скачать книгу бесплатно
В оточеннi iдiотiв, або Як зрозумiти тих, кого неможливо зрозумiти
Томас Ерiксон
Томас Ерiксон (нар. 1965) – шведський письменник, психолог з соцiальних комунiкацiй, бiхевiорист та особистий тренер. Як письменник вiн дебютував у 2011 роцi з кримiнальною серiею про бiхевiориста Алекса Кiнга. Томас написав двi науково-популярнi книги про спiлкування та поведiнку людей – «В оточеннi iдiотiв» i «В оточеннi психопатiв». «В оточеннi iдiотiв» – бестселер 2015—2018 рокiв. Томас Ерiксон подiляе людей на чотири кольоровi типи. Вiн описуе логiку поведiнки, темперамент, систему цiнностей представникiв кожного з кольорiв. Чому одних людей ми розумiемо з пiвслова, а iнших не розумiемо взагалi? Чому дуже успiшнi люди iнколи здаються нам iдiотами i психопатами? Як подивитися на себе очима iнших людей i навчитися розумiти навiть тих, хто на нас абсолютно не схожий? Книга допомагае краще сприймати людей з рiзними типами поведiнки й ефективно з ними спiлкуватись i може стати настiльною для керiвникiв, психологiв, менеджерiв усiх рiвнiв.
Томас Ерiксон
В оточеннi iдiотiв, або Як зрозумiти тих, кого неможливо зрозумiти
SURROUNDED BY IDIOTS
HOW TO UNDERSTAND THOSE WHO CANNOT BE UNDERSTOOD
BY THOMAS ERIKSON
Перекладено за виданням:
Second revised version, Cape Town March 2017 by Martin Pender
Version date: 6 March 2017
Переклад з англiйськоi
В. Махонiна
Copyright © Thomas Erikson, 2014
© В. Махонiн, переклад з англ., 2018
© М. Мендор, художне оформлення, 2018
Вступ
Всi вони iдiоти та дурнi
Це сталося в коледжi – тодi я нарештi усвiдомив, що з певними людьми краще знаходжу спiльну мову, нiж з iншими. З окремими друзями комунiкувати було простiше: у будь-якiй розмовi ми завжди знаходили правильнi слова, i загалом все протiкало розмiрено. Жодних конфлiктiв, нам подобалося спiлкуватися одне з одним. Водночас з iншими людьми все йшло не так, як очiкувалося. Певнi речi, про якi я говорив, залишалися без уваги, i я не мiг зрозумiти, у чому ж полягала причина.
Чому комунiкацiя з одними людьми була настiльки невимушеною, тодi як iншi здавалися цiлковито аморфними? І хоча в юному вiцi це питання не було таким, що заважало менi спати вночi, я досi згадую епiзоди, якi наштовхували мене на роздуми, чому ряд дiалогiв вiдбуваеться в природному ключi, а iншi навiть розпочати складно – незалежно вiд моеi поведiнки. Просто незбагненно!
Я пам’ятаю, як почав застосовувати рiзнi методи для перевiрки людей: намагався висловлювати однаковi думки в схожих контекстах, щоб подивитися, якою буде реакцiя. Часом результат був очiкуваним – тодi цiкава дискусiя розвивалася далi. Проте в окремих випадках взагалi нiчого не вiдбувалося – люди дивилися на мене так, нiби я прибув з iншоi планети. Хоча iнодi я так i почувався.
В юному вiцi все здаеться очевидним та нескладним. Оскiльки деякi люди в моему колi друзiв реагували спокiйно, вони автоматично переходили до числа хороших хлопцiв. Таким чином, проблема крилася саме в тих, хто не розумiв мене. А хiба ж можна було знайти iнше пояснення? Тим паче, я ж завжди поводив себе однаково! Отже, дехто просто мав проблеми в собi. Саме через нерозумiння позицii цих людей я почав триматися вiд них осторонь.
