скачать книгу бесплатно
У лютому 2002 р. (рiк парламентських виборiв, якi розглядалися як проба сил перед президентськими виборами 2004 року) Л. Кучма пiдписав указ «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Украiнi». Цей документ надзвичайно цiкавий тим, що, з одного боку, вiн детально вiдтворював усi ритуальнi комеморативнi практики, запровадженi в попереднi роки, а з iншого – мiстив стандартну бюрократичну риторику[80 - Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Украiнi: указ Президента Украiни вiд 20 березня 2002 р. № 275/2002 // Урядовий кур’ер. – 2002. – 29 березня.], спрямовану на «перекодування» символiчного дiйства та перехоплення iнiцiативи в опозицii[81 - Документ мае доволi докладнi вказiвки щодо органiзацii заходiв, навiть до таких деталей, як покладання квiтiв до пам’ятникiв, пам’ятних знакiв i мiсць поховання жертв голодомору. Привертае особливу увагу та частина указу, яка пропонуе мiсцевим органам влади «посилити увагу до повсякденних потреб громадян, якi пережили голодомор, покращити iх медичне, соцiально-побутове обслуговування, сприяти iм у веденнi присадибного господарства, знайти можливiсть для надання матерiальноi допомоги таким особам» – жодних юридичних пiдстав для виконання цiеi настанови не було, оскiльки iдентифiкацiя та облiк тих, «хто пережив голодомор», не вiдбулася.]. 6 грудня 2002 р. Л. Кучма видав розпорядження «Про додатковi заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Украiнi» – йшлося про багато речей – вiд розробки щорiчного офiцiйного ритуалу вiдзначення Дня жертв голодомору до створення спецiального центру, вiд законопроекту щодо «оцiнки» Голодомору до спорудження у Киевi Меморiалу пам’ятi жертв голодоморiв та полiтичних репресiй.[82 - Було навiть проведено конкурс проектiв (архiтектурних i скульптурних) – про смаки не сперечаються, але на загал естетична складова запропонованих проектiв викликала щонайменше сумне здивування.] Бiльша частина пунктiв розпорядження не була виконана.
У листопадi 2002 року Верховна Рада вiдгукнулася на 70-ту рiчницю подii, ухваливши постанову «Про 70-тi роковини голодомору в Украiнi». Перший варiант постанови, запропонований депутатом вiд «Нашоi Украiни» М. Жулинським, мiстив технiчний перелiк завдань рiзним органам влади.
Другий варiант, поданий вже у спiвавторствi зi спiкером В. Литвином i депутатом вiд «Блоку Юлii Тимошенко» О. Бiлорусом, виглядав набагато радикальнiше. Зокрема, з’явилась преамбула, де Голодомор згадувався як полiтика геноциду, «що проводилася на державному рiвнi керiвниками тоталiтарного радянського режиму проти громадян Украiни, нацiонального духу, менталiтету та генетичного фонду Украiнського народу. Набагато масштабнiшою була програма комеморативних заходiв в краiнi i за ii межами[83 - Постанова Верховноi Ради Украiни вiд 28 листопада 2002 року «Про 70-тi роковини голодомору Украiни», http://zakon2.rada.gov.ua/laws/card/258—15 (дата звернення 6 сiчня 2018 р.).]. Проти постанови в повному складi проголосували комунiсти, утрималися вiд голосування соцiалiсти, майже в повному складi за постанову проголосували фракцii «Наша Украiна», «Блок Юлii Тимошенко» i пропрезидентськi фракцii[84 - http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_arh_golos?g_id=217304&n_skl=4 (дата звернення 6 сiчня 2018 р.). Серед тих, хто не голосував за постанову, був депутат вiд фракцii «Наша Украiна» П. Порошенко.].
Тим часом мiсцева влада, звертаючись до теми у зв’язку з пам’ятними датами i переважно пiд тиском влади центральноi, реагувала здебiльше формально, за законами бюрократичноi iерархii: видавала розпорядження з перерахуванням списку заходiв i вiдповiдальних осiб, однак не надто охоче пiдтримувала цi заходи фiнансово. Мiсцевi органи влади, залежно вiд регiонального розкладу полiтичних сил, виконували чи iгнорували розпорядження центру[85 - Досить часто мiсцева влада просто виконувала наказ, населення «iнформували», проводилися формальнi заходи для звiту. Наприклад, у Харкiвськiй областi 20 листопада 2003 р. владою було проведено «День iнформування населення». У звiтi про нього повiдомлялося, що у заходi «брали участь заступники голови облдержадмiнiстрацii, голови та заступники голiв райдержадмiнiстрацiй та мiськвиконкомiв, а також керiвники пiдприемств, установ та органiзацiй регiону» // http:// www.president.gov.ua/authofstate/prezidlist/localrada/diyalcommonely21/209325915. html. Доволi цiкавим е те, що ця гнiтюча бюрократична стилiстика доволi точно вiдображае загальне ставлення мiсцевоi влади до iнiцiатив центру, якi мають не менш формальне значення. В iнших випадках розпорядження центральноi влади просто саботувалися.], на загал демонструючи байдужiсть до справи.
2003 року, як i слiд було очiкувати, iнтерес полiтикiв до теми голоду 1932—1933 рокiв пожвавився. Рiчниця трагедii збiглася iз загостренням полiтичного протистояння, викликаним наближенням президентських виборiв (2004) та намаганнями президента Л. Кучми запровадити полiтичну реформу, спрямовану на перерозподiл владних повноважень мiж рiзними гiлками центральноi влади. Роковини, проiгнорувати якi було неможливо, використовувалися президентом для демонстрацii «едностi з народом»[86 - Варто згадати про те, що у 2003 р. вiдзначалася ще одна знакова дата – рiчниця украiнсько-польського конфлiкту 1943—1944 рр. Це також був серйозний привiд для президента Л. Кучми виступити в ролi нацiонального лiдера, який прагне примирення у важких питаннях минулого.] у переживаннi загальнонацiональноi трагедii. Виконавча влада, особливо мiсцева, як i ранiше, стримано поставилася до круглоi дати[87 - Однiею з додаткових причин такоi стриманостi можна вважати небажання загострювати стосунки з Росiею, особливо у 2003 р., проголошеним роком Росii в Украiнi, бо в iдеологiчнiй риторицi доволi часто повторювалися конструкцii на кшталт «органiзований Москвою голод», чи посилання до вiковiчноi iмперськоi (читай – московськоi, росiйськоi) полiтики в Украiнi.].
У той же час парламент проявив надзвичайну активнiсть у цьому питаннi. Цiкаво, що саме питання про голод 1932—1933 рр. стало приводом для розбрату у рядах рiзнобарвноi опозицii «режимовi Кучми», яка об’еднувала лiвих i правих: фракцiя комунiстiв, яка формально належала до опозицiйних, стала найбiльш активним противником розгляду питання протоколу у парламентi. Нещодавнi союзники комунiстiв у боротьбi з «режимом Кучми» – об’еднання правоцентристських сил «Наша Украiна» – виступили як головнi промоутери спецiальних слухань. Саме в цей час лiдер «Нашоi Украiни» В. Ющенко стае одним з найбiльш активних полiтичних адептiв теми голоду 1932—1933 рокiв[88 - Слiд зазначити, що В. Ющенко звертався до цiеi теми ще будучи прем’ер-мiнiстром, у 2001 р.]. Їх пiдтримала частина пропрезидентських фракцiй (звiсно, з дозволу Л. Куч-ми), якi сприяли таким чином iдейному «розколу» опозицii. До них приедналися соцiалiсти.
12 лютого 2003 р. у Верховноi Ради Украiни були проведенi спецiальнi слухання, присвяченi голоду 1932—1933 рр. Промови, якi було виголошено, можна вважати свого роду конспектом риторики попереднього десятилiття стосовно теми «злочини тоталiтаризму»: «нацiонал-демократи» та iхнi союзники з правицi звично повторювали iнвективи на адресу «злочинного тоталiтарного режиму» i не забували при цьому виголошувати фiлiппiки на адресу режиму сучасного. В останньому з ними солiдаризувалися «лiвi», однак вони навiдрiз вiдмовлялися звинувачувати минуле i брати на себе вiдповiдальнiсть за нього.
Практично всi промовцi в той чи iнший спосiб актуалiзували Голодомор референцiями щодо сучасноi ситуацii, не забуваючи скористатися нагодою, аби сплямувати своiх полiтичних опонентiв. Представник влади, вiце-прем’ер-мiнiстр Д. Табачник наголосив на тому, що «голодне лихолiття 1933 року – не iсторична минувшина, а глибока соцiально-демографiчна катастрофа ХХ столiття, незагоена морально-психологiчна рана, яка жагучим болем терзае пам’ять очевидцiв. Соцiально-фiзiологiчне почуття страху, заподiяне народовi масовими репресiями та голодоморами, живе у свiдомостi багатьох поколiнь. Воно запало в генотип нацii, певною мiрою гальмуе демократизацiю нашого суспiльства»[89 - Парламентськi слухання «Щодо вшанування пам’ятi жертв голодомору 1932— 1933 рокiв» 12 лютого 2003 року.].
