banner banner banner
Артем Стеценко розповідає
Артем Стеценко розповідає
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Артем Стеценко розповідає

скачать книгу бесплатно

Артем Стеценко розповiдае
Лiдiя Гулько

У книжку увiйшло двi повiстi. Джерелом для написання стало тiсне спiлкування автора з дiтьми. Зокрема, з одинадцятирiчним хлопчиком, прототипом Артема Стеценка.В основi повестей лежать реальнi факти i подii, що мали мiсце в однiй iз киiвських загально-освiтнiх шкiл. Автор прагнув точно передати лексичний i стилiстичний склад розповiдi свого героя, будову його речень. Рекомендуемо пiдлiткам, що люблять пригоди та iсторii з детективними ознаками. Також юним читачам, котрi прагнуть знайти вiдповiдi на питання, яких надто багато в час суцiльноi електронiки. Буде корисною для учителiв та батькiв, бо допоможе зрозумiти сьогоднiшнiх дiтей.

Артем Стеценко розповiдае

Записала Лiдiя Гулько

Про себе, планшет i Забiяку

1

Останнiй дзвiнок. У небо летять кольоровi кульки. Ура! Лiтнi канiкули почалися!

Безмежно щасливi, повертаемося додому. Плану на канiкули я ще не склав. Уважно слухаю Веню. Вiн працюватиме в командi Макса. Разом iз хлопчиками буде мити автомобiлi. На заробленi гривнi Веня накупить смаколикiв, розважитиметься в Гiдропарку.

Я загорiвся бажанням влитися в команду.

– Пiзно. Штати заповненi, – ошелешив мене друг.

Глянув на мене i сказав:

– Не переживай. Щось придумаю.

Довго Веня не думав.

– Артеме, ми можемо працювати в парi, – вигукнув радiсно.

Трiшки подумав i сказав (не так радiсно, як перед цим):

– Доведеться менi з тобою свiй заробiток дiлити. Значить, отримаю грошей менше, нiж хлопцi.

Окрилений, я запевнив друга, що вранцi прийду до нього.

– Вiдро i ганчiрку не бери. У мене все готове, – попередив Веня.

Тодi я ще й гадки не мав, що вранцi моя дорога проляже не до Венi, а в протилежний бiк.

2

Батьки привiтали мене iз закiнченням п’ятого класу. Тато подарував шкiряний м’яч, а мама приготувала святковий стiл. Ми з татом сидiли на диванi, а мама навпроти, на стiльцi, бо раз за разом вибiгала на кухню. Тато згадував свое золоте дитинство, рiдне село. Розчулений, я прилип до батькового плеча. Реально вiдчував себе iменинником. Несподiвано тато запропонував.

– Старичку (так вiн мене називае з трьох мiсяцiв), а чому б тобi не поiхати в мое рiдне село? Ти бував там не раз. Знаеш: у Людмили влiтку класно.

– Чисте повiтря, смачна артезiанська вода, огiрочки зi свого городу, садок… – пiдспiвала татковi мама.

Картопля застряла у моему горлi. Я голосно гикнув. Мама вибiгла на кухню. За мить подавала менi кухлик з водою, а татовi казала:

– Вранцi вiдвезеш Артема до Людмили.

Я гикнув ще голоснiше. Мiж гикавками прокричав:

– Не поiду в село. Залишуся в Киевi.

– Вiдпий води, синку, – сердечно припрошувала мама.

Я вiдпив. Однак не втримав кухлика – вилив воду на себе.

Мама метнулася на кухню за рушником.

– Нема тобi чого у мiстi робити, – заспокоював мене татко i гупав кулаком по спинi, щоб картопля пройшла.

– Не правда. Я уже знайшов собi заняття.

– Не одне, а три, – поправив тато. – Рахую: лежати на диванi – раз, тиснути на кнопки пiiспi – два, хлопати дверцятами холодильника – три.

Мама зi спiвчуттям дивилася на мене. Але я знав: вона не на моему, а на батьковому боцi. Протистояння додало менi сил. Я обiтерся рушником i рiшуче вiдвiв батькову руку. Голосно i твердо сказав:

– Макс зiбрав команду з хлопцiв нашоi школи. Я працюватиму з Венiамiном у парi.

Мама зробила великi очi.

– Синку, ти працюватимеш?

Зiгнута татова спина вирiвнялася. Голос його звучав, як метал.

