Острів кохання

скачать книгу бесплатно

Острiв кохання
Анна Шила

Жiноча проза
Про любов сказано все, але не всiма. Анна Шила пропонуе дiзнатися ще одну iсторiю: про киянку Анну i француза Жульена. Роками вони будують свiй «острiв кохання» (тим бiльше, що й зустрiчаються частiше на островах, анiж у Киевi чи Парижi). Однак не все так просто. Вони переживають не лише шквал почуттiв, красу i силу взаемо-притягання, але й непорозумiння, довгi розлуки, навiть зраду… Як подолати наростаючi проблеми й знайти свiй острiв кохання – землю обiтовану, на яку кожен прагне потрапити? Чи можна оминути долю? Як стати щасливими? Питання, порушенi авторкою, близькi й актуальнi багатьом. Ця книга – опис простих i дiевих рецептiв щастя, так потрiбних кожному з нас.

ШИЛА Анна

ОСТРІВ КОХАННЯ

ЗАСПІВ

Про любов сказано все, але не всiма. Це – мое слово про кохання, його пошуки. Острiв кохання – земля обiтована, на яку кожен прагне потрапити. Для жiнок – то сенс життя. Острiв любовi – один у життi. Його не можна замiнити. Куди б не заносили хвилi океану долi й вири течiй, ти прагнутимеш повернутися на свiй острiв – райський куточок i сховище вiд випробувань.

Це – iсторiя Анни, яка шукае свiй острiв кохання. Чи знайде вона його? Це – життепис ii життевих випробувань у бурхливiй течii океану життя. Долю не оминути, навiть якщо намагатися. Долю не змiнити, навiть якщо протистояти ii рiшенням. Долю не втратити, навiть якщо здаеться, що шансiв потрапити на свiй острiв уже немае. Як складеться доля Анни? Прочитайте i спробуйте знайти вiдповiдь.

Ця книга – сучасна повiсть про кохання. Про кохання чоловiка i жiнки. Про любов до дiтей, батькiв i життя. Про вiчнi й неминущi цiнностi. Те, що написане тут, близьке кожнiй людинi, незалежно вiд ii статкiв, полiтичних уподобань. Це простi рецепти щастя, так потрiбнi кожному з нас. Скористайтеся ними, i ви вiдкриете новi обрii життя.

Ваша Анна Шила

Кажуть, що справжне кохання бувае лише один раз у життi, все iнше – його копii.

    Жiноча мудрiсть

Роздiл 1

ВІЧНІСТЬ

Пара орлiв кружляе над ущелиною Курталiот. Повiльно злiтаючи то вище над скелями, то знижуючись до самого каньйону. Можна безкiнечно спостерiгати за iхнiм польотом вiрностi одне одному. Кохання, народжене серед вiчних гiр, мае шанс стати таким же вiчним i величним, як прекраснi скелi, якi не зважають на час. Орли паруються на все життя. І це – символ справжньоi любовi та вiдданостi двох закоханих сердець.

Гори з цiкавiстю стежать, як серпантином шаленим вихором летить срiблястий спортивний автомобiль. Водiй, здаеться, аж занадто зухвало заходить в усi закрученi повороти, якi стають усе небезпечнiшими. Смiливий спорткар стрiмко рухаеться рiвнесеньким асфальтом i невимушено долае кожен новий вiраж. Стрiчнi автомобiлi злякано поступаються, ледве почувши гучний рев двигуна i, побачивши круглi фари, лишаються далеко позаду. А спортивний автомобiль мчить упевнено i зухвало. На цьому гiрському серпантинi господарем почуваеться вiн, а не маленькi орендованi «фiати» й «форди», якi iдуть обережно й уважно.