«Нацiонал-демократи» i правi пов’язували нинiшнi негаразди з тим, що Голодомор завдав нищiвного удару по украiнськiй нацii, зруйнував ii генофонд, винищив найкращих. Найвиразнiше висловився з цього приводу депутат П. Мовчан: «iнтелектуальну, енергетичну, активно-творчу силу нацii було пiдiрвано на багато рокiв. Будь-який спротив актам насилля у всiх сферах нацiонального, суспiльного життя був зламаний»[90 - Там само.].
Лiвi, передусiм лiдер комунiстiв, заявив про наявнiсть геноциду украiнцiв у 1991—2003 роках, органiзованого нинiшньою владою. «З цiеi трибуни я звертаюся до панiв можновладцiв з пропозицiею i вимогoю не брехнею займатися на радянське минуле, а вiдповiсти за свою сьогоднiшню злочинну полiтику – полiтику геноциду. Одинадцять рокiв крали у народу, обдуривши його, державну владу, народну економiку, суди, засоби масовоi iнформацii‚ багато чого iншого зробили, у зв’язку з чим Органiзацiя Об’еднаних Нацiй визнала народ Украiни вимираючою нацiею, це визнано сьогоднi»[91 - Там само.].
14 травня 2003 р. вiдповiдно до рекомендацiй парламентських слухань вiдбулося спецiальне засiдання парламенту, присвячене голоду 1932— 1933 рокiв («спецiальне засiдання», за iнформацiею Лабораторii законодавчих iнiцiатив, тривало декiлька хвилин). Парламент ухвалив звернення до украiнського народу, в якому голод 1932—1933 рокiв був названий геноцидом проти украiнського народу[92 - Фракцiя комунiстiв бойкотувала засiдання. Характерно i те, що дане засiдання проiгнорувала i парламентська пропрезидентська бiльшiсть. За звернення проголосували 226 депутатiв.]. «…Ми вважаемо, – йшлося у зверненнi, – що в умовах незалежноi Украiни страхiтливу правду про тi роки мае офiцiйно оприлюднити держава, оскiльки голодомор 1932— 1933 рокiв був свiдомо органiзований сталiнським режимом i повинен бути публiчно засуджений украiнським суспiльством та мiжнародним спiвтовариством як один з найбiльших за кiлькiстю жертв у свiтовiй iсторii факт геноциду»[93 - Звернення до Украiнського народу учасникiв спецiального засiдання Верховноi Ради Украiни щодо вшанування пам’ятi жертв голодомору 1932—1933 рокiв // http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=789%2D15 (дата звернення 20 жовт–ня 2007 р.).].
Голодомор як суб’ект полiтики
Пiсля «помаранчевоi революцii» звернення до теми голоду 1932— 1933 рокiв набули нового рiвня полiтичноi та iдеологiчноi актуальностi. Початковий поштовх новоi хвилi полiтичноi актуалiзацii виходив з президентського офiсу. Звернення до травматичного iсторичного досвiду стало невiд’емним елементом знакових полiтичних промов президента, а згадка про голод 1932—1933 рокiв, чи про «голодомори» – обов’язковим ритуалом. У 2006—2008 рр. президент В. Ющенко доклав безпрецедентних зусиль у розгортаннi масштабноi загальнонацiональноi та мiжнародноi кампанii з вiдзначення 75-i рiчницi голоду 1932—1933 рокiв та перетворення Голодомору на визначний нацiональний символ Украiни[94 - Справдi безпрецедентнi зусилля президента викликали нарiкання його опонентiв i ширших кiл щодо надмiрiв кампанii 2006—2008 рр. Пояснення його наполегливостi коливаються мiж двома полюсами: особистi мотиви морально-етичного характеру i практичнi мiркування (використання теми для особистого пiару i для боротьби з полiтичними опонентами). На конференцii в Торонто в листопадi 2007 р. перший погляд вiдстоював вiдомий украiнський лiтератор М. Рябчук, про прагматичнi мотиви В. Ющенка згадував канадський дослiдник Д. Арель. Див.: Бiленький С. Конференцiя про Голодомор в Торонто // www.utoronto.ca/jacyk/Holod%20ukr.doc (дата звернення 25 лютого 2009 р.).Аналiз iнтерв’ю В. Ющенка з цього приводу засвiдчуе, що морально-етичнi мотиви справдi мали серйозне значення в мотивацii президента. Водночас, практичнi дii, зокрема, та обставина, що питання Голодомору постiйно висувалися президентом на переднiй план саме в моменти загострення полiтичноi кризи 2006—2008 рокiв i боротьби за перерозподiл влади, свiдчать на користь «прагматичних» мiркувань. Спосiб органiзацii кампанii 2006—2008 рр. за допомогою адмiнiстративно-бюрократичних важелiв, повне iгнорування, iнодi доволi агресивне, iнших поглядiв на голод 1932—1933 рокiв, нехтування науковими даними про кiлькiсть загиблих, вибiр мiсця для меморiалу жертвам голоду 1932—1933 рокiв, який довершуе започатковану в радянськi часи лiквiдацiю iсторичного ландшафту Киева над Днiпром – усе це дае пiдстави говорити не лише про певний рiвень полiтичноi культури В. Ющенка – президента, а й про стiйку наявнiсть радянських iнстинктiв i звичок в пострадянськоi полiтичноi елiти i бюрократii. В. Ющенко долав радянську спадщину радянськими методами.]. Вже в iнаугурацiйнiй промовi 23 сiчня 2005 року президент згадав про «голодомори» в серii трагедiй, що iх довелося пережити украiнському народовi.
У липнi 2005 р. вийшов перший «комеморативний» указ президента В. Ющенка з прямою вказiвкою про намiр внести законопроект з «полiтико-правовою оцiнкою голодоморiв в iсторii Украiни»[95 - Указ Президента Украiни «Про додатковi заходи щодо увiчнення пам’ятi жертв полiтичних репресiй та голодоморiв в Украiнi» // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi?nreg=1087%2F2005. Загалом В. Ющенко присвятив Голодоморовi бiльше сорока указiв i розпоряджень.]. 4 листопада того ж року вийшов новий указ «Про вшанування жертв та постраждалих вiд голодоморiв в Украiнi». Урядовi доручалося прискорити пiдготовку та подання згаданого законопроекту. Указ також започаткував пiдготовку до 75-i рiчницi голоду 1932—1933 рокiв, зокрема йшлося про створення органiзацiйного комiтету, який мав очолити прем’ер-мiнiстр Украiни (на той час – Ю. Єхануров)[96 - Указ Президента Украiни «Про вшанування жертв та постраждалих вiд голодоморiв в Украiнi» // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1544%2F2005]. 22 листопада 2005 року з’явився наступний указ «Про вiдзначення Дня пам’ятi жертв Голодоморiв та полiтичних репресiй» – його поява, мабуть, була пов’язана з бажанням внести змiни в публiчнi комеморативнi акцii та активiзувати iх (зокрема йшлося про «належне вiдзначення»), бо дата вiдзначення вже була ранiше встановлена Л. Кучмою. За пропозицiею В. Ющенка було запроваджено покладання траурних вiнкiв з колоскiв до пам’ятних знакiв i мiсць поховань жертв голодоморiв та полiтичних репресiй.
Пiсля цього президент вiдволiкся вiд теми, мабуть, у зв’язку з виборами до Верховноi Ради, i повернувся до неi через рiк, у жовтнi 2006 р. Цьому передував лист-звернення «науковоi громадськостi» (до лав якоi потрапили народнi депутати, полiтики, громадськi дiячi дiаспори, якi мали вельми опосередковане вiдношення до науки) вiд 2 вересня 2006 р., в якому автори просили президента окремим указом встановити окрему пам’ятну дату для дня жертв голодоморiв (22 жовтня) замiсть попередньоi дати дня пам’ятi жертв голодоморiв та репресiй, встановленоi ще Л. Кучмою[97 - Автори, зокрема, заперечували об’еднання пiд однiею датою жертв голодоморiв та полiтичних репресiй, оскiльки жертвами останнiх були також i партiйно-державнi дiячi, вiдповiдальнi за голод 1932—1933 рокiв. Див.: Звернення науковоi громадськостi до Президента Украiни Вiктора Ющенка про запровадження постiйноi календарноi дати вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—1933 рр. в Украiнi // www.prezident.gov.ua/content/p_150_23.html (дата звернення 29 листопада 2006 р.).].
12 жовтня 2006 року президент вiдповiв черговим указом про вiдзначення рiчницi у 2006 роцi. Цього разу, на вiдмiну вiд попереднього року, для реалiзацii вiдповiдних заходiв знадобилося створення величезного органiзацiйного комiтету (з 26 осiб) на чолi iз самим президентом i з двома спiвголовами з державних установ, якi на цей час вiдверто ворогували – Секретарiату Президента та уряду. Враховуючи поточну полiтичну ситуацiю в краiнi (кризу влади, конфлiкт мiж президентом, його структурами i його прибiчниками у парламентi, та урядом i керiвництвом Верховноi Ради), тема голоду 1932—1933 рокiв була приречена стати складовою згаданого конфлiкту.
Варто звернути увагу й на те, що указ мiстив доволi детальнi вказiвки Мiнiстерству закордонних справ щодо поширення iнформацii про голод 1932—1933 рокiв за кордоном, зокрема пункт про необхiднiсть активiзацii роботи «щодо визнання мiжнародною спiльнотою Голодомору 1932— 1933 рокiв в Украiнi як геноциду Украiнського народу та однiеi з найбiльших трагедiй в iсторii людства»[98 - Указ Президента Украiни «Про вiдзначення у 2006 роцi Дня пам’ятi жертв голодоморiв та полiтичних репресiй» вiд 12 жовтня 2006 р. // www.zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=868%2F2006.].