Якщо хочете, називайте мою поведiнку максималiстською, однак тодi вона давала цiкавi результати. З роками все змiнилося.
Отже, життя йшло своею чергою – робота, сiм’я, кар’ера. Я продовжував дiлити людей на приемних, розсудливих i таких, кого взагалi неможливо зрозумiти.
Одного разу, у вiцi двадцяти п’яти рокiв, я зустрiв чоловiка, що працював на самого себе. Сьогоднi 60-рiчний Стуре е засновником власного бiзнесу, який вiн вибудовував протягом багатьох рокiв. У той час менi було доручено проiнтерв’ювати Стуре перед вiдкриттям якогось проекту. Ми розпочали з обговорення, як функцiонуе його органiзацiя, i одним iз перших зауважень, висловлених Стуре, було те, що його оточують виключно iдiоти. Я згадую, як смiявся, оскiльки менi здалося, що це звучить кумедно. Проте Стуре вкладав у своi слова буквальний змiст. Його обличчя наливалося кров’ю, коли вiн пояснював, що люди, якi працюють у вiддiлi А – повнi iдiоти. Кожен iз них. Вiддiл Б – мiсце дурнiв, якi взагалi нiчого не розумiли. А вiн ще навiть не дiйшов до вiддiлу С! Останнiй вважався найгiршим: працiвники там були настiльки дивними та своерiдними, що Стуре навiть не мiг усвiдомити, як взагалi вони були спроможнi приходити на роботу вранцi.
Вiдповiдно до того, як розгорталася наша розмова, я все бiльше помiчав, що в цiй iсторii е щось абсолютно ненормальне. Я запитав, чи дiйсно вiн вважае, що оточений дурнями. Стуре зиркнув на мене й пояснив, що мало хто з його працiвникiв справдi вартий уваги. Крiм того, вiн вiдкрито дав зрозумiти колегам, як ставиться до них. Так, Стуре без вагань мiг назвати кого-небудь дурнем на очах у всiеi компанii. Результатом подiбноi поведiнки стало, зокрема, те, що всi працiвники трималися вiд Стуре подалi. Нiхто не наважувався залишатися з ним наодинцi. Поганi новини нiколи не доходили до Стуре, оскiльки вiн часто звинувачував в усьому людину, яка розповiдала йому цi новини. На входi однiеi iз фабрик спiвробiтники навiть встановили попереджувальний сигнал. Непомiтно розмiщений над реестрацiйною стiйкою, вiн свiтився червоним кольором, коли Стуре входив у будiвлю, i зеленим – коли керiвник покидав фабрику.
Всi знали про це. Не тiльки персонал – навiть клiенти, перейшовши порiг, кидали погляд на сигнал для того, щоб зрозумiти, що чекае iх сьогоднi: якщо свiтло було червоним, деякi люди просто поверталися назад, вирiшуючи навiдатися в бiльш прийнятний час.
Як вiдомо, у молодому вiцi ви бiльш спостережливi. У зв’язку з цим я поставив Стуре тiльки одне питання: хто ж дозволив всiм цим дурням працювати в компанii? Звiсно, я розумiв, що саме вiн
найняв бiльшiсть iз них. Та Стуре здогадався, до чого я пiдводив його. Я нiби приховано натякнув: «І хто тут найбiльший дурень?»
Зрозумiло, що вiн виставив мене за дверi. Пiзнiше його колеги розповiли, що насправдi хотiв зробити Стуре – взяти дробовик та застрiлити мене.
Цей iнцидент змусив мене задуматися. Перед нами людина, яка скоро вийде на пенсiю. Безсумнiвно, ця людина – досвiдчений пiдприемець, якого поважають за глибокi знання у сферi його бiзнес-дiяльностi. Та, простiше кажучи, ця людина не могла справитися з колективом. Не могла зрозумiти, що единий ресурс в ii компанii, який е iндивi – дуальним – працiвники. І саме через вiдсутнiсть такого усвiдомлення всi, кого не можна було зрозумiти, в очах Стуре перетворювалися в iдiотiв.