Швидкiсть зростае. Адреналiн переповнюе увесь гарячий вiд стрiмкостi простiр, досягаючи своеi максимальноi концентрацii. Гори нависають нижче й нижче над трасою, уважно стежачи за дикою гонитвою вiтру й людини. А потiм злякано вiдсахуються. Спортивний «Порш 911» заносить на поворотi, лунае пронизливий вереск спаленоi гуми. Гальма не встигають спрацювати. Ущелину розривае металевий скрегiт i звуки впалого на самiсiньке дно камiння. На мить автомобiль зупиняеться над самим урвищем, судомно хапаючись колесами за узбiччя, яке по-зрадницьки висковзуе, зриваючи спортивнi покришки.

Для Анни все вiдбуваеться, як в уповiльненому фiльмi. Ще мить тому вона насолоджувалася швидкою iздою гiрськими серпантинами з коханим чоловiком. А потiм, вiдволiкшись лише на мить, Жульен утратив керування. Анна ще дихае, сухими вустами хапаючи присмак спаленоi гуми, який перемiшуеться з пахощами гiрського рiзнотрав’я. Востанне дивиться на вже непритомного Жульена. Його синi очi закритi, а повiки непорушнi. Голова неприродно звисае на груди. Руки безвiльно, наче батоги, впали донизу.

Анна завжди мрiяла залишитися з коханим. У цьому життi. У наступному. Перед очима промайнуло все життя. Ще мить, i все кане у небуття. Автомобiль сповзае у глибину ущелини. Це його останнiй короткий шлях. Пташки злякано злiтають над ними, сполохано трiпочучи крилами. На ii груди падають краплi кровi, чомусь холоднi…

На цьому уривку свого сну Анна завжди прокидалася. Тож i сьогоднi, здригаючись, розплющила очi. Холодний пiт градом зросив постiль, серце шалено калатало у грудях. Анна пiдвелася з лiжка. На годиннику – третя ранку.

Останнього разу цей сон наснився Аннi досить давно – п’ять рокiв тому, коли вона випадково знайшла вже, здавалося, втрачену назавжди пiсля кiлькох переiздiв коробку «зi спогадами». У нiй Анна дбайливо зберiгала все, пов’язане з Жульеном. Їхнi давнi фото; записки одне одному з простими повiдомленнями; список продуктiв i речей, якi мали купити; квитки, на яких назавжди закарбувалися точнi дати зустрiчей i розлучень. А ще у коробцi зберiгався перстень, який одного разу Жульен подарував Аннi. І хоча заручини так i не вiдбулися, серце жiнки назавжди залишилося в обiймах коханого.

Перебравши пальцями кожен спогад, Анна вкотре згадала все. Минулого разу довелося довго вгамовуватись вiд пережитого i пити снодiйне. Викинути коробку забракло сил. Тож засунула ii подалi, помiж старим взуттям – воно навряд чи знадобиться ще колись. Волiла Анна лише одного: нiколи бiльше не бачити цей страшний сон. Аж ось – iзнову. Жiнка накинула на плечi довгий шовковий бiлий халат, пiшла на кухню, щоб випити склянку води. Ступала обережно, майже беззвучно. Серце калатало пiд нiжним шовком. Мiсячне сяйво залило всю кiмнату. Поступово Анна вгамувалася. Із кiмнат дiтей долинали звуки солодкого сну. За кiлька тижнiв у них – випуск зi школи.

Жiнка заглянула до Марка, потiм – до Марi. Дiти мирно спали. На серцi стало легше. Врештi-решт, то був просто сон. Вiн укотре нагадав про батька ii дiтей. Та хiба вона його забувала?

Жульен – ii справжне кохання. І хоча його вже давно не було з нею, зате поруч завжди лишалися Марк i Марi. Син i донька. Продовження прекрасноi iсторii любовi, народженоi серед гiр…

Коли дiти трохи пiдросли, Аннi довелося пояснювати, що iхнiй татко далеко i приiде не скоро. Батькiвську увагу натомiсть замiнив дiдусь – батько Анни. Вiн став для малих онукiв головним авторитетом. Вродлива i струнка Анна виглядала молодшою за своi роки. Навiть iз двома малолiтнiми дiтьми на руках вона часто привертала увагу чоловiцтва. Але вiдносини нiколи не переростали у щось серйознiше. Мабуть, справа була не в чоловiках, а в самiй Аннi. Кажуть, справжне кохання бувае лише раз у життi, а все iнше – його копii…

Роздiл 2

ЖУЛЬЄН

Анна просидiла на кухнi з фiлiжанкою чаю до самого ранку, згадуючи все. Сiмнадцять рокiв минуло вiд часу останньоi зустрiчi з Жульеном, але пам’яталася кожна мить побачень.