16 жовтня 2006 року Секретарiат президента разом з новоствореним Інститутом нацiональноi пам’ятi органiзував круглий стiл «Голодомор 1932—1933 рокiв – геноцид в Украiнi». Публiчне звернення учасникiв круглого столу до президента мало продемонструвати громадську пiдтримку його iнiцiативи щодо «полiтико-правовоi оцiнки Голодомору»[99 - Сам термiн «полiтико-правова оцiнка» хоч i виглядае явним оксюмороном, досить адекватно вiдтворюе панiвний тип правосвiдомостi в Украiнi – право змiшуеться з полiтикою i визначаеться нею. Це де-факто нiвелюе юридичну якiсть нормативно-правових актiв i водночас пiдважуе законнiсть. Утiм, саме в цей час, в перiод кризи влади весни 2006 – лiта 2007 полiтики та державнi достойники продемонстрували крайню неповагу до закону i права, на словах постiйно апелюючи до них.]. Текст звернення можна вважати iдеальним зразком ретрансляцii всiх стандартних формул панiвного iдеологiчного дискурсу про голод 1932— 1933 рокiв. Зокрема, трагедiю було охарактеризовано як «апогей тривалоi боротьби тоталiтарного режиму СРСР проти визвольних змагань Украiнського народу, особливо супроти украiнського селянства». Звернення мiстило звороти, якi засвiдчували як авторство (Секретарiат Президента), так i полiтичну спрямованiсть: визнання голоду 1932—1933 рокiв геноцидом характеризувалося як «безумовне завдання нинiшнього поколiння украiнських полiтикiв, передусiм депутатського корпусу Верховноi Ради Украiни». До виконання цього «безумовного завдання» мали докласти зусиль «передусiм тi полiтики та полiтичнi сили, якi представляють регiони Украiни, де особливо лютував Великий Голод у 1932— 1933 роках (Схiд, Пiвдень, Центр)»[100 - Звернення учасникiв круглого столу «Голодомор 1932—1933 рокiв – геноцид в Украiнi» // www.prezident.gov.ua/content/p_150_5.html. Цiкаво, що деякi «автори» звернення, зокрема деякi професiйнi iсторики (тобто тi, чиi пiдписи стояли пiд документом), не знали анi про саме звернення, анi про його змiст. Учасникiв «круглого столу» автоматично зарахували до «пiдписантiв» – стандартна бюрократична витiвка.].
2 листопада 2006 р. президент В. Ющенко подав на розгляд Верховноi Ради проект Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв». Проект мiстив шiсть пунктiв, три з яких встановлювали «iсторичну правду» i регулювали способи ii дотримання: стаття 1 квалiфiкувала «Голодомор 1932— 1933 в Украiнi як геноцид украiнськоi нацii»; стаття 2 забороняла «заперечення факту Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi», у статтi 6 пропонувалося запровадити «адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за публiчне заперечення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi»[101 - Президент Украiни внiс на розгляд парламенту проект Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» // www.president.gov.ua/news/data/print/ 11457.html.].
Варто зауважити, що на цей час навiть найбiльш твердолобi лiвi полiтики вже не заперечували факт голоду 1932—1933 рокiв[102 - Це не виключае того, що на «мiсцевому рiвнi» траплялися i трапляються досi випадки заперечення, iнодi досить огиднi. Найвiдомiший, який набув найбiльшого розголосу, мав характер провокацii. В листопадi 2010 року, наприклад, на всю краiну уславилася депутат Луганськоi мiськоi ради вiд КПУ Н. Максимець, яка в персональному блозi повiдомила, що в День пам’ятi жертв голодомору вона з приятельками влаштуе «пиршество» с шашликами i спiвами. Див.: За зневагу над жертвами Голодомору не посадять // Укр. правда, 1 грудня 2010, http://www.istpravda.com.ua/short/ 2010/12/1/7080/ (дата звернення 29 грудня 2017 р.). Н. Максимець померла в 2017 роцi вiд iнсульту.], вже було встановлено загальнонацiональнi комеморативнi дати i практики, факт голоду 1932—1933 рокiв був складовою шкiльних курсiв з iсторii Украiни.
Цiлком очiкувано законопроект викликав заперечення з боку полiтичних опонентiв президента – йшлося передусiм про вiдповiднiсть термiна «геноцид» критерiям, на якi посилався президент, та про доречнiсть встановлення адмiнiстративноi вiдповiдальностi за заперечення факту голоду 1932—1933 рокiв – захисниками «свободи слова» стали депутати Партii регiонiв…
28 листопада 2006 року вiдбулося драматичне обговорення президентського та альтернативного законопроектiв. Цiкаво, що за президентський законопроект виступали не лише опозицiйнi фракцii («Наша Украiна» i БЮТ), а й соцiалiсти, якi в усiх iнших питаннях пiдтримували еднiсть коалiцii з Партiею регiонiв. Фактично всi, хто брав участь в обговореннi, змагалися в демагогii i вiдверто актуалiзували голод 1932—1933 рокiв поточною полiтичною ситуацiею. Представники опозицii наголошували на зв’язку трагедii з нинiшнiм важким станом украiнськоi нацii, iхнi опоненти наполягали на тому, що «кампанiйщина» з ухваленням закону е вiдвертим тиском на полiтичних опонентiв.
О. Мороз навiть пов’язав тему голоду 1932—1933 рокiв з начебто спробами встановити диктатуру в сучаснiй Украiнi, а представники комунiстiв заявили про те, що президентський проект «спричиняе в Украiнi ланцюгову реакцiю протистояння у суспiльствi» i веде до напруження у стосунках з Росiею (незалежно вiд мотивацii цiеi заяви варто зазначити, що тут вони мали рацiю). Скориставшись нагодою, комунiсти також закликали до iмпiчменту президента. Представники Партii регiонiв спочатку вiдмовлялися вiд термiна «геноцид», але згодом погодилися на нього, якщо його в законi вживатимуть не в термiнологii Конвенцii 1948 року, а в такiй редакцii: «геноцид – злодiйськi дii тоталiтарно-репресивного сталiнського режиму, спрямованi на масове знищення частини украiнського та iнших народiв СРСР у результатi штучного голодомору 1932— 1933 рокiв»[103 - www.ukrainianworldcongress.org/holodomor/Ukraine/Plenary-meeting28.11. 06.pdf].
Як i слiд було очiкувати, президентський законопроект було провалено «антикризовою коалiцiею» (Партiя регiонiв, соцiалiсти i комунiсти), альтернативний – опозицiею (Народний союз «Наша Украiна» – Блок Юлii Тимошенко). Голосування засвiдчило, що iдея «консолiдацii» на прикладi голоду 1932—1933 рокiв, задекларована президентом, насправдi в поточному полiтичному контекстi сiе розбрат i провокуе скандал.
«Миротворцем» виступив голова Верховноi Ради О. Мороз – вiн запропонував компромiсний (узгоджений з президентом) варiант законопроекту, де залишалася стаття, що квалiфiкувала голод 1932—1933 рокiв як геноцид, а стаття про вiдповiдальнiсть подавалася у такiй редакцii: «Публiчне заперечення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi визнаеться наругою над пам’яттю мiльйонiв жертв Голодомору, приниженням гiдностi Украiнського народу i е протиправним»[104 - Закон Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» // http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi]. До цього варiанту увiйшов i пункт про спрямованiсть голоду не лише проти «частини украiнського», а й «iнших народiв СРСР». В результатi закон було ухвалено силами опозицiйних фракцiй та фракцii соцiалiстiв. Лише два депутати вiд Партii регiонiв – Г. Герман та Т. Чорновiл, якi в пiар конструкцiях цiеi партii виконували важливу роль «нацiонально свiдомих украiнцiв», проголосували за проект О. Мороза, тобто формально виступили всупереч «лiнii партii».
Ухвалення закону було епохальною подiею, значення якоi не усвiдомлювали нi його прихильники, нi його опоненти. Вперше в iсторii незалежноi Украiни спецiальним законом офiцiйно встановлювалися межi трактування минулого i визнавалося протиправним те, що виходило за цi межi. Закон став фiнальною дiею у перетвореннi Голодомору на суб’ект полiтики.
«Украiна пам’ятае»
2007—2008 роки позначилися цiлою серiею турбулентних подiй в життi краiни: подальше ускладнення вiдносин з Росiею i розгортання меморiальноi вiйни мiж краiнами[105 - Голодомор був не единим «яблуком розбрату». До «чутливих тем» належали iсторiя Другоi cвiтовоi вiйни, трактування подiй бiльш вiддаленого минулого (Конотопська битва 1659 р., Батуринська рiзанина 1708 р., Полтавська битва 1709 р.), оцiнка дiяльностi окремих органiзацiй (ОУН, УПА) i постатей (І. Мазепа, Р. Шухевич, С. Бандера). Див. докладнiше: Касьянов Г., Смолiй В., Толочко О. Украiна в росiйському iсторичному дискурсi: проблеми дослiдження та iнтерпретацii / НАН Украiни. Інститут iсторii Украiни, К.: Інститут iсторii Украiни, 2013.], свiтова фiнансова криза 2008 року, гостра полiтична криза 2007—2008 рокiв. На цьому тлi в Украiнi i поза ii межами було розгорнуто безпрецедентну кампанiю пiд гаслом «Украiна пам’ятае, свiт визнае»[106 - Мiжнароднi сюжети кампанii представлено в главi 3.].
