скачать книгу бесплатно
Безталанна
Іван Карпенко-Карий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Безталанна» Івана Карпенка-Карого – соцiально-побутова п’еса, присвячена темi родинних стосункiв***. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяiн», «Сава Чалий», «Бондарiвна», «Бурлака», «Наймичка», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.
Іван Карпенко-Карий
БЕЗТАЛАННА
Драма в 5 дiях
ДІЄВІ ОСОБИ:
Іван – старий чоловiк, москаль.
Софiя – його дочка, молода дiвчина.
Ганна – удова.
Гнат – ii син, парубок.
Варка – дiвчина.
Параска – дiвчина.
Дiвчата 1, 2, 3
Омелько, Дем'ян, Степан – парубки.
Явдоха – хазяйка на вечорницях.
Старсти 1 i 2.
Парубки, дiвчата i музики.
ДІЯ ПЕРША
Хата Явдохи.
ЯВА І
Входять Гнат i Дем'ян.
Гнат. Через що ж то вечерницi забороняють?
Дем'ян. Хiба ти не знаеш?
Гнат. Не знаю, я тiлько що з города приiхав.
Дем'ян. Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили.
Гнат. І видумае старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять?
Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного.
Гнат. Варку?! З Омельком?!
Дем'ян. Еге.
Гнат. Та ти сам бачив, своiми очима?
Дем'ян. Своiми очима бачив.
Гнат. Варку?
Дем'ян. Варку.
Гнат. З Омельком?
Дем'ян. З Омельком.
Гнат. Нi, то тобi так здалося…
Дем'ян. Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаеш, як ти до неi залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!
Гнат. Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну!
Дем'ян. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй.
Гнат. Ходiм.
Дем'ян. Куди?
Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.
Дем'ян. Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.
Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я ii тут буду бить, аж пiр'я летiтиме!
Дем'ян. То й дурний будеш? Пристань до першоi дiвчини – цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'еш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя – далеко краща за твою Варку; придивись – як паняночка… i нi з ким не знаеться.
Гнат. Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось.
Дем'ян. Тим вона й недоторка така, що тебе любить.
Гнат. А ти ж почiм знаеш?
Дем'ян. Та вже знаю… Вчора Софiя приходила до моеi сестри, батько ii хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi… а я пiдслухав, – каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу iхать у город.
Гнат. Та брешеш!
Дем'ян. Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неi примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.
Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?
Дем'ян. Безпремiнно, зайде попрощаться.
ЯВА ІІ
Входять Явдоха i Варка.
Явдоха. Е, шкода, хлопцi, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сiно Вороного: кажуть, що ви пiдпалили.
Варка. Я вже прийшла, щоб i кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тiм боцi, чи не прийме нас хто!
Гнат. Пошли Омелька, нехай вiн пошукае задля тебе.
Варка. Що ти кажеш?
Гнат. Та те ж саме й кажу.
Варка. Уже знову хтось набрехав?
Гнат. На злодiевi шапка горить! Зараз догадалась…
Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурiв? Дивiться…
Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.
Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.
Гнат. І бачили, i не вилiзло!
Явдоха. Ану, заведiться! Послi собi побалакаете, а тепер iдiть з богом з моеi хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться.
Дем'ян. Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знае, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою.
Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують!
Дем'ян. Пропаде вечiр.
Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!
Варка. Тiтко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.
Явдоха. Тобi, дзиго, аби танцi!.. Глядiть, щоб i вам чого не було.
Дем'ян. Бiльш копи лиха не буде! Чуете, вже хтось iде… Дiвчата, бо тоненько балакають. (Іде до вiкна.) Ач! Як гиндичата, пищать.
Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобi той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стiни! (Лащиться.) Я тобi щось скажу.
Гнат. Скажеш Омельковi.
Варка. Чи ти не сказився? (Тихо.) Гнаточку, хiба ж ти не знаеш…
Гнат. Знаю! Не прилипай.
Варка. Тьфу!
Дем'ян(у вiкно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софiе, веди перед!
ЯВА ІІІ
Входять Софiя й дiвчата.
Всi. Добривечiр!
Софiя. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми пiдiйшли тихенько-тихенько, та й стоiмо, i боiмося: чи йти, чи не йти.
Гнат(пiдходить до Софii). Погуляемо, Софiе?
Софiя. Погуляемо! Для мене це послiднi вечерницi.
Гнат. Чого так?
Софiя. Поiду у город до батька.
Гнат (тихо). i замiж там вийдеш за шевця?
Софiя(соромиться). А ти почiм знаеш?
Гнат (тихо). Знаю. Не iдь! (Шепче iй на вухо.)
Софiя. Якраз! А Варка?
Гнат. Я забув i думать про неi…
Софiя. i за мене потiм так само забудеш?
Гнат. Хiба ти Варка?
Варка. Що там Варка тобi нав'язла в зуби? iди сюди, Гнате!
Гнат. Казав – учора прийде.
Софiя (тихо). Іди ж, чом не йдеш?
Гнат. Нехай iй чорт!