Ота зустрiч у серединi жовтня наче нiчого й не вiщувала. Лише давнi знайомi. Аж раптом – несподiване повiдомлення. Вiд нього. Номер ii телефону не змiнився, вiн сказав, що проiздом у мiстi. На запрошення випити кави Анна радо вiдповiла «так». То мала бути, здавалося, звичайна дружня зустрiч. Проте Амур мав iншi плани. Вiн уже випустив своi таемнi стрiли.

Вона пiд’iхала до ресторану. Вiн вийшов назустрiч у бiлiй сорочцi, розпашiлий вiд вина, хоча на вулицi стояв уже холодний листопад. Анна помахала Жульеновi рукою i швидко пiшла назустрiч. Потягнулася, аби цмокнути у щоку. А вiн раптом пiдхопив ii на руки i палко поцiлував у губи. Анна зашарiлася, розсмiялася.

А Жульен не вiрив своiм очам i вiдчуттям. Вiд iхньоi останньоi зустрiчi спливло уже кiлька рокiв. І хоча Жульен добре пам’ятав Анну, все ж був неабияк подивований ii розквiтлою красою.

Довгоi розлуки наче й не було. Вiдстань скоротилася за лiченi секунди. Вiн виявився саме таким, як вона його завжди й уявляла собi. Високий, упевнений у собi красень iз бiсиками в очах. Хто б мiг подумати, що колись мимохiдь залишений номер ii телефону на прохання молодого француза на вечiрцi французького вина (Du Beaujolais Nouveau ) стане у нагодi через кiлька рокiв.

Того веселого вечора молодi французи не зводили поглядiв з дiвчат-украiнок. Вино, щастя i молодiсть поедналися того вечора. В Інститутi французькоi культури Анна вiдвiдувала мовнi курси…

Вона дивилася в очi Жульена, згадуючи iхню першу зустрiч. На ту веселу вечiрку ii затягла подруга. Анна особливо й не пручалася. І хоча вона не була любителькою вина, того вечора не могла вiдмовитися вiд келиха запашного «Божоле Нуво». Молоде вино, дiвчата, хлопцi-французи…

І ось нова зустрiч. Блискавичне тяжiння мiж Жульеном та Анною було схоже на космiчний спалах. За одну мить вiн став для неi таким близьким i рiдним, що Анна вiдчула кожен прожитий ним день – кожен мiсяць, усi його перемоги i втрати, злети й падiння. Все це прийшло до неi на якомусь пiдсвiдомому рiвнi. Увесь вечiр Жульен не випускав руки Анни, розпитував, розглядав.

Їм було що розказати одне одному. Пiсля останньоi зустрiчi минуло три роки. Як виявилося, Жульен побував у Росii. Там прожив кiлька рокiв. Потiм вирiшив вiдкрити власний бiзнес у далекiй загадковiй Азii. На питання Анни, чому саме там, Жульен вiдповiв просто: «А чом би й нi?»

Цього разу Жульен навiдався до Киева з друзями, аби вiдсвяткувати день народження одного з них. Французи-чоловiки вподобали Украiну, яка приваблювала iх насамперед вродливими жiнками i смачною кухнею. Французькi любителi пригод… Розпочали з украiнськоi кухнi: борщ iз пампушками, сало з часником, деруни зi сметаною, домашнi голубцi, кукурудзянi вареники з сиром. Згодом подали печеню у горщиках, а до неi – квашену капусту й солонi огiрки. На солодке – пирiжки з калиною i смачна наливка. А на додачу – запальнi танцi й тости «Будьмо!» В гостинних украiнських ресторанах компанiя щедро сипала грошима направо i налiво. На годиннику була вже майже пiвнiч. Але друзi Жульена й не збиралися зупинятися. Правда, вони вже не кликали iх товариша з собою, бо вiн не зводив очей з Анни.