21 травня 2007 р. президент змiнив указ Л. Кучми 2004 р. про назву комеморативноi дати. Голодомор було вiдокремлено вiд полiтичних репресiй. День пам’ятi полiтичних репресiй був призначений на третю недiлю травня щорiчно. Остання субота листопада залишилася за Днем пам’ятi жертв голодоморiв (саме так, в множинi)[107 - Указ Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових полiтичних репресiй 1937—1938 рокiв» № 431/2007 вiд 21.05.2007 // www.zakon.rada.gov.ua/lоws/show/431/2007.].
Бюрократичною вiссю кампанii стала «президентська вертикаль». Користуючись можливiстю безпосереднього впливу на пiдлеглих йому голiв обласних, мiських та районних адмiнiстрацiй, В. Ющенко розгорнув акцiю справдi загальнодержавного масштабу. При обласних i районних адмiнiстрацiях було створено координацiйнi групи з вiдзначення 75-i рiчницi голоду 1932—1933 рокiв.
Там само було створено робочi групи зi складання спискiв жертв Голодомору та зi збирання свiдчень, було запроваджено спецiальнi форми звiтностi – окремо для спискiв жертв, окремо – для спискiв постраждалих, окремо – для облiку кiлькостi демонтованих пам’ятникiв дiячам комунiстичного режиму, перейменованих населених пунктiв, вулиць, скверiв, паркiв тощо, окремо – для облiку кiлькостi пам’ятникiв i пам’ятних знакiв жертвам голоду 1932—1933 рокiв.
Тi ж самi групи i «пошуковi загони» готували матерiали для складання регiональних Книг пам’ятi (через обласнi i мiськi управлiння освiти), якi, в свою чергу, е пiдлеглими вiдповiдних адмiнiстрацiй, до цiеi дiяльностi залучалися студенти, вчителi i школярi.
У школах створювалися меморiальнi мiсця на зразок «Колоски пам’ятi», проводилися конкурси учнiвських робiт на тему голоду 1932— 1933 рокiв, уроки пам’ятi[108 - В iнструктивному листi Мiнiстерства освiти i науки Украiни вiд 06 листопада 2007 р. обласним управлiнням освiти пропонувалося органiзовувати дослiдницьку роботу учнiв шкiл за такими тематичними напрямками: Голодомор в iсторii моеi родини; Мое село/мiсто/вулиця та Голодомор 32—33 рокiв; Пам’ятний знак Голодомору; Голодомор в колективнiй пам’ятi мого села; Вiдображення Голодомору у фольклорi – пiснях, вiршах, приказках, навiть переказах, якi, передаючись через поколiння, змiнювались, набирали нових рис. Інформацiя з сайту Одеського обласного iнституту вдосконалення учителiв: http://www.osvita.od.ua/help/golodomor.doc (дата звернення 28 липня 2008 р.).У недавньому дослiдженнi американського соцiолога П. Роджерса, яке здiйснювалося зокрема через опитування учителiв, згадуеться те, що шкiльнi учителi зi схiдних регiонiв Украiни висловлювали занепокоення двома аспектами впровадження теми голоду 1932—1933 рокiв в шкiльнi курси: надмiрною полiтизацiею теми та ii антиросiйськими обертонами. Див.: Rogers P. Compliance or Contradiction? Teaching ‘History’ in the ‘New’ Ukraine. A View from Ukraine’s Eastern Borderlands // Europe-Asia Studies. – 2007 (May). – Vol. 59. – № 3. – Р. 511—512.]. Приклад подавав сам президент, який 20 листопада 2007 р. започаткував практику проведення президентського вiдкритого уроку про голод в однiй iз сiльських шкiл[109 - Ющенко дал открытый урок на тему Голодомора // http://www.NEWSru.ua (дата звернення 20 листопада 2007 р.).]. В районних i мiських бiблiотеках влаштовувалися тематичнi виставки лiтератури, присвяченоi голодомору.
Для того щоб зрозумiти масштаби i спосiб органiзацii кампанii, наведемо приклади «мiсцевого» рiвня. За офiцiйними даними, лише в Полтавськiй областi для роботи з встановлення кiлькостi i жертв постраждалих вiд голоду 1932—1933 рокiв i збору свiдчень було створено 706 пошукових груп загальною кiлькiстю в 5933 особи. Їхнiми зусиллями було iдентифiковано 97 487 осiб, постраждалих вiд голоду 1932— 1933 рокiв, i 48 704 жертви, зiбрано 4773 задокументованi свiдчення про голод[110 - Показники про виконання Указу Президента вiд 28 березня 2007 року № 250 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв». Полтавська область, станом на 01.07.08 // www.adm-pl.gov.ua/politics/data/upload/publication/ main/ua/129/pokazniki.doc (дата звернення 25 вересня 2008 р.).].
Наскiльки ця офiцiйна статистика вiдображае реальний стан справ сказати важко, проте масштаби адмiнiстративноi мобiлiзацii справдi вражають. Утiм, не менше вражають i певнi цiкавi моменти в цифрах, якi можна вважати наслiдком того, що опоненти В. Ющенка небезпiдставно назвали «кампанiйщиною».
Згiдно з уже наведеним документом, у тiй самiй Полтавськiй областi загальна кiлькiсть зiбраних i задокументованих свiдчень свiдкiв голоду складала 4773. З цiеi загальноi кiлькостi 4503 свiдчення було зiбрано i задокументовано пiсля 1 червня 2007 р. (тобто – впродовж мiсяця!). Загальна кiлькiсть груп для збору цих свiдчень складала 706. З них 705 було створено впродовж того ж мiсяця…[111 - Там само.].
Як вже згадувалося, загальна кiлькiсть постраждалих вiд голоду 1932— 1933 рокiв у Полтавськiй областi за станом на липень 2007 р. зазначалася у 97 487 осiб. При цьому укладачi документа зауважували, що ця кiлькiсть постiйно зменшуеться, оскiльки чисельнiсть неврахованих жертв обраховуеться вже одиницями, i до дii вступае природний чинник (смертнiсть) – вiк жертв складав бiльше 75 рокiв. Тим не менш, у довiдцi Секретарiату Президента за квiтень 2008 року наводиться цифра в «100 000 постраждалих вiд Голодомору»… При цьому кiлькiсть встановлених жертв голодомору навiть зменшилася – у звiтi полтавчан вона складала 48 704 особи, а в звiтi Секретарiату Президента – 48 000[112 - Довiдка щодо стану виконання Плану заходiв на 2007—2008 роки у зв’язку iз 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi, станом на квiтень 2008 р. // www.president.gov.ua/content/golodomor_dov_04.html (дата звернення 27 жовтня 2008 р.).].
Огляд офiцiйних сайтiв iнших обласних i районних державних адмiнiстрацiй засвiдчуе ту ж саму бюрократичну кампанiйщину, породжену адмiнiстративним тиском з центру – тi самi звiти про динамiку цифр до i пiсля певноi дати, причому звiти складалися за стандартною формою, яка надто нагадуе подiбнi документи з архiвiв КПРС. Вiдхiд вiд стандартноi форми звiтностi також дае чи то кумеднi чи то сумнi приклади виконання i перевиконання вказiвок.
В аналiтичнiй довiдцi Харкiвськоi обласноi державноi адмiнiстрацii повiдомлялося: «Районнi державнi адмiнiстрацii проводять опитування громадян щодо ставлення до Голодомору. Результати цих опитувань свiдчать про зростання кiлькостi громадян, якi називають Голодомор трагедiею i визнають його геноцидом украiнського народу. (Виокремлено мною. – Г. К.) В порiвняннi з минулими роками на даний час набагато легше запросити людину, яка пережила Голодомор, на вiдверту розмову щодо трагiчних подiй 1932—1933 рокiв. Люди висловлюють бажання описати тi подii власноруч, дають згоду на висвiтлення свiдчень в засобах масовоi iнформацii. Автори свiдчень, якi записанi останнiм часом, вже вiдкрито говорять, що голод був штучним i називають винуватцiв»[113 - Аналiтична довiдка про виконання Указу Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв» № 250 вiд 28.03.2007 // www.kharkivoda.gov.ua (дата звернення 27 жовтня 2008 р.).].
Варто зауважити, що на формально-бюрократичний i полiтично-рекламний характер кампанii 2007—2008 рр. дорiкали не лише опоненти В. Ющенка. В Інтернет-блозi «Украiнськоi правди», присвяченому голоду 1932—1933 рокiв, левова частка сторiнок припадала на обговорення суперечностi мiж рухом «знизу» щодо вшанування жертв голоду i вiдзначення рiчниць, i бюрократичними зусиллями з «органiзацii заходiв». Дописувачi з урядових структур скаржилися на те, що iм наказують брати участь у поминальних заходах.
У березнi 2008 р. пiд час круглого столу, присвяченого голоду 1932— 1933 рокiв, у Днiпропетровському унiверситетi молодi викладачi i студенти нарiкали на те, що робота щодо увiчнення пам’ятi загиблих поступово зводиться до «кампанiйщини». «У мене, – зауважив один з учасникiв, – е багато знайомих серед учителiв. Вони кажуть, що кампанiя з висвiтлення Голодомору дедалi бiльше набувае казенного характеру. Чи не викличе це зворотну реакцiю в людей?»[114 - Кульчицький С. Не можна перетворити пам’ять про Голодомор на «кампанiйщину» // День. – 2008. – 22 березня.]
