скачать книгу бесплатно
Про грiхи i чесноти
Любомир Гузар
Оксана Климончук
Книжку про людськi чесноти й пороки Блаженнiший Любомир написав наприкiнцi свого земного буття. Вiн часто цiкавився – як просуваються справи з пiдготовкою до друку, проте так i не встиг побачити ii.
У легкiй i доступнiй манерi автор дiлиться власним баченням рис, притаманних окремiй особистостi та суспiльству загалом, вказуе, як позбутися вад, а також як розвинути в собi те краще, дароване нам Богом, що е в кожному з нас. Книжку iлюстровано дитячими малюнками, вiдiбраними конкурсним журi.
Розрахована на людей рiзного вiку – усiх, хто цiкавиться питаннями морально-етичного плану, проблемами людських вiдносин, психологiею особистостi та соцiальною психологiею.
Любомир Гузар
Про грiхи i чесноти
Передмова Мустафи Джемiлева
Художник-оформлювач Олена Гугалова-Мешкова
На обкладинцi: портрет Любомира Гузара, виконаний Дiаною Зварич, 14 рокiв, м. Львiв
© О. Климончук, упорядник, 2018
© М. Джемiлев, передмова, 2018
© О. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2019
Любомир Гузар.
Ілона Шустер, 14 рокiв, м. Галич (Івано-Франкiвська обл.)
Передне слово
Вiн казав, що хоче бути Людиною, вкладаючи в це слово свiй особливий змiст. І вiн був Людиною. Унiкальною, непересiчною i простою водночас. Простота i скромнiсть пiдкреслювали його велич.
Мабуть, не так багато людей мають моральне право публiчно розмiрковувати про людську мораль. Любомир Гузар, безперечно, мав таке право, бо й сам був людиною високоi моралi.
У цiй книжцi вiн розповiдае про людськi достоiнства та вади не як недосяжний небожитель, а як мудрець, який здобув свою мудрiсть через власний досвiд, зокрема й через власнi помилки й слабкостi. Вiн не хизуеться своею безгрiшнiстю i не зневажае тих, кого називають грiшниками. Його любов до ближнього охоплюе всiх ближнiх, незалежно вiд iхнього благочестя чи грiховностi, так само як i вiд вiросповiдання, нацiональноi приналежностi, соцiального статусу…
Люди у вiдносинах мiж собою часто забувають про свое призначення бути Людиною й поводяться незрiло, вдаючись до негiдних вчинкiв. Любомир Гузар вбачае корiнь зла саме у браку любовi, поваги, толерантностi. Нерiдко – поваги до самого себе.
Гадаю, ця остання написана ним книжка допоможе багатьом краще осягнути свою роль у людському суспiльствi, у стосунках iз рiдними, друзями, сусiдами, колегами й навiть iз ворогами, якщо вони е.
Мустафа Джамiлев
Про грiхи i чесноти
Люди люблять говорити про чесноти та вади iнших людей. Ставлення до iнших часто спираеться на наше уявлення про людськi достоiнства й грiхи. Але спiлкуючись iз людьми, я приходжу до переконання, що багато хто не знае, що означають тi чи iншi чесноти й пороки, що за ними криеться…
Господь Бог сотворив людину вiльною, дав iй розум i волю, надiлив ii правом робити добро. І до самоi природи людини належить – бути свобiдним, iнакше кажучи – мати можливiсть вибору. Тож бути вiльним – означае робити вибiр на користь добра. А грiшимо ми через нашу немiч i слабкiсть. Людина може помилятися й чинити зло, але такого права вiд Творця вона не дiставала.
Гадаю, ця книжечка допоможе краще зрозумiти суть того, що ми спрощено називаемо добром i злом, i тi риси, у яких цi одвiчнi поняття проявляються в людських вчинках i помислах.
Добро i зло.
Дарина Парахоняк, 6 рокiв, м. Галич (Івано-Франкiвська обл.)
Доброта.
Ілона Шустер, 14 рокiв, м. Галич (Івано-Франкiвська обл.)
Доброта
Людина вважаеться доброю тодi, коли робить добро, сiе його довкруги себе щодо рiдних, близьких, приятелiв, знайомих. Усе, що робить, мае позитивну прикмету й приносить користь тому, на кого воно спрямоване.
Бути добрим – це передусiм намагатися бути собою, бути людиною. Тобто сповняючи свое призначення, вiдповiдаючи своiй людськiй природi, ми виявляемо нашу доброту. Коли машина справно виконуе свою роботу, про неi кажуть «добра» чи «гарна» машина. Так само людина, яка сповняе свое «людське» призначення, е доброю людиною.
А ще добра людина робить добро з усмiхом, з позитивним, погiдним настроем, безкорисливо.
