скачать книгу бесплатно
Люди часто переоцiнюють значення слiв, пiддаючись iлюзii, нiби розмови приводять до суттевих наслiдкiв. А насправдi переконують зовсiм не слова, а те, що за ними ховаеться. Справжнi рушiйнi сили – почуття й бажання. І серце вслухаеться лише тодi, коли слова перестають заважати.
Розмовляючи з Герствудом, Керрi вслухалася не в слова, а в те, що чаiлося за ними. Яка благородна зовнiшнiсть! Його високе становище само за себе говорить…
Його невтомний потяг лягав на ii душу, як дотик пестливоi руки. І не доводилось тремтiти – цей дотик був невидимий. Не доводилось турбуватися, що скажуть люди чи вона сама собi скаже – вiн був непомiтний. Благання, переконливi умовляння зректися якихось правил, щоб визнати новi, – все це без слiв. Невимушена розмова, яка в цей час точилася, слугувала лише супроводом до того, що насправдi вiдбувалось, як ото тихий музичний супровiд до драматичноi дii на сценi.
– Вам доводилось коли-небудь гуляти вздовж набережноi над озером, що на Пiвнiчнiй сторонi? – спитав Герствуд.
– О, я сьогоднi якраз побувала там iз мiсiс Гейл. Якi там гарнi особняки!
– Так, дуже гарнi, – згодився вiн.
– Господи, – зiтхнула Керрi, – як менi хотiлося б жити в такому мiсцi…
– Схоже, ви не дуже щасливi… – стиха зауважив Герствуд пiсля недовгоi мовчанки.
Промовляючи це, вiн пiдвiв очi i подивився пильно. Було видно, що вiн зачепив болюче мiсце, настала слушна мить заговорити про себе. Вiн нахилився ще ближче, не вiдриваючи вiд неi палкого погляду. Ось вона, критична мить… Керрi спробувала вiдвести очi, але то було марно: вся потужна сила мужчини спрямувалася на неi. Вiн розумiв: вiд цiеi хвилини багато що залежить, i не ослаблював натиску, а все дивився й дивився. І що далi так тривало, тим ставало нестерпнiше. Бiдолашна Керрi вiдчула цiлковиту безвихiдь. Вона вже зовсiм втрачала рiвновагу.
– О, ви не повиннi так дивитись на мене… – прошепотiла вона нарештi.
– Нiчого не можу з собою вдiяти… – зiтхнув вiн.
Вона слухала розчулено, не протестуючи бiльше, i це додало йому смiливостi.
– Ви невдоволенi теперiшнiм життям, правда ж?
– Нi… – сумно вiдповiла вона.
Герствуд побачив, себто вiдчув, що вiн – господар становища. Присунувшися ще ближче, вiн узяв ii руку.
– Нi! – вигукнула вона i схопилася з мiсця.
– Пробачте, я ненавмисне… – вiдповiв вiн спокiйно.
Вона не побiгла геть, хоч легко могла це зробити. Не квапилась розстатися з ним, i вiн iз чарiвною невимушенiстю заговорив про щось сторонне. Невдовзi пiсля цього пiдвiвся i почав прощатись. Вона вiдчула: перемога на його боцi.
– Не треба журитись, – промовив вiн ласкаво, – повiрте, все буде гаразд!
Вона промовчала. Що казати…
– Але ж ми з вами щирi друзi, правда ж? – сказав вiн, простягаючи руку.
– Так, – кивнула вона.
– У такому разi – нi слова про це. Я хочу побачитися з вами знову.
Вiн затримав ii руку в своiй.
– Цього я не можу обiцяти… – вiдповiла вона з ваганням.
– Треба бути великодушнiшою, – мовив вiн так щиро, що зворушив ii.
– Не будемо бiльше про це… – прошепотiла вона.
– Гаразд, – кивнув Герствуд, уповнi задоволений.
Вiн спустився униз i сiв у свiй екiпаж, Керрi зачинила дверi i пiднялася в свою кiмнату. Скинула перед дзеркалом мереживний тонкий комiрець i гарненький поясок iз крокодиловоi шкiри, недавно куплений.