Погляд його дiяв на неi гiпнотично. Анна вже не пам’ятала нi слiв, нi запитань. Чи то погляд Жульена чи, може, келих французького вина п’янко запаморочив iй голову…

Жiнка прийшла до тями лише на шовкових простирадлах, якi своiм холодком трохи остудили жар пристрасних обiймiв. Тоi ночi закоханi не спали. Лише пiд ранок, виснаженi та стомленi, затихли на кiлька годин.

Ранок був теплим i лагiдним. Анна нiжно пригорталася до Жульена, боячись його розбудити. Вдивлялася в риси його обличчя, ледь торкаючись волосся, оберiгала хвилини свого щастя. Але що ж у неi в холодильнику до снiданку? А на снiданок знов були солодкi пристрастi, якi бадьорили сильнiше, нiж вранiшня кава.

Телефон Жульена розривався вiд настирливих дзвiнкiв друзiв. Але вiн не вiдповiдав. Анна також геть забула про свою роботу в редакцii й запланованi зустрiчi. Лише опiвднi коханцi оговталися. Анна шмигнула на кухню, щоб приготувати щось попоiсти. На щастя, у холодильнику знайшлися молоко та яйця. Тож вона напекла млинцiв i зварила каву.

Сонячне свiтло заливало всю кiмнату, веселi зайчики падали на зiм’ятi шовковi простирадла. На душi жiнки було так тепло i затишно. Пара зi смiхом накинулась на рум’янi млинцi, поiдаючи iх один за одним. Анна додала у каву корицi й пiдiгрiла молоко. Теплий пiсля душу Жульен гаряче поцiлував Анну, похвалив ii млинцi, густо политi домашньою сметаною й кленовим сиропом. Вигукнув: «Я в життi не iв нiчого смачнiшого! ?’est tr?s dеlicieux!»

Ото був неймовiрний ранок для Анни. Господи, вона геть забула про свою роботу! На телефонi – аж п’ять пропущених викликiв, десяток повiдомлень. Анна почула, як Жульен розмовляе французькою зi своiми друзями, домовляючись про зустрiч. Час було збиратися. Хоча обом так не хотiлося розлучатися. Але на нього чекали друзi, на неi – робота. Увесь день жiнка загадково усмiхалася. Колеги по роботi з цiкавiстю поглядали на щасливу i сонячну Анну. Вона ж нiчого не розповiдала, тихцем читала повiдомлення вiд коханого i мрiяла про скоре побачення. Та хiба тодi iй було до роботи? Усi думки – лише про нього, про цю несподiвану зустрiч.

Вони зарезервували столик на вечерю в одному з популярних ресторанiв. Анна втекла з роботи ранiше, щоб устиг-нути зiбратися. Удома прискiпливо вибирала сукнi. Яку ж одягти? Довгу синю або чорну? Чи оцю бiлу мереживну? Нi, нехай буде проста чорна, яка завжди виручала. Хвилями волосся падало на плечi, а кiлька пасом Анна заколола ажурним метеликом, увиразнила вуста яскравою помадою. Високi пiдбори зробили ноги Анни ще стрункiшими. Накинувши бiле пальто i вхопивши маленьку сумочку, жiнка усмiхнулася своему вiдображенню у дзеркалi – непогано… Додала кiлька крапель парфуму на тонкi зап’ястя. Хутко вибiгла.

Таксi вже чекало. Анна приiхала до ресторану першою. Сьогоднi компанiя вечеряла в одному зi столичних стейк-хаусiв. Анна отримала повiдомлення вiд Жульена: «Будемо за п’ять хвилин». Ідучи до столика, жiнка ловила на собi погляди чоловiкiв-вiдвiдувачiв. Маленька чорна сукня iдеально пiдкреслювала фiгуру Анни, довге волосся гойдалося на ходу, метелик виблискував у волоссi, додаючи образовi романтичностi.