– У такому разi нам, батькам, потрiбно знати все про твою роботу. Розказуй, в чому полягають твоi службовi обов’язки?

– Вони рiзнi.

– А конкретно?

– Будемо з хлопцями мити автомобiлi. Веня обiцяв менi вiддавати половину зароблених грошей.

– Із тих грошей, що йому видiлить брат. Бо половину Максим забере собi, як органiзатор. Виходить, в ручку тобi ляже лише четверта частина заробiтку.

– Ти ще, дитинко, не знаеш життя, – вмовляла мене мама. – Трапляються такi водii, якi манiпулюють дiтьми, або й зовсiм iм не платять. Нахабно кажуть: хлопцi, ви погано мое авто помили, не стану вам платити.

– Хiба такого примусиш оплатити виконану роботу? До того ж Максим неповнолiтнiй. Пiдприемство його незаконне, податкiв вiн не платить. На нього ще й можуть донести.

Я палко заперечив:

– У Макса на Куренiвцi багато друзiв. Вони захистять його.

– Донесуть його конкуренти. Приiде мiлiцейський бобик. Посадять тебе з Венiамiном у нього i вiдвезуть до районного вiддiлку мiлiцii. Хто за тебе заплатить штраф? Максим? Не заплатить. У вiддiлок викличуть мене, твого батька.

Мама зi скорботним обличчям хитала головою.

Мiй батько працював юристом. Вiн знав усi закони, тож мама вiрила йому беззаперечно.

Розмова для мене втратила сенс. Однаково буде по-iхньому. Ранiше я плакав. Але минулого року на мiй день народження тато за столом урочисто виголосив: «Артеме, сьогоднi ти став дорослим. Тобi стукнуло десять. У давнi часи хлопцiв твого вiку батьки одружували. Вiдомий факт: Тутанхамона батько-фараон одружив у дев’ять рокiв. Ми тебе не одружимо. Але плакати тобi забороняемо. Концертiв нам бiльше не влаштовуй. І зарубай собi на носi: те, чого хочеш, сльозами не доб’ешся». Я добре запам’ятав таткове ювiлейне попередження. Батьки, впевнений, теж його не забули. Ох, краще б вони мене одружили, як Тутанхамона. З ким? Хоча б iз Софiйкою, з якою разом пiдростав i ганяв у дитячому садочку.

Сльози мимохiть стали в моiх очах. Голосно шморгнув носом. Трохи посидiв i вийшов на балкон. Стояв там i витирав сльози.

Через вiдчиненi дверi линули голоси батькiв. Говорили вони про мене, мiй ранковий вiд’iзд. Потрiбно обов’язково зателефонувати Венi. Звичайно, розмова буде неприемною. Друг назве мене зрадником. Наполягатиме, щоб я залишився у мiстi.

– Привiт. Я дзвоню, щоб сказати: вранцi мене не чекай. Ми з батьком iдемо в село. Вiн залишить мене у тiтки до кiнця лiта.

– Добре, – буркнув Веня i вiдiмкнув зв’язок.

Чому Веня сказав «добре»? А-а-а-а, вiн зрадiв. Адже йому не доведеться зi мною свiй заробiток дiлити.

– Синку, ми ще не закiнчили обiдати. Пiдiйшла черга для солодкого. Нумо, до столу, – припрошуе мама.

Сиджу за обiднiм столом, низько опустивши голову.

– Синку, ти маеш усе, що потрiбно дитинi для нормально життя, духовного та фiзичного розвитку. Для чого тобi потрiбнi грошi? – питае мама, розрiзаючи пирiг iз полуницею.

Поза засмученоi дитини мене виручила. Батьки не бачили мого обличчя, а тому не могли прочитати моiх думок. Я знав, що вiдповiдь, типу, хочу купити п’ять пачок морозива, двi пляшки пепсi-коли i велику упаковку чiпсiв, для батькiв не переконлива. До того ж вони вважають цi продукти шкiдливими для здоров’я. І тут я згадав свою давню мрiю, а саме мати планшет. Батьки знали про це. Але мама мого бажання не подiляла.

Я пiдвiв голову i смiливо сказав:

– Хочу купити планшет. У нашому класi уже всi учнi з планшетами.

Мама швидко глянула на батька. Зараз почне загинати пальцi з довгими нiгтями i перераховувати всi моi електроннi «штучки»: пiiспi, приставку до телевiзора (на яких я лише зрiдка граю), комп’ютер (таткiв), телефон сенсорний i з мелодiями (але з малим екраном).