Оскiльки я не перебував у штатi органiзацii, я мiг з легкiстю побачити, як глибоко помилявся Стуре. Вiн не розумiв, що називаючи людей, бачення яких не спiвпадало з його власним, дурнями, вiн завжди починав з самого себе. Характеризуючи певнi типи людей, Стуре використовував тi самi вирази, що i я: «клятi iдiоти», «стадо вiслюкiв», «бруднi виродки» та «нуднi амеби». Хоча сам я нiколи не називав оточення iдiотами, навiть коли мав вiдчутнi складнощi з визначенням типiв людськоi поведiнки.
Прожити життя з думкою про те, що ви оточенi людьми, з якими неможливо працювати – безперечно жахлива iдея. Мiй власний потенцiал це зробило б неймовiрно обмеженим.
Я намагався роздивитися себе в дзеркалi – рiшення було простим. Я не хотiв бути схожим на Стуре. Пiсля нездоровоi зустрiчi з ним i його колегами я сидiв за кермом, стурбований ситуацiею. Інтерв’ю стало справжньою катастрофою, всi були неймовiрно розлюченими. Саме там i тодi я твердо вирiшив розiбратися з одним iз найважливiших питань – як же влаштованi люди? А враховуючи те, що я буду зiштовхуватися з людьми й у майбутньому, – професiя з цього погляду не мае значення, – я лише виграю вiд такого знання.
Сказано – зроблено. Я прийнявся вивчати матерiали, щоб усвiдомити, як працювати з тими, кого з самого початку важко зрозумiти. Чому хтось мовчить, а хтось нiколи не замовкае? Чому хтось постiйно говорить правду, а хтось завжди уникае ii? Чому деякi моi колеги регулярно приходять вчасно, а деякi – нi? Чому однi люди подобалися менi бiльше, нiж iншi? Я дiйсно хотiв знайти вiдповiдi на цi питання. Вмiння, якi я почав розвивати, були захоплюючими, i я вже нiколи не повертався до себе зразка початку подорожi. Отриманi знання змiнили мене як особистiсть, як друга, як колегу, як сина, як чоловiка й батька моiх дiтей.
Ця книга розглядае метод, який, iмовiрно, е найпоширенiшим для опису вiдмiнностей у людському спiлкуваннi. Я застосовував його варiацii бiльше двадцяти рокiв, отримавши прекраснi результати.
Всi ми маемо досвiд спiлкування з людьми, i кожен з нас мае уявлення, як реалiзуеться процес спiлкування.
Та як же ви можете сформувати виняткове розумiння поведiнки оточення? Безумовно, iснують рiзнi методи. Зрозумiло, що найбiльш загальним виступае метод теоретичного дослiдження цiеi проблеми з вивченням ii основ. Водночас аналiз лише теоретичноi частини питання не зробить вас першокласним комунiкатором. Тiльки коли ви почнете застосовувати знання на практицi, ви зможете набути та розвинути необхiдну компетенцiю в данiй областi. Це як вчитися iздити на велосипедi – спочатку ви маете обзавестися власним велосипедом, i тiльки пiсля цього ви розумiете, що повиннi робити далi.
Вiдтодi, як я почав дослiджувати проблему людськоi поведiнки, старанно намагаючись вiдчути рiзницю, я вже нiколи не був тим чоловiком, який починав свою подорож. Я не настiльки категоричний, як ранiше, не засуджую iншого за вiдмiннiсть його бачення вiд моiх поглядiв. За останнi роки мое терпiння вiдносно людей, якi виступають повними антиподами мене самого, стало набагато глибшим. Так, я не буду заходити далеко, говорячи, що в моему життi вiдтодi взагалi не було конфлiктiв чи брехнi, але сьогоднi згаданi ситуацii трапляються зi мною дуже рiдко.
