був вiдсутнiй (як об’ект систематичного дослiдження) в захiднiй академiчнiй лiтературi впродовж майже п’ятдесяти рокiв[17 - Не можна сказати, що проблему iгнорували зовсiм. Згадки про голод 1932— 1933 рокiв з’являлися в наукових публiкацiях вже невдовзi пiсля Другоi свiтовоi вiйни. Див.: Jasny N. The Socialized Agriculture of the USSR. – Stanford, 1949; Manning C. Twentieth Century Ukraine. – New York, 1951.]. У 1930-тi роки з’явилося декiлька невеликих статей у спецiальних журналах Нiмеччини та Великоi Британii, де мiстилися згадки про нього. Окремi публiкацii в спецiалiзованих журналах[18 - Чи не першi науковi розвiдки, присвяченi безпосередньо голоду 1932—1933 рокiв, з’явилися в 1960-тi роки в жанрi «радянологii». Див.: Dalrymple Dana G. The Soviet Famine of 1932—1934 // Soviet Studies. —1964. – Vol. 15.– no. 3. – P. 250—284; The Soviet Famine of 1932—1934, Further References // Soviet Studies. – 1964. – Vol. 16.– no. 4. – P. 471—474.] не викликали зацiкавлення фахiвцiв i не провокували ширших дискусiй.
Поява «ревiзiонiстськоi течii» в дослiдженнях Радянського Союзу на Заходi, спрямованоi на «очищення» наукових дослiджень вiд iдеологiчних нашарувань «холодноi вiйни», могла б посприяти появi iнтересу до голоду 1932—1933 рокiв. Проте академiчний ревiзiонiзм у дослiдженнi радянськоi iсторii парадоксальним чином негативно позначився на цiй можливостi: «ревiзiонiсти» сприймали зусилля украiнськоi дiаспори (яка була для них тотально «нацiоналiстичною») щодо просування теми голоду на полiтичному та науковому рiвнях як складову iдеологiчноi риторики «холодноi вiйни»[19 - Зазначимо, що певною мiрою цi закиди «ревiзiонiстiв» були небезпiдставними, хоча б тому, що активiзацiя полiтичного лобiювання питання про голод 1932— 1933 рокiв збiглася з серйозним загостренням стосункiв мiж США та Радянським Союзом у першiй половинi 1980-х.]. Дискусiя, розпочата ними, хоча i вивела тему iз забуття, мала переважно iдеологiчний характер, «ревiзiонiсти», якi прагнули нового трактування радянськоi iсторii, позбавленого iдеологiчних надмiрiв «тоталiтарноi» школи, упадали в iншi крайнощi, вбачаючи в темi 1932—1933 рокiв переважно iдеологiчний iнтерес i виходячи у своiй критицi передусiм з цих позицiй.
