скачать книгу бесплатно
Сава Чалий
Іван Карпенко-Карий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Сава Чалий» Івана Карпенка-Карого – iсторична п’еса, в якiй постае образ козацького сотника***. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяiн», «Безталанна», «Бондарiвна», «Бурлака», «Наймичка», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.
Іван Карпенко-Карий
САВА ЧАЛИЙ
Трагедiя в 5 дiях i 7 картинах
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Потоцький – коронний гетьман.
Шмигельський – шляхта.
Жезнiцький – шляхта.
Яворський – шляхта.
Качинська – шляхта.
Кася – ii дочка, шляхта.
Зося Курчинська – потiм жона Чалого.
Сава Чалий.
Гнат Голий – його побратим.
1-й, 2-й, 3-й запорожцi.
Медвiдь – спершу селяне, потiм гайдамаки.
Грива – спершу селяне, потiм гайдамаки.
1-й, 2-й, 3-й чоловiки.
Гайдамака.
1-а, 2-а баби.
Нянька бiля дитини Чалого.
Кульбаба – гайдамаки.
Кравчина – гайдамаки.
Якiв – гайдамаки.
Молочай – гайдамаки.
Микита – гайдамаки.
[Потап – козачок].
ДІЯ ПЕРША
Середина пустки. Лави. Стiл на трьох ногах. Пiч наполовину розвалена.
На стiнi висить жидiвський халат. На сценi нема нiкого.
ЯВА I
Медвiдь i Грива, входять.
Грива (з косою направець в руках. З дверей). А хто тут е, озовися!
Медвiдь. Нема ще нiкого, рано!
Грива. А тут безпечно справдi.
Медвiдь. Еге! Нiхто з сiпак дворових не загляне; а на селi то так скрiзь i зорять, щоб не збиралися на раду.
Грива. Сюди нiхто i носа не наверне! Одно – далеко вiд двора, та ще й в яру глибокiм, а друге – пустка, то побояться, щоб часом, бува, не здибав тут iх Сава Чалий.
Медвiдь. Пани тут всi навколо тiльки Сави Чалого бояться, а наш брат iх нi краплi не страшить, так вже привикли всiх вважать за бидло! А ти ж куди прямуеш?
Грива. У лiс до Сави.
Медвiдь. Вiн буде тут сьогодня. Обiщав прийти на раду.
Грива. От i гаразд. А Сава митець!
Медвiдь. Запорожець, та й запорожець, бра, не кожний з ним зрiвняеться. Вiн вчений сильно: учився, кажуть, в Киевi у братствi. Його й на Сiчi поважають, там i батько його старий в повазi був.
Грива. Вигодував Чалий сина Саву козакам на славу.
Медвiдь. Кошовим хотiли Саву обiбрать, так щось не тее… Старшина, знать, проти нього.
Грива. Кажуть, Сава не згоджуеться з тим, що завелось тепер на Сiчi. Вiн хоче людей i вiру боронить, а старшина бiльше тягне за панiв.
Медвiдь. Так от вiн i кинув Сiч! Побратавсь з Гнатом Голим, i скрiзь по Украiнi панiв лякають вдвох.
Грива. Удвох? Ото сказав! Удвох нiкого не злякаеш. У них ватага е велика, та все такi завзятцi, що й чорт iм сам не брат!
Медвiдь. Якби таких побiльше, то легше б нам жилось… Глянь!
Грива. А що ти тут побачив?
Медвiдь. Тiлько лапцардак зостався.
Грива. Жидiвський?!
Медвiдь. Еге… У цiй корчмi жид-орандар сидiв немилосердний. Тiлько хто писне, бувало, проти нього, зараз у двiр; а у дворi за жидом тягнуть, як за братом, бо вiн всi переправи, всi попаси держав i мито брав… Обдирав людей на панську i свою користь. Дознавсь про цее Сава i пристращав орандаря. Орандар сторожею корчму обставив i ще гiрше почав грабувати. Тодi Гнат Голий сторожу розiгнав i всiх порiзав.
Грива. І це давно було?
Медвiдь. Та на тiм тижнi.
Грива. Диво, що нових жидiв-орандарiв i досi тут нема.
Медвiдь. Бояться.
Грива. Нiщо iх не лякае, коли поживу чують! Не вспiе кров засохнуть тим, що вчора вбито, диви – вже новi орандарi в корчмi сидять.
