скачать книгу бесплатно
А чим би могли пiдпоiти пана графа?
МЕДІВКА РІЗДВЯНА
Медiвка – львiвська сестра польського «крупнiка», мiцний, насичений i солодкий медовий трунок. Особливо смакуе взимку, коли ii можна додавати в чай. Готуеться настоюванням алкоголю на заправленому спецiями медовi. Їi солодкiсть оманлива, бо приховуе мiцнiсть, i як вона дiе на питущого, ви вже зрозумiли на прикладi Алексея Толстого.
На жаль, рецепту достеменно тiеi медiвки, яку вiн пив у ресторанi «Атляс», ми не знайшли. Тому подаемо одну iз традицiйних i давнiх рецептур медiвки, за якою готують ii i донинi в багатьох львiвських родинах.
Медiвка буде iншою на смак, залежно вiд того, який мед взяти для ii приготування: гречаний мед дасть вiдчутну кислинку та аромат, липовий та акацiевий – солодкiсть, тому, аби медiвка була смачною, ми радимо використовувати сумiш рiзного меду.
Компоненти
3 л горiлки
3 склянки мiшаного меду (наприклад, частина квiткового, частина липового)
свiжа, тонко зрiзана шкiрка з помаранча
пiвцитрини
1 паличка цинамону
1 см кореня iмбиру
10 квiточок гвоздики
5 зернят перця пахучого
10 зернят ялiвцю
10 зерняток корiандру
2 зiрочки бодяну
3 помаранчi
Якщо хочемо додати медiвцi тонiзуючоi та лiкувальноi дii – 20 крапель аптечноi настоянки Родiоли рожевоi («Золотий корiнь»)
Як готувати
Всi спецii потовчiть в ступцi. Помаранчi добре помийте щiточкою, облийте окропом i тоненько знiмiть шкiрки. Запах шкiрки помаранчi мае дуже важливе значення, тому вибирайте помаранчу iз гарним запахом.
На водянiй банi зiгрiйте мед, а коли вiн буде добре нагрiтим i почне з’являтися пiна – знiмiть ii ложкою. В гарячий мед додайте прянощi i шкiрки помаранча, накрийте i поставте вистигати.
Як вистигне – долийте алкоголь, додайте порiзаних пiвцитрини, краплi золотого кореня, перелийте в банку, закрийте покришкою i поставте настоюватися, щодня струшуючи.
Через 10—15 днiв перецiдiть через фiльтр.
Закоркуйте i поставте в холодне мiсце вистоюватися на скiльки вистачить терпiння.
Що довше витриманою е медiвка – то м’якшою вона е на смак.
Готування медiвки – процес тривалий, втiм, вона того вартуе. Тому радимо готувати вiдразу бiльшу порцiю, пропорцiйно збiльшуючи кiлькiсть складникiв.
Тi, хто змiнили наш свiт
У Львовi е пiсня, котру знають усi, хто побував у цьому мiстi за останнi вiсiмдесят рокiв. Їi автором е чудовий i талановитий автор Емануель Шлехтер. Сьогоднi ii переклад можна почути украiнською i навiть росiйською мовами. Це пiсня про одне з найкращих мiст на землi.
Niech inni s?e jada gdzie moga gdzie chca do Wiednia, Paryza, Londynu
A ja sie ze Lwowa nie rusze za prоg,
Ta mamciu ta skarz mnie Bоg,
Bo gdzie jeszcze ludziom
Tak dobrze jak tu?
Tylko we Lwowie!
Gdzie spiewem cie tula
l budza ze snu?
Tylko we Lwowie![4 - Хай iншi поiдуть, де можуть чи хочуть: до Вiдня, Парижа чи в Лондон.Проте я зi Львова не рушусь нiгде,Та, мамцю, скарай мене, Боже!Ну де ще на свiтi так добре, як тут?Тiльки у Львовi!Де спiвом колишуть та будять зi сну?Тiльки у Львовi!]
Автори i виконавцi – Тонько i Щепко, двое радiоведучих «вар’ятiв» зi Львова, якi спiлкувались зi слухачами iз студii радiо, що була на вулицi Стефана Баторiя (сьогоднi – Князя Романа). Успiх був грандiозний. Їм вдалося захопити в полон шiсть мiльйонiв слухачiв у передвоеннiй Польщi. Характерний львiвський дiалект – гвара – у поеднаннi з оригiнальними жартами створював слухачам вiдчуття перебування в мiстi, про яке повсякчас треба мрiяти.
Проте небагато людей знали, що за сценiчними образами веселунiв ховались цiкавi, оригiнальнi та цiлком респектабельнi люди. Один з них – Тонько, а в життi – Генрик Фогенфальгер, народився у Львовi на вулицi Круп’ярськiй, у родинi мiського чиновника. Його батько Самуель понад усе хотiв, щоб син став шанованим юристом. Така собi типова мрiя львiвських батькiв. До слова, тут ще й сьогоднi жартують, що дитина мае стати якщо не доктором права, то хоча б доктором медицини. Усе iнше вiд лукавого.
Проте Тонька з дитинства постiйно тягнуло до iншого життя. Вiн вирiс на Личаковi, у районi, де аж роiлось вiд найзнаменитiших хулiганiв мiста – батярiв. Тут, у затишних закапелках було безлiч мiсць, де збирались веселi та оригiнальнi, цiкавi, проте не завжди у згодi iз законом, постатi. Саме на Личаковi була моторошна кнайпа «Печера ветеранiв», де як рекламу, окрiм iжi та танцiв, пропонували бонусний удар по пицi. У темнуватих закапелках таких кнайп – «мордiвень», а коли були грошi, то i пiд софiтами найкращих «сальонiв» мiста – батяри створили особливу i незабутню атмосферу. Все це збуджувало уяву та просто не могло не подобатись. Для лiквiдацii в зародку бунтiвного характеру майбутнього Тонька – Генрика – у школi до нього пiдсадили розумника i вiдмiнника Вiктора Будзiнського. За планом учителiв, той мав позитивно вплинути на бешкетника. Як результат – школа отримала двох хулiганiв, а Тонько – доброго товариша на все життя.