Кампанiя 2007—2008 рокiв, крiм критики союзникiв чи спiвчуваючих, спричинила й опiр в тих регiонах, якi були електоральною базою полiтичних суперникiв В. Ющенка. Йдеться передусiм про схiд та пiвдень Украiни. Саме тут президентська вертикаль, представлена обласними, районними та мiськими адмiнiстрацiями, вiдзначилася або прихованим саботажем кампанii, або нездатнiстю подолати опiр мiсцевих «мезоелiт».
Як найпоказовiший приклад можна згадати ситуацiю у Харковi[115 - В. Ющенко в однiй з промов назвав Харкiв «столицею Голодомору», що, мабуть, не сприяло позитивному сприйняттю його iнiцiатив у мiстi.], де питання вшанування жертв голоду потрапили у контекст полiтичного протистояння мiж А. Аваковим, якого В. Ющенко призначив Головою обласноi адмiнiстрацii, та мером М. Добкiним i бiльшiстю у мiськiй i обласнiй радах, яку складали представники Партii регiонiв i комунiсти. Представник В. Ющенка вимагав встановлення пам’ятника жертвам Голодомору в центрi мiста. Мерiя i мiськрада, посилаючись на «iнтереси мiста», наполягали на тому, щоб пам’ятник встановили на окраiнi. «Мiсцевi» перемогли. На додаток обласна рада з iнiцiативи комунiстiв вiдмовилася визнавати Голодомор геноцидом[116 - Журженко Т. Вшановуючи голод як геноцид: суперечливi значення меморiалiв жертвам Голодомору, Украiна модерна, http://uamoderna.com/md/zhurzhenko-holodomor-memorials (дата звернення 28 липня 2016 р.).].
Варто згадати, що саме в Харковi вiдбувалися публiчнi подii, зокрема й науковi конференцii, де меморiальна полiтика В. Ющенка пiддавалася найрадикальнiшiй критицi. Наприклад, 22 листопада 2008 року в Харковi вiдбулася мiжнародна «науково-практична» конференцiя, коло органiзаторiв якоi безпомилково сигналiзуе спрямованiсть заходу[117 - Гуманiтарна украiнсько-росiйська рада – напiвмiфiчна органiзацiя, нiбито створена за iнiцiативою луганськоi обласноi ради (депутатами Партii регiонiв), росiйський фонд «Історична пам’ять», вiдомий дiяльнiстю, спрямованою на «викриття нацiоналiзму» в сусiднiх з Росiею краiнах, Федеральна архiвна агенцiя Росiйськоi Федерацii. Див.: Российский политолог о Голодоморе, фальсификации и лживой концепции, https://www.unian.net/politics/164432-rossiyskiy-politolog-o-golodomore-falsifikatsii-i-ljivoy-kontseptsii.html (дата звернення 22 сiчня 2018 р.).]. Учасники конференцii, де найактивнiшим критиком украiнськоi влади став депутат Держдуми Росii С. Марков, видали звернення до президентiв Росii, Украiни, Бiлорусi та Казахстану, в якому зокрема мiстився такий пасаж: «Замiсть того, щоб сьогоднi разом шукати спiльнi шляхи виходу з найгострiшоi фiнансовоi кризи, разом розв’язувати проблеми енергозбереження i пiднесення ефективностi економiчного потенцiалу, що дiстався у спадок вiд СРСР… влада Украiни по сутi оголошуе Росiю ворожою державою, намагаеться пересварити нашi народи, трагедiю голоду 1932—1933 рокiв використовують для обгрунтування полiтики виведення Украiни зi спiльного культурно-духовного, iсторичного i економiчного простору унiкальноi схiднослов’янськоi цивiлiзацii»[118 - Ющенко просят не спекулировать темой Голодомора // https://www.segodnya. ua/ukraine/jushchenko-procjat-ne-cpekulirovat-temoj-holodomora.html (дата звернення 20 сiчня 2018 р.).].
У Днiпропетровську (зараз Днiпро) у 2007 роцi комеморативнi заходи до рiчницi Голодомору збiглися з 75-ю рiчницею створення Днiпропетровськоi областi. Мiсцева «мезоелiта», представлена Партiею регiонiв, хотiла святкувати, тодi як В. Ющенко намагався добитися зменшення масштабу святкових заходiв – область було створено саме в рiк початку масового голоду (1932). Це додавало особливоi гостроти конфлiктовi[119 - Цей епiзод наводиться за: О. Гайдай, М. Кавун, Е. Петровський, С. Посохов, О. Репан, І. Склокiна, С. Терно, Ф. Турченко, В. Хмарський. Полiтика пам’ятi на пiвднi i сходi Пiвденного Сходу Украiни: Днiпро, Одеса, Запорiжжя i Харкiв як регiональнi столицi. Комп’ютерний рукопис, 2017, С. 44 (Архiв автора).].
Формальне ставлення до кампанii демонстрували й iншi регiони. Наприклад, у жовтнi 2007 року огляд ходу виконання указу президента засвiдчив[120 - Інформацiя про пiдсумки соцiально-економiчного розвитку Хмельницькоi областi за 9 мiсяцiв 2007 року, http://adm.km.ua/doc/directions/2007/10/347_311007_1. docx (дата звернення 10 сiчня 2018 р.).], що у бiльшостi районiв було порушено термiни ухвалення рiшень, якi б «запускали» кампанiю збирання свiдчень, укладання спискiв померлих i постраждалих, облiку пам’ятникiв жертвам голоду. В деяких районах така робота навiть не починалася. Зазначалося, що «керiвники регiонiв областi вкрай безвiдповiдально пiдiйшли до органiзацii виконання усього комплексу заходiв до 75-х роковин Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi».
В. Ющенко намагався долати опiр адмiнiстративно-бюрократичними процедурами. У 2007 роцi вiн виголосив догану губернаторам Донецькоi, Запорiзькоi, Херсонськоi та Одеськоi областей, якi звично iгнорували розпорядження центру щодо органiзацii комеморативних заходiв, очевидно недооцiнивши рiвень персональноi заангажованостi президента у справi.
У лютому 2008 р., коли з’ясувалося, що деякi заходи (складання Книги пам’ятi, демонтаж пам’ятникiв винуватцям голоду тощо) фактично не реалiзуються, було виголошено догану – цього разу керiвникам нижчоi ланки «президентськоi вертикалi» – головам 9 районних державних адмiнiстрацiй[121 - Аби зрозумiти «хiд думки» президента та атмосферу державноi кампанii 2007— 2008 рр., варто згадати спостереження одного з учасникiв засiдання Координацiйноi ради з пiдготовки заходiв у зв’язку з вiдзначенням 75-х роковин Голодомору 1932— 1933 рокiв (23 жовтня, 2007 р., Харкiв). За його свiдченням, президент у доволi брутальнiй, образливiй манерi давав публiчну нагiнку тим губернаторам, якi, на його думку, надавали надто малi цифри з кiлькостi встановлених жертв i постраждалих вiд голоду i вимагав активiзацii роботи в цьому «напрямку». Згаданий учасник наради, людина найвищоi науковоi квалiфiкацii i бездоганноi дослiдницькоi репутацii, зауважив: «Тепер я розумiю, як був органiзований Голодомор. В такий самий спосiб – досягти правильних показникiв».] – цiкаво, шо i цього разу серед тих, хто не виявляв ентузiазму, були керiвники Хмельницькоi областi[122 - Розпорядження Президента Украiни «Про притягнення до персональноi вiдповiдальностi посадових осiб за незадовiльний стан пiдготовки заходiв у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi» вiд 4 лютого 2008 року, http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/36/2008-рп (дата звернення 17 серпня 2016 р.).].
Свого роду символiчним апофеозом бюрократичного формалiзму цiеi кампанii можна вважати оприлюднення Службою безпеки Украiни списку осiб, причетних до органiзацii «Голодомору-Геноциду та репресiй». Список партiйних i державних дiячiв та працiвникiв ДПУ вiдкривався прiзвищами Й. Сталiна, Г. Ягоди та В. Балицького…[123 - Список партiйних i радянських керiвникiв, керiвних спiвробiтникiв ОДПУ та ДПУ УСРР, а також документiв, що стали органiзацiйно-правовою пiдставою для проведення в Украiнi полiтики Голодомору-Геноциду та репресiй // www.sbu.gov.ua Сайт Служби безпеки Украiни, вiдвiдано 2 лютого 2009 р. Стилiстика назви документа е досить прикметною.].
