скачать книгу бесплатно
Виставив гармату.
Для смiливостi вдома
Вихилив дозу,
Не забув i зарплату.
Професор:
– Будеш живий! Не тепер, а тодi…
Негайно лягати, бо бути бiдi.
Чи маю
я
рацiю?!
Негайно
на операцiю!..
???
Молодиця. Нiвроку собi молодиця.
В якiй би мiг на нiч заблудиться.
Стриже менi кучерi мiж ногами.
Якi лоскiтливi гами —
Готуе до операцii.
Радiсть серед прострацii,
А де ж стидоба? А де сорома?
Просто – нема…
…Розпанахав животяру. Покулупався.
– Полковнича аденома. Субчик попався.
А я генеральську сьогоднi вже одбатав.
Пiшло та поiхало – комсостав!..
Халатне ставлення
Двадцять халатiв не на Бессарабцi.
Знов понедiлок, човгають капцi.
Маски задраенi. Йде професура.
Всi очi на тебе. Знайома фрезура.
А помiж ними панi з косою,
Спiшить, бо не знае нi митi простою.
Скелет iз косою, з отою, що косить.
Може, кирпатоi з тебе вже досить?
Найбiльше ж тебе облягли сорома,
Ти ж голий лежиш, навiть плавок нема,
І припнутий корiнь твiй, кореневище
Донизу вагою, бо пнеться все вище,
А ядра пiднятi (так служба велiла)
З тремтячого твого нещасного тiла…
Це ж хто пiдхiхiкуе, хто це хихоче?
Як ти заплутався, друже мiй, хлопче,
Очi смiються в палких молодиць,
Що ниць вилiтали з пахучих спiдниць.
Тепер вони зверху, в халатах халатнi…
Чи ти боездатний? Вони боездатнi…
Професор розводить у скрусi руками.
Бувае ж таке! Практикуем роками,
А тут щось не вийшло. Невдалий момент!
Рiшуче наступимо на сентимент!
Пробити попробуем механiчно.
Дививсь академiк на нього критично.
Я знав, що усе на менi окошиться.
Дивилась професорка, славна лошиця,
Кирпата з косою скелетом трясла,
Й сестричка була з Домонтова села.
«Давай, пробивайте», – сказав так синклiт,
Й кирпата косою махнула як слiд…
???
Вона лиш в палату – смiх без причини:
Всiм слухать мене – вище яйця мужчини!
Всiм слухать мене – корiнця одтягнути
А яйця пiдняти як хочете бути
Знову при дiлi – шануйте ядра
Так вчила Цезаря Клеопатра
Так вчили iндуси у Камасутрi
Вони ж були ловкi i хитромудрi
Синочок, не смiйся, тобi я поправлю,
Твое причандалля тобi переставлю…
А ти депутат починайся iз дна ти
Менi ти не хочеш пiдняти зарплати
То хай в тебе корiнь не пiднiметься
Он бач одвернувся – уже вiн i дметься!
Тож вище мужчини – не голови яйця!
Нехай молодицi ще ними пограються
Бо кожна свого перелюбчика варта
Бо кожна чекае свойого бiльярда…
Смiеться регоче медсестра з Домонтова
Аби ти була менi вiчно здорова!
Ганчiркою вазяе сова вiдерцем
А кожне словечко у неi iз перцем
Стала. Одхукалась. Смiх без причини
Яке наше гасло? Вище яйця мужчини…
???
Федорченко з Миколаева, учасник ВВВ.
Хай ще сто лiт дядько живе!
Поруч на лiжку правду розповiда
Спецiально приiхав – мучать года,
І забрала у кума його швидка,
Напилися, звичайно ж, не молока
Дядько могутнiй. Персонаж iз Довженка.
Сила колотить його навiжена.
Вiн вже прапрадiдом декому буде.
Для нього лiкарня ця – зовсiм не будень.
Треба ще вижить, бо внуки проп’ють
Його минуле, сучасне й майбуть.
Треба праправнукiв виходить, сину.
Хтось менi прийде iз них на замiну.
Я – рядовий. Аденома моя – генеральська.
Видно, що доля у мене райська,
Пiвлiтру ще двигну у вiсiмдесят.
Так хто генерал з нас, а хто солдат?
Федорченко з Миколаева, учасник ВВВ.
Хай до ста лiт дядько живе!..
???
Баночки-шманочки, грушi з авоськи —
Прибiгли родиною. Горiхом волоським
Мене пригощають. Сусiд я, сусiд.
Вiн – iнвалiд. Таж i я – iнвалiд.
Щебечуть сiмейством – повна палата.
За вiщо менi така люта розплата?
Щодня iх по п’ятеро. Я ж чом один?
Євреi вони. А я що – грузин?
Сiмейство мое десь розбiглось в свiти.
Чiчко-Марiчко, хiба що е ти.
А то вже здурiв би! А тут ще, як кат,
Московський видзвонюе Патрiархат.
І кличуть до сповiдi тут, у лiкарнi.
Та лiпше зведуся й подамся до псарнi,
Анiж iх чути та ще сповiдатись.
Поверну, поверну всi цифри i дати,
Не дамся, не здамся, нехай хоч сто бiд!
Вставай i ходи. Ти – не iнвалiд!
???
Лежать гострi голки на дезiнфекцii,
Чекають, як видно, якоiсь протекцii,
Щоб дався я колупатись в менi
І пропадати в тяжкому вогнi.
Молодi – практикують. Я кров’ю зiйшов.
Давай розпанахали знов його шов.
Каже сестра: «Депутат – кабаняра.
Кров, як в кнура. Йому це покара,
Що ми отут гибнем за копiйки.
Рачкую щоночi – в моi то роки!»
Молодша сестричка: «Та вiн – як Ісус!
Терпить, не стогне. Йому за це – плюс…»
Я чую й не чую. Та, видно, бiда,
Життя мое десь i кудись пропада.
Гукають професора вже практиканти,
Як я побував десь у пеклi у Данте.
Все чую. Все бачу. Видно, живу.
Сестричку вже бачу. Вже третю. Нову.
Це вже професорська асистентка,
Дуже ловкенька, видно, доцентка.
– Що пiзнаеш нас, бачу, обох.
Я плачу. Смiеться вiн. Бiлий, як Бог,
Професор мiй Бiдний. Бiдний – це я.
Зi мною, багатим, родина моя.
Провiдали. З’iхались. Господи Боже!
Ти помагай, як нiхто не поможе…
м. Киiв, Олександрiвська (Жовтнева) лiкарня
2004, 2014
???
Шеделя бiлоколонне диво…
М. Зеров
О Шеделя бiлоколонне диво.
Як свiтиш ти високо i правдиво.
Як тiшусь я, що бачу тебе ще раз —
Пощезла днiв моiх пiсна печера
В Печерськiй лаврi, в сяевi дзвiницi.
Де не зозулi грають, а зигзицi,
Де вже не голуб, але голуб-дух,
Де урочисто, чисто все навкруг,
Де даль вiкiв у сяевi небес,
Де дух з колiн пiдвiвся i воскрес,
Де мiж зiрками, вiчними й новими,
Лiтають шестикрилi серафими
І херувими всi четвертокрилi
Напоенi у Гiзеля в чорнилi.
Де Нестора – святого лiтописця
В Ілларiона всi молитви пишуться…
Летять лiта, чи сонце чи сльота,
Лiтають ще, лiтають ще, лiта…
Свiти ж високогiрно i правдиво
Ти – Шеделя бiлоколонне диво!..
Народ
…Дрижить протоплазмою без ядра…
Є. Маланюк
Нас пригноблювали негаразди
