Чортів млин: Казки про чортів

Пригрілися коло ватри і поснули. І тому, що хотів царську доньку взяти, сниться сон, ніби до нього підійшов панок, якому воду носили, й сказав: «Іди у місто і дуже реви коло гроба царського. Сяк вженишся на царській доньці й проживеш із нею тридцять років. Через тридцять років я за тобою прийду».

Проснувся леґінь, але нічого не розказує про свій сон. Думає: «Провірю чи збудеться». І каже товарищу:

– Тут розпуття – тут і наші дороги розходяться. Ти собі, а я собі.

Прийшли оба у місто, ніби й не були товаришами. А там усе в чорному: цар уночі вмер. Перший побіг до гроба плакати, а другий пішов свічку глядати. За той золотий, що заробив, купив свічку і запалив коло царського гроба. Перший то увидів – і теж купив свічку за свій золотий та й далі реве коло гроба. Царська донька увиділа, що леґінь дуже плаче за її вітцем, підійшла до нього, взяла за руку й каже:

– Будеш моїм мужем.

Так простак став царем. Живе собі, не журиться. Пройшло десять років, і той панок, якому він колись воду носив, вночі покликав:

– Час у дорогу!

– Та ти ж обіцяв мені тридцять років! – каже цар.

– Обіцяти обіцяв, бо в тому котлі, що ви з товаришем водою наповнили, старий цар мав варитися тридцять років, а потому міг собі вибрати у пеклі місце, яке захоче. Але ви з цімборою запалили мертвому дві свічки, куплені за мої гроші, і тим скоротили йому муки на двадцять років. А котел не може бути порожнім.

– Не можна нарушати договір! – розсердився цар.

– Знаєш що? Дай мені три завдання. Коли їх зроблю – йдеш зі мною в котел. А коли хоч одне не виконаю – ти вільний.

– Най буде! – пристав цар і почав думати, яке перше завдання дати чортові. А перед садом була велика гора.

– Сюю гору зрівняй, аби завтра на тому місці ріс сад і в ньому аби співали райські птахи.

Встає вранці – все зроблено, як він розпорядився. Цариця чудується, весело бігає доріжками саду. А її чоловікові не до сміху.

Другої ночі чорт знову з’явився. Вони, осика би їм, мають силу від одинадцятої до першої години по півночі.

– Давай друге завдання!

– Аби за садом було величезне озеро, наполовину вкрите льодом, а в другій половині вода аби була теплою.

Вранці встав цар і видить чудо: на одній половині озера крига, а на другій – лебеді плавають. Зажурився він, аж почорнів. Жона се помітила й каже:

– Чи не з чортом ти зв’язався?

– З чортом. Коли не дам йому таке завдання, яке він не зробить, то завтра мене вже не буде.

– Не журися. Я вже придумала, – і вона вирвала волосок з голови. – Най чортяка зробить із нього стометровий.

Прийшов чорт опівночі – а на нього вже чекає завдання. Узяв волосок і поніс у пекло. Почали чорти мудрувати, як би той волосок витягнути у стометровий. Нагрівають – волосок корчиться, натягають – рветься. Прибіг чорт до царя, доки когути не запіли, й каже:

– На свій волосок, та живи собі скільки хочеш і зможеш. Пропав ти від нас.

Що то жона може!

Залізноноса баба

Десь за темними лісами, за глибокими морями, від нас на сімдесят сім держав, а ще далі – на десять горобиних кроків і на двадцять блошиних скоків жив-був один чоловік, який мав стільки діточок, як на решеті дірочок, і ще одним більше. Діти такі, ніби хто з лантуха картоплі насипав: малі, більші, ще більші.

Журився чоловік, що йому робити з діточками, бо був такий бідний, як церковна миша. Коли дивився на дітей, то серце його розривалося: бліді, голодні й такі слабенькі, що хиляться від вітру. Думав, думав чоловік, як зарадити біді, але ніяк не зміг щось надумати. Ще доки жила жінка, сяк-так тягнули з дня на день, а як померла, то всі біди посипалися на його бідну голову. Крутив, вертів на всі боки, як жити далі, але тільки гірше виходило.