2008 рiк став пiком кампанii. Було проведено акцii «Запали свiчку», «Незгасима свiчка» тощо[124 - «Запали свiчку» – щорiчна акцiя, що за задумом органiзаторiв мала стати нацiональною. Вперше проведена ще у 2003 роцi. У день поминання жертв голоду 1932—1933 рр. (щорiчно, четверта субота листопада) всi охочi виставляють у вiкнах запалену свiчку. «Незгасима свiчка» – снiп колоскiв висотою близько 1,5 метра i вагою близько 200 кг, зроблений з найкращих сортiв бджолиного воску, зiбраного в усiх областях Украiни. Протягом 2008 року вiн передавався вiд краiни до краiни (загалом побував у 33 краiнах – iхня кiлькiсть мала збiгатися з датою трагедii), в кожнiй з них пiсля його прибуття проводилися панахиди i мiтинги. До осенi 2008 року цей символ також об’iхав всi областi Украiни. «Незгасима свiчка» закiнчила свiй шлях у Меморiалi пам’ятi жертв Голодомору, що вiдкрився у листопадi 2008 року в Киевi, ставши одним iз перших експонатiв. «33 хвилини» – публiчна акцiя, що тривала вiд червня до листопада 2008 року i полягала у тому, що в публiчних мiсцях (на площах або бiля пам’ятникiв i пам’ятних знакiв «дiячам тоталiтарного режиму») кожен вихiдний день протягом 33 хвилин вголос зачитувалися iмена i прiзвища померлих вiд голоду 1932—1933 рокiв.]. У бiльшостi регiонiв Украiни у листопадi 2008 року проводилися жалобнi мiтинги i концерти, конкурси художнiх i лiтературних робiт, конкурси учнiвських творiв, покладалися вiнки i снопи, проводилися уроки пам’ятi в школах; створювалися мiсця пам’ятi (виставки в музеях, школах та бiблiотеках, встановлювалися хрести, пам’ятнi знаки та кургани скорботи, створювалися меморiальнi комплекси)[125 - Калиновий гай – понад двi сотнi кущiв калини, що були висадженi пiд керiвництвом В. Ющенка депутатами парламенту у 2007 роцi на схилах Днiпра неподалiк вiд Киево-Печерськоi Лаври.].
До середини 2008 року самих лише пам’ятних знакiв i пам’ятникiв Голодомору 1932—1933 рокiв було встановлено близько чотирьох з половиною тисяч[126 - Веселова О. Меморiальнi знаки i пам’ятники жертвам голоду-геноциду 1932— 1933 рр. в Украiнi // Краезнавство – 2009. – № 1—2. – С. 177.]. Там само у листопадi 2008 року був вiдкритий меморiальний комплекс, центральним елементом якого е каплиця-свiчка заввишки в 26 метрiв та музей.
27 лютого 2008 р. було видано розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв Украiни № 364-р «Про схвалення Концепцii Загальнодержавноi нацiонально-культурноi програми дослiдження Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi та увiчнення пам’ятi його жертв на перiод до 2012 року»[127 - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/364-2008-p (дата звернення 27 лютого 2009 р.).].
У концепцii, текст якоi було долучено до розпорядження, пропонувалося дослiджувати Голодомор та увiчнювати пам’ять його жертв «програмним методом»: фактично йшлося про те, щоб об’еднати зусилля науковцiв, державних установ, громадських органiзацiй в рамках однiеi загаль-нонацiональноi стратегii.
Утiм, нiчого нового з погляду дiяльностi концепцiя не пропонувала – всi заходи, перелiченi в нiй, вже здiйснювалися чи то вiдповiдно до президентських указiв, якщо йдеться про державнi структури, чи то силами активiстiв та ентузiастiв теми, якщо йдеться про науковцiв i неурядовi органiзацii.
Можливо, розпорядження було потрiбно, щоб перетворити нещодавно створений Украiнський iнститут нацiональноi пам’ятi на головного координатора усiх заходiв з дослiдження i популяризацii Голодомору та розпорядника усiх фiнансових ресурсiв за програмою – головним замовником програми визначався саме вiн.
Про те, наскiльки намiри уряду Ю. Тимошенко належали до сфери реальноi полiтики, можна дiзнатися з того факту, що цю програму так i не було розпочато.
Восени 2008 р. в Украiнi розпочалася масштабна фiнансова, економiчна i соцiальна криза, супроводжувана загостренням полiтичноi ситуацii i черговим паралiчем роботи парламенту – питання iсторичноi полiтики були вiдкладенi до «кращих» часiв.
Якщо говорити про Голодомор як суб’ект iсторичноi полiтики, то варто звернути увагу також на те, що пiсля ухвалення закону 2006 року саме Голодомор було використано як iнструмент «декомунiзацii».
У березнi 2007 року В. Ющенко доручив обласним державним адмiнiстрацiям, уряду АР Крим та мiським адмiнiстрацiям Киева i Севастополя «вжити в установленому порядку заходiв щодо демонтажу пам’ятникiв та пам’ятних знакiв, присвячених особам, причетним до органiзацii та здiйснення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi та полiтичних репресiй, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулкiв, проспектiв, паркiв та скверiв у населених пунктах Украiни, назви яких пов’язанi з такими особами»[128 - Указ Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi вiд 28 березня 2007 року № 250, http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/250/2007 (дата звернення 17 серпня 2016 р.).].
Через два роки президент видав указ про «додатковi заходи» з вшанування пам’ятi жертв Голодомору, де знову йшлося про лiквiдацiю пам’ятникiв i топонiмiв, пов’язаних з органiзаторами голоду 1932—1933 рокiв. Цi положення було вiдтворено у вiдповiдному розпорядженнi уряду у листопадi 2009 року[129 - Указ Президента Украiни «Про додатковi заходи щодо вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi» вiд 12 червня 2009 року № 432, http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/432/2009 (дата звернення 17 серпня 2016); Кабiнет Мiнiстрiв Украiни. Розпорядження вiд 25 листопада 2009 р. N 1429-р «Про затвердження плану заходiв на 2009—2010 роки iз вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi, дальшого дослiдження теми голодоморiв в Украiнi», http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/1429—2009-р (дата звернення 17 серпня 2016 р.).].
Президент був дуже незадоволений «декомунiзацiйною» складовою меморiалiзацii голоду 1932—1933 рокiв. Їi реалiзацiя, як вже згадувалося, наштовхнулася на вiдвертий чи прихований опiр мiсцевоi влади, особливо у схiдних i пiвденних регiонах краiни, де в органах мiсцевого самоврядування домiнували «регiонали» i комунiсти. Про ситуацiю з меморiалом жертв Голодомору у Харковi вже йшлося. У Днiпропетровську депутати обласноi ради у сiчнi 2008 року оприлюднили заяву «Зупинимо фальсифiкацiю iсторii»: йшлося про героiзацiю ОУН та УПА i знищення «пам’ятникiв радянського перiоду»[130 - Заява депутатiв Днiпропетровськоi обласноi ради «Зупинимо фальсифiкацiю iсторii», 29 сiчня 2008 року, http://oblrada.dp.ua/press/news/2008—01/722 (дата звернення 17 серпня 2016 р.).]. У Донецькiй обласнiй радi у вереснi 2008 року було вiдхилено проект постанови про заходи щодо лiквiдацii символiв тоталiтаризму на територii областi[131 - Симоненко І. М. Меморiальний простiр Украiни: кризовий стан та шляхи оздоровлення, с. 58.]. В усiх випадках вiдвертого спротиву йшлося про те, що радянський перiод – це теж частина украiнськоi iсторii.
В. Ющенко категорично заперечував це. У травнi 2009 р., виступаючи на День пам’ятi жертв полiтичних репресiй у Бикiвнi, вiн сказав таке: «Це – не частина нашоi iсторii, як дехто цинiчно хоче сказати. Це – частина комунiстичноi системи. Це – символи вбивства, збереження яких е блюзнiрством перед полеглими»[132 - Украiна вшановуе День пам’ятi жертв комунiстичних репресiй, http://www.ra-diosvoboda.org/a/1733626.html]. Закликаючи «очиститись» вiд цих символiв, президент повiдомив про попереднi результати цього процесу: за 2007—2008 роки було демонтовано понад 400 пам’ятникiв дiячам «комунiстичного режиму» й перейменовано понад три тисячi топографiчних об’ектiв[133 - Там само.] – результат мiзерний, враховуючи ту обставину, що лише зареестрованих пам’ятникiв В. Ленiну на той час в Украiнi було близько двох тисяч, а топографiчних об’ектiв з «комунiстичними» назвами – понад п’ятдесят тисяч. Улiтку 2009 р. вiдбувся новий акт символiчно-юридичноi пiдтримки Голодомору. СБУ вирушила в новий похiд на пiдтримку президентськоi iсторичноi полiтики – 3 червня на брифiнгу для iноземних журналiстiв голова служби В. Наливайченко повiдомив, що його вiдомство у травнi вiдкрило кримiнальну справу за «фактом вчинення геноциду 1932—1933 рокiв» i заявив, що у цiеi справи «е серйозна судова перспектива»[134 - В. Наливайченко. Розслiдування кримiнальноi справи за фактом геноциду украiнського народу – невiдворотнiй процес // www.sbu.gov.ua (дата звернення 4 червня 2009 р.).]. СБУ створило слiдчi групи у 17 областях, що постраждали вiд голоду.
