скачать книгу бесплатно
І хоча професор завжди шанобливо ставився до керiвництва, тут вiн не втримався i назвав свого безпосереднього начальника «боягузливим бюрократом».
Хитренко вкрився червоними плямами, затрусився i закричав:
– Та як ви смiете?! Я, я… Я забороняю вам чiпати знахiдку! Квiтозавриха iз яйцем – це власнiсть держави i питання про ii пробудження ми будемо вирiшувати на з’iздi вчених, за погодження президента i Верховноi Ради, чергове засiдання якоi вiдбудеться за три мiсяцi, бо депутати йдуть у вiдпустки!
– За три мiсяцi?! – аж смикнувся Чудлик. – Але на цю подiю Земля чекала мiльйони рокiв!
– Почекае ще! – самовдоволено сказав Хитренко. – А тепер ми маемо створити спецiальну наукову комiсiю з вивчення знахiдки, головою якоi я зараз же ж призначаю себе! Бо врештi-решт на менi уся вiдповiдальнiсть за здобутки вiтчизняноi науки.
Скажу вам по секрету, пiд час розмови з Чудликом в головi у Хитренка визрiвав пiдступний план, як привласнити вiдкриття нашого професора. «За таке вiдкриття я обов’язково отримаю Нобелiвську премiю i нарештi стану багатим i знаменитим, – мiркував Хитренко. – Збудую собi величезний замiський будинок, заведу там страусiв, а ще куплю дорогущий „Мерседес“, i взагалi…» Тут у нього аж голова пiшла обертом вiд сподiвання на майбутнi статки…
– Все, ви вiльнi! – кинув вiн насамкiнець Чудлику. – І попереджаю: не наближайтеся до печери без дозволу спецiальноi науковоi комiсii!
Глава 5
Брехлива прес-конференцiя
Увечерi того самого дня iнформацiйнi агентства Землi облетiла новина про те, що наукова експедицiя пiд проводом академiка Хитренка знайшла у Киевi волошкову квiтозавриху. Могутнi космiчнi ретранслятори вiдправили це повiдомлення до iнших планет i галактик.
Вхiд до печери огородили смугастими стрiчками й виставили охорону, озброену кийками та сльозогiнним газом. Журналiсти збивалися з нiг, щоб узяти iнтерв’ю в головного наукового начальника, який купався в променях чужоi слави i почувався на сьомому небi вiд щастя.
– Без коментарiв… Без коментарiв… – вiдмахувався Хитренко вiд докучливих телевiзiйникiв i вдавав, що дуже зайнятий. – Чекаю усiх на прес-конференцii.
Величезний зал палацу «Украiна» не змiг вмiстити усiх бажаючих. Вiтчизнянi та iноземнi журналiсти, обвiшанi диктофонами й мiкрофонами, сидiли одне в одного на колiнах, ну зовсiм як маленькi дiти на новорiчних виставах. Деякi з них улаштувалися на люстрах чи прив’язалися мотузками до балконiв.
Перед початком конференцii Хитренко заборонив членам науковоi комiсii навiть згадувати iм’я Чудлика в своiх доповiдях, а того, хто намагався опиратися цiй обурливiй вказiвцi, негайно вiдправив на пенсiю.
На початку прес-конференцii головний науковий начальник невпинно брехав про те, як тяжко було готувати експедицiю, якi перешкоди мусили здолати… Аж ось справа дiйшла до конкретних питань, i тут бiльш-менш спостережлива людина вiдразу ж помiтила б, що Хитренко знiтився й розгубився. Наприклад, на запитання: «Як ви збираетеся будити Клумбу?» вiн вiдповiв:
– За допомогою будильника чи поливаючи ii з чайника холодною водою.
Потiм його запитали:
– Чим ви збираетеся годувати ii i де розмiщувати?
– Годувати ми ii будемо перловою кашею та риб’ячим жиром, а житиме вона в колишньому пiонерському таборi «Червона зiрка».
– Господи, вони ж замордують ii! – аж сплеснув руками Чудлик, спостерiгаючи прес-конференцiю по телевiзору.
– Вау, не хвилюйтеся, професоре! – намагався заспокоiти його дi-джей Дудка, який того вечора прийшов провiдати свого дядька.
– Треба термiново зарадити цьому, мiй юний друже! Але як?!
