скачать книгу бесплатно
Хазяiн
Іван Карпенко-Карий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Хазяiн» Івана Карпенка-Карого – п’еса, у якiй автор порушуе традицiйну для його творчостi тему жадоби наживи***. Господар з промовистим прiзвищем Пузир постае жадною людиною, усi турботи якого – лише у матерiальнiй вигодi. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Сава Чалий», «Безталанна», «Бондарiвна», «Бурлака», «Наймичка», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.
Іван Карпенко-Карий
ХАЗЯЇН
Комедiя в 4 дiях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Терентiй Гаврилович Пузир – хазяiн, мiльйонер.
Марiя Івановна – його жiнка.
Соня – iх дочка.
Феноген – права рука хазяiна.
Маюфес – фактор.
Павлина – кравчиха з города.
Зеленський, Лiхтаренко – економи.
Куртц – шахмейстер.
Петро Петрович Золотницький – родовитий багатий пан.
Калинович – учитель гiмназii.
Зозуля – помiчник Лiхтаренкiв.
Лiкар.
Харитон розсильний.
Петро.
Дем'ян.
Дiвчина.
Юрба робiтникiв.
ДІЯ ПЕРША
Кабiнет.
ЯВА І
Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другi дверi). Петруша! Скажи хазяйцi, що халат у мене…
З середнiх дверей виходе Маюфес. А, це ви, Григорiй Моисеевич? Заходьте!
ЯВА ІІ
Феноген i Маюфес.
Маюфес. Доброго здоров'я, Феноген Петрович!
Феноген. Здоровенькi були. Що це ви нас вiдцурались? Давненько я вас не бачив.
Маюфес. Дiла, дiла, дiла!
Феноген. Загрiбаете грошики!
Маюфес. Ет, поки заробиш грош, пiдошви побйош!
Феноген. Ну, не гнiвiть бога! Домик чудовий купили!
Маюфес. За стiлько лiт – другii купили не домики, а палати!
Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От гляньте! Маюфес. Халат, ну?
Феноген. Халат мiлiонера! Бачите, як багатiють. Ще отакий е кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрите, смердить! Он як люде багатiють: учiться!
Маюфес. Ето што-нiбудь особенного!..
Феноген. Ну й оказiя ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентiя Гавриловича у земський банк!
Маюфес. Ну, не пускав, а як пiзнав, зараз пустив… Терентiя Гавриловича i в рогожi пiзнають!
Феноген. А так… Слухайте, Григорiй Моисеевич, чи нема у вас на прикметi земельки?
Маюфес. Для вас?
Феноген. Еге. Постарiв, треба на свiй хлiб.
Маюфес. Пора, пора самому хазяiном буть, хоч вам i тут добре.
Феноген. Грiх скаржитись! Та тiльки то моя бiда, що перше я купував, продавав i мав добрi куртажi, варт було побиватись; а тепер держить при собi. Коли-не-коли перепаде свiжа копiйка! Так пошукайте для мене десятин п'ятсот.
Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведiть мене до Терентiя Гавриловича.
Феноген. Ходiм! Тiлько шукайте землю поближче до вокзала…
Маюфес. Што-нiбудь особенного…
Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?
Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфесом.)
ЯВА ІІІ
Зеленський, а потiм Феноген.
Зеленський. От i шапкуй перед хлопом! Не можна iнакше: силу мае, а може, сам i нацьковуе, аби зiрвать, – треба загодить!
Входе Феноген.
Феноген. А що скажете? Кажiть скорiще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.
Зеленський. Терентiй Гаврилович гнiв на мене мае, i я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на мiсто Лiхтаренка; а там менше жалування, у мене сiм'я… замовте словечко… (Виймае громi.)
Феноген. Та що ж я можу… Знаете, який наш хазяiн, часом щоб не подумав, що ви мене пiдкупили, у нього честь – перше всього!
Зеленський. Дурно нiхто нiчого не робе: ви для мене, я для вас. (Дае грошi.) Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяiна чоловiк.
Феноген. Та я попробую… Тiлько хто його знае, як… (Бере грошi.) Це ви менi позичаете… А якщо нiчого корисного не вийде – я вiддам.
Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай i в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов.)
ЯВА ІV
Феноген (сам, лiчить грошi). Двадцять п'ять! Якби не давали, то я б i не брав. А коли дають – бери! i сам хазяiн наш всiх научае: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так вiн робив i так робить вiд юних лiт, а тепер мае мiлiони! Чом же менi не тягнуть, щоб i самому стать хазяiном. Та я й не тягну-дають. Тут i грiха немае!..
Голос Пузиря: «Феноген, давай халат». (У дверi.) Ще не зашили, зараз принесу.
ЯВА V
Феноген, Марiя Івановна. Соня i Кравчиха.