Судячи з коментарiв правника, що вiдстоював квалiфiкацiю голоду 1932—1933 рокiв в Украiнi як геноциду, подальшими кроками мав бути судовий розгляд справи i винесення формального вироку судовою iнстанцiею – аж до Верховного суду Украiни[135 - Василенко В. Кримiнальна справа «Голодомор – 1932—1933»: правовi колiзii чи нехтування пам’яттю жертв? // Дзеркало тижня. – 2009. 20—26 червня. Власне, так i сталося: кримiнальну справу, яка нараховувала бiльше 200 томiв, СБУ передала до Апеляцiйного суду м. Киева. 13 сiчня 2010 р. Суд «визнав сам факт геноциду, розкрив механiзми, що були використанi для масового вбивства селян. Органiзаторами злочину визнано Сталiна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косiора С. В., Чубаря В. Я. i Хатаевича М. М.» Цiкаво, що В. Ющенко наголосив на тому, що «рiшення суду е додатковим аргументом для украiнського парламенту щодо запровадження кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення злочинiв проти людства (Пiдкреслено мною. – Г. К.). Адже виправдання таких злочинiв е формою спiвучастi у них» // http://www.president.gov.ua/news/16407.html. Змiна формулювання стосовно змiсту заперечення, можливо, е результатом переосмислення попереднiх спроб.]. Коментарi тут зайвi – Генеральна прокуратура, яка могла б опiкуватися подiбними справами, дотримувалася мовчанки – вона була пiдконтрольна Партii регiонiв.
Полiтичнi опоненти президента розцiнили дii пiдконтрольноi йому СБУ як полiтичний пiар. Можна було б уже i не згадувати, що iнiцiатива вкотре збiглася в часi iз загостренням внутрiшньополiтичноi боротьби – цього разу у зв’язку з наближенням президентських виборiв, суперечками щодо iх дати та перспективою залаштунковоi угоди мiж Партiею регiонiв та Блоком Юлii Тимошенко, спрямованоi на змiну конституцiйного ладу[136 - Переговори закiнчилися крахом – з них вийшов лiдер Партii регiонiв В. Янукович.].
12 сiчня 2010 року Апеляцiйний суд мiста Киева почав судове слухання у справi, порушеноi Службою безпеки Украiни «за фактом скоення геноциду» представниками вищоi державноi влади УРСР та СРСР проти «частини украiнськоi нацiональноi групи». Слiдство за вказаним фактом СБУ провадило майже два роки.
13 сiчня 2010 року суд закiнчив розгляд матерiалiв слiдства (понад пiвтора десятки томiв) i ухвалив рiшення, згiдно з яким Й. Сталiн (Джугашвiлi), В. Молотов (Скрябiн), Л. Каганович, П. Постишев, С. Косiор, В. Чубар i М. Хатаевич були визнанi такими, що вчинили злочин геноциду, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримiнального кодексу Украiни (геноцид). Суддя закрив кримiнальну справу 13 сiчня 2010 року у зв`язку зi смертю обвинувачуваних[137 - http://www.memory.gov.ua:8080/ua/509.htm (дата звернення 1 травня 2016 р.).].
Можливо, це було останньою втiхою для В. Ющенка. На президентських виборах 2010 року вiн зазнав принизливоi поразки вже в першому турi, отримавши трохи бiльше 5% голосiв виборцiв. «Історичний» президент став iсторiею.
Голодомор i Янукович
Пiсля цiлком очiкуваноi поразки В. Ющенка i реваншу його давнiх опонентiв не менш очiкуваними були радикальнi змiни в iсторичнiй полiтицi[138 - Цiкаво, що опоненти В. Ющенка також вживали слово «очищення» та навiть «зачистка»: перший термiн я почув вiд В. Семиноженка, який ненадовго обiйняв посаду вiце-прем’ер-мiнiстра з гуманiтарних питань в урядi М. Азарова, другий – вiд В. Колеснiченка.]. Вiд В. Януковича очiкували радикального заперечення iсторичноi полiтики його попередника.
Однак вiн «не виправдав сподiвань». Нового президента не надто цiкавили «гуманiтарнi питання», вiн цiкавився бiльш змiстовними на його погляд проблемами. При цьому його найбiльш радикальний рух[139 - В iншому «делiкатному» питаннi – про позбавлення С. Бандери звання Героя Украiни, наданого йому В. Ющенком, В. Янукович додтримався «нейтралiтету» – проблему розв’язав донецький суд, скасувавши вiдповiдний указ В. Ющенка.] у цiй сферi стосувався саме Голодомору.
27 квiтня 2010 року пiд час виступу на сесii Парламентськоi Асамблеi Ради Європи у Страсбурзi В. Янукович заявив, що «визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи iншого народу буде неправильно, несправедливо»[140 - Янукович сказав депутатам ПАРЄ, що Голодомор – не геноцид, http://eunews. unian.net/ukr/detail/193461 (дата звернення 30 квiтня 2012 р.).].
Вiдмова вiд «геноцидноi» версii Голодомору була необхiдним для В. Януковича символiчним жестом, що знiмав напруження в одному з аспектiв вiдносин з Росiею. Всi iншi компоненти Голодомору i пов`язаних з ним меморiальних практик залишилися незмiнними, бо вiн вже був де-факто частиною офiцiйноi iсторичноi полiтики, важливою складовою нацiонального установчого мiфу. 26 листопада 2010 року в День пам`ятi жертв Голодомору на сайтi президента з`явилося звернення, в якому В. Янукович назвав голод 1932—1933 рокiв «Армагедоном», виступив проти спекуляцiй навколо кiлькостi загиблих i закликав говорити «правду i тiльки правду»[141 - http://www.president.gov.ua/news/18809.html].
Наступного дня вiн в компанii iз прем`ер-мiнiстром М. Азаровим взяв участь у траурних заходах бiля Меморiалу пам`ятi жертв голодоморiв в Украiнi. Цей щорiчний ритуал вiн виконував аж до драматичного завершення свого президентського термiну.
Так само обов`язковий вiзит до Меморiалу пам`ятi жертв голодоморiв в Украiнi, започаткований В. Ющенком, залишився частиною протокольних заходiв для лiдерiв iноземних держав поряд iз покладенням вiнкiв до Вiчного вогню i пам`ятника Невiдомому солдату на Алеi Слави (символу i мiсця радянських комеморативних практик).
Функцiю критикiв iсторичноi полiтики В. Ющенка перебрали iншi полiтики з оточення В. Януковича, зокрема Д. Табачник та В. Колесниченко: але iхнi полiтичнi ескапади також спрямовувалися не так на заперечення Голодомору, як на подолання його крайнощiв – а крайнiстю на iхнiй погляд була саме квалiфiкацiя подii як геноциду.
Зрозумiло, що вiдмова вiд iдеi Голодомору як геноциду нейтралiзувала iнструментальнi можливостi всiеi конструкцii. Тому прихильники цiеi iдеi започаткували «рух» на ii захист. У 2010 роцi було навiть створено Громадський комiтет з вшанування пам’ятi жертв Голодомору як громадську структуру, яка мала рятувати пам’ять про голод 1932— 1933 рокiв вiд влади, та продовжувати ритуали, запровадженi у попереднi часи.
При цьому, як уже повiдомлялося, ритуали i практики не змiнилися. Головний символ Голодомору – меморiал в Киевi, залишався недоторканним як у фiзичному (вiн i далi утримувався за рахунок державного бюджету), так i в iдеологiчному сенсi якихось концептуальних змiн в експозицii не спостерiгалося.
У червнi 2010 року у Киевi було прийнято до розгляду позов громадянина Украiни В. Волосюка (у минулому члена Народного Руху Украiни) до президента В. Януковича за статтею «образа честi й гiдностi».
У позовнiй заявi зазначалося, що В. Янукович пiд час виступу 27 квiтня 2010 року у Страсбурзi заперечував квалiфiкацiю Голодомору 1932— 1933 рр. як геноциду, чим образив честь i гiднiсть позивача (у якого пiд час голоду 1932—1933 рр. загинули родичi). Крiм того, В. Янукович, на думку В. Волосюка, порушив Закон Украiни «Про Голодомор 1932— 1933 рокiв в Украiнi», де голод 1932—1933 називався геноцидом, а публiчне заперечення Голодомору як геноциду називалося протиправним[142 - Володимир Волосюк судиться з Вiктором Януковичем, http://gazeta.ua/index. php?id=343385]. Позивач вимагав вiд президента вибачень, як персональних, так i публiчних.
В. Волосюк стверджував, що вiн – позапартiйний i позиваеться задля народу Украiни. Однак велику зацiкавленiсть у процесi виявило Всеукраiнське об’еднання «Свобода», iнтереси позивача у судi озвучував представник цього об’еднання, члени «Свободи» активно просували тему процесу в пресi.
Пiврiчна тяжба, що супроводжувалася мандрами справи мiж Печерським районним судом мiста Киева i Киiвським апеляцiйним судом, закiнчилася очiкуваним результатом. Позов не було задоволено, так само, як апеляцiю позивача з цього приводу[143 - Суд за двi хвилини виправдав Януковича у справi про Голодомор – «Свобода», http://www.pravda.com.ua/news/2010/12/8/5654370/ (дата звернення 5 березня 2016 р.).].
