скачать книгу бесплатно
Прийшло ще кiлька людей, в хатi зробилося тiсно, i Квiтковський попрохав гостей до зали. Як iшли, Гордiй стиха спитавсь у Демида:
– Чи ти знаеш цього Келишинського? Що воно?
– А так собi, – нiщо, десь у судi служить, родич господаревi, то, мабуть, i зайшов випадком.
Посiдавши в залi, почали розмовляти. Трохи згодом вийшла й Квiтковського сестра, Ганна. Вона нiяк не нагадувала брата, бо вдалася в батька. Обличчя, може, з не зовсiм рехтельними рисами, було любе й чепурне – розумнi темнi очi пiд дугастими бровами та високий бiлий лоб були йому окрасою. Раденка дуже вразила ii невисока, але струнка постать. Вiн не зводив з неi очей i зовсiм не помiтив, що i в Демида Гайденка очi вiдразу засяли, як дiвчина ввiйшла в хату.
Брат познайомив сестру з Раденком. Гордiй блиснув на неi своiми смiливими ясними очима, i дiвчина несамохiть звернула на його увагу.
– Я чув, – ви недавнечко з села? – почав Раденко, сiдаючи коло Ганни.
– Еге! – кивнула вона головою.
– Я теж вiдтiль, i цiкавий знати вашi вражiння… Як вам здалося село? Що ви в йому знайшли?
– Ваше питання дуже широке, та я й не можу сказати, що була на селi близькою до народу: народ якось одхиляеться од iнтелiгентноi людини… – вiдмовила дiвчина, трохи соромлячися з несподiваних запитань.
– Я вирiс промiж народом, – сказав Раденко, – i думаю, що вмiю з iм говорити…
Але його перепинив один студент:
– Саме це й я помiчав – мужик нам не йме вiри. І я певний, що це буде доти, поки обов'язкова освiта украiнською мовою порiвняе пана з мужиком.
– Освiта вкраiнською мовою – це так, але не обов'язкова – вiдказав Гордiй. – Це був би примус над народом. З якого права iнтелiгенцiя робитиме своi бажання обов'язковими народовi? Чи не схотiв би того й народ iзробити?
– Ти помиляешся, Гордiю, – вiдказав Демид Гайденко, – своi бажання накида iнтелiгенцiя народовi, а загальнопризнану правду.
– А яку ж то?
– А ту саме, що свiт кращий од темряви.
– Невже ви думаете, що народ сам, коли схоче, не вiзьме цього свiту? Хiба важаете народ за дурня, що не розумiе власноi користi? Свiт кращий од темряви! Але – який свiт? Той, що ви бачите, те, що ви вважаете за свiт! А може свiт зовсiм не такий i, може, зовсiм не такого свiту хоче народ? Як же ви можете накидати йому свою просвiту, коли вiн, може, ii не хоче? Невже ви думаете, що народ дитина? Що не мае свого морального кодексу, своеi – коли хочете – культури? Я серед народу народивсь, вирiс серед його i знаю, що ви дуже помиляетесь, думаючи так.