Я точно маю подякувати Стуре за одну рiч – саме вiн пробудив у менi iнтерес до проблеми людськоi комунiкацii. Без його досвiду ця книга, iмовiрно, нiколи б не була написана. Ще одна деталь – для полегшення процесу читання я вирiшив використовувати займенники «його» та «вiн», коли посилаюся на приклади, що не пов’язанi з конкретною людиною. Не йдеться про неповагу – це зроблено для бiльшого комфорту пiд час читання. До того ж я знаю: у вас достатньо уяви, щоб пiдставити займенник «вона» там, де це може бути доречно.
Що ви можете зробити для пiдвищення рiвня ваших знань? Робота з даною книгою стане хорошим початком – i я маю на увазi книгу в повному ii обсязi, а не першi три роздiли. Якщо пощастить, вже за кiлька хвилин ви зможете поринути в ту саму подорож, в яку я вiдправився двадцять рокiв тому. При цьому я гарантую, що ви не пожалкуете про свое рiшення.
Та якщо ви все ж нiчого не почерпнете навiть пiсля прочитання, обiцяю повернути витраченi в книжковiй крамницi грошi.
Томас Ерiксон,
вчений-бiхевiорист, лектор та письменник
Глава 1
Будь-який комунiкативний контакт включае реципiента – саме за ним остаточне рiшення
Ця теза здаеться вам дивною? Дозвольте пояснити. Повiдомленням у його прямому розумiннi можна вважати лише ту частину iнформацii зi сказаноi вами певнiй людинi, яка була «вiдфiльтрована» цiею самою людиною крiзь ii власну систему поглядiв, упереджень i стереотипiв. Зважаючи на рiзнi обставини, спiврозмовник може iнтерпретувати те, що ви намагалися донести, в абсолютно вiдмiнному – вiд задуманого вами на початку розмови – ключi. Отже, те, що фактично розумiеться, залежить вiд людини, з якою ви ведете розмову – рiдко стаеться так, що повiдомлення в повному об’емi сприймаеться iншим вiдповiдно до ваших початкових намiрiв.
Отож усвiдомлення того, що ви практично не контролюете процес засвоення iнформацii реципiентом, може здатися досить неприемним. Та зрештою незалежно вiд того, скiльки iнформацii ви хочете вкласти в голову спiврозмовника, зробити ви можете не так вже й багато. Зрозумiло, що останне ми можемо розглядати як одну з багатьох перешкод, та нiхто й не говорив, що буде легко.
Безперечно, перебудувати свiдомiсть спiврозмовника неможливо, але водночас бiльшiсть людей знають, як би хотiли, щоб до них вiдносилися iншi. Ваше завдання – шляхом пiдбору та коректування власноi моделi поведiнки адаптуватися до темпераменту та характеру спiврозмовника. Це дозволить вивести вашi комунiкативнi навички на бiльш ефективний рiвень.
Чому це настiльки важливо?
Шляхом створення нейтрального характеру комунiкацii ви даете спiврозмовнику можливiсть зрозумiти вас як iндивiдуальнiсть – на його умовах. Такий хiд розмови дозволяе iншiй людинi витрачати бiльше власних ресурсiв на оброблення та розумiння ваших думок, анiж на свiдому чи несвiдому адаптацiю до вашоi манери спiлкування.
Всi ми маемо працювати над нашою гнучкiстю – для того, щоб комбiнувати та змiнювати стилi спiлкування, адаптуючись та застосовуючи iх у дiалогах з людьми, якi вiдрiзняються вiд нас своiми поглядами. І тут криеться iнша iстина: по-перше, незалежно вiд того, який метод спiлкування ви обрали, як особистiсть, ви завжди будете в меншостi; по-друге, незалежно вiд того, яку модель поведiнки ви використовуете, люди навколо робитимуть по-своему, i таких завжди буде бiльшiсть. Отож ви не можете думати тiльки про себе, адже подiбна комунiкативна гнучкiсть i здатнiсть зчитувати iнтереси та потреби спiврозмовника е характерною рисою квалiфiкованого комунiкатора.
