скачать книгу бесплатно
Плетиво (Збiрка вiршiв)
Марiя Микицей
Юлiя Баткiлiна
Ця iсторiя схожа на казку – i деякою мiрою це казка i е. Якось у всесвiтнiй мережi зустрiлись двi поетки, якi нiколи не бачили одна одну, i почали вiршувати. Це стара традицiя поетичноi розмови, бесiди чи суперечки, яка побутувала не тiльки задовго до народження поетес i винайдення iнтернету, а й задовго до перших записаних вiршiв. З такоi давньоi традицii, вiдродженоi в сучаснiй мережi, народилась книга "Плетиво", у якiй всi вiршi переплiтаються мiж собою. А яка iсторiя з них складеться саме для вас – вiдкрийте книгу, щоб дiзнатись. Художник Свiтлана Чебанова.
Юлiя Баткiлiна, Марiя Микицей
Плетиво
#осiнне_плетиво
Юлiя Баткiлiна:
Це iржаве, напевно, листя, не золоте.
Давня Грецiя розповзаеться в порохи.
Чи знайдеться менi який-небудь Прометей
Чи принаймнi один на свiтi сiрник сухий?
Боги грецькi любили бiйку й пиятику.
Що робити менi у осiнь сумну таку?
Йдуть дорогами, хто додому не устига.
П’ють холодне, iдять холодне, нашвидку сплять.
Осiнь, осiнь, яка ж ти, матiнко, дорога,
Необорна i неохопна сира земля.
Боги в Грецii крали випивку i дiвчат,
Не питайте, хто це почав, хто усе почав…
Історичне мое кiно натiкае в день,
Що болить – то такий бадьорий народить мiф.
І нiчого-то не змiнилося у людей,
Що придумали – то придумали не самi…
Тiльки осiнь, повзе в оселi, серця гризе.
Тiльки осiнь, вставай уже, зачиняй музей.
Марiя Микицей:
Тiльки осiнь, вставай уже, зачиняй музей
І свiтло гаси – його як завжди по вiнця
i холоду – теж,
що води несе через кожного з нас
Але я не про це
Твоi вiкна готичнi й високi —
Їх вiтражi за вiтром знову летять
І вже не птахи i навiть не листя з високих смутних тополь
Тобi пiд ноги паде твое найкраще шиття…
Юлiя Баткiлiна:
Тобi пiд ноги паде твое найкраще шиття,
І що робити тодi?
Чи то рушник на весiлля, чи драконячий стяг —
Та не пора для шитва, не час сидiти в гостях —
Настала осiнь подiй.
Виходиш в листя i дощ, пiд те небесне дрантя,
Яке на захiд несе.
Тобi пiд ноги паде твое найкраще життя,
Твоя найбiльша печаль, твое найкраще шиття,
І що залишиться? Все.
Марiя Микицей:
І що залишиться? Все.
Що колись твоiм не було нiколи
Що на днi глибокiм у трюмах столiттями
Проростало рибами i гiацинтами
Перетiкало з золота у порцеляну
З кольорiв – у голоси найсолодшi
тих
Котрi вже навiть ночами не сняться
Котрих вже давно забула
Чиi слiди навiть найтеплiший пiсок
І найчистiша вода не тримае.
Юлiя Баткiлiна:
І найчистiша вода не тримае.
Мене – немае.
Вогонь горить, доiдае дрова —
Бувай здорова.
Бувай здорова, i край багаття —
Нi слiв, нi спiву.
Бувай здорова, пiди в латаття,
У рiчку сиву.
І найчистiша вода сховае.
Мене – немае.
Шукай мене за сто рокiв, рокiв,
Без карт i крокiв.
Знайди мiй слiд – хай i другий, третiй,
Знайди мiй голос у очеретi,
Знайди, як землю на тiнi крае.
Мене – немае.
Марiя Микицей:
Мене- немае
І це вже вкотре?
Чи знову вперше
Це я чи хтось на високiм порозi
коневi гриву розкiшну чеше
а козаковi, що свiт за очi,
в краi далекi
яким прощанням дорогу встелеш
i чим засiеш?
І що зiйде i чим зацвiте
Щойно третi пiвнi тобi запiють
Юлiя Баткiлiна:
Щойно третi пiвнi тобi запiють,
Щойно втрете змiниться охорона,
Залишай цi стiни, лишай це мiсто,
Не бери нiчого.
Нiчого
З речей,
Нiякого страху,
Нi зайвоi голки,
Нi потрiбноi голки,
Нi друга, нi улюбленця, нi прощання.
І навiть спогади будуть зайвi,
І навiть спогади про сам спогад.
А коли в туманi зникають вежi,
А коли тобi казана забракне,
І сусiдськоi сварки,
І нещирих обiймiв,
І скупого сонця —
Що тодi знайдеш?
Марiя Микицей:
Що тодi знайдеш?
І чим замiниш життя колишне?
Давай не бiйся – де твоi крила
І довгi коси
З самого початку з самого краю
Нового свiту
Знайди кав’ярню, де добра кава
І де Сiнатра
І можеш вiчнiсть отак сидiти i пити каву
Навiть без цукру І без нiкого.
Юлiя Баткiлiна:
Навiть без цукру i без нiкого,
Навiть сьогоднi.
Кав’ярня темна, бiсквiт i кола,
Подумки я окреслюю коло —
Вiд мли й безоднi,
Де шкiрять пащi голоднi звiрi
І моi колишнi,
Де вiри не йметься надii й вiрi,
Де чужинно й зимно в своiй квартирi,
Де сльози невтiшнi.
Я окреслюю коло, я кличу осiнь,
Хай свiт не буде таким, як досi,
Нехай непевна по свiту носить —
І цього досить.
#плетиво_крижаних_кораблiв
Юлiя Баткiлiна:
В мiстi iде град,
В мiстi стоiть дим.
Сонячний бог Ра
З нашими не ходив.
Бог блискавиць теж
Не навiщав нас.
Що нам тепер? Стеж,
Інше усе занад —
То. Наплива дим,
Йдеш? То тодi – йди.
Марiя Микицей:
Якщо знаеш – з ким
Якщо бачиш мету
Якщо вiриш що
падаючи на льоту
Знову встанеш й пiдеш
Траву прим’яту в росi залишаючи
як
Долонею по косах проводив колись
Як нахилявся до ii обличчя
Наче до лiсового джерела з водою живою
Юлiя Баткiлiна
А якщо не вiриш i ii долоням,
i не вiриш свiтанку, який лишив,
то повiр дощам, бо вони солонi,
то повiр зiтханню у скрипi шин.
Заспiвае вiтер – вона заплаче,
заплете, як стрiчка ii, дорога…
Вiдведе бiду, захистить, неначе
ти в бога.
Вбога…
Мабуть, всi закоханi ждуть привiту,
через одного – нi листа, нi коми.
Та обличчя грудня цiлуе квiтень…
Не кажи нiкому.