Каже собі чоловік: «Гей, та цього вже не можна терпіти! Піду світом, щастя пошукаю, бо як удома сидітиму, усі згинемо».

Так і зробив. Нагодував дітей, чим було, взяв на плече сокиру і пішов широким шляхом.

Іде, йде, йде. І зайшов до глибокого лісу. Застала його така ніч, що в темряву можна було сокирою встряти. Але чоловік не зупиняється, а все далі йде. Коло півночі вже й сили не має іти, але боїться лягти відпочити, щоб звір його не розірвав.

Раптом далеко перед ним щось блиснуло. Чоловік – за світлом, за світлом і дійшов: світло лилося з маленької хижки, що була серед лісу.

Чоловік заглянув у вікно: лампа світить, і вогонь у пічці горить, аж іскри розлітаються, начебто якась невидима сила гребе там жар.

Чоловік подумав: «Ото б добре зігрітися й просушитися». Бо падав дощ, і одяг подорожнього геть-чисто промок. Тут і грім так вдарив, що душа із чоловіка мало не вискочила.

– Нехай буде, що буде, а зайду я до хижі. Може-таки, мене не вб’ють, а як будуть бити, то і я маю сокиру!

Погрюкав у двері. Ніхто – нічого. Погрюкав удруге. Тиша. Натиснув на двері – вони відчинилися. Переступив поріг, а в хижі тепло-тепло, і чимось приємно пахне. Але хижа порожня. Розглядає, ходить чоловік по хаті, але ніде живої душі!

Став коло вогню, сушить одяг. Потім сів на лавицю і гріється. Тут так добре, а надворі темна ніч, дощ ллє, грім бухає! Чоловік думає собі: «Хто тут живе й чим так гарно пахне?..» Подивився на стіл, а там усяка їжа й пиття: м’ясо печене, курка, калачі – що лише загадати!

«От, – каже собі чоловік, – вже нагрівся, а тепер наїмся…»

Сів до столу й почав уплітати, їсть то одне, то друге, й попиває. Їв і пив доти, доки в нього лізло. А потім набив люльку, запалив її та й палить…

Раптом дивиться, а поряд на лавці паскудна чорна кішка на нього очі витріщила. Хотів відігнати, а вона тієї ж хвилини щезла.

«Гм! – думає чоловік, – не бачив, коли з’явилася, не бачив, куди й зникла. Здається, на своє нещастя потрапив я у чортову хижу».

– Так і є… – озвався голос.

Бідолашний чоловік глянув у той бік, звідки почув голос, а там таке собі бабище сидить, що на неї й дивитися страшно: стільки на ній зморщок, як у циганки на спідниці зборок, носище такий довгий, що коли голову схиляє, то в землю впинає. А той ніс із заліза: коли по ньому ударити, то гуде, як дзвін… Баба говорить:

– Так, так, чоловіче, потрапив ти до чортової хижі. Я чортова мати. Зараз прийде із пекла мій син і візьме тебе в руки. А коли я йому скажу, що ти його обід з’їв, то ніхто тобі не позаздрить!..

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Ізвор – яр.

2

Готар – межа.

3

Цуравий – обідраний.

4

Гудаки – музики.

5

Баламута – скрута.

6

Повітруля – русалка.

7

Ватра – багаття.

8

Винниця – виноградник.

9

Потя – пташеня.

10

Цизорик – складаний ножик.

11

Шанець – рів.

12

Грань – жар.

13

Гарапник – довгий батіг.

14

Шпацир – прогулянка.

15

Троща – очерет.

16

Стала на порі.

17

Борошно особливого, дрібного помолу.

18

Товар – худоба.

19

Кочія – карета.