скачать книгу бесплатно
– Здiбний? – перепитав пан Оме. – Хто? Вiн – здiбний? Хiба що до акцизноi служби, – додав вiн уже спокiйнiшим тоном.
І знову почав:
– Ну, я ще розумiю, коли негоцiант з великими торговельними зв'язками, юрист, чи лiкар, чи фармацевт бувають настiльки захопленi своiми справами, що стають диваками, навiть вiдлюдьками… Історiя знае чимало таких прикладiв! Але ж цi люди принаймнi про щось думають. Ось хоч би й я. Скiльки разiв менi траплялось шукати ручку на столi, щоб надписати етикетку, – туди-сюди, аж вона за вухом!
Тим часом панi Лефрансуа вийшла за порiг виглядати, чи не iде «Ластiвка». Вона здригнулась. До кухнi раптом зайшов якийсь чоловiк у чорному одязi. У вечiрньому присмерку можна було все-таки розглядiти його рум'яне лице i атлетичну фiгуру.
– Чим можу служити, пане кюре? – спитала трактирниця, дiстаючи з полички камiна одного iз мiдних свiчникiв, що стояли там цiлою батареею. – Може, вип'ете чогось? Чарочку смородинiвки, склянку вина?
Священик вiдмовився надзвичайно ввiчливо. Вiн зайшов тiльки за своею парасолькою, що забув допiру в Ернемонському монастирi. Попросивши панi Лефрансуа прислати йому парасольку ввечерi додому, вiн подався до церкви: вже дзвонили на вечерню.
Коли звук його крокiв затих на площi, аптекар заявив, що вiн вважае таку поведiнку зовсiм негiдною. Яке мерзенне лицемiрство – вiдмовитись вiд чарочки! А тим часом потайки попи всi пиячать, i, звичайно, всi вони бажали б повернути часи церковноi десятини.