Знання та розумiння стилiв поведiнки та методiв комунiкацii спiврозмовника дозволить зробити обгрунтованi припущення вiдносно моделi, згiдно з якою окрема людина може реагувати в певних ситуацiях. Це розумiння також збiльшить вашу здатнiсть вiдчувати людину навпроти.
У вiдсутностi системи криеться iстина
Дозвольте менi прояснити ще одне важливе питання. Ця книга не претендуе на iстиннiсть i всеосяжнiсть в аспектi людського спiлкування. Бiльше того, нiяка книга не може служити першоосновою, оскiльки всi тi сигнали, якi ми безперервно передаемо одне одному, не вписуються в жодну книжкову парадигму. Навiть якщо б ми враховували мову жестiв, вiдмiнностi мiж дiалогами чоловiкiв та жiнок, культурну специфiку та iншi критерii диференцiацii, ми б не змогли записати все в рамках однiеi роботи. Ми могли б враховувати ще й психологiчнi та вiковi аспекти, графологiю та астрологiю, але однаково не отримали би беззаперечноi картини.
Разом з тим саме цей фактор е найбiльш незвичайним. Люди – не електроннi таблицi в Exel, вони занадто складнi, щоб бути вивченими повнiстю. Ми не можемо розрахувати все згiдно з математичними законами. І навiть найпримiтивнiшi та найменш освiченi, за нашими мiрками, особистостi занадто складнi, щоб повноцiнно вкластися в рамки однiеi теорii. Та саме шляхом вивчення основ людськоi комунiкацii кожен з нас отримуе можливiсть уникнути найбiльш серйозних промахiв.
Це вiдбуваеться знову й знову
«Ми звертаемо увагу на те, що робимо, але не задумуемося над причиною своiх дiй – чому ми робимо те, що робимо. Отже, ми судимо та оцiнюемо оточення через призму власноi мотивацii та власних дiй».
Цi слова належать психоаналiтику Карлу Юнгу. Рiзнi шаблони поведiнки – саме вони задають динамiку нашого життя. Кожна людина поводиться по-своему, тут все зрозумiло. В окремих формах поведiнки ми можемо впiзнати себе, але водночас не визнаемо й не приймаемо iнших паттернiв. Крiм того, як вiдомо, всi ми поводимо себе неоднаково в рiзних ситуацiях – радостi чи роздратування.
З цього погляду немае правильних чи неправильних моделей поведiнки – бiльшiсть прийнятна тiею чи iншою мiрою. Та й взагалi поняття належноi чи некоректноi поведiнки не iснуе: ви тi, хто ви е, i насправдi не особливо задумуетеся над природою всiх цих процесiв. З вами все добре, хай там що. Не мае значення, як ви поводитеся чи як вас сприймае оточення – все чудово. У межах дозволеного, звичайно.
Я такий, який е
У кращому зi свiтiв, звiсно, було б достатньо просто сказати, «Я такий, який е». Принаймнi так стверджуеться в однiй книзi, яку я прочитав. Хiба не було б чудово вiдпустити контроль над власною поведiнкою? Завжди поводитися так «правдиво», як ви дiйсно почуваетеся в тiй чи iншiй ситуацii? Справа в тому, що ви можете зробити це. Ви можете поводитися так, як того забажаете. Все, що вам необхiдно – просто знайти правильнi умови, в яких можна так робити.
Існуе два варiанти, коли ви можете повнiстю бути собою.
Перший – коли ви перебуваете в кiмнатi на самотi. У цьому випадку абсолютно неважливо, що ви говорите, що робите, як робите. Вашi крики чи лайки не нашкодять нiкому, так само як ви просто можете поринути у свiт тишi та роздумiв вiдносно найскладнiших таемниць людського буття чи того, чому Йон-Фредрiк Райнфельдт завжди виглядае настiльки засмученим. У своему ескапiзмi ви здатнi поводитися без клiше та масок. Просто, чи не так?