Доброта.
Олеся Баб’ячок, 12 рокiв, м. Львiв
Доброта.
Олена Зуб, 9 рокiв, м. Івано-Франкiвськ
Доброта.
Софiя Кузик, 12 рокiв, м. Стрий (Львiвська обл.)
Доброзичливiсть
Доброзичлива людина – це та, яка робить добро. Зичить його i робить – тому що добра. Вона не розраховуе отримати щось взамiн. Доброзичливiсть дуже пов’язана з добротою, е однiею з ii проявiв.
Доброзичливiсть.
Анастасiя Парахоняк, 9 рокiв, м. Галич (Івано-Франкiвська обл.)
Доброзичливiсть.
Адрiана Прунько, 9 рокiв, м. Галич (Івано-Франкiвська обл.)
Цинiзм
Цинiзм – це крайнiй прояв неповаги. Часом чую, як кажуть: iхав хтось дуже швидко на автомобiлi й розбився – мовляв, заробив собi… Таке висловлювання щодо iнших – i вiдповiдне ставлення до людини, людського життя – е цинiчним. Але людина, ii гiднiсть – велика цiннiсть сама по собi. І цю гiднiсть потрiбно шанувати. Не поважати ii – одна з форм цинiзму.
Сором
У Святому Письмi сказано про страх Господнiй. А що вiн означае? Багато людей вважають, що слiд боятися за своi вчинки, бо коли я зроблю щось зле, то Господь Бог, наче справедливий полiцейський, мене покарае. Тож треба бути обережним, остерiгатися всього, щоб не дiстати по носi.
Насправдi страх Господнiй – не що iнше як почуття сорому. Менi соромно, скажiмо, щось зробити «не так» у присутностi моеi матерi чи iншоi дорогоi менi особи. Так само соромимося повестися неправильно в присутностi Бога. А Вiн присутнiй всюди, всюдисущий. Одне слово, почуваемося нiяково, прикро, боiмося образити когось своею недбалою, нечесною, грiшною поведiнкою.
Почуття сорому можна по-рiзному аналiзувати. Але загалом воно е вiдчуттям внутрiшнього дискомфорту вiд того, що я вчиняю на очах iнших людей, особливо дорогих менi, щось прикре.
Сором.
Юстина Яким’як, 16 рокiв, м. Киiв
Вiдчуття сорому властиве тим, хто шануе iнших. Соромно може бути й за когось, iз ким ви почуваете рiзного роду спорiдненiсть. Наприклад, за сина чи доньку, за родича, сусiда, спiввiтчизника, людину вашоi професii чи вашого кола…
Чи менi самому коли-небудь було соромно? Певно, що так.
Недружнiсть
Ця риса походить вiд браку людськоi гiдностi. Особа, яка поважае себе i шануе ближнього, намагаеться поводитися i спiлкуватися з навколишнiми в такий спосiб, у який би хотiла, аби поводилися i спiлкувалися з нею. Люби ближнього, як самого себе. Отже, якщо я хочу, щоб зi мною обходилися чемно, шанобливо, то я повинен так само чемно й шанобливо обходитися з iншими.
Недружнiсть – це, так би мовити, немiч людськоi природи.
Людина, яка проявляе неприязнь до навколишнiх, не мае гiдностi щодо самоi себе. Не шануе себе.
Недружнiсть.
Марiя Рубан, 10 рокiв, м. Ізюм (Харкiвська обл.)
Вдячнiсть
Бути вдячним – значить визнавати, що хтось менi зробив добро й вiддавати належне тiй людинi. Особливо, якщо це добро безкорисливе, спрямоване лише на мене, а подекуди навiть завдае шкоди iй самiй.
Коли дякую, то висловлюю це визнання вголос. Здатнiсть бути вдячним – дуже гарна i шляхетна чеснота.
Вдячнiсть.
Назар Прус, 11 рокiв, м. Львiв
Смiливiсть.
Анастасiя Верес, 6 рокiв, м. Галич (Івано-Франкiвська обл.)
Смiливiсть
Що значить бути смiливим? Мати вiдвагу робити добро. Інколи нам бракуе вiдваги зiзнатися, хто ми е. Не наважуемося перехреститися, аби з нас не смiялися, мовити про Бога – аби не кепкували. Смiливiсть – це i е вiдвага бути собою.
Знаете, можна бути легкодушним i пхатися в небезпеку. То не е смiливiсть, то е дурiсть.
Справжня смiливiсть – це коли я, беручи до уваги об’ективнi обставини, вiдчуваю, що маю поводитися в певний спосiб, навiть якщо не знаю, що з того буде. Наприклад, зiзнаюся, що е християнином, виявляю рiшучiсть робити добро, навiть якщо люди з того смiються.
