скачать книгу бесплатно
У цьому мiсцi промови з неба впало декiлька важких крапель.
– Дощ! – стурбовано сказав Дудка. – Вiн може нам зашкодити.
Всi пiдвели голови до неба, яке почала затягувати чорна грозова хмара. Якщо почнеться злива, дiти змокнуть i можуть застудитися. Ситуацiя ставала загрозливою. І тодi Чудлик вдався до справжнього чаклунства, яке застосовував дуже рiдко, бо передусiм вiрив у науку.
– Травнева ноче, – гукнув вiн, здiйнявши руки до неба, – будь прихильною до нас! Ти, можливо, сердишся, адже дiти вночi повиннi спати, та дуже прошу, не обливай нас дощем. Почекай трохи, поки ми завершимо роботу.
– Хто це зi мною розмовляе? – запитала травнева нiч у пiвденного вiтру.
– Це професор Чудлик, – озвався вiтер шелестом дерев. – Вiн за свое життя не вбив жодноi тварини, не поламав жодноi гiлки i не скривдив жодноi людини.
– Раз так, то я допоможу йому. Гей, подруго, – звернулася нiч до грозовоi хмари, – вiдступи-но вбiк, не поспiшай розпускати своi мокрi коси.
І сталося диво. Хмара вiдступила i на небi знову засяяли зiрки.
– Дякуемо тобi, ноче! – неголосно гукнув професор, а дiти вдячно помахали iй руками.
– Добре, добре… – пробурмотiла травнева нiч далеким громом, – чого вже там… Природа завжди допомагае добрим людям.
– Нумо, друзi моi, увага! – професор знову промовляв до дiтей, розгорнувши перед ними величезний плакат. – Ось план пiдкопу. Копати почнемо вiд мого будиночка, землю будемо виносити й утрамбовувати на клумбах, пiдготовлених для розсади чорнобривцiв. Пропоную працювати за схемою – набрав вiдерце землi й одразу ж поступися мiсцем товаришу. Згоднi?
– Так! – дружно закивали головами дiти.
– Тодi до роботи!
Глава 8
Наукова дискусiя
Тiеi ночi в Академii казкових наук також не спали. У великому кабiнетi за довгим столом засiдали вченi, скликанi академiком Хитренком. Найактивнiшими були трое науковцiв – професори Ікс, Ігрек i Зет.
– Я вважаю, перед тим як ставити питання про методи пробудження, варто зрозумiти, що собою являють цi волошковi квiтозаври, – авторитетно заявив професор Ікс.
– Слушно! – погодився iз ним Хитренко. – То що вони собою являють?
– Наскiльки я пам’ятаю, волошковi квiтозаври мають голову, тулуб i хвiст…
– Нiчого подiбного, – заперечив зi свого мiсця професор Ігрек, – замiсть хвоста в них букет квiтiв. Вони тому i називаються квiтозаврами. Їхня голова нагадуе формою дiжку для пальми.
– Нiяку не дiжку, – заперечив професор Ікс, – а звичайнiсiнький вазон з однiею дiркою замiсть ока…
– Нiсенiтницi! – пiдхопився з мiсця професор Зет. – У квiтозавра парна кiлькiсть очей. Їх у нього вiсiм! А спина вкрита травичкою, в якiй ростуть гриби.
– І не травичкою, а звичайним мохом, посипаним журавлиною. І нiг у квiтозавра немае! Вiн плазуе на животi…
– Якому животi?! Вiн же птах! І мае крила…
– Не крила, а крило, що росте посерединi чола, i вiн ним махае, коли радiе…
– Коли радiе, то розпускае хвiст iз троянд i пускае ротом бульбашки…
– Вiн узагалi мае роги…
– Нi, не роги, а бивнi…
– Бивнi в нього вiдпадають у дитячому вiцi, i на iхньому мiсцi виростають вуса…
– Це в самцiв. А в самок продовжують рости бивнi…
– І доки вони в них ростуть?
– Доки iм цi бивнi не обламають новонародженi дiти…
Наукова суперечка мiж професорами тривала майже три години. За цей час було випито дванадцять графинiв води, поламано шiстнадцять олiвцiв i чотири стiльцi, виплеснуто в атмосферу вiсiм кубометрiв ненавистi та з’iдено сорок шiсть таблеток валiдолу. Коли ж професори втомилися вiд дискусii, Хитренко попросив наукового секретаря пiдбити пiдсумки.
Секретар пiдiйшов до дошки, узяв крейду i, вiдповiдно до тверджень професури, намалював п’ятиголове чудовисько, вкрите густою травою, з колесами замiсть нiг i пальмою замiсть хвоста. На кожнiй головi росло по крилу, рот був десь збоку, а вуха телiпалися просто над очима. Одне слово – страховисько.
– А тепер з’ясуймо, як ми ii будемо будити? – Хитренко поставив питання руба.
– Я кажу тротиловою шашкою ii будити! – наполягав Ікс.
– А я кажу, – струменем з пожежного шлангу! – вигукував Ігрек.
– Шашкою! – Струменем! – Шашкою! – Струменем! – Шашкою!
Здавалося, цьому не буде кiнця. Ікс та Ігрек нiколи не могли домовитися. Теоретичнi науковi суперечки могли тривати вiчно, й усi в залi зажурилися, потайки позiхали в кулачки, роздивлялися на стелi сонних мух i писали рiдним есемески «До ранку не чекати».
Нарештi Хитренко не витримав:
– Мовчати! – гаркнув вiн. – Пропоную консенсус! Спершу ми пiдiрвемо поблизу печери тротилову шашку, а потiм, коли квiтзавриха вiд страху вискочить з печери, поллемо водою iз пожежного шлангу, щоб заспокоiти. Чи всi згоднi?
Рiшення пiдтримали майже одностайно, i тiльки професор Зет був проти:
– Це якось негуманно! – заявив вiн, проте Хитренко махнув на нього рукою i поставив наступне запитання:
– Чим харчуються волошковi квiтозаври?
І знову розгорiлася суперечка. Ікс стверджував, що квiтозаври люблять буженину i салат «Олiв’е», а Ігрек доводив, що найбiльше iм смакуе сиров’ялена ковбаса та оселедець пiд шубою.
– Послухайте, – зненацька втрутився в iхнiй диспут професор Зет, – а чого ми тут сидимо i сперечаемося, замiсть того, щоб поiхати до ботанiчного саду i подивитися на цю волошкову квiтозавриху?
– Яка практична думка! – здивовано обiзвався Хитренко.
– І то правда! Ура, ура… – погодились iз нею iншi, – до ботанiчного саду!
Коли ж науковцi вибралися на вулицю, була майже четверта година ночi й на асфальт перед Академiею впали крупнi краплi дощу.
– Здаеться, злива починаеться. Куди за такоi погоди iхати? – сказав професор Ікс.
– Ну так, нерозумно! – нарештi погодився з ним Ігрек.
– А й справдi! – пiдтримав колег Зет. – Вже спати час. Завтра зранку прийдемо у ботсад i подивимося, як виглядае ця Клумба, заодно подумаемо, що з нею робити.
– Проте пiдривникiв i пожежний катер неодмiнно треба викликати! Всi згоднi? – Хитренко грiзно оглянув професуру. Заперечень не було. – Тож завтра о дев’ятiй чекаю на всiх у ботанiчному саду. На добранiч, панове!
Ледве встигли казковi науковцi розбiгтися по домiвках, як нiчний Киiв накрила тепла травнева злива.
Глава 9
Нiчнi дива
За пiвтори години безперервноi роботи пiдкоп завдовжки сто метрiв був майже готовий. Працювали весело i дружно. Малеча набирала землю лопатками у вiдерця i виносила нагору, а старшi дiти трамбували ii на клумбах.
Тим часом Дудка готувався до сеансу музичноi терапii. На педальному «Запорожцi» професора вiн з’iздив додому i привiз звiдти комп’ютер, дi-джейський пульт, електронний синтезатор, вертушку для вiнiлових дискiв, вiсiм колонок та купу всiлякого причандалля, шнуркiв, кабелiв i розеток.
Нашвидкуруч пiдключивши апаратуру в професорському будиночку, Дудка заходився творити черговий музичний шедевр пiд назвою «Пробудження квiтозавра».
Над своiм грандiозним задумом вiн працював увесь той час, поки дiти готували пiдкоп. І коли захеканий Чудлик увiрвався до будиночка з криком: «Ходiмо мерщiй! До печери залишилося менше метра!», Дудка, натиснувши на комп’ютерi кнопку «Зберегти», озвався: «Я готовий».
Трохи пригнувшись, вони бiгли довгим тунелем, освiтленим новорiчними гiрляндами, що дуже доречно знайшлися на горищi.
У кiнцi пiдкопу професор зупинився i приклав палець до вуст: «тш-ш-ш-ш!». Запала тиша, у якiй, майже не приглушене тонким шаром грунту, виразно чулося мирне сопiння волошковоi квiтозаврихи.
– Я хочу з тобою порадитися, друже, – пошепки звернувся Чудлик до дi-джея. – Чи вiдпускати нам дiтей додому, чи нехай будять Клумбу разом iз нами?
– Вау, професор, звiсно, хай бу-бу-будять разом iз нами! Це бу-буде для них найкращою винагородою за iхню титанiчну працю. Зараз о пiв на четверту. Обiцяю, що о шостiй всi будуть у лiжках.
– Але вони такi замурзанi…
– То ви попросiть травневу нiч, щоб вона викупала iх теплим дощем.
– Чи послухае вона мене вдруге? – засумнiвався професор.
– А ви спробуйте!
Нiч, зручно вмостившись на киiвських пагорбах, перебувала у глибокiй задумi. Вона нiяк не могла зрозумiти: чому саме в травнi у неi так мало часу, щоб погостювати у цьому чудовому старовинному мiстi. Взимку ж, коли на вулицi лютують морози, а люди сидять по домiвках, вона господарюе бiльшу частину доби. Несправедливо!
Вiд цих невеселих думок ii вiдволiк чийсь голос, що долинав iзнизу. То Чудлик знову звертався до неi.