Другий варiант ситуацii, коли ви можете бути самими собою – якщо люди в кiмнатi повнiстю роздiляють ваш настрiй. Згадайте, чого навчали нас нашi мами? «Поводься з iншими так, як би ти хотiв, щоб iншi поводилися з тобою». Прекрасна порада з благими намiрами. Однак вона дiева лише тодi, коли ви спiлкуетеся з людьми, схожими за характером на вас. Тобто все, що вам зараз потрiбно зробити – скласти список людей, якi в принципi думають, дiють i мають такi самi переконання, як ви, знайти iх та потоваришувати з ними.
В усiх iнших ситуацiях доречно, по-перше, зрозумiти, як сприймаете ви, i, по-друге, як сприймають вас. Не думаю, що буду оригiнальним, коли скажу: бiльшiсть людей, з якими вам доводиться зустрiчатися, не така, як ви.
«На початку було Слово, i Слово було з Богом.
І Бог промовив: “Нехай буде свiтло! І з’явилося свiтло”».
Неймовiрно, погоджуетеся? Слова мають фантастичну силу. Але iснуе вiдмiннiсть мiж словами, якi ми обираемо для спiлкування i тим, як ми використовуемо цi слова безпосередньо в комунiкацii. Як ви помiтили ще з назви даноi книги, ми можемо по-рiзному iнтерпретувати слова. Так-так, ви розумiете, про що я. І коли ви використовуете невiдповiдне слово в певнiй ситуацii, можливо, саме ви постаете дурнем.
Оточений iдiотами – чи все-таки нi?
Почекайте хвилинку. А яку ж iдею насправдi закладено в словах вище? В якийсь момент мене вразила наступна аналогiя: структура нашоi поведiнки схожа на коробку передач в автомобiлi. Всi типи й усi рiвнi необхiднi, та залежно вiд ситуацii одна модель може пiдходити, а iнша нi. Інакше кажучи, нормальним здаеться завести свiй автомобiль з першоi передачi – п’ята була б непотрiбною i складною. Втiм, коли ви ведете автомобiль на швидкостi 100 кiлометрiв на годину, перша передача виглядае iстинним безумством.
Серед нашого оточення можна знайти тих, хто виступае проти категоризацii людськоi натури. Може, i ви теж належите до iх числа – тих, кому не подобаеться iдея формування типових рамок та розподiлу людей на формальнi групи.
Однак кожен iз нас так чи iнакше займаеться цим – заносить людей в окремi категорii, тiльки, можливо, вiдмiннi вiд тих, що пропоную я у своiй книзi.
У будь-якому разi факт залишаеться фактом: всi ми рiзнi, всi помiчаемо та занотовуемо вiдмiнностi одне одного. На мою думку, таке «фiксування» особливостей ближнiх може принести багато користi.
Головне тут – робити все коректно. Так само й неправильне використання iнструменту категоризацii може призвести до негативних наслiдкiв.
Отже, як бачимо, важливий навiть не сам iнструмент типiзацii людськоi iндивiдуальностi, важливе те, як ви його використовуете.
Частину з того, що ви прочитаете далi, я запозичив з бази ІРО – Інституту розвитку особистостi та Профiльного аналiзу. Користуючись нагодою, я хотiв би подякувати Суне Гелльбергу та Едуарду Левiту за допомогу та люб’язне надання матерiалiв iхнiх тренiнгiв. Використовуйте цю книгу як вступ до теорii людськоi комунiкацii. Все iнше – на ваш розсуд.
Немае значення, наскiльки дивним це може виглядати – у принципi, все нормально. Поведiнка…
…вiдносно передбачувана. Але:
У типових ситуацiях людина реагуе в звичайнiй для себе манерi. Неможливо спрогнозувати кожну гiпотетичну реакцiю до того, як вона даеться взнаки.