Медвiдь. Вiрнi панськi слуги.
Грива. А людськi п'явки.
Медвiдь. Якби не орандарi, з панами легше б було жити.
Грива. Якби не пани, то й орандарiв би не було.
Медвiдь. І то правда. І скажи на милость: ну, будем казать, пан, хоч вiн i католик, так хрест же в нас один; а жид – невiра… Чому ж не з нами, а з жидами пани живуть так, як брати? І звiдкiля воно це взялося? Невже так споконвiку?
Грива. Нi. Дiд мiй сто двадцять лiт прожив на свiтi, так вiн казав, що мiж людом i панами була братерська згода, i всiм тодi жилося, як в раю.
Медвiдь. А з чого ж сталося усе?
Грива. Як зачепили попи iх нашу вiру, а пани iм стали потурать, так прогнiвили бога – i пiшло, i пiшло! Так от звiдкiль та ненависть iде; а тепер вже до живого допекло! Чуеш?.. Гупотить?! (Бере косу в руки.)
Медвiдь. Це, певно, нашi. (Прислухаеться.) А як сiпаки, панськi козаки примiтили, то заберуть отут, як тих курей на сiдалi.
Грива (трясе косою). Я не здамся.
Медвiдь (показуе кiнець палицi, на котрiй спис). Та й в мене е; але що ж ми зробим проти сили?
Надворi голос: «Гей, а хто тут е – озовися?»
Другий голос: «Певно, ще нема нiкого, а може, й не прийдуть, побояться!»
Нашi!
Грива. Ще не вченi. І якого бiсового батька гомонять. Що за необачний народ – тiлько зiбрались вкупу, так i гвалт.
Медвiдь. Заходьте в хату, не кричiть!
ЯВА II
Тi ж i багато людей.
Медвiдь. Та тут i половини ще нема громади.
Гаврило. Так змовились: щоб не примiтив двiр, не всiм збиратися на раду.
Медвiдь. І це дiло.
Гаврило. А хто ж оце чужий мiж нами?
Грива. Чужий я тiльки на обличчя, а бiда у нас одна. Тiкаю з слободи у лiс.
Гаврило. Щасливий, що не пiймали; а в нас з собаками вишукують i ловлять всiх утiкачiв. Здаеться, й не в тюрмi, а скрiзь сторожа панськая чатуе.
Медвiдь. Іди, Микито, надвiр i стань лиш ти на вартi. Тiлько чатуй добре.
Микита. Очi витрiщу, як сова, а вуха наставлю, як лисиця. (Вийшов.)
Медвiдь. Ну що ж, пани-браття, чи будем панщину робить, чи будемо тiкати?
Гаврило. Куди ж його втечеш вiд панських козакiв?
Медвiдь. Сава обiщав вiд погонi оборонять.
1-й чоловiк. А де ж Сава? Коли б вiд нього раду нам почуть!
Медвiдь. Сьогодня буде тут. Казав, що в двiр загляне, бо хлiба i пшона в них обмаль, а брать з людей харчi його товариш Гнат не хоче.
Гаврило. То пiдождем Саву.
Медвiдь. А поки Сава прийде, треба нам обмiркувать. Не один же чоловiк, а цiла, мовляв, громада. Треба, щоб змовитись, щоб думка була одна у всiх, а то як прийде Сава, то в нас тодi почнеться суперечка.
Всi. Так, так!
Гаврило. Треба погодитись.
Медвiдь. І знайте всi, що три днi тому назад, ото як ми чиншу платить не захотiли, лист пiшов до Канева, що ми бунтуем! То глядiть, що сам Потоцький наскочить на село з волохами своiми i шкуру спустить з нас.
Гаврило. Трикляте життя! З кожним днем росте i чинш, i панщина, й податки – несила нам iх одбувать.
1-й чоловiк. Нас заманили всiх на слободи, i як селились тут, то обiщали нам, що по два злоти в рiк чиншу ми будемо платить у панськую казну на вiчнiсть, а тепер…
Гаврило. Помалу, помалу набавляли, та вже дiйшло до нiкуди.
Медвiдь. Звiдкiль ти вiзьмеш заплатить у панськую казну вiд кожного тягла сорок шiсть злотих i шiстдесят вiсiм грошей?
1-й чоловiк. Та ще й десятину дай: вiд пасiки, виходить, очкового, двi курки, двадцять яець, двадцять пасом прядива.