За хвилину у простiр ресторану ввiрвалися голоси Жульена та його друзiв. І жвава французька вiдлунням зазвучала у всiх куточках залу. Анна не могла стримати усмiшки, бо Жульен i його друзi виглядали такими щасливими. І хоч жоден iз них не заснув минулоi ночi, утома нiяк не позначилася на iхнiх безтурботних обличчях.

Жульен пiдiйшов до Анни i нiжно поцiлував ii у губи. Того вечора пили багато вина, замовляли соковитi стейки. Точилася жвава весела розмова. Поруч Анни сидiв найближчий друг Жульена – Нiколя. Нiколя та Жульен товаришували ще з дитинства, разом пiдкорювали холоднi та суворi французькi Альпи. Як i бiльшiсть друзiв, Нiко став професiйним тренером та iнструктором з альпiнiзму в мiстечку бiля пiднiжжя Монблану. А Жульен був iз тих небагатьох, хто наважився вирватися з долини.

Вiн народився у працьовитiй сiм’i француза й нiмкенi, серед гiр, на територii колишнього герцогства Савойя. Мати Жульена – вiсiмнадцятирiчна юна бунтарка, втекла вiд своiх батькiв, вийшовши замiж за француза без благословення рiдних. Жульен завжди жив у атмосферi гiр. І те, що для будь-кого iншого могло бути небезпечним, для нього стало нормою ще в дитинствi. Жульен виявився малокерованою дитиною. Його шалено любили батьки, хоча нiколи не мали достатньо часу для його виховання. Вони самi були ще занадто молодi, аби повнiстю присвятити себе первiстку.

Гiрське мiстечко жило своiм життям: спортивнi розваги, нiчнi вечiрки i шаленство молодостi. Батьки Жульена перiодично вiдправляли його у школу для важких пiдлiткiв, що розташовувалася в сусiдньому мiстечку. Щоправда, навчання вiдчутно вплинуло на хлопчика. Жульен став розумнiшим, змiцнiв. У ньому поеднувалися холоднiсть гiр i палке серце. Вiн знав гори як своi п’ять пальцiв, катався по «чорних трасах» i займався альпiнiзмом. Тренування займали увесь вiльний час хлопця…

Традицiйно в маленькому гiрському мiстечку можна стати лижним iнструктором або екскурсоводом. А ще – вiдкрити ресторан чи нiчний клуб (як це зробили його батьки). Згодом Жульен почав допомагати у сiмейнiй справi – працював у гардеробi, спостерiгаючи за вiдвiдувачами. Незважаючи на свiй юний вiк, хлопець iз вiдповiдальнiстю ставився до своеi роботи. Особливо пiсля того випадку, коли в гардеробi зникла шуба однiеi поважноi дами. Куди вона подiлася i чи iснувала взагалi, – нiхто так i не дiзнався (позаяк вiдеокамер спостереження на той час не було). Однак пристойному ресторану довелося розрахуватися за втрату повнiстю. Такi закони хороших ресторанiв у горах.

Життя в маленькому гiрському мiстечку мае як своi переваги, так i вади. З одного боку – людина живе в передбачуваному свiтi, де все розплановано i просто. З iншого боку, у пошуках чогось нового людина втрачае вiдчуття простору i розгублюеться вiд рiзноманiття вибору, часто стаючи на хибний шлях.

Жульен рано залишив батькiвський дiм. Але гори назавжди лишилися в його серцi. І куди б не заводили юного бунтаря життевий шлях i незвичайнi проекти, вiн завжди повертався у своi рiднi Альпи – набратися сил та енергii, щоб знову кинутись у щось нове й авантюрне.

Не довчившись в унiверситетi в Шотландii, куди його вiдправили батьки, Жульен подав документи до Мiжнародноi школи бiзнесу в Лiонi, яку закiнчив iз вiдзнакою. Проте не зупинився на досягнутому i вступив до унiверситету Захiдноi Бретанi, де вибрав факультет економiки та бiзнесу.

Шукаючи роботу, знайшов вакансiю в однiй французькiй компанii у Санкт-Петербурзi. Не вагаючись, надiслав свое резюме. Жульен вивчав росiйську мову, ще спiлкуючись з туристами з Росii. Це стало йому у нагодi.

Згодом знайшов роботу в Москвi. Велике мiсто не любить слабких i неповоротких, однак Жульен був зроблений з iншого тiста. Симпатичного француза iз синiми очима московське життя почало крутити у столичнiй круговертi. Для Жульена вiдкрилися дверi фешенебельних ресторанiв i нiчних клубiв. Московськi вродливицi з цiкавiстю поглядали на молодого красеня, який розмовляв росiйською злегка грасуючи. А Жульен iз цiкавiстю дослiджував мiсто та вивчав його звичаi. За кiлька рокiв вiн пристойно вивчив мову, став частим гостем у розважальних закладах. Не обiйшлося й без любовних пригод. Не одна красуня прагнула пiдкорити серце Жульена. Проте жоднiй з них це так i не вдалося.

У Киевi Жульен почувався вiльно i впевнено. Адже нiхто з його друзiв не володiв нi росiйською, нi украiнською. Вечiр був у розпалi. Червоне вино лилося рiкою, але французам до цього не звикати. Жоден не мав навiть легких ознак сп’янiння. Здоровi молодi серця качали кров по артерiях, змiшуючи ii з вином. Анна тiшилася з того, що була единою жiнкою в цiй компанii. Давно не вiдчувала вона стiльки уваги водночас. Однак, коли хтось iз друзiв клав руку на ii плече, його охолоджували синi очi Жульена.

Вечiр добiгав кiнця. Молодi французи продовжили розважатися у нiчному мiстi. А Жульен другу нiч поспiль залишався iз Анною. Вiн попрощався з друзями. Наступного дня вони поверталися до Францii.

А Жульен мав летiти до Бiрми, де розпочинав свiй новий проект iз ресторанного бiзнесу. Анна зачаровано слухала розповiдь Жульена про нову краiну i нових людей. Нiколи ранiше Анна не чула про Бiрму. Жульен вважав, що знайомство з цiею краiною не стало випадковiстю. Як i iхня зустрiч теж не була випадковою. Так вважала й Анна. Вона вiрила у те, що хоч у кожного свiй шлях i призначення, приходить й зоряний час для двох. Може, це i е iхня доля.

Короткоi прощальноi ночi закоханi майже не спали, даруючи одне одному нiжнi пестощi. Урештi Жульен знесилено задрiмав, а вона так i не закрила очей нi на хвильку. Вдивлялась у таке вже рiдне обличчя…

Близько шостоi ранку Анна поцiлувала Жульена у теплi повiки. Прийшов час збиратися на лiтак. Дорогою Жульен нiжно стискав руку Анни у своiй, пригортаючи жiнку до себе. Вона засипала його питаннями про Бiрму, про подальшi плани. Для неi все це стало вiдкриттям – його шлях. Європейська бiзнес-освiта, робота в Росii. Спочатку Санкт-Петербург, а потiм – Москва. І тепер така далека i незвичайна Бiрма.

Жульен довго не мiг вiдпустити Анну зi своiх обiймiв в аеропорту.

– Чекатиму на тебе в Янгонi. Приiзди, як зможеш, – прошепотiв вiн. Ще раз обiйняв Анну, палко поцiлував:

– Ну все, йди, бо я спiзнюся на лiтак…

Анна, не оглядаючись, побiгла до машини, хоча все ество ii тяглося до Жульена.

Роздiл 3

АННА

Кiнець року виявився важким i холодним. Усi готувалися до Нового року i Рiздва. Подарунки, ялинки. Шаленi затори i черги у мiстi. Друзi не впiзнавали Анну, для якоi Новий рiк завжди був особливим святом. Але цього разу вона вiдмовлялася вiд усiх запрошень на вечiрки. Ігнорувала всiх. Не забувала лише про батькiв i бабусю, для них з особливою увагою готувала маленькi подарунки.