– Молодчина, – несподiвано пiдтримав мене тато. – Гарне бажання. У планшет можна завантажити пiзнавальнi фiльми, художнi книжки, пiдручники.

– Ігри, – увернула свое мама.

– Планшет не iграшка. Планшет – iнструмент для роботи та навчання. Артемовi планшет потрiбний. Грошi на його придбання наш син заробить у селi. Вiн уже дорослий.

– У селi? – перепитую.

– За умови, якщо допомагатимеш Людмилi, – попередила мама.

3

Поки ми в дорозi, я розкажу вам усе, що знаю про село, куди мене тато везе, та про свою родичку. Це село первiснi люди назвали дуже смiшно – Криве Озеро. Начебто давним-давно у цiй мiсцинi було величезне озеро з крутими берегами. Чумаки, котрi везли сiль iз Криму, бiля кривого озера зазнавали неприемних пригод. Нинi вiд великого озеро залишилося велике болото, що заросло непрохiдними чагарниками. Через болото перекинутий капiтальний мiст.

Людмила живе за кiлька кiлометрiв вiд болота. Їi будинок стоiть на схилi, що прямiсiнько збiгае до рiчки Кодими. У цьому мiсцi Кодима надзвичайно широка, хоча мiлка. Так само, як i озеро, русло рiчки густо поросло верболозами, очеретом, iрисами, осокою.

Людмила наша близька родичка. Вона рiдна тiтка мого батька Юрiя. Виходить, що для мене вона бабуся. Називати Людмилу бабусею у мене, навiть маленького, не повертався язик. Скiльки себе пам’ятаю називав ii тiтонькою. Дивно, що Людмила мене жодного разу не виправила i не настояла на тому, щоб називав ii правильно – бабусею. Цiкаво, що Людмила називала мене i мого батька (окрiм, звичайно, наших iмен) словом «сину». Ми з татком теж тiтоньку не виправляли.

4

Людмила нас чекала. Зварила зелений борщ i вареники з картоплею.

Не розумiю, чому в Кривому Озерi такi смачнi страви? Адже в Киевi, на ринку, продають такi ж самi продукти: картоплю, буряки, моркву. Але, борщ, який варить мама, не такий смачний. Дивно.

Обiдали ми у садку, пiд яблунею. Говорили про те, про се. Несподiвано татко обiйняв мене за плечi i до Людмили:

– Тьотю, знайдiть для нашого старичка якесь заняття. Але таке, щоб вiн був при дiлi кожного дня. Артем прагне працювати.

Тiтонька мало не захлеснулася борщем.

– Прагне працювати?

Нi, вона не повiрила татковi. Я розвiяв ii сумнiви.

– Правда, правда. Менi потрiбна робота. Я хочу заробити грошей. Хочу купити планшет. У нашому класу вже…

– Так, окреслимо коло щоденноi дiяльностi Артема. Бо передбачаю негарну ситуацiю: приiжджаю його забирати, а вiн ходить насуплений. Вважае, що працював. Але роботи, яку виконав, не може показати. Тодi за що йому давати грошi? Отже, яке поле його дiяльностi?

– Сину, у дитини тiльки почалися канiкули, а ти вже йому роботу шукаеш. Хай вiдпочине пiсля школи. Звичайно, коли попрошу, то вiн менi допоможе. Правда, зайчику?

– Правда, тiтонько.

Чомусь моя з тiтонькою повна злагода батька не тiшила. Вiн продовжував наполягати:

– Нi, дайте Артему конкретне завдання.

Тiтонька, щоб тато перестав до мене чiплятися, кинула:

– Хай доглядае курей.

– Прошу, конкретно. Так, перше завдання, – загнув великого пальця тато.

– Слiдкувати за тим, щоб у тазах, де зерно i вода для курей, не свiтилося дно.

– Друге.

– Перераховувати птахiв.

– Трете.

– Приносити з долини траву i мiлко ii дрiбнити.

– Четверте.

– Збирати яйця.

– П’яте.

– Зачиняти курник. Та досить вже з нього. Робота на кожен день i така, яку просиш: вiд ранку до вечора.

Я рибкою скинувся.

– І це все? Менi потрiбно заробити тисячу гривень. Давайте бiльше роботи!