Професор затулив обличчя руками i, ледве стримуючи сльози, похилив голову. Йому було дуже кепсько, адже його мрiя, мама Клумба разом iз дитинчам, потрапила до рук людей байдужих, необiзнаних та корисливих.
– А що ви збираетеся робити з розписним яйцем? – сипалися на Хитренка запитання вiд журналiстiв.
– Ми вiдправимо його в iнкубатор на висиджування.
– Який iнкубатор?! – Чудлик схопився за голову. – Адже навiть малi дiти знають – якщо в мами-квiтозаврихи хоч на п’ять хвилин забрати яйце, то вона помре вiд тривоги! Треба щось робити, мiй юний друже, iнакше ми ii втратимо.
– Вау, чекайте, професоре, дайте подумати…
Даруйте, ви ж, мабуть, не знайомi з дi-джеем Дудкою.
Отже, Дуденко Богдан Сильвестрович (вiн же дi-джей Дудка) народився в мiстi Киевi п’ятнадцять рокiв тому i першим словом, яке вiн промовив, було слово «вау».
Якщо ви приiдете до Киева i захочете познайомитися з ним особисто, то обов’язково прийдiть на Хрещатик. Тут у вихiднi днi Дудка зi своiми друзями з 11-i ранку до самого вечора катаеться на скейтi чи роликових ковзанах.
Упiзнати його дуже легко. Вiн завжди вбраний у широчезнi, приспущенi штани з безлiччю кишень, довгу майку та куртку з капюшоном. На головi мае яскраву шапочку, у вухах – навушники, а очi обов’язково прикривае окулярами з кольоровими скельцями. Інодi вiн знiмае шапочку, щоб усi могли помилуватися його волоссям майже помаранчевого кольору. Через плече у нього на довгому ременi, десь бiля колiна, висить квадратна сумка, забита модними журналами, вiнiловими дисками та останнiми версiями комп’ютерних iгор. Взуття дi-джей носить рiзне – вiд мiцних вiйськових чобiт до м’яких кросiвок. Дудка не вживае жодних алкогольних напоiв i не курить, проте дуже любить танцювати хiп-хоп з елементами спортивного брейк-дансу. Експериментуючи з музикою, вiн винайшов власний стиль i назвав «заiк-техно-денс». А все тому, що вiн трохи заiкаеться i йому це дуже з-з-зручно пiд час с-с-складання те-те-текстiв.
Поки ми знайомилися з Дудкою, подii на прес-конференцii вкрай загострилися.
На Хитренка звiдусiль летiли каверзнi запитання. Вiн пiтнiв, тiпався i ладен був усiх покусати.
– Так коли ж ви все-таки збираетеся будити квiтозавриху? – не вгамовувався один особливо допитливий репортер Орест Балакучий. – І чи не збираетеся ви залучити найвiдомiшого фахiвця у цiй галузi професора Чудлика?
– Нi, його ми залучати не плануемо. А будити квiтозавриху будемо найближчим часом…
– Коли? Коли? – зашумiли журналiсти…
– Завтра о десятiй ранку! – зненацька бовкнув академiк i вiдразу усвiдомив усю серйознiсть своеi помилки.
Вiн нiколи в життi не давав iнтерв’ю в прямому ефiрi, тому звик, що незручну фразу можна «вирiзати», а обiцянку – не виконати. Проте цього разу його слова пiдхопили сотнi телекамер i вмить рознесли по всiх усюдах. За таких обставин удавати iз себе дурника – марна справа.
– Усе, прес-конференцiю завершено! – пiдвiвся зi свого мiсця Хитренко i вiдчув, що у нього тремтять колiна.
Професор Чудлик довго сидiв у глибокому старовинному крiслi, втупившись у пiдлогу. До слави, якоi так домагався Хитренко, йому було байдуже, але життя мами Клумби та ii синочка перебувало пiд загрозою.
– Якщо вони почнуть поливати ii холодною водою чи дзвенiти над вухом будильником, то вона може прокинутися не в гуморi або встати не з тiеi ноги. А це матиме непоправнi наслiдки, – бурмотiв Чудлик собi пiд нiс. – Вiд поганого настрою квiтозавриха занедужае. Вони ii занапастять! Що робити, Дудко?
– Вау, здаеться, я в’iхав у те-тему! – вiдповiв дi-джей.
– То що?
– Пiдкоп…
– Як ти сказав?..
– Я с-с-сказав пiдкоп, професоре!
Глава 6
Хазяiн планети Жлобур
Мiстер Пуп був вельми дiловою людиною. На планетi Жлобур, де вiн жив i мав бiзнес, його вважали неформальним лiдером. Щоправда, колись мiстер Пуп був справжнiм злочинцем i вбивцею, але це ж у минулому… Нинi вiн – голова правлiння банку «Пуптранстрест», власник нафтопереробного «Жирпупкомбiнату» й мережi супермаркетiв «ПупОК», почесний директор кiнокомпанii «Папа Пуп енд компанi», яка випускае серiали про злочинцiв та тупi розважальнi шоу.
Мiстер Пуп мае величезний сучасний офiс, iздить вiдпочивати на моднi курорти, скуповуе на аукцiонах антикварнi раритети та твори сучасного мистецтва. А ще вiн – головний меценат конкурсу краси серед елiтних плазунiв та рептилiй «Мiс отрута».
Вiднедавна мiстеру Пупу припало до смаку оточувати себе елiтними суперотруйними змiями, плазунами та земноводними, якi робили йому екзотичнi масажi, розважали художнiм шипiнням. До того ж, за потреби, вони могли смертельним укусом знешкодити потенцiйних ворогiв чи конкурентiв.
Улюбленицею була гламурна водяна гадюка на iм’я Серпентiна Сваровская, чия лискуча шкура була геть всипана дiамантами й штучними стразами. Серпентiна вмiла вiртуозно брехати, лаятися, пити горiлку та спiвати пiснi у стилi «кримiнальний шансон». Саме вона грiлася на грудях у мiстера Пупа, коли вiн почув у новинах звiстку про дивовижну земну знахiдку.
– Нi, цього не може бути! – схопився вiн за голову.
– Ш-ш-ш-шо ти сказал, мой толстий пупсiк? – прошипiла розiмлiла вiд тепла Серпентiна.
– Пупсик сказав, що на Землi знайшли квiтозавриху Клумбу iз цим проклятим яйцем!
«Стоп! – можете сказати ви в цьому мiсцi. – Чи не той це мiстер Пуп, що колись звався Пупир-Хам i який разом зi своiми поплiчниками знищив на Землi усiх квiтозаврiв?»
Так, це вiн! Точнiше його клонований двiйник. Зараз поясню.
Уже довгi роки на планетi Жлобур iснуе величезний iнститут з проблем клонування. Коли багатий жлобурянин доходить до найквiтучiшого свого вiку, вiн iде в цей iнститут – там у нього пiд мiсцевим наркозом вiдрiзають маленький шматочок пальця або вуха, чи ще чогось i кладуть до спецiальноi морозильноi камери на зберiгання. Коли ж той жлобурянин постарiе, то знову звертаеться до спецiалiстiв iнституту. І ось тодi зi взятого колись маленького шматочка в особливих умовах науковцi вирощують молоду копiю. Саме тому мiстер Пуп i дожив до цього часу. Однак iнколи трапляються певнi генетичнi збоi: примiром, у когось iз клонованих можуть вирости двi голови, чи шiсть носiв, або сорок пальцiв чи по одному вуху. Це у чоловiкiв. А у жiнок здебiльшого при клонуваннi страшенно роздувало губи, груди й iнколи сiдницi.
– Мольфари обдурили мене! – бiгав по офiсу мiстер Пуп, розмахуючи чотирма руками. – Сказали, що Клумба померла, а самi приспали ii на тривалий час! Але ж за старовинною легендою, якщо з яйця народиться новий квiтозавр, то я помру! Згину! О-о-о-о, я зараз лусну вiд лютi!
І мiстер Пуп почав роздуватися, нiби повiтряна кулька.
– Тiш-ш-ше, тi-ш-ше… – зашипiла гадюка на його грудях, – тебе доктора запретiлi валнаваться… Давай бегом к акварiуму…
Слiд зазначити, що мiстер Пуп хворiв на рiдкiсну та смертельно небезпечну недугу, що називалася злободинамiею, – людина так роздуваеться вiд лютi, що може запросто луснути.
Пiдбiгши до величезного акварiуму, мiстер Пуп зiрвав гадюку з шиi i кинув ii у воду, де плавало десятка пiвтора справжнiх золотих рибок. Одна рибка – одне бажання. На чорному ринку такi чарiвницi коштували шалених грошей. Водяна гадюка вправно впiймала найтовщу i, висунувши з акварiуму вкриту стразами голiвку, виплюнула рибку просто у руки господаревi.
– Вiдпусти мене, я виконаю будь-яке твое бажання, – ледь чутно промовила рибка людським голосом.
– Жити хочу-у-у-у, – прохрипiв, хапаючи ротом повiтря, мiстер Пуп.
– Хай тобi буде. Живи… – промовила рибка, i сталося диво.
Жлобурянин просто на очах почав здуватися, меншати i за мить повернувся до своiх звичайних розмiрiв.
– Вiдпусти мене, – тепер уже рибка благала свого господаря про милiсть, задихаючись без води.
– Ага, зараз… – цинiчно усмiхнувся мiстер Пуп. – Виконала бажання, та й годi. Тепер ти менi не потрiбна, дарма тiльки будеш в акварiумi хвостом махати. Сваровська, тримай! – i кинув свою рятiвницю прямо до пащi водяноi гадюки.
– Ш-ш-ш-ш, люблю делiкатеси, стрази i багатих мущ-щ-iн, – зашипiла гламурна змiя, заковтуючи ще живу рибку все глибше i глибше.
Тим часом мiстер Пуп, поправляючи розхристаний костюм, пiдiйшов до робочого столу i по селектору наказав секретарцi викликати до нього в офiс Жабуляка i Пукоока.
За п’ятнадцять хвилин двiйко бойових пупоноiдiв стояли перед господарем струнко. Той, що звався Жабуляком, був схожий на велику пухирчату жабу з носом-трубою i такими самими вiдстовбурченими вухами. На грудях у нього, почеплений до товстелезного золотого ланцюга, телiпався золотий мобiльний телефон. Інший – Пукоок, був увесь червоний, нiби варений рак, банькуватi виряченi очi пiднiмалися над головою на двох тоненьких, як у равлика, нiжках. Вiн страшенно соромився своiх очей i ховав iх за коштовними золотими окулярами iз затемненими скельцями.
– Є справа на мiльярд! – гаркнув до пупоноiдiв мiстер Пуп.
– На мiльярд?! – хрюкнув носом Жабуляк, а у Пукоок злегка присвиснув.
– Чи вiдомо вам, що сьогоднi на Землi знайдено волошкову квiтозавриху?
– Як? – в один голос вигукнули пупоноiди. – Вони ж усi типу вимерли! Ми самi, по ходу, зачищали Землю вiд останнiх квiтозаврiв.
– Виходить, що нi! Нас обдурили. А ще при нiй збереглося яйце, з якого мае народитися цей вилупок Бузок, що принесе всiм бiду пiд назвою свобода. Адже свобода – це страшна рiч! Вона руйнуе порядок. Ось чому цей бузовiр страшнiший за фашистiв, гiрший за чуму. Мусите негайно вирушити на Землю, викрасти яйце i доправити його на Жлобур. Ну, а потiм ми влаштуемо показовий судовий процес над цим квiтчастим недомiрком i привселюдно його стратимо! Мамаша помре з горя. А нам вже нiщо не завадить скрiзь заводити власнi правила! Все вiльне i незалежне мае бути знищене. За нами сила! Добробут за нами!
– А чи е у вас якийсь план, мiстер Пуп? – обережно спитав Жабуляк.
– План щодо викрадення? – уточнив Пукоок.
– Безумовно е! Ось тримайте… – i мiстер Пуп тицьнув до рук бойовим пупоноiдам фотокартку з портретом академiка Хитренка.
– Це наша людина на Землi. Ми з ним неодноразово спiвпрацювали за програмою «Втеча мiзкiв». Вiн поставляв нам секретнi технологii та забороненi до вивозу з Землi матерiали, адже за грошi маму рiдну продасть. Ось тут два мiльйони доларiв, – вказав мiстер Пуп на двi валiзи, що стояли бiля столу. – Берiть iх, термiново вилiтайте на Землю. Без яйця не повертайтеся.
– А який наш гонорар у цiй справi? – м’яко запитав Пукоок, вiд остраху втягнувши очi просто в тiм’ячко.