… е частиною шаблону.
Нашi реакцii часто вкладаються в рамки одного шаблону. Отже, ми маемо з повагою ставитися до моделей поведiнки оточення, водночас розумiючи власну.
… непостiйна та залежить вiд багатьох факторiв.
Ми повиннi вчитися слухати, виражати своi думки ясно, вiдчувати, що е необхiдним у певний момент спiлкування. Кожен може пiдлаштовуватися пiд ситуацiю.
… е такою, яку можна прослiдкувати.
Ми повиннi вмiти спостерiгати та трактувати бiльшiсть моделей поведiнки, навiть не будучи психологами-аматорами. Висновки робiть самостiйно
…е такою, яку можна розшифрувати.
Ми повиннi вчитися розумiти, чому в певних ситуацiях люди дiють саме в такому ключi.
… е iндивiдуальною.
Незважаючи на вiдомi шаблони та моделi, поведiнка кожноi людини унiкальна, як унiкальною е i сама особистiсть.
… е такою, яку можна пояснити.
Розпрощайтеся iз заздрiстю та скаргами. Вчiться толерантностi та розвивайте терпiння – як стосовно самих себе, так i стосовно iнших.
Глава 2
Чому ми стали тими, ким е зараз?
Питання: як моделюеться той чи iнший тип поведiнки? Чому люди настiльки рiзнi? В усьому доводиться розбиратися. А якщо дуже коротко: вiдповiддю е комбiнований вплив спадковостi та довкiлля.
Основи тiеi моделi поведiнки, яка стане домiнантою в дорослому вiцi, були закладенi ще до нашого народження. Особливостi темпераменту та риси характеру, якi ми успадкували, впливають на нашу поведiнку, та всi вони е складовою процесу, що розпочався вже на генетичнiй стадii. І хоча його природа досi е каменем спотикання серед вчених, бiльшiсть погоджуеться з важливiстю фактору генетики при формуваннi характеру людини. Мало того, що ми успадковуемо риси наших батькiв, ми успадковуемо ще й вiдтiнки характеру наших дiдусiв та бабусь, а також – тiею чи iншою мiрою – iнших наших родичiв. Згадайте, рано чи пiзно всi ми чуемо фразу про те, що виглядаемо чи говоримо, як тiтка або дядько. Особисто я в дитинствi був схожий на свого дядька Бертiля – мене видавало руде волосся. Оскiльки на пояснення причин подiбноi генетичноi спадковостi потрiбно чимало часу, на даному етапi просто визначимо – наша генетика закладае основи для подальшого поведiнкового розвитку.
Що вiдбуваеться, коли ми народжуемося? Переважно дiти народжуються смiливими та iмпульсивними. Вони не вiдчувають нiяких бар’ерiв, роблять те, що хочуть, i часто говорять «нi, не буду» або «так, я можу це зробити!» Дiти щиро переконанi, що здатнi справитися з чим завгодно. Та зрозумiло, що настiльки спонтанна й часом неконтрольована поведiнка – не завжди те, що подобаеться iхнiм батькам, а тому – вуаля! – починаеться перетворення колись оригiнальноi моделi поведiнки. Згiдно з хорошим чи поганим сценарiем у копiю когось iншого.
Яким чином дiти пiддаються впливу?
Загалом видiляють два шляхи, якими навчаються дiти. Згiдно з першим дитина приходить вiд невдоволення чимось або кимось до задоволення, свого роду компенсацii.
Другий шлях – це шлях iмiтацii, найбiльш поширений метод пiзнання. Дитина iмiтуе все, що бачить навколо себе, а зразком для наслiдування часто стае той iз батькiв, хто е однiеi статi з дитиною. (Варто зазначити, що це в жодному разi не вичерпне дослiдження того, як функцiонуе цей процес, хоча й наша книга не про те, як дорослi впливають на поведiнку дiтей.)
Моi базовi цiнностi