Це така позитивна, практична смiливiсть, а не легкодушнiсть, покликана показати, ось це я, готовнiсть пiддатися ризиковi задля пустоi слави.
Смiливiсть.
Ярослав Мурафа, 10 рокiв, м. Галич (Івано-Франкiвська обл.)
Смiливiсть.
Софiя Лозова, 12 рокiв, м. Киiв
Смiливiсть.
Дiана Ковтун, 11 рокiв, м. Галич (Івано-Франкiвська обл.)
Часто в лiтургiчних молитвах ми просимо в Бога смiливостi звертатися до Нього. Так би мовити, смiливостi довiр’я. Це як дитина звертаеться до батька.
Адже коли ми спiлкуемося з чужими людьми, то часто знiчуемося, коли треба про щось попросити. Дитина ж до батька звертаеться просто i ясно: тату, я голодний, тату, менi це потрiбно… І Церква заохочуе нас так само смiливо звертатися до Бога: Господи, вислухай мене, Господи, поможи менi. Інакше кажучи, не крутити перед Богом, не старатися вдавати щось, а просто сказати: Боже, мене то болить, поможи менi, вислухай мене.
Такого довiр’я, простоти – святоi простоти – нам часто бракуе. Бо дехто каже: а як то до Бога так казати?
Спокiйно казати! Це i е смiливiсть довiр’я до Господа Бога, усвiдомлення, що Господь – мiй найкращий приятель.
Гiднiсть
Гiднiсть – це те, що ми одержали вiд Бога. Один iз ii атрибутiв – почуття правди. Гiднiстю не можна назвати те, що ми самi собi домислили чи приписали. Адже вона е виявом людського ества – того божественного, що в нас е.
Гiднiсть пов’язана з вiдчуттям та усвiдомленням нашого походження. Неземного походження… Хтось може пишатися тим, що походить iз княжого роду. Але це iнше вiдчуття… Гiднiсть стосуеться насамперед нашоi належностi до божественного. Адже людина сотворена Богом за його образом i подобою.
Бог дае нам дар життя через батькiв, через покликання, таланти, через дар Святоi вiри.
Гiднiсть.
Ярослав Мурафа, 10 рокiв, м. Галич (Івано-Франкiвська обл.)
Революцiя Гiдностi – теж мае стосунок до цього важливого усвiдомлення. Звичайнi люди зрозумiли, хто вони е i якi мають права – адже мають походження вiд Бога. Людська гiднiсть невiдривна вiд розумiння того, що людина е сотворiнням Божим.
Часто кажемо про когось: поводиться гiдно… То означае, що та особа свiдома своеi гiдностi.
Не слiд плутати гiднiсть iз гордiстю чи навiть погордливiстю – це коли хтось iз нас вважае, що нiбито один такий на свiтi й iншого нема й не буде.
Гiднiсть – то не е гордiсть. Мовляв, я дуже поважний, дуже добрий чоловiк, щоб таке робити… Нi, я е людина, Боже сотворiння, надiлене Божими дарами, i я свiдомий гiдностi й поводжуся так, щоб не образити iншого – я, мовляв, пан, а ти дурень…
Наприклад, Митрополит Шептицький з усiма вмiв говорити. І з великими панами, шляхтою, i зi звичайними селянами, робiтниками. Вiн кожного шанував. І всi, з ким вiн розмовляв, вiдчували: вiн мене сприймае як людину.
Дар розуму, дар волi, дар свободи, якi дае нам Бог, – це все належить до природи людини. І людина втiшаеться цими дарами – ними надiлено кожного з нас. Нема такого, хто iх не мае. Раз я е людиною, то маю всi дари, якi Господь Бог дае кожнiй людинi.
Одна iз Заповiдей Божих каже: люби ближнього свого, як самого себе. Любити ближнього, як самого себе означае бачити в ньому ту саму гiднiсть, якою я сам втiшаюся, оскiльки розумiю, що походжу вiд Бога й живу волею Божою, бо Бог мене сотворив. Так само Бог сотворив усiх iнших.
Спiвзвучнi слова «самолюбство» чи «себелюбство» не мають з тiею любов’ю, про яку каже Ісус Христос, нiчого спiльного. Цi поняття стосуються тих, хто догоджае собi, потурае в усьому, ставиться до себе надмiру поблажливо. А любов, яку заповiдав нам Ісус Христос, – то i е почуття власноi гiдностi.
Людина може народитися на королiвському дворi, а може – i в простiй сiльськiй хатi. Рiзницi немае, бо i та й iнша мають божественне походження й надiленi людською гiднiстю, яку слiд шанувати.
Лiнь