Мама допитливо поглядала на Анну, вбачаючи в ii поведiнцi дивнi змiни та перепади настрою. Батько (професор одного з провiдних навчальних закладiв i винятково мудра людина) лише перезирався з матiр’ю, та у жiночi справи не втручався. Але матуся одного вечора, дочекавшись доньку в гостi, закрила дверi на кухнi й поставила перед нею запашний iмбирний чай.

Анна сподiвалася, що хтось зайде до кiмнати i таким чином урятуе ii. Мати ж не поспiшала, до чаю вiдкрила ще й коробку з трюфельним шоколадом. Спочатку поцiкавилася, як справи у редакцii. Вона знала, що Анна давно мрiяла знайти нову роботу, новi цiкавi проекти.

– Доню… – почала мати. – Ми з татом вирiшили, що з нового року ти можеш звiльнитися, якщо бажаеш. Ти здобула вже достатньо досвiду, щоб пошукати щось бiльш престижне i цiкаве. До речi, я нещодавно побачила iнформацiю, що в редакцii французького журналу Vogue е вакансii…

Анна ледве не пролила чай на бiлу скатертину, скрикнула: «Мамо! Вони менi вже телефонували, а я двiчi iм вiдмовляла! Я боялася, що ви з татком мене не зрозумiете…»

– Твiй Vogue телефонував уже й батьку, – у вiдповiдь розсмiялася мати.

– Боже, мамо! Тату?! Vogue? – Анна застрибала, як пiдлiток! – Я згодна! Згодна! – радо скрикнула вона.

Журнал Vogue – улюблене видання, яким Анна зачитувалася до нестями. Вона скуповувала всi випуски, де тiльки могла. Полицi ii кiмнати були заставленi виданнями цього журналу. Ще минулого року головний редактор Vouge знайшла особистий блог Анни в iнтернетi, який вона вела французькою мовою, i запросила на зустрiч. Анна погодилася i того ж дня отримала пропозицiю до спiвпрацi. Радiючи, вона повiдомила батькiв, якi зустрiли ii новину стримано. Батько, шанований науковець i професор фiлологii, був проти гламурного несерйозного видання. Вiн сподiвався, що донька за його прикладом обере шлях науки.

Їi робота у редакцii лiтературного часопису вiдповiдала його уявленням про кар’еру доньки. І хоча платня мiзерна, а статтi щодо досягнень науки скупi, все ж батько вважав цю посаду бiльш вiдповiдною для доньки. Анна покiрно погодилася з батьком, але тайкома все ж таки спiвпрацювала з Vogue (використовуючи псевдонiм). Хоча ii довго переконували прийняти iхню пропозицiю.

Сьогоднiшня новина стала для неi найкращим рiздвяним подарунком.

Анна побiгла до батька, який працював у своему кабiнетi:

– Татусю! Я така щаслива… Я тебе обожнюю!

А той вдавано серйозно вiдповiв, що, незважаючи на свою нову роботу, Анна мае пообiцяти йому захистити дисертацiю на серйозну наукову тему. Донька розцiлувала батька в обидвi щоки. Затим Анна помчала до бабусi.

– Бабусю! Це неймовiрна новина! Я мрiяла про цю роботу з дитинства…

Мати зачекала, поки Анна вгамуеться, й уважно глянула доньцi в очi:

– А що iще нового у тебе, доню?

Анна вiдвела погляд.

– Усе по-старому, мамо. Все добре, – вiдповiла Анна.

– Може, щось нове в особистому життi? – стримано спитала мати.

– Мамо … – досадливо прошепотiла донька.