– Як вам не соромно питати про грошi? – гримнув на них мiстер Пуп. – Це благородна корпоративна справа! Де ваша свiдомiсть? Де ваше вiдчуття перспективи?
Пупоноiди похнюпилися – якщо вже шеф заговорив про корпоративну свiдомiсть i вiдчуття перспективи, то це означало, що платити за роботу вiн не збирався. Проте вибору не лишалося. Спiльне кримiнальне минуле мiцно пов’язувало пупоноiдiв iз Пупом, котрий будь-коли мiг вiддати iх до рук мiсцевоi полiцii, вiд якоi сам давно вiдкупився. Адже основний закон планети Жлобур проголошував – «багатiям закон не писаний».
Отож, узявши валiзи, Жабуляк i Пукоок слухняно вийшли з офiсу i попленталися до космодрому. Там на них чекала срiбляста лiтаюча тарiлка останньоi моделi, яка невдовзi взяла курс на Землю.
Глава 7
Операцiя «Пiдкоп»
Нiч оповила Киiв непомiтно. Спочатку вона визирнула з-за Днiпра i, переконавшись у тому, що мiсто не звертае на неi жодноi уваги, потроху рушила вперед, тягнучи за собою темне покривало, розшите мерехтливими зiрками.
Тим часом у будиночку в ботанiчному саду завершувалася важлива нарада. За столом у свiтлi абрикосового абажура, схиливши голови над планом пiдкопу, сидiли професор i дi-джей Дудка.
– Мiй друже, а ви впевненi, що вашi колеги впораються з таким складним завданням?
– Пояснюю ще раз, професоре, – гаряче переконував його дi-джей, – у мене на Фейсбук-сторiнцi пi-пi-пiвтори тисячi друзiв. У них, як мiнiмум, пiвтори тисячi молодших братiв i сестер. Якщо цi три тисячi приведуть усiх своiх друзiв, то повiрте, збереться цiла армiя малят, озброена вiдерцями i лопатками.
– А як же батьки? Хiба вони можуть вiдпустити дiтей на всю нiч у незнайоме мiсце?
– А ми спробуемо не турбувати батькiв, i почнемо дiяти тiльки тодi, коли вони заснуть. Ма-ма-малята виберуться зi своiх лiжечок, сядуть на велосипеди, встануть на самокати, скейти, ролики i пiд наглядом старших братiв i сестер прибудуть на мiсце.
– Але ж дозвольте, виходить це – змова?!
– Професоре, ви самi говорили, що готовi на все, аби врятувати маму Клумбу вiд загибелi.
– Так. Добро мусить умiти захищатися! Я даю згоду на проведення операцii «Пiдкоп»! Уся вiдповiдальнiсть на менi. Викликайте дiтей!
Дi-джей миттю видобув iз сумки трохи затертий, але вiрний планшет i на своiй Фейсбук-сторiнцi написав:
«Чудлик потрапив у халепу. Йому потрiбна допомога. Берiть iз собою молодших братiв, сестер i приходьте о другiй годинi ночi в ботанiчний сад. Прихопiть вiдерця й лопатки. Збираемося бiля будиночка професора. Все дуже серйозно. Чекаю. Дудка».
Рiвно о другiй у призначеному мiсцi зiбралася величезна юрба дiтей i пiдлiткiв. Дi-джей крутився серед них, жваво щось пояснюючи. Незабаром на ганку з’явився Чудлик. Побачивши його, дiти захоплено замахали руками i загудiли…
– Тихiше, тихiше, друзi моi! – вгамував iх професор. – Дотримуйте тишi, бо неподалiк чергують мiлiцiянти, якi можуть поцiкавитися, чому дiтвора так пiзно не спить. А зараз дозвольте всiм пояснити, навiщо ми з Дудкою викликали вас сюди. Нам потрiбна допомога. Внизу, он за тими деревами, знаходиться печера, де спить волошкова квiтозавриха. Наше завдання полягае в тому, щоб якнайшвидше вирити тунель вiд будиночка до печери i розбудити ii за допомогою сеансу музичноi терапii, який проведе наш хвацький Дудка. Тодi е шанс, що Мама-Клумба прокинеться в доброму гуморi, встане з правоi ноги i не захворiе.