Феноген. Нате, та скорiще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я пiду до них, скажу, що ви взяли позашивать дiрки. (Вийшов.)
Марiя Івановна. Ну лиш, приймаймось разом. Ось дiрка. Ти, Соню, тут латочку наклади; а ось порвалось – тут я зашию; ви ж здiймайте тим часом мiрку.
Всi принялись за роботу.
Хоч ти що хоч говори – не хоче купить нового, так оце я грошей крадькома наскладала, i ми йому такий халат справимо, що вiн i сам ним любоватиметься! Бачите, через два мiсяцi рiвно будуть iменини Терентiя Гавриловича, треба, щоб халат поспiв якраз на iменини. Я не можу йому вiд себе подарувать, бо буде страшенно гнiватись, що такий розход зробила, та ще й грошi брала крадькома. Халат, голубочко, буде дуже дорогий! Пятнадцять аршин лiонського бархату, по дев'ять рублiв аршин, i двадцять аршин шовку по три рублi, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями, – тридцять рублiв, вам за роботу п'ятдесят рублiв – всього двiстi сiмдесят п'ять рублiв. Це вже Сонi так захотiлось. Вещ цiнна i хоч кому кинеться у вiчi, а ви запросите тiлько п'ятдесят рублiв. Розумiете? Терентiй Гаврилович як побачить, що – таку дорогу вещ можна купить задешево, сказать, за безцiнь, – зараз i купить! Так от ми й дiждемось, хоч хитрощами, що цей халат вiн скине i буде носить такий, що хоч куди – не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте пiдкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкiшним бадиллям, а на бортах вишийте барана i овечку. Та зробiть так, щоб вiн зразу побачив, що вещ дорога, а продаеться дешево! Розумiете?
Кравчиха. Ох, матiнко моя Мар'я Івановна, це то все розумiю, тiлько навряд чи поспiю таку дорогу вещ скiнчить за два мiсяцi: робота велика, вишивка копотка, та ще, знаете, зразок овечки i барана у мене е на подушцi, а бурякiв нема.
Марiя Івановна. Я вам дам i узори. А щоб поспiшить з роботою – вiзьмiть помiшницю: я ж i грошi платю не малi – п'ятдесят рублiв!
Кравчиха. Та вже i день i нiч будемо удвох з дочкою стьогать i вишивать, тiлько прибавите п'ять рубликiв.
Марiя Івановна. Як гарно зробите, то й десять дам.
Входе Феноген.
Феноген. Готово?
Марiя Івановна. Готово.
Феноген. Давайте, бо гнiваються. Там якийсь чоловiк з важним дiлом. (Взяв халат i пiшов.)
Марiя Івановна. Ну, iдiть же, голубочко, я дам матерiал i узори.
Кравчиха вийшла.
Соня. Мамо! А по-мойому, вiвцi i буряки вишивать не годиться – це буде смiшно… Краще на полах i на борту квiтки та гарнi мережки, фрески, у мене е узори.
Марiя Івановна. Нi, Соню, квiтки – то инча рiч, то для молодого, а вiвцi i буряки татовi, як хазяiновi, будуть приятнiще. Я вже тата добре знаю, ходiм!
Соня. Як хочете, а я б не раiла, бо буде смiшно…
Ідуть.
Мамо! Як ви думаете, чи не сказать би татовi про предложенiе Івана Миколайовича?
Марiя Івановна. Нi, дочко. Нехай на iменини приiде i сам скаже. Іван Миколайович – учитель гiмназii, чоловiк розумний, то зумiе з татком побалакать, а я тим часом попробую випитать.
Пiшли.
ЯВА VІ
З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес i Феноген.
Пузир. Феноген, не знаеш, зiбрались економи в конторi?
Феноген. Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловiк, з коня не злазить.
Пузир. Якщо зiбрались – клич!
Феноген вийшов.
(До Маюфеса.) Сiдайте.
Мовчать.
Трудне дiло ваше… трудне. У мене своiх овець сорок тисяч, боюся, що пашi не стане.
Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: пашi не стане!.. Торiк, як я купив у вас для одного нiмця валахiв, – пам'ятаете? – то для прийомки три днi iхали вашою землею… iхали ми цiлий день. «Чия земля?» – питаемо. «Терентiя Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаемо: «Чия земля?» – «Терентiя Гавриловича». І тiлько на третiй день, надвечiр, почалась земля Гаврила Афанасьевича Чобота. Ха-ха! Княжество! Цiле княжество. Нiмець, що зо мною iхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третiй день, смiючись, сказав: «У цього хазяiна бiльше землi, нiж у нашiм герцогствi». Єй-богу, так i сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?
Пузир. Та воно можна! А тiлько я вам скажу, що, крiм всього прочего, дiло ваше опасне… Я, знаете, опасаюсь, щоб не було якоi бiди.
