скачать книгу бесплатно
Марiя Микицей:
Бо немовлене мае найбiльшу силу
а несказане мае найпрозорiшу нiжнiсть
Снiги до неба перетворить на квiти
Дим над мiстом стане легким серпанком
Ти тiльки дочекайся ти тiльки не зникни
Слiдiв на водi не знайти нiкому
І свiтло зiрок далеких i тьмяних
Тобi не вкаже дорогу до дому
Хiба тiльки голос полетить за вiтром
У снi такому що нiколи не сниться
Хiба тiльки мигне хвостом розкiшним
За пагорбом далеким руда лисиця
Юлiя Баткiлiна:
Все лисицi старiй вiдомо – неприкаяна воля ночi,
Хижi зуби старого лiсу, хижий хрускiт старого хмизу.
Хочеш – i тявкни на сивий мiсяць, ляж i рани своi зализуй,
Хочеш – вийди в нiчнi провалля i до бiйки шукай охочих.
Все вiдомо старiй лисицi, смак чужоi гiркоi кровi,
теплi нетрi старого бору, темнi нори в пiску цупкому.
Хай мисливцi виходять першi, хай знаряддя у них готовi.
Обернулась лисиця тiнню – не поможуть вони нiкому.
Нiч, безумство, п’янке залiзо.
Хижий хрускiт дрiбного хмизу…
Марiя Микицей:
i до перших променiв сонця ця гонитва буде тривати
i нiхто не вполюе нiкого i нiхто не втече назавжди
зачароване коло танцю недописана фуга жовтня
як раптово це все минае як свiтлiе на сходi небо
i дерева вiдходять повiльно за рiку а потiм за обрiй
залишаючи нам цю осiнь як трофей на найдовшу пам'ять
про минуле яким не жити про майбутне якого не буде
про дива яким не знайшлося мiсця
у дорожнiй порожнiй валiзi
Юлiя Баткiлiна:
А тодi – листопад.
Нелегка увертюра морозу,
Невелика, скупа,
Пiсля вiршiв прочитана проза,
Мить чадного пiвсну, коли ти нi хвилинки не спав.
Розступаеться смог,
Пропускаючи бiлий свiтанок.
Що, як ми помремо?
Забувайте обличчя коханок,
Пам’ятайте «люблю» усiма iз невивчених мов.
Ти не жовтень цiдив,
Полиновий розбавлений осад.
Залишае сади
Хвора осiнь, розхристана, боса,
Залишае на бiлiй травi своi чорнi слiди.
Хто ти? Лис?
Повертайся у лiс.
Хто ти? Воiн? На чати.
Всi слова замалi,
та я хочу одне – прокричати…
Марiя Микицей:
І мiй крик наче спiв
пiд який крижанi кораблi
йдуть пiд воду
у теплих далеких морях
i мiй спiв наче гнiв що по собi
лишае лиш попiл
так схожий на снiг
що нiколи не тане й
яким вже нiщо не напишеш
дочекайся весни
– це едина порада чи просьба
чи навiть це назва
якоiсь новоi планети
на якiй все почнеться спочатку
i навiть без нас
#плетиво_пошуку_сонця
Юлiя Баткiлiна:
Зима iде котячою ходою,
Блакитноока, сильна, бiла, хижа.
І ти неначе сам, нiхто не вижив,
Нема для кого поспiшати з дому.
Здаеться, свiт великий i ворожий,
І ти один, i вiтер за шибками.
І всiх поперетворено на камiнь.
Іде зима, спiвае i ворожить.
Дзвенить свiтами крига, крига, крига…
І так допоки трохи не оклигав…
Марiя Микицей:
І так допоки трохи не оклигав
Як не оглухнеш вiд замерзлих звукiв
Що навiть товстi шиби не рятують
Що невiдомо чи колись ще стануть
Стiною водоспаду помiж скель
І брамою з мечiв непереможних
Яку вiдчинить тiльки слово
принесене на крилах птаха
Останнього з-помiж птахiв
Перед свiтанком
Юлiя Баткiлiна:
Перед свiтанком
свiт стае, мов плiвка,
прозора i тонка, легка, зникома…
Отут, де крапка, мала б бути кома,
за кригою – води тоненька цiвка.
Розсипана отрута порошком, а