Цiкаво, що В. Янукович таки застосував термiн «геноцид» стосовно голоду 1932—1933 рокiв. Вiн скористався рецептом тих росiйських iсторикiв, якi готовi були визнати цей термiн стосовно всiх жертв голоду в СРСР. Пiд час телевiзiйного мосту «Розмова з краiною» вiн назвав голод 1932— 1933 рокiв геноцидом. Щоправда, цей термiн вiн застосував для означення голоду не лише в Украiнi, а й в Бiлорусi, Казахстанi, на Кубанi[144 - Янукович признал Голодомор Геноцидом // https://focus.ua/country/172318/ (дата звернення 9 червня 2016 р.).]…
«На круги своя»: Голодомор пiсля 2014
Радикальнi змiни в суспiльно-полiтичному життi краiни, анексiя Криму Росiею, вiйна на сходi, рiзке погiршення рiвня життя населення вчергове актуалiзували тему голоду 1932—1933 рокiв. Цього разу вона вписалася, по-перше, в полiтику «декомунiзацii», по-друге – в контекст протистояння з Росiею. «Латентний» антиросiйський змiст Голодомору отримав полiтичну i моральну легiтимацiю. Окупацiя Криму, военна i полiтична пiдтримка Росiею квазiдержавних утворень – Донецькоi i Луганськоi «народних республiк», риторика вищого державного керiвництва Росii, спрямована на заперечення територiальноi цiлiсностi (т. зв. «проект Новоросiя») i самого права Украiни на суверенiтет i державнiсть значно радикалiзували риторику Голодомору. Зокрема, знову вийшла на поверхню тема голоду як наслiдку бездержавностi украiнцiв та одвiчноi антиукраiнськоi полiтики Москви.
П. Порошенко вже в ролi президента на роковини Голодомору у 2014 роцi назвав самопроголошенi ЛНР i ДНР нащадками органiзаторiв голоду 1932—1933 рокiв, i наголосив на тому, що голод був наслiдком вiдсутностi украiнськоi держави та армii[145 - Слово Президента у День вшанування пам’ятi жертв голодоморiв в Украiнi 22 листопада 2014 року, http://www.president.gov.ua/news/slovo-prezidenta-u-den-vshanuvannya-pamyati-zhertv-golodomor-34103 (дата звернення 4 сiчня 2018 р.).].
Наступного року вiн повторив цю тезу, але модифiкував ii, зазначивши, що ще однiею передумовою трагедii був брак едностi серед украiнцiв. Голодомор був названий проявом «багатовiковоi, гiбридноi вiйни, яку Росiя веде проти Украiни»[146 - Виступ Президента на церемонii вшанування пам’ятi жертв Голодоморiв в Украiнi 27 листопада 2015 року. http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-na-ceremoniyi-vshanuvannya-pamyati-zhertv-36377 (дата звернення 2 сiчня 2018 р.).].
У 2016 роцi президент знову звернувся до теми бездержавностi i внутрiшнього розбрату як передумови голодного лихолiття, прямо звертаючись до «отаманщини» перiоду 1917—1920 рокiв. Додався також сюжет про Украiну як неподоланий форпост захисту свободи – як своеi, так i Європи[147 - Виступ Президента Украiни у День пам’ятi жертв голодоморiв в Украiнi 26 листопада 2016 року http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-u-den-pamyati-zhertv-golodomoriv-38850 (дата звернення 20 сiчня 2018 р.).].
У листопадi 2016 року президент доручив урядовi та його структурам розробити i реалiзувати серiю заходiв до 85-i рiчницi Голодомору на 2017— 2018 роки[148 - Указ Президента Украiни вiд 26 листопада 2016 року «Про заходи у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi – геноциду Украiнського народу», http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/523/2016 (дата звернення 17 сiчня 2018 р.).]. Вiдповiдний план заходiв було затверджено урядом аж у серпнi 2017 року. Обидва документи не претендували на креатив: план заходiв був стандартним.
Серед «новинок» можна згадати хiба шо рiшення про створення геоiнформацiйноi системи мiсць, пов’язаних з Голодомором[149 - В адмiнiстрацii Президента можуть i не знати, що така система вже iснуе у проектi Гарвардського украiнського дослiдницького iнституту.], та чергове рiшення збудувати у Киевi пам’ятник Дж. Мейсу (iсторiя з цим пам’ятником тягнеться вже десять рокiв). Навiть слоган дворiчноi кампанii не вражав новизною: «Украiна пам’ятае».
У листопадi 2017 роцi на День пам’ятi жертв голодомору П. Порошенко виступив з черговою просторою промовою, яку можна вважати компендiумом усiх полiтичних формул канонiчного дискурсу Голодомору часiв В. Ющенка, i порiвняв його з Голокостом, закликавши запровадити «вiдповiдальнiсть» за iх заперечення[150 - Виступ Президента Украiни пiд час вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—33 рокiв в Украiнi, http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-44698 (дата звернення 26 березня 2018 р.).].
Певнi новацii в межах канонiчного дискурсу спробували запровадити в Украiнському iнститутi нацiональноi пам’ятi. У 2016 роцi було здiйснено проект «Незламнi», в якому презентувалися бiографii вiдомих украiнцiв, якi в дитинствi пережили голод. Їхнi долi подавалися як приклад незламностi усього украiнського народу[151 - Див.: http://www.memory.gov.ua/page/proekt-nezlamni.].
Інформацiйну кампанiю про голод 1932—1933 рокiв у 2017 роцi було проведено пiд гаслом «Помста за свободу»: Голодомор репрезентувався як каральна акцiя Сталiна за революцiю 1917—1920 рокiв[152 - Див.: http://uinp.gov.ua/news/25-listopada-ukraina-vshanue-zhertv-golodomoru.]. Варто оцiнити винахiдливiсть «мнемонiчних бiйцiв»: у 2017 роцi також вiдзначалася сота рiчниця украiнськоi революцii – двi подii пов’язувалися в один тематичний ряд в рамках единого мнемонiчного простору та единоi iдеологiчноi репрезентацii.
Якщо цi новацii цiлком вписуються в загальну конструкцiю Голодомору, де певнi факти пiдбираються i сортуються для ii пiдтвердження i модифiкацii, то iнший проект: «Люди правди», присвячений змаганням проти замовчування трагедii, подае дещо вiдмiнну перспективу[153 - Див.: http://www.memory.gov.ua/page/lyudi-pravdi-materiali-dlya-zavantazhennya.].
Можливо, найбiльш капiтальним державним проектом, пов’язаним з комеморацiею голоду 1932—1933 рокiв, е рiшення добудувати другу чергу меморiалу пам’ятi жертв Голодомору – з загальним кошторисом у 767,5 млн гривень[154 - Розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 6 грудня 2017 року «Про схвалення ескiзного проекту «Реконструкцiя I черги Меморiального комплексу пам’ятi жертв Голодоморiв в Украiнi з будiвництвом II черги Нацiонального музею “Меморiал жертв Голодомору” Меморiального комплексу пам’ятi жертв Голодомору в Украiнi по вул. Лаврськiй, 3 у Печерському районi м. Киева», http://zakon3.rada.gov. ua/laws/show/866—2017-р (дата звернення 10 сiчня 2018 р.).] (майже 28,5 млн доларiв США). Формально це рiшення е символiчним (i матерiальним) пiдтвердженням повернення до iсторичноi полiтики часiв В. Ющенка, – тодi було завершено першу чергу меморiалу. Не менш символiчним е та обставина, що концепцiя, iдея «другоi черги», запропонована керiвництвом, е прямим продовженням канонiчноi версii голоду 1932—1933 рокiв часiв В. Ющенка.
Спроби модифiкувати ii та зробити бiльш вiдкритою i науково обгрунтованою, наразилися на доволi агресивний опiр прихильникiв ортодоксального пiдходу до «Голодомору-геноциду». В концепцii, запропонованiй Мiнiстерством культури Украiни, мiстилася iдея, згiдно з якою меморiал-музей мае стати «центром консолiдацii украiнськоi нацii на темi спiльноi iсторii, без подiлу за полiтичною вiссю «Захiд-Схiд»[155 - Концепцiя Нацiонального музею «Меморiал жертв Голодомору» // http://mincult. kmu.gov.ua/document/245241973/ Концепцiя Нацiонального музею «Меморiал жертв Голодомору»_last.docx.]. Проте, дискусii навiть в межах робочоi групи сягнули такого рiвня напруги, що почалося публiчне з’ясування стосункiв.
«Ортодокси» намагалися не лише зберегти, а й посилити полiтично обумовлену репрезентацiю подii. Зокрема, вiдчайдушно боролися за те, щоб данi про кiлькiсть жертв вiдповiдали формулi 7 млн в Украiнi, 3 млн – поза ii межами. «Ревiзiонiсти», розумiючи, що вiдверто манiпулятивне поводження з фактами, цифрами та iнтерпретацiями провокуе недовiру, намагалися довести необхiднiсть дотримуватися науково обгрунтованих оцiнок втрат.
Результатом суперечок стало публiчне звернення науковцiв до самого президента П. Порошенка iз закликом передати справу розробки концепцii науковцям та пропозицiею не полiтизувати проблему[156 - Науковцi просять, аби концепцiю музею Голодомору розробили в НАН // https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2401594-naukovci-prosat-abi-koncepciu-muzeu-golodomoru-rozrobili-v-nan.html (дата звернення 20 березня 2018 р.).].
Враховуючи ту обставину, що 2018 рiк принесе чергову «напiвкруглу» дату – 85-ту рiчницю голоду 1932—1933 рокiв – можна впевнено очiкувати риторичноi та полiтичноi ескалацii Голодомору, чергового раунду полiтичних манiпуляцiй, моралiзаторськоi демагогii та iдеологiчноi актуалiзацii теми.
Кримiналiзацiя «заперечення»
Історiя перетворення Голодомору на суб’ект полiтики дае, крiм iншого, дуже цiкавий приклад спроб кримiналiзацii дiй, пов’язаних з публiчною незгодою з офiцiйною версiею трактування минулого.