Анна уникала розмов про особисте життя. Вона добре розумiла, що батьки чекали на онукiв. Але перша закоханiсть не завершилася очiкуваним весiллям. Те, про що мрiяли батьки, не реалiзувалося. Батьки були тактовнi, але все ж таки мати час вiд часу заводила розмову на «дiткливу» тему. Адже життя непомiтно спливало. Лише бабуся нiколи не квапила улюблену онуку. Так бувае: у людей запiзно, а у Бога – саме вчасно…

В унiверситетi (на один курс ранiше вiд Анни) навчався Андрiй – високий кароокий красень. Вони познайомилися в унiверситетi, але, як виявилося, iхнi батьки зналися ще зi студентських рокiв. Андрiй став частим гостем у iхнiй родинi. Хлопець писав вiршi й пiснi, органiзовував музичнi вечори, а на останньому курсi, випадково взявши до рук гiтару, вже не випускав ii зi своiх обiймiв.

Минали студентськi днi, перше кохання Анни мiцнiло з кожним днем. Батьки тiшилися думками, що пiсля унiверситету дiти поберуться. Марiiнський парк часто бачив красиву пару, яка приходила туди майже кожного дня будь-якоi пори року. Мiст для закоханих iз маленькими замочками на перилах. Прогулюючись, Андрiй та Анна гадали, де саме вони залишать свiй маленький секрет вiчного щастя й любовi. (Чи то так здавалося Аннi?)

Однак пiсля захисту диплома Андрiй раптом вiддалився. Дiвчинi залишався ще рiк навчання. Далi вона планувала аспiрантуру (бо так хотiв батько).

Андрiй мiж тим винайняв студiю i проводив там увесь вiльний час. Писав пiснi, музику до них, улаштовував прослуховування для спiвакiв та спiвачок. Часто залишався у студii на всю нiч. Там уже були i його робота, i домiвка.

Анна ж зосереджувалася на навчаннi, розумiючи, що Андрiй чомусь вiддаляеться. Почастiшали томливi вихiднi, коли Анна та Андрiй взагалi не зустрiчалися. Батьки стурбовано розпитували дiвчину, але вона лише знизувала плечима. Юнак дуже змiнився, почав багато курити. У музичнiй студii Андрiя Анна мимохiдь знаходила пляшки з-пiд алкоголю. Андрiй невдало вiдмахувався, мовляв, iх приносять музи. Юнак мрiяв про славу i популярнiсть. Його пiснi вже звучали по радiо. Андрiя це дуже тiшило i спонукало працювати ще бiльше.

Нарештi Анна отримала свiй червоний диплом. Натомiсть пропозицii руки i серця вiд Андрiя так i не надiйшло. Та й сама Анна вже не була певна, що хоче з ним одружитися…

Остання крапка була поставлена того вечора, коли Андрiй вiдмовився вiд заздалегiдь запланованого вiзиту в театр. Анна чекала на нього. Проте коханий зателефонував i повiдомив, що не прийде. У нього начебто рiзко змiнилися плани, i треба було iхати на важливу зустрiч. Анна кинула слухавку, спiймала таксi й поiхала прямо до нього в студiю.

Усерединi горiло свiтло, було чутно музику. Анна натиснула на дзвiнок – нiхто не вiдповiв. Вона почала несамовито грюкати у дверi.

Наразi музика стихла. Дверi вiдчинилися, i перед Анною постав Андрiй – розстебнута на грудях сорочка, цигарка в зубах i келих вина у руцi. Позаду визирали дiвчата – брюнетка i блондинка. Дiвчата були одягнутi, як на пляжi…

– А… Це ти… У нас тут прослуховування, – пробелькотiв вiн.

Анна зайшла досередини. На столi – вiдкоркована пляшка з вином i тарiлка з бутербродами. Довгоногi красунi недбало пускали кiльця диму зi своiх нафарбованих губ. Андрiй, хилитаючись, пiдiйшов до столу. Анна поглянула в його зiницi й нiчого там не побачила. Андрiя вже не iснувало. Перед нею стояла зовсiм iнша людина. З-за лаштункiв вийшов ще й друг Андрiя. Вiн витер рукою носа й потягнув повiтря:

– Приеднаешся, Аню? Ти ж доросла дiвчинка… Спробуй… а враження – просто неперевершенi. А який пiд нього секс – просто ульот…

Андрiй кинувся до товариша з кулаками, дiвчата на диванi почали верещати. Анна просичала крiзь зуби